Україна: Заборонені наземні міни завдають шкоди цивільному населенню

Доповнення: Human Rights Watch підтримує прагнення України належним чином проаналізувати наведений нижче звіт стосовно протипіхотних мін, про що було оголошено в заяві Міністерства закордонних справ України від 31 січня 2023 року. Ми сподіваємося, що влада проведе швидке, ретельне та неупереджене розслідування за результатами наших досліджень. Ми готові до подальшого діалогу з цього питання з державними органами влади України.

(Київ, 31 січня 2023 р.) –Україна має розслідувати факти ймовірного використання її військовими тисяч протипіхотних мін, розкиданих із застосуванням ракетних установок в Ізюмі та його околицях під час окупації цих територій російськими військами, заявила сьогодні Human Rights Watch,

Human Rights Watch документально зафіксувала численні випадки, коли ракети що містили протипіхотні міни ПФМ, так звані «міни-метелики» або «міни-пелюстки», випускали по окупованих Росією територіях поблизу російських військових об'єктів. Україна є державою-учасницею Конвенції про заборону протипіхотних мін 1997 року, яка повністю забороняє застосування протипіхотних мін.

З початку повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року російські збройні сили застосовували протипіхотні міни в багатьох регіонах України, зокрема й міни-пастки, що спрацьовують від дій жертви. Human Rights Watch ранішеоприлюднювала три звіти, в яких задокументовано використання російськими військовими протипіхотних мін в Україні у 2022 році.

«Схоже, українські збройні сили розкидали численні наземні протипіхотні міни на території навколо Ізюма, що призводить до жертв серед цивільного населення та створює постійну небезпеку, – стверджує Стів Гус, директор Відділу озброєнь Human Rights Watch. – Російські військові постійно застосовують протипіхотні міни та скоїли жахливі злочини по всій країні, але це не виправдовує використання Україною забороненої зброї».

Хоча більшість типів протипіхотних мін встановлюють вручну, застосовані в Ізюмі та біля нього протипіхотні міни ПФМ розкидають лише за допомогою ракетних та артилерійських установок та авіацією, або розкладають на землі з використанням спеціальних машин чи пускових установок. Застосування протипіхотних мін порушує міжнародне гуманітарне право, оскільки вони не можуть відрізняти цивільне населення від учасників бойових дій. Не розміновані наземні міни спричиняють переміщення населення, перешкоджають доставці гуманітарної допомоги та стають на заваді сільськогосподарській діяльності.

Російські збройні сили захопили Ізюм та прилеглі райони ще до 1 квітня та зберігали повний контроль  до початку вересня, коли українські війська розпочали контрнаступ. Під час окупації російські військові безпідставно затримували, допитували та катували людей, а в деяких випадках викрадали та вбивали цивільних.

З 19 вересня по 9 жовтня Human Rights Watch проводила дослідження в Ізюмському районі. Було опитано понад 100 осіб, зокрема, свідків використання наземних мін, постраждалих від наземних мін, рятувальників, лікарів та українських фахівців з розмінування. Усі опитані стверджували, що бачили міни на землі, знали когось, хто підірвався на них, або були попереджені про наявність мін під час російської окупації Ізюма.

Human Rights Watch зафіксувала використання мін ПФМ у дев'яти різних районах міста Ізюм та навколо нього, а також підтвердила наявність 11 цивільних осіб, які простраждали від застосування таких мін.

Медичні працівники повідомили, що надали допомогу приблизно 50 цивільним, у тому числі щонайменше п'ятьом дітям, які, швидше за все, отримали поранення від вибухів протипіхотних мін у цьому регіоні під час або після окупації російськими збройними силами. Близько половини поранень становили травматичні ампутації стопи або гомілки – саме такі травми часто отримують від вибуху мін ПФМ. Дослідникам не вдалося встановити, чи було поранено або вбито російських військовослужбовців в результаті ракетних обстрілів, під час яких були розкидані наземні міни.

«Вони всюди», – розповів один з українських саперів, маючи на увазі міни ПФМ в районі Ізюма. За оцінками саперів, очищення території від мін та інших нерозірваних боєприпасів може зайняти кілька десятиліть.

Представники Human Rights Watch бачили докази використання протипіхотних мін ПФМ у семи з дев'яти районів Ізюма та поблизу нього. Зокрема, міни, що не розірвалися, залишки мін та металеві касети, в яких розміщуються міни у ракетах. Багаторазово дослідники бачили сліди вибухів, які відповідали кількості вибухової речовини, що міститься у протипіхотних мінах ПФМ. У двох інших районах численні свідки стверджували, що бачили міни, схожі за описом на міни ПФМ.

У шести з дев'яти районів свідки повідомили про обстріли, схожі на обстріли з реактивної артилерії. У трьох місцях поблизу Ізюма представники Human Rights Watch бачили ракетні двигуни артилерійських ракет системи «Ураган», які можуть використовуватися для розкидання мін. Розташування двигунів у ґрунті або в будівлях, по яких вони вдарили, вказувало на те, що обстріл був здійснений з підконтрольної українським збройним силам території, яка на момент обстрілу перебувала в межах 35-кілометрової максимальної дальності польоту цих реактивних снарядів.

Всі дев'ять цих районів знаходилися поруч з позиціями російських військових. Це дає підстави припустити, що саме ці позиції були ціллю. На початку вересня російські війська відступали з цих позицій, але свідки стверджують, що два зафіксовані Human Rights Watch обстріли 9 та 10 вересня сталися, коли російські підрозділи ще були там.

Понад 100 мешканців Ізюма та прилеглих районів повідомили, що російські військові або окупаційна влада розклеювали та розповсюджували листівки з попередженням про мінну небезпеку. Вони також знешкоджували наземні міни в громадських місцях та на приватних територіях цивільних мешканців, а деяких постраждалих від мін вивозили до Росії з метою надання медичної допомоги – такі дії не притаманні тим, хто несе відповідальність за розкладання мін. Двоє з опитаних представниками Human Rights Watch  постраждалих від вибухів наземних мін розповідали, як російські військові перевозили їх військовим гелікоптером до Росії для надання медичної допомоги.

Human Rights Watch підтвердила використання Росією інших видів протипіхотних мін в Україні, але не перевірила заяви про використання російськими військами мін ПФМ під час збройного конфлікту.

Конвенція про заборону протипіхотних мін 1997 року категорично забороняє застосування протипіхотних мін і вимагає знищення їхніх запасів, розмінування замінованих територій та надання допомоги постраждалим від них. Україна підписала Конвенцію про заборону протипіхотних мін 24 лютого 1999 року та ратифікувала її 27 грудня 2005 року. Росія не приєдналася до Конвенції, але все одно порушує міжнародне право, використовуючи протипіхотні міни, зважаючи на їхню невибіркову дію. Конвенція про заборону протипіхотних мін набула чинності 1 березня 1999 року. Серед 164 держав-учасниць – усі країни-члени НАТО, окрім США, та всі країни-члени Європейського Союзу.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала значні запаси протипіхотних мін. У період з 1999 по 2020 рік було знищено понад 3,4 мільйона протипіхотних мін, зокрема й міни ПФМ. У 2021 році Україна повідомила Генеральному секретарю ООН про необхідність знищити ще 3,3 мільйона протипіхотних мін ПФМ. За словами українських посадовців, наразі на складах в Україні залишилися лише протипіхотні міни ПФМ у 220-мм ракетах 9М27К3. Human Rights Watch раніше вже документально підтверджувала використання протипіхотних мін в Україні у 2014 та 2015 роках підтримуваними Росією озброєними формуваннями.

Згідно зі статтею 20 Конвенції про заборону протипіхотних мін, залучена до збройного конфлікту держава-учасниця не може вийти з Конвенції до його завершення. Також Конвенція не допускає застережень.

3 листопада Human Rights Watch звернулася до Міністерства оборони, Міністерства закордонних справ та Офісу Президента України з низкою питань щодо використання протипіхотних мін ПФМ в Ізюмі та поблизу нього та запропонувала зустрітися з представниками влади. Також Human Rights Watch звернулася до низки урядовців з проханням посприяти у проведенні зустрічі.

23 листопада Міністерство оборони надало письмову відповідь, у якій йдеться про те, що військові дотримуються своїх міжнародних зобов'язань, зокрема щодо заборони застосування будь-яких протипіхотних мін. Але не було надано відповіді на жодне з запитань стосовно використання мін ПФМ в Ізюмі та його околицях, зазначаючи , що «інформація про типи зброї, які застосовує Україна... не підлягає коментарям до закінчення війни...».

На 20-й нараді держав-учасниць Конвенції про заборону протипіхотних мін 24 листопада 2022 року Україна заявила, що вона є «відповідальною стороною» Договору та «ніколи не розглядала можливість» використання своїх запасів протипіхотних мін в оборонних цілях.

Як наголошує Human Rights Watch, Україна має підтвердити свою готовність дотримуватися суворих вимог Конвенції про заборону протипіхотних мін, розпочати розслідування нещодавніх випадків використання протипіхотних мін ПФМ, притягнути винних до відповідальності та вжити заходів для знешкодження та ліквідації наявних запасів протипіхотних мін. Україна також має докласти зусиль для визначення постраждалих і надання їм допомоги, в тому числі шляхом виплати належної та вчасної компенсації, надання медичної та іншої допомоги, зокрема, у разі необхідності, можливості протезування, та постійної реабілітаційної підтримки, зокрема психосоціальної.

Human Rights Watch заявляє, що Росія має припинити застосовувати протипіхотні міни через їхню невибіркову дію, розслідувати їхнє використання своїми збройними силами та приєднатися до Конвенції про заборону протипіхотних мін.

Організація Human Rights Watch є співзасновником і головою Міжнародного руху за заборону протипіхотних мін (ICBL) та одним із лауреатів Нобелівської премії миру за 1997 рік.

«Застосування будь-яких протипіхотних мін є незаконним. Україна повинна провести ретельне розслідування того, що сталося, і переконатися, що її збройні сили їх не застосовують, – зазначив Гус. – Влада також повинна обов’язково надати допомогу усім цивільним особам або їхнім сім'ям, які постраждали або загинули від цієї зброї невибіркової дії».

Додаткову інформацію про документально зафіксовані Human Rights Watch випадки застосування наземних мін та про реакцію українського уряду на ці випадки наведено далі.

Міни ПФМ, які також називають «пелюстками» або «метеликами», – це невеликі пластикові фугасні міни, якими обстрілюють місцевість, вони падають на землю і вибухають, коли на корпус міни чиниться тиск, наприклад, коли хтось на неї наступає. Міна ПФМ також може здетонувати, якщо її торкатися або пересувати. Деякі міни ПФМ можуть самоліквідуватися, вибухаючи випадковим чином через 40 годин після застосування. Протипіхотні міни вибухають від присутності, близькості або контакту з людиною і можуть вбивати та калічити людей ще тривалий час після закінчення збройних конфліктів.

Усі опитані свідки описують однаковий тип мін. Дехто описував колір міни, фізичні характеристики та спосіб її спрацьовування. Багато з опитаних сказали, що бачили міни на землі, та показували дослідникам їхні залишки. Інші впізнавали зображення протипіхотних мін ПФМ після того, як описували побачене.

 

Райони та періоди часу, коли було застосовано міни ПФМ в Ізюмському районі

 

	Село/Місто	Район	Коли було знайдено (дата)
1	Село Капитолівка, на схід від Ізюма	Центр села	Наприкінці квітня
2	Ізюм	Центр / по вулиці Героїв-Чорнобильців	Початок червня
3	Ізюм	Центр / біля дитячого садочка № 12	Літо
4	Ізюм	Центр / Ізюмська центральна міська лікарня	Середина липня / наприкінці літа
5	Ізюм	Центр / південна частина Ізюма	Середина липня / початок серпня
6	Ізюм	Центр / північна частина Правого берега	Липень / середина серпня
7	Село Глинське, на північний схід від Ізюма	Західний край села	Кінець серпня
8	Ізюм	Мікрорайон на південь від вулиці Шекспіра	9-10 вересня
9	Ізюм	Мікрорайон, де знаходиться школа № 6	10 вересня

Підпис: Райони та періоди часу, коли свідки бачили протипіхотні міни в Ізюмі та поблизу нього. Human Rights Watch підтвердила часовий проміжок для кожного випадку, опитавши численну кількість осіб. Дослідники або на власні очі бачили залишки мін безпосередньо в цих районах, або свідки після перегляду довідкових матеріалів стверджували, що бачили саме протипіхотні міни ПФМ. У кожному з цих місць свідки бачили щонайменше кілька мін або повідомляли про них.

Ракети системи «Ураган» мають дальність польоту від 10 до 35 кілометрів. Протягом усього часу російської окупації Ізюма та його околиць українські війська контролювали територію на північному заході, заході, південному заході та півдні, достатньо близько, щоб мати можливість обстрілювати Ізюм артилерійськими реактивними снарядами системи «Ураган» із суббоєприпасами та мінами ПФМ.

Також російські збройні сили контролювали територію навколо Ізюма протягом усього періоду окупації. Звідти вони могли б вести вогонь з реактивної артилерії з відстані щонайменше 10 кілометрів по територіях, зайнятих їхніми військами та українськими цивільними мешканцями. Однак вкрай малоймовірно, що Росія неодноразово, протягом п'яти місяців, застосовувала протипіхотні наземні міни проти власних військових на території, яку вона сподівалася назавжди залишити під своїм контролем.

Мешканці Ізюма розповідали, що вперше побачили українських військових у центральній частині міста або пізно ввечері 10 або 11 вересня. Human Rights Watch не зафіксувала жодного випадку використання мін ПФМ у цьому районі після зазначеної дати.

Доставлення протипіхотних мін ПФМ до місця застосування за допомогою реактивних снарядів

Протипіхотні міни ПФМ можна розкладати на місця застосування різними способами: за допомогою ручних наземних або встановлених на транспортних засобах пускових установок, літаків і гелікоптерів, а також 122-мм реактивними снарядами «Град» і 220-мм ракетами «Ураган», що запускають з землі. Human Rights Watch не виявили залишків касет серії KSF-1 або касет BKF-PFM, необхідних для доставлення цих мін з використанням інших платформ, окрім ракет, таких як вантажівки, повітряні засоби доставлення або ручні наземні пускові установки.

220-мм ракета системи дистанційного мінування 9М27К3 «Ураган» розривається в польоті за допомогою невеликого вибухового заряду, який відокремлює її від секції ракетного двигуна, і розкидає 312 мін ПФМ над місцевістю. Дослідники Human Rights Watch виявили кілька унікальних типів касет, зокрема КПФМ-1С-СК, які використовуються для доставлення мін ПФМ 220-мм ракетами «Ураган».

Представники Human Rights Watch поспілкувалися зі свідками, чиї описи випадків застосування мін ПФМ у шести районах збігаються з описом ракетного запуску. Усі свідки розповідали, що чули ракету або вибух, після чого лунав звук удару або «ляпання» мін по землі чи дахах будівель, або спочатку бачили їх через кілька хвилин після вибухів у повітрі ракет, які багато мешканців приймали за касетні бомби, що розкидають десятки дрібних суббоєприпасів, що мають детонувати при ударі. Мешканці Ізюма розповідали представникам Human Rights Watch, що ракетні обстріли під час російської окупації були частим явищем. Human Rights Watch проводить розслідування повідомлень про використання касетних боєприпасів в Ізюмі та на прилеглих територіях під час російської окупації цих районів.  

Райони та періоди часу, коли спостерігалися ракетні обстріли

 

	Село/Місто	Район	Дата
1	Село Капитолівка, насхід від Ізюма	Центр села	Наприкінці квітня
2	Ізюм	Центр / Ізюмська центральна міська лікарня	Середина липня
3	Ізюм	Центр / південна частина Ізюма	Середина липня
4	Ізюм	Центр / північна частина Правого берега	Липень
5	Ізюм	Мікрорайон на південь від вулиці Шекспіра	9  вересня
6	Ізюм	Мікрорайон, де знаходиться школа № 6	10  вересня

 

В іншому місці, де використовувалися міни ПФМ, представники Human Rights Watch не спілкувалися зі свідками моменту розльоту, але речові докази вказують на те, що міни сюди також були доставлені за допомогою реактивних снарядів.

Дослідники Human Rights Watch виявили фрагменти ракетних двигунів реактивних снарядів «Ураган», здатних нести боєприпаси, а також міни ПФМ у касетах, які застрягли в ґрунті або влучили в будівлі таким чином, що можна припустити вірогідність їх потрапляння туди з районів на південь та захід від Ізюма, які були під контролем української армії. Через постійні обстріли міста Ізюм реактивною артилерією з кінця лютого до початку вересня та проведення операцій з розмінування як російськими, так і українськими військовими, у представників Human Rights Watch не було можливості встановити, який саме ракетний двигун або секція носія мали відношення до кожного з обстрілів.

Постраждалі серед цивільного населення

Human Rights Watch верифікувала 11 постраждалих серед цивільного населення від мін ПФМ в Ізюмі та прилеглих районах. Четверо осіб втратили стопу або гомілку після того, як наступили на міну. 77-річний чоловік помер через кілька днів після того, як підірвався на міні, хоча певну роль могли зіграти й інші фактори, крім отриманих від мін травм.

Медичний працівник Ізюмської центральної міської лікарні розповів, що з квітня по 21 вересня медичний персонал ампутував від 20 до 30 нижніх кінцівок через поранення, спричинені цими мінами. 24 жовтня медичні працівники повідомили, що кількість постраждалих від мін серед цивільного населення, більшість з яких зазнали травматичної ампутації кінцівок, зросла до майже 50, зокрема серед них було п'ятеро дітей.

«Я знаю, що це травми від мін-метеликів, тому що вони мають специфічні ознаки – немає осколків у ранах, що є типовим для інших мін, – сказав один медичний працівник. – Тільки вибухова речовина, вона відриває нижню третину ноги. Коли ви знаходитесь трохи далі, міна вам не завдасть шкоди, але коли ви наступите на неї, вона вас травмує».

Представники Human Rights Watch поспілкувалися з двома людьми, яких після поранення внаслідок підриву на цих мінах російськими військовими гелікоптерами перевезли з Ізюмської центральної міської лікарні до лікарень у Росії, де їм надали медичну допомогу. Після лікування обидва виїхали з Росії.

Human Rights Watch не зафіксувала використання мін ПФМ після 10 вересня, коли російські війська залишили цей район, але мирні жителі й надалі підривалися на протипіхотних мінах. Медичний працівник центральної міської лікарні повідомив, що найбільше постраждалих від мін вони бачили в останні два тижні вересня.

Протипіхотні міни та інші боєприпаси, обладнані підривниками із самоліквідаторами, повинні здетонувати через заздалегідь визначений проміжок часу. Однак вони часто не спрацьовують, через що снаряди, що не вибухнули, залишаються та наражають мирне населення на небезпеку на невизначений термін.

Один з типів протипіхотних мін ПФМ, ПФМ-1С, обладнаний підривником із самоліквідатором, який спричиняє детонацію міни протягом 40 годин. Але міни, які не здетонують, можуть залишатися в робочому стані набагато довше. Спостерігачі Human Rights Watch знайшли залишки мін ПФМ-1С і касети в шести районах з дев'яти. Свідки в різних частинах міста Ізюм розповідали, що багато мін вибухали самі собою, іноді вночі або рано вранці. Активні пересування людей на замінованих територіях, особливо після завершення бойових дій, можуть призвести до збільшення кількості поранених, особливо серед цивільних.

Окремі випадки

Біля дитячого садочка № 12, центр міста

Дванадцятеро жителів центрального району Ізюма, які мешкають поблизу дитячого садка № 12, розповіли, що влітку та восени неодноразово знаходили міни ПФМ. Російські військові перебували щонайменше в одному будинку у цьому районі.

Четверо мешканців сказали, що вперше побачили міни в липні. Використовуючи надані Human Rights Watch описи та наочні матеріали, мешканці впізнали міни ПФМ. П'ятеро з опитаних сказали, що міни були зеленого кольору, а один – що коричневого.

Мешканці розповідали, що після того, як міни були розкидані, на їхнє прохання російські солдати та представники «ЛНР» (так званої «Луганської народної республіки», так називають частину Луганської області, наразі окуповану Росією) приїжджали та розстрілювали міни на вулицях і в приватних будинках цивільних осіб, щоб підірвати та знищити ці міни. «Російські солдати постійно ходили цими вулицями, – розповів один з місцевих мешканців. – Вони самі шукали міни, але люди з будинків також просили їх піти на городи [щоб знищити міни]».

Інша мешканка розповіла, що російська військова адміністрація в Ізюмі розповсюджувала листівку з попередженням для мешканців уникати мін, і що вона знайшла таку листівку у своїй поштовій скриньці. Представники Human Rights Watch показали їй фотографію знайденої ними в центрі Ізюма у вересні листівки, і вона сказала, що це була така сама листівка.

Мешканці продовжували знаходити міни й після відступу російських збройних сил. Як розповів один із мешканців, наприкінці вересня чоловік, якого сусіди представили як 77-річного Анатолія Водінова, вирішив, що на його ділянці, де він раніше знайшов дві міни, вже досить безпечно займатися садівництвом. Того дня інший сусід прийшов до Водінова з другом, щоб принести тому води:

Коли ми підійшли ближче, то почули, що він кричить. Він був на подвір'ї, йшов до дверей будинку. Рука в нього була в крові, обличчя було посічене осколками й також було закривавлене. Я побіг додому, взяв бинти, вату та антисептик. Мій друг побіг по дорозі до того місця, де стояли українські солдати. На допомогу прийшов військовий медик, який зробив йому перев'язку, а потім його відвезли в лікарню. Руку йому не відірвало повністю, але ліву долоню розірвало... А ще у нього була велика рана на лобі та кілька порізів на щоці.

Одна з сусідок розповіла, що до інциденту бачила на подвір'ї Водінова дві темно-зелені міни, які вони ідентифікували як міни ПФМ. Вона розмовляла з Водіновим після цього випадку. Він розповів, що вважав ці міни безпечними, тому взяв одну з них у руки, а вона вибухнула.

Четверо сусідів розповіли, що Водінова відвезли до лікарні тавиписали через кілька днів, але він помер через день після повернення додому. У свідоцтві про смерть зазначено, що він помер 5 жовтня. Точна причина смерті залишається нез'ясованою.

Ізюмська центральна міська лікарня, центр міста

Центр Ізюма неодноразово потерпав від наземних мін. Про це розповідали працівники Ізюмської центральної міської лікарні та мешканці цього району. Хоча в Центральній лікарні постійно працювали українські цивільні особи, російські військові від початку окупації зайняли будівлю в центрі комплексу, де, за словами багатьох співробітників лікарні та свідків, лікували російських солдатів та інколи українських цивільних. Персонал лікарні та медичні працівники розповіли, що міни були розкидані по всій території лікарні.

«Пам'ятаю, що ці пелюстки були розкидані по всій території лікарні, – розповіла співробітниця лікарні. – Це було в червні, дату я не пам'ятаю. Вранці пелюсток не було. Потім, коли ми вийшли опівдні, вони були повсюди. Вони були темно-зеленого кольору». За її словами, багато мін вибухнули самі по собі протягом наступних трьох днів, але, крім того, кілька нерозірваних мін було знайдено навіть у вересні.

Десять співробітників лікарні та медичних працівників заявили, що їм нічого не відомо про отримані на території лікарні поранення, але один з них бачив, як російська військова вантажівка наїхала на «пелюсткову» міну, пошкодивши при цьому шину. Персонал лікарні повідомив, що російські військові розміновували основні шляхи пересування пострілами по мінах з автоматів.

Двоє людей, які під час російської окупації перебували на території Центральної лікарні майже щодня і попросили не називати їхніх імен, розповіли, що наприкінці літа на територію лікарні прилетіли міни.

У районах на південний схід від лікарні мешканці знаходили міни, розкидані навколо їхніх будинків і на вулицях. Як розповів чоловік, який побажав залишитися невідомим, пізно вранці він почув над головою вибух ракети, «хлопок», а потім з'явилися «пелюсткові» міни, вже після того, як вони з дружиною сховалися в підвалі:

Я почув хлопок у небі. Я тоді вже знав, що якщо касетний боєприпас вибухає над головою, то за інерцією суббоєприпаси пролетять над тобою. З огляду на їхнє розташування, я зрозумів, що вони впадуть на нас, сказав про це дружині, і ми сховалися в підвалі. Але вибуху не було. А наш сусід сказав: «Дивіться, пелюстка на землі лежить».

Сусід чоловіка був серйозно поранений 11 липня, коли лопатою намагався прибрати міну ПФМ зі свого городу. «Його одяг був розірваний, і він був весь у крові», – розповів чоловік. Сусід спробував сам себе перев'язати та залишився вдома на кілька днів, після чого виїхав.

Як розповів інший мешканець цього району, що попросив не називати його імені, міни з'явилися на вулиці біля його будинку в червні або липні. Він знайшов 20 мін ПФМ на своїй ділянці та поряд з нею, а також знайшов металеву пластину, яку представники Human Rights Watch ідентифікували як елемент касети з мінами ПФМ у ракетах системи «Ураган». Він сказав, що міни ПФМ впали після того, як він почув звук ракети, а потім «гучний вибух».

Сусідка цього чоловіка також повідомила, що вперше побачила міни одного вечора в червні або липні. За її словами, вона знайшла п'ять мін ПФМ на своїй ділянці. Російські військові прийшли та знищили їх після її неодноразових прохань на допомогу.

Південна частна центрального района міста Ізюм

Південну частину центрального району Ізюма обстрілювали мінами, які розкидуються за допомогою ракет, щонайменше двічі – у липні та серпні. Представники Human Rights Watch поспілкувалися з 10 місцевими жителями, які бачили міни ПФМ у цьому районі. Відповідальний за цю територію співробітник рятувальників повідомив, що він працював в Ізюмі протягом усього періоду окупації, і що в цьому районі було дуже багато мін.

Як розповіли чоловік і дружина, що мешкають у мікрорайоні, вперше міни тут з'явилися в липні.  «Ми почули, що щось летить, тому сховалися, а потім почули звук, якого ніколи не чули раніше, – розповіла жінка. – Потім сусіди почали кричати, що це [міни] прилетіли. Ракета розірвалася над нашим будинком, але більшість [мін] впала на північ звідси».

Одразу після обстрілу чоловік з дружиною намагалися не виходити на вулицю, оскільки, за їхніми словами, російські військові сказали їм, що міни можуть розірватися протягом 72 годин після падіння. «Загальноприйнятою практикою [при виявленні мін] було інформувати російських військових, тоді вони могли приїхати та розстріляти міни з автомата», – каже жінка. Подружжя розповіло, що вони знайшли кілька мін-метеликів коричневого кольору на своїй ділянці та на ділянці сусідів.

Один з обстрілів мікрорайону на початку серпня мав жахливі наслідки. 41-річна жінка розповіла, що вони з чоловіком почули вибух, коли були вдома в ніч на 6 серпня. Рано вранці наступного дня жінка вийшла на вулицю до туалету на подвір'ї, яким вона користувалася до того, як почула вибух. «У мене не було ліхтарика, тому що коли я пішла до туалету, була комендантська година, – згадує вона. – Раптом пролунав вибух, і мені відірвало ногу».

Вибухом їй відірвало праву ногу та завдало незначних травм лівій нозі. Вона закричала чоловікові: «Не виходь на подвір'я, тут міни». Чоловік жінки розповів, що він повільно наблизився з ліхтариком від телефону, підняв її та виніс на вулицю, де російські солдати дали йому джгут. Сусід на машині відвіз жінку до лікарні, але для її чоловіка місця в машині не знайшлося.

У лікарні жінці сказали, що не можуть зробити ампутацію, і що її потрібно відвести до одного з російських міст. «Я не хотіла їхати в Росію, але вони сказали, що це необхідно, – розповідає жінка. – Там мені зробили ампутацію та зашили рани. Я пробула там один день на операції, а потім мене відвезли до Бєлгорода в лікарню, яка спеціалізується на реабілітації після таких поранень». Пізніше за допомогою волонтерської організації жінку перевезли до Білорусі, а потім до Німеччини, де вона й досі проходить лікування.

Вранці після того, як жінка отримала поранення, її чоловік знайшов у саду кілька мін ПФМ.

Північна частина Правого берега, центральний район

Місцевість у північній частині центрального району Ізюма, яку зазвичай називають «Правий берег», зокрема вздовж вулиці Героїв-Чорнобильців та біля берега річки, зазнавала обстрілів мінами ПФМ щонайменше двічі протягом літа, починаючи з червня. Мешканці послідовно описували та ідентифікували міни ПФМ за допомогою наочних матеріалів або за збереженими в них рештками.

Один чоловік розповів, що міни впали на його ділянку та прилеглу територію в середині літа. «Я побачив ракету «Ураган» з мінами, – сказав він. – Коли падає касетна бомба, у вас є 5-6 секунд, щоб сховатися. Коли прилетіли ракети з мінами, вибухів не було, тільки міни. Спочатку я почув звук ракети, а потім «бах». Не дуже сильний звук. Потім впали міни-метелики».

В одній з частин району мешканці почали знаходити «пелюсткові» міни приблизно 14 серпня. Семеро мешканців ідентифікували їх як міни ПФМ за допомогою наданих Human Rights Watch контрольних зображень. Виявивши міни на своїй ділянці, вони викликали російських військових, і солдати розстріляли міни з автоматів.

16 серпня на одну з мін наступив місцевий мешканець. «Вранці я виводив козу на город, а на зворотному шляху трохи зійшов зі стежки, якою вийшов, і тут пролунав вибух», – розповів він. Міна ПФМ відірвала йому праву ногу нижче гомілки. Дружина чоловіка наклала імпровізований джгут, щоб зупинити кровотечу, а друг, який був у гостях, пішов на найближчий російський блокпост за допомогою. Чоловік розповів, що коли приїхали російські військові, вони дали йому знеболювальне та відвезли його до Ізюмської центральної міської лікарні. Через тяжкість поранень його перевели до лікарні у Росії, де зробили операцію. Він перебував там понад два тижні, перш ніж зміг повернутися додому.

Мікрорайон на південь від вулиці Шекспіра, північно-західний район міста

Приблизно 9 вересня міни ПФМ були розкидані на великій території на північному заході Ізюма, з великою концентрацією в районі вулиці Цусімської. Представники Human Rights Watch поспілкувалися з 13 місцевими жителями, які бачили міни, в тому числі з працівником аварійно-рятувальної служби та співробітником Державної служби з надзвичайних ситуацій Ізюма. Представники Human Rights Watch опитали трьох осіб, які отримали поранення від мін, двоє з яких зазнали травматичних ампутацій від щиколотки до гомілки.

Як розповів співробітник служби з надзвичайних ситуацій, який знаходився тут під час російської окупації, у цій місцевості було дуже багато пелюсткових мін.

Увечері 9 вересня місцевий житель разом зі своїм другом повертався додому від сусіда в районі вулиці Цусімської, коли «почув вибух у небі». За його словами, його першою реакцією було «бігти та ховатися». Щойно він почав бігти, як почув ще один вибух:

В ту саму мить я опинився на землі на спині. Відчув біль у спині. Подивився на свою ногу, а вона була схожа на розкриту троянду... Я почав кричати, мене почули люди. Не пам'ятаю, хто саме, але до мене підійшли місцеві жителі. Вони наклали мені імпровізований джгут з ременя. Приїхала швидка допомога і забрала мене до лікарні. Наступне, що я пам'ятаю, – ніч, лежу в лікарні, без ноги.

Як повідомила інша 69-річна жителька, міни були розкидані над районом в ніч з 9 на 10 вересня. За її словами, наступного дня російські підрозділи залишали свої позиції, а ввечері вона наступила на одну з мін. «Це сталося о 18:50, – згадує вона. – Чотири години я стікала кров'ю».

Жінка розповіла, що їй було важко дістатися до лікарні, тому що основний міст був пошкоджений – переправитися через річку до центральної лікарні було складно. «Мене прооперували лише за 10 хвилин до одинадцятої вечора». Через тяжкість поранень лікарям Ізюмської центральної міської лікарні довелося ампутувати жінці нижню частину лівої ноги.

59-річна жителька району розповіла, що 9 вересня їхала на скутері до матері в сусіднє село, коли він підірвався на міні ПФМ. «Скутер взяв на себе більшу частину вибухової хвилі, але я впала та пошкодила ногу», – сказала вона. Представники Human Rights Watch бачили пошкодження скутера та рану, отриману жінкою через падіння.

Дев'ять свідків з цього району розповіли, що знаходили розкидані навколо їхніх будинків міни ПФМ, у тому числі на дахах, у садах та на дорозі. Дослідники Human Rights Watch виявили залишки мін ПФМ у кількох місцях поблизу, зокрема металеві уламки пластин, з яких зроблені розкидані ракетою касети, та характерні для мін ПФМ сліди вибухів на багатьох об'єктах.

19 вересня сапер з українського підрозділу розмінування провів представників Human Rights Watch до будинку одного з мешканців Ізюма та розповів, що кілька годин тому тут він вистрілив у міну ПФМ, намагаючись її знищити. Він розказав Human Rights Watch, що особисто знешкодив близько 70 протипіхотних мін ПФМ з моменту прибуття в Ізюм після того, як українські збройні сили відновили контроль над цією територією.

Численні свідки стверджують, що на момент застосування мін російські військові все ще перебували в цьому районі, та що вони допомогли принаймні одній жертві отримати медичну допомогу та знищували міни, стріляючи по них. Щонайменше один російський військовий автомобіль був пошкоджений через те, що підірвався на міні.

Мікрорайон, де знаходиться школа № 6

Мікрорайон далі на південь, на території якого знаходиться школа № 6, де російські військові влаштували під час окупації військову базу, також був обстріляний мінами ПФМ. 20 мешканців району повідомили представникам Human Rights Watch, що знаходили десятки мін у різних місцях, у тому числі на своїх ділянках і на вулицях, і що кілька людей отримали поранення від цих мін. 4 жовтня співробітник рятувального підрозділу, який перебував там під час окупації, розповів, що у цьому районі було дуже багато мін.

Одна жінка повідомила, що міни були розкидані над її будинком і прилеглою територією об 11:45 10 вересня, в день народження її зятя. «Я почула потужний вибух, потім звук удару по даху, звук удару по землі, – розповіла вона. – Подивилася у вікно та побачила там щось». Чоловік жінки сказав, що поруч впала якась частина снаряда, з якого були випущені міни ПФМ.

Як повідомили двоє інших мешканців, які живуть за кілька сотень метрів, вони чули вибухи в той самий час. «Ми почули вибух, схожий на вибух касетної бомби, тому сховалися у підвалі», — розповів один з них, 45-річний чоловік. Його 26-річна сусідка зазначила, що перебувала через дорогу від свого будинку та десь за 10 хвилин вийшла подивитися, що сталося. Приблизно в той же час чоловік також вийшов з підвалу і подивився вниз по вулиці, щоб дізнатися, що сталося:

Я бачив, як Артем [інший сусід], який жив далі по вулиці, зробив те ж саме. Ми помітили, що будинок нашого сусіда був пошкоджений. Я вийшов зі своїх воріт на дорогу, Артем зробив те ж саме, щоб побачити масштаб пошкоджень. На моїх очах Артем наступив на міну, вона вибухнула. У мене на очах він впав від вибуху. Взявся за ногу та намагався зупинити кровотечу. Він кричав: «Стій! Дивись під ноги», я зупинився та побачив міни. Якби не він, зі мною, напевно, сталося б те ж саме.
 

Чоловік розповів, що бачив розкидані по всій вулиці міни, коли намагався дістатися до Артема та надати допомогу. Коли він підійшов, то побачив, що в Артема немає ноги. За допомогою ременя чоловік наклав імпровізований джгут, щоб зупинити кровотечу, а потім зателефонував своєму другові, щоб той допоміг знайти лікаря. Друг повідомив, що він вирушив на північ у напрямку школи № 6, коли побачив російський бронетранспортер з російськими солдатами на даху.

Друг наблизився до них, вийшов з машини та закричав, що потребує допомоги, на що йому відповіли, щоб він дав задній хід та забрався геть. Після того, як він знов благав їх допомогти, вони вистрілили в нього з автомата. Коли він розвернув машину, щоб поїхати, вони знову вистрілили, влучивши в його автомобіль та змусивши його покинути машину й повернутися пішки до місця, де було поранено Артема. Чоловік розповів, що батькам Артема врешті-решт вдалося підігнати машину на початок вулиці. Він сказав, що потім вони віднесли Артема до машини, обминаючи розкидані на дорозі міни ПФМ. За словами двох сусідів, Артем врешті-решт дістався до центральної лікарні, де йому надали допомогу перед тим, як перевезти до Харкова для подальшого лікування.

Ще одна 46-річна жителька цього району розповіла, що підірвалася на міні, коли 10 вересня їхала до школи № 6 за кукурудзою. «Я страшенно перелякалася, коли заднє колесо мого велосипеда наїхало на міну, та вона вибухнула», – розповіла вона. За її словами, уламки алюмінію та пластику від велосипеда пробили їй ноги, а права нога була зламана.

Невдовзі після розсіювання мін чимало місцевих жителів зібралися, щоб прибрати їх з доріг та домівок. Мешканці розповіли, що зібрали понад 200 мін. Представники Human Rights Watch бачили три міни, що не розірвалися, та численні пластикові та металеві рештки мін ПФМ, а також залишки касет, що використовувалися для транспортування мін ракетою типу «Ураган».

Попри намагання російських військових та мешканців знешкодити міни, а також аналогічні спроби українських військовослужбовців після повернення територій, мешканці розповіли, що були ще постраждалі. Один з жителів повідомив, що 12 вересня чоловік, який проходив повз нього по вулиці, підірвався на міні ПФМ. Він побачив, як стопа чоловіка висіла у нього на нозі. Медсестра, яка жила неподалік, надала чоловікові першу допомогу, перш ніж його забрали для подальшого лікування, розповів він.

Більшість мешканців розповідали, що українських військових бачили в цьому районі вже через день після застосування мін ПФМ, а один з жителів казав, що українські солдати з’явились тут ввечері після останнього обстрілу 10 вересня. Деякі мешканці розповіли, що російські солдати відходили з різних районів міста перед обстрілом, і вони не бачили їх у своєму районі в дні, що йому передували. Але вони повідомили, що в радіусі 500 метрів від місця розкидання мін було кілька російських військових баз, зокрема склад боєприпасів.

Розсіювання мін у цьому районі цілком узгоджується з попередніми випадками застосування мін під час російської військової окупації. У цьому випадку російські війська все ще перебували поблизу, а місцеві жителі бачили залишки від касет з мінами ПФМ у двох місцях, що підтвердили дослідники Human Rights Watch.

Застереження

Мешканці Ізюма та прилеглих районів казали, що їх попереджали про наявність та небезпеку мін ПФМ за допомогою листівок, що розповсюджувались російськими військовими та окупаційною владою. Представники Human Rights Watch бачили листівку військово-окупаційної влади на ринку в центрі Ізюма. Як розповіли двоє людей, які живуть поруч з ринком, листівка висить там з травня.

На листівці є зображення мін ПФМ та опис їхнього зовнішнього вигляду. В ній також вказувалось місце розташування та контактні дані російської військової адміністрації в Ізюмі, куди мешканці могли звернутися з проханням про розмінування.

Більшість опитаних мешканців Ізюма сказали, що також бачили листівки в інших локаціях, зокрема в місцях скупчення людей.

На опублікованому 28 липня в Instagram на приватному акаунті (@Izyum_live) фото видно такий самий попереджувальний знак на південному вході на пішохідний міст через річку в центрі Ізюма. Кілька мешканців повідомили, що бачили там листівку.

Інші місцеві жителі розповіли, що російські солдати попереджали їх про міни, коли проїжджали повз, або на блокпостах.

Роботи з розмінування

Усі опитані мешканці зазначили, що російські солдати шукали міни ПФМ у громадських місцях і знищували їх або реагували на прохання мешканців знищити їх та інші боєприпаси, які впали на їхні садиби або поруч. За словами мешканців, українські військові, коли вони зайшли у місто та після 11 вересня, також активно займалися розмінуванням і реагували на прохання мешканців вилучити або знищити міни ПФМ.

Українські сапери з Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Ізюмі розповіли представникам Human Rights Watch, що міни ПФМ були «всюди», і що вони перестали їх рахувати після того, як знищили близько 3000 штук. Один сапер сказав, що очищення Ізюма від боєприпасів, що не вибухнули, займе десятки років.

Застосування Росією протипіхотних мін у військових цілях

Human Rights Watch не вдалося підтвердити заяви про використання російськими військовими мін ПФМ в Ізюмі або деінде. Колишній генеральний прокурор України заявила, що російські збройні сили використовували міни ПФМ у Харківській області ще 26 лютого. У звіті Landmine Monitor 2022, підготовленому Міжнародним рухом за заборону протипіхотних мін за редакцією Human Rights Watch, також містяться твердження, що російські підрозділи використовували міни ПФМ у Сумській області в березні 2022 року та в Донецькій області у квітні.

Проте Human Rights Watch задокументувала, що російські військові з лютого неодноразово використовували заборонені протипіхотні міни щонайменше восьми інших типів, зокрема МОБ, МОН-50, МОН-100, ОЗМ-72, ПМН-4, ПОМ-2, ПОМ-2Р і ПОМ-3.

У вересні, жовтні та грудні представники Human Rights Watch розмовляли з українськими саперами, які після відступу російських військ брали участь в операціях з розмінування в Харківській області, зокрема в Ізюмі. Вони повідомили про велику кількість типів протипіхотних мін, знайдених та знешкоджених ними на нещодавно відвойованих територіях. Як відомо, всі вони є в арсеналі Росії, зокрема це осколкові загороджувальні міни ОЗМ-72 та фугасні міни ПМН (як ПМН-2, так і ПМН-4). Вони також розповіли, що на територіях, які перебували під російською окупацією, було знешкоджено численні міни-пастки, що спрацьовують від дій жертви. Пастки були сконструйовані з різних типів ручних гранат, оснащених розтяжками, зокрема з гранат типу Ф-1, РГД-5 і РГН.

Наразі не існує системної звітності про кількість інцидентів з протипіхотними мінами та жертв, також у відкритому доступі немає жодної узагальненої інформації про постраждалих.

Допомога потерпілим

Представники Human Rights Watch опитали чотирьох людей, які постраждали від підриву на мінах ПФМ у своїх мікрорайонах та залишилися інвалідами. Двох з них спочатку вивезли до Росії на лікування, одна особа зараз перебуває в Німеччині. Ще один чоловік, якого повністю лікували в Україні, висловив занепокоєння з приводу того, яку підтримку він зможе тут отримати, а також щодо можливості доступу до фінансової, матеріальної та медичної допомоги, зокрема для протезування. «У мене не просто звичайна травма, – сказав він. – Це не травма від того, що я до чогось доторкнувся або щось зробив. Усе це через війну».

Щоб надати цим постраждалим допомогу, Україна має докласти зусиль для виявлення потерпілих та збору вичерпних даних про них та їхні потреби, повідомляти їм про їхні права та доступні послуги, а також забезпечити надання належної та своєчасної компенсації, допомоги та підтримки постраждалим і сім'ям загиблих від цих мін, зокрема медичної та психосоціальної допомоги, протезування, у разі необхідності, та задоволення інших поточних потреб у реабілітації. Усе це стосується й інших постраждалих від наземних мін в Україні. Країни-донори мають підтримувати зусилля українського уряду з ідентифікації потерпілих, надання медичної та іншої допомоги, знищення запасів мін й очищення замінованих територій.

Реакція українського уряду

3 листопада 2022 року Human Rights Watch надіслала листи до Міністерства оборони, Міністерства закордонних справ та Офісу Президента України, надавши представникам влади стислий огляд результатів дослідження та поставивши запитання щодо використання наземних мін в Ізюмі та його околицях. Human Rights Watch також звернулася до багатьох урядовців та зустрілася з українською делегацією на засіданні членів Конвенції про заборону протипіхотних мін при Організації Об'єднаних Націй у Женеві 22 листопада.

24 листопада заступник Міністра оборони Олександр Поліщук надіслав відповідь, в якій підтвердив отримання листа від Human Rights Watch. Він не надав прямих відповідей на питання про використання українськими збройними силами мін ПФМ під час збройного конфлікту загалом, а також в Ізюмі та поблизу нього під час російської окупації цього регіону. У листі було зазначено:

Україна є надійним членом міжнародного співтовариства та повністю підтримує всі міжнародні зобов’язання у сфері протимінної діяльності, в тому числі в незастосуванні протипіхотних мін у війні.

Заступник міністра зазначив:

Збройні Сили України в ході ведення бойових дій ... повною мірою дотримуються норм Міжнародного гуманітарного права а також положень міжнародних конвенцій, сторонами яких є Україна, зокрема, Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (далі – Оттавська Конвенція) та Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію.

Заступник міністра пан Поліщук написав, що українська влада не може коментувати типи зброї, які застосовує Україна «до закінчення війни, відновлення нашого суверенітету та територіальної цілісності».

Він звинуватив російські збройні сили у «масовому застосування протипіхотних мін її збройними підрозділами проти цивільного населення України».