- З’явилися нові докази того, що російські війська незаконно тримали під вартою та катували людей у «катівні» та інших місцях у Херсоні та околицях під час окупації території з березня до листопада 2022 року.
- Умисне жорстоке поводження, катування чи вбивство цивільних чи полонених комбатантів, умисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва або здійснення незаконної депортації чи переміщення є воєнним злочином.
- Відповідальні за ці жахливі дії не повинні залишитися безкарними, постраждалі та їхні родини мають отримати відплату за свої страждання, а сім’ї тих, хто досі вважається зниклими безвісти, мають отримати інформацію про них.
(Київ, 13 квітня 2023 р.) – Російські війська незаконно тримали під вартою та катували жителів міста Херсон та околиць під час окупації цього району з березня до листопада 2022 року, повідомила сьогодні Human Rights Watch.
Постраждалі та члени їхніх сімей розповіли Human Rights Watch про катування та інші види жорстокого поводження в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ) на вулиці Теплоенергетиків у Херсоні, який місцеві жителі називали «ямою», а також ізоляторі на вулиці Перекопській та тимчасових місцях тримання під вартою у будівлі міської адміністрації, сільської школи та ангару аеропорту. Колишні затримані неодноразово повідомляли про подібні форми жорстокого поводження, включаючи жорстоке побиття палицями та гумовими кийками, ураження електричним струмом, погрози смертю чи каліцтвом та змушували перебувати в незручних позах. Затриманим не надавалася належна медична допомога.
«Російські окупаційні війська застосовували жахливі катування та інші знущання над херсонцями в «катівні» на вулиці Теплоенергетиків та багатьох інших місцях тримання під вартою, – заявила Юлія Горбунова, старша дослідниця Human Rights Watch в Україні, – Відповідальні за ці жахливі дії не повинні залишитися безкарними, постраждалі та їхні родини мають отримати відплату за свої страждання, а сім’ї тих, хто досі вважається зниклими безвісти, мають отримати інформацію про них».
Human Rights Watch поспілкувалася з 34 людьми про жорстоке поводження з цивільними особами під час російської окупації Херсонської області з 2 березня 2022 року до виведення російських військ з більшої частини території 11 листопада. Дванадцять колишніх затриманих і 10 членів сімей описали, що затримані піддавалися катуванням або були свідками катувань інших затриманих, що у трьох задокументованих випадках призвело до смерті. Ці інтерв’ю ґрунтуються на десятках інших інтерв’ю про катування, які Human Rights Watch проводила з мешканцями Херсонської області в попередні місяці окупації під час підготовки доповіді в липні 2022 року.
Схоже, що російські війська в Херсоні використовували подібну схему поводження з цивільним населенням протягом усієї окупації. Вони агресивно обшукували помешкання, а потім затримували одного або кількох людей, які там проживали, за різними звинуваченнями. Декілька затриманих повідомили, що російські військові били та погрожували їм або їхнім родичам, зокрема літнім людям. Потім російські солдати закривали очі або голови затриманих шапкою або мішком і змушували їх сідати в транспортний засіб. Їх доставляли до одного з 20 або більше ізоляторів у Херсоні та околицях.
Майже всі випадки катувань, задокументовані останнім часом у Херсоні, стосувалися осіб, які утримувалися в ІТТ на вулиці Теплоенергетиків, 3. Одна особа також перебувала у тимчасових місцях тримання від вартою у Херсонському аеропорті та в будівлі Херсонської міської адміністрації. Інший колишній затриманий розповів, що людина, з якою він ділив камеру, раніше перебувала у СІЗО на вулиці Перекопській, 10, де, за повідомленнями BBC та інших джерел, російські окупаційні війська катували людей. Інший колишній затриманий, якого вивезли приблизно за 120 кілометрів від Херсона, розповів, що його тримали в складській кімнаті сільської школи розміром 2 на 3 метри.
Human Rights Watch раніше задокументувала випадки катувань затриманих, у тому числі українських військовополонених з сил територіальної оборони, у колишній будівлі Головного управління Національної поліції на вулиці Лютеранській, 4 (колишня Кірова).
Один колишній затриманий, що перебував на вул. Теплоенергетиків, розповів: «Було п’ятеро чоловіків. … Їх усіх побили. Один мав вогнепальне поранення у ногу; ще в одного було зламано ребро. Ми чули крики [людей, яких били] цілий день і ніч. Люди кричали о 3 ночі та ввечері. …Медичну допомогу нікому не надавали».
Російські охоронці також принижували затриманих, змушуючи їх під загрозою побиття вигукувати проросійські гасла, слухати та співати гімн Росії та патріотичні пісні, аплодувати тим, хто співає.
Більшість опитаних родичів сказали, що їм не надавали жодної інформації про місцеперебування їхніх близьких, що вимагається міжнародним правом у ситуації окупації. Багато хто відчайдушно шукав родичів і намагався доставити пакунки з продуктами та іншими речами першої потреби, не знаючи, чи дійшли вони до одержувачів.
Колишні затримані та члени сімей казали, що російська окупаційна влада поміщала їх та їхніх близьких під варту за участь (реальну або таку, щодо якої були підозри) у волонтерській діяльності, надання чи висловлення підтримки українським силам чи уряду, або за те, що вони були учасниками операцій українських сил безпеки у 2014 році на Донбасі.
Одна жінка розповіла, що російські війська затримали її, тому що не змогли знайти її чоловіка, і тримали її в заручниках, поки він не здався наступного дня.
Коли в листопаді 2022 року українські військові повернули контроль над Херсоном, російські сили, відступаючи на лівий берег Дніпра, взяли з собою деяких затриманих цивільних осіб без забезпечення основоположного захисту, та незаконно їх перемістили. Серед них були троє чоловіків, членів сімей яких опитала Human Rights Watch. Двох звільнили, але не дозволили покинути окуповані території. Також росіяни незаконно переправили та здійснили насильницьке зникнення щодо затриманої активістки з Херсона до Сімферополя, що в окупованому Росією Криму. Російська влада не надала інформацію про її місцеперебування та тримає її під вартою без зв’язку з зовнішнім світом і без доступу до адвоката.
Українська влада розслідує випадки незаконного тримання під вартою, катувань та інших видів жорстокого поводження в Херсоні та околицях під час російської окупації. Євген Терещенко, прокурор відділу розслідування воєнних злочинів Херсонської обласної прокуратори, повідомив, що за попередніми оцінками, за цей період було зареєстровано від 4 000 до 5 000 випадків затримання цивільних осіб, але реальна кількість могла бути набагато більшою.
Умисне жорстоке поводження, катування чи вбивство цивільних осіб чи полонених комбатантів, які перебувають під вартою, умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень або шкоди здоров’ю осіб, а також здійснення незаконної депортації чи переміщення є воєнним злочином.
«Через п’ять місяців після того, як російські війська відступили з Херсона та прилеглих районів, ми досі бачимо лише вершину айсберга їхніх звірств, і поводження з усіма українськими цивільними особами на окупованих територіях викликає дедалі більше занепокоєння, – наголосила Горбунова. – Російські військові на всіх ланках командування мають знати, що вони відповідатимуть за кожен скоєний ними злочин».
Детальніше про катування в Херсоні та розповіді свідків дивіться нижче.
Катування, вчинені російськими військами в Україні
Human Rights Watch, Організація Об’єднаних Націй, інші правозахисні організації та засоби масової інформації широко повідомляли про застосування російськими військовими катувань та інших методів жорстокого поводження, а також про позасудові страти та насильницькі зникнення цивільних осіб і полонених комбатантів, які перебувають під вартою на територіях під російською окупацією. Зазвичай масштаб російських зловживань, які становлять воєнні злочини, не відомий до моменту виведення російських військ з певного району, і навіть тоді інформація є неповною.
У липні Human Rights Watch опублікувала доповідь, засновану на інтерв’ю з людьми з окупованих Росією територій Херсонської та Запорізької областей України, зокрема Херсона, Мелітополя, Бердянська, Скадовська та інших міст. На той момент Human Rights Watch задокументувала 42 випадки, коли російські війська або застосовували насильницьке зникнення щодо цивільних осіб, або іншим чином тримали їх під вартою свавільно, у деяких випадках без зв’язку з зовнішнім світом, і багатьох із них катували.
Після відступу російських військ із Херсона у листопаді 2022 року Human Rights Watch провела додаткові дослідження щодо утримання затриманих у СІЗО №1 на вулиці Теплоенергетиків, 3, у будівлі міськадміністрації, сільській школі та в ангарі аеропорту. Одна особа повідомила, що її тримали у слідчому ізоляторі на вулиці Перекопській, 10. Нікому з опитаних не було надано жодних документів щодо затримання.
Наведені нижче розповіді базуються на інтерв’ю, проведених Human Rights Watch телефоном або особисто в Києві в період з 21 листопада до 30 грудня після першого візиту до Херсона в листопаді. Імена одного опитаного та одного члена його родини, якого було затримано, не розголошуються на їхнє прохання з метою забезпечення їх безпеки. З тієї ж причини деякі інші особи ідентифікуються лише за іменем.
Тримання цивільних осіб під вартою із зловживаннями
Декілька людей розповіли, що російські сили, які прийшли з обшуками в їхні будинки або затримали їх, били їх руками, ногами та застосовували іншу непотрібну силу проти затриманих та членів їхніх родин.
Жінка, яка проживає в селі під Херсоном, розповіла, що військові прийшли шукати родича «Валентина» [ім’я не справжнє], якого в той час не було вдома: «Російські військові почали бити мого чоловіка прямо на вулиці і вимагали, щоб він дзвонив [Валентину]. [Моєму чоловікові] 59 років, він хворий на рак і дуже слабкий. Вони завдали йому три-чотири удари прикладами автоматів у грудну клітку та в руку. Він упав».
Розшукуваний повернувся додому та був одразу затриманий. Його дружина взяла таксі та поїхала за автомобілем, у якому був її чоловік, до слідчого ізолятора на вулиці Теплоенергетиків.
В іншому випадку близько 10 російських військових у балаклавах 20 квітня увійшли в будинок 47-річного Сергія Ігнатьєва в селі Зеленівка на околиці Херсона, обшукали його будинок, побили та затримали його. 20-річний Стас, друг доньки Ігнатьєва, який був у той момент в будинку, сказав, що на голові Ігнатьєва були великі синці та кров. Потім частина солдатів побила Стаса. У телефонному інтерв’ю Стас розповів: «Мене почали бити по ногах, по щиколотці, я впав. Вони сказали: «Ми зґвалтуємо твою дівчину на твоїх очах і відріжемо тобі яйця».
Бійці посадили Ігнатьєва, Стаса та брата Стаса, який теж був у гостях, у військову машину та поїхали. Дорогою солдати без пояснень випустили з машини двох молодших чоловіків. «Останній раз, коли я його бачив, у тій машині, він сидів, як у тумані, – розповів Стас про Ігнатьєва, – Було ясно, що з його головою щось не так, ймовірно, струс мозку».
Родина звернулася із заявами до поліції та прокуратури. У якийсь момент у комендатурі окупаційної влади дружині Ігнатієва повідомили, що він у в'язниці. Відтоді його родина не мала жодної інформації про нього.
Катування в СІЗО на вулиці Теплоенергетиків
Human Rights Watch задокументувала такі випадки катувань та інших видів жорстокого поводження в СІЗО №1 на вулиці Теплоенергетиків, 3 у Херсоні. Це не вичерпний перелік випадків жорстокого поводження у цьому місці.
«Валентин»
Хлопець, який розповів, що його тримали під вартою разом з Валентином, 24 травня повідомив родичці Валентина, що російські військові били Валентина, як і всіх затриманих у перші години та дні перебування в СІЗО на вулиці Теплоенергетиків. Російські охоронці зазвичай одягали на голови новоприбулих шапки чи мішки, катували їх електрошокером і били до втрати свідомості. Після цього охоронці повертали затриману особу до камери і поливали водою, поки вона не приходила до тями. Молодий чоловік також розповів, що охоронці змушували Валентина стояти всю ніч з руками над головою і били, коли він їх опускав.
Через майже чотири місяці російські війська перевели Валентина в іншу камеру, а потім, коли відступили на лівий берег Дніпра, забрали його з собою. Його родичка розповіла, що Валентин до кінця грудня залишався під вартою в окупованій Чаплинці Херсонської області в підвалі на вулиці Грушевського, 46. Вона приїхала туди, щоб доставити їжу, і коли вона запитала про Валентина, російські солдати лише сказали: «Що, ти хочеш приєднатися до нього?» Наприкінці грудня Валентина звільнили з-під варти без пояснення причин, але покинути окуповану Чаплинку йому не дозволяють.
Сергій Чорноусов
41-річний Сергій Чорноусов, учитель фізкультури Чорнобаївського ліцею, загальноосвітньої школи, депутат місцевої ради, проживав у Чорнобаївці на околиці Херсона з дружиною Світланою та трьома доньками. Невдовзі після повномасштабного вторгнення Росії він брав участь у місцевій «народній дружині» – неозброєних загонах із близько 100 добровольців, які патрулювали Чорнобаївку та околиці, щоб запобігти мародерству, а також забезпечували комунальні та ремонтні роботи в селі. Він також допомагав людям тікати з Херсона, возив їх до Одеси, а повертався з ліками.
8 червня троє чоловіків у чорних футболках і джинсах, які представилися співробітниками Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ), затримали Чорноусова і доставили його в Херсонський аеропорт у Чорнобаївці. У телефонній розмові Чорноусов розповів, що там його били і катували російські військові:
Вони роздягли і обшукали мене на предмет татуювань і поставили мене повністю оголеним обличчям до стіни. Вони приставляли ножа до моїх статевих органів – тримали між ніг. Вони вдарили мене один раз нижче сідниць. Я досі маю шрами. … Це тривало 3-3,5 години. Потім мені до потилиці приставили пістолет і сказали: «Якщо ти православний, то молися!». Після цього двічі вистрілили [в повітря].
Через декілька годин російські солдати доставили Чорноусова до будівлі Херсонської міськадміністрації, де розташували військову комендатуру. Його тримали в камері в підвалі будівлі, а ввечері знову катували. «Вночі мене вивели з камери і надягли наручники за спиною, – розповів він, – Вони почали мене бити. Вони били мене по нирках, ребрах та руках. Близько 20 хвилин мене катували струмом. Одну кліпсу під’єднали до вуха, іншу – до мізинця на правій руці».
10 червня Чорноусова перевели на вулицю Теплоенергетиків, де він перебував до 12 липня і його неодноразово допитували. Його там фізично не катували, але він перебував у камері з декількома чоловіками, яких катували.
Серед його співкамерників був ще один затриманий Сергій, віком близько 40 років, із села Текстильне. Чорноусов сказав, що росіяни катували Сергія, а потім завели в камеру, побили і, на його думку, від цього Сергій помер:
Він просто заповз у камеру. Тоді в камеру забігли четверо-п’ятеро людей і продовжили його бити. Били 10 хвилин прямо під нарами. … Він почав видавати такі звуки, [які видають], коли не вистачає повітря. Йому було важко дихати. Думаю, у нього були зламані ребра.
Чорноусов намагався викликати медичну допомогу для Сергія:
Я почав просити про швидку допомогу. Зайшли, дали відро і мокрий рушник, сказали покласти йому на голову. Ще через [декілька] хвилин я знову почав кричати: «Він помирає, викликайте лікаря!» … Потім увійшли з носилками і винесли його.
Чорноусов припустив, що Сергій помер. Наступного дня, за словами Чорноусова, до його камери прийшов заступник начальника СІЗО і сказав: «Ти хочеш жити? … Прийдемо вранці. Напишеш, що ми скажемо». Чорноусова раніше допитували. Після цього випадку він виконав їх вимогу. Він сказав: «Історію, яку вони хотіли від мене почути, я вигадав на основі їхніх попередніх запитань про мою біографію, зв’язки з українськими військовими, спецслужбами, територіальною обороною тощо».
Чорноусов також описав поводження з трьома іншими співкамерниками. У камеру ізолятора до Чорноусова привезли військовополоненого Анатолія, який перебував там до кінця червня. Чорноусов сказав, що Анатолій описав йому катування, яких зазнав: «Вони [російські солдати/особовий склад] розрізали йому шорти, щоб був доступ до його статевих органів. Вони підключили електричний струм до його мошонки».
Інший співкамерник був із Ізюма. «Били його близько 40 хвилин, так сильно, що зламалася гумова палиця, – розповів Чорноусов. – Він ледве міг ходити. Я його [в нашій камері] годував з ложечки. … У нас також був один хлопець, який провів два тижні в одиночній [камері]. Він [сказав нам], що вони [не давали йому їжі і] змушували його голодувати».
За словами Чорноусова, на момент його звільнення з-під варти в установі перебувало близько 120 ув’язнених. Він сказав, що там були дві камери з жінками, на його думку, віком від 18 до 60 років. «Я чув застосування фізичної сили [проти них]», – сказав він.
Дружина Чорноусова Світлана розповіла, що практично не мала інформації про те, де перебував її чоловік під час тримання під вартою. Спочатку вона через день ходила до військової комендатури: вона по три години їхала та по п’ять годин стояла в черзі і все, що їй говорили, було: «Ми вам зателефонуємо. Чекайте». Або «Ми не знаємо. Чекайте».
Через два тижні після затримання Чорноусова слідчий повідомив їй, що її чоловік живий і перебуває в Херсоні, хоча не уточнив, де саме. Невдовзі знайомий, який працював біля слідчого ізолятора на вулиці Теплоенергетиків, підтвердив їй, що її чоловік там.
Роман Баклажов
6 липня 2022 року російські силовики затримали Романа Баклажова, власника невеликого меблевого бізнесу, в його домі в Херсоні та 54 дні утримували в СІЗО на вулиці Теплоенергетиків, де його неодноразово катували. Баклажов заявив, що, на його думку, його затримали у зв'язку з його піврічною участю в 2014 році в ультранаціоналістичному угрупованні «Правий сектор». За його словами, його прийшло затримувати шестеро людей. Судячи з одягу, він вважає, що четверо були з Нацгвардії РФ і двоє з ФСБ.
Викрадачі Баклажова допитували його чотири рази. На першому допиті застосовували електрошокери:
Вони приєднали електроди до мого вуха та між безіменним пальцем і мізинцем. Це тривало дві години з перервами. Я сидів на табуреті. Вони вимагали інформацію про … активістів «Правого сектору», у 2014 році. … На допитах після цього вони… погрожували вбити мене. Казали, наприклад: «Ми тебе заберемо, розстріляємо, і ніхто тебе не знайде». … Вони також сказали: «Зараз ми покладемо електрод на твій член і увімкнемо струм».
Баклажов розповів, що охоронці та слідчі відкрито використовували свої позивні: «Гермес», «Яндекс», «Мюллер», «Кузьмич». Найбільше його допитував «Яндекс».
Він розповів, що бачив інших затриманих, яких жорстоко побили та не надали медичної допомоги.
Баклажов розповів, що викрадачі давали йому та іншим затриманим щодня по одній порції гарячої каші, води та соку, а іноді – печиво, неміцний чай або черствий хліб. Спали вони на нарах без матраців. Російські військові звільнили його з-під варти 29 серпня без пояснення причин і без будь-яких документів про його затримання. «Я почуваюсь дуже погано: і психологічно, і фізично, – розповів Баклажов, – Мені потрібна реабілітація».
Олександр
53-річний електрик Олександр залишився в селі Снігурівка Миколаївської області, щоб доглядати за своєю 83-річною матір’ю, яка відмовилася евакуюватись навіть після того, як родина виїхала. Двічі на день він їздив до неї на мопеді. Під час однієї поїздки, 12 вересня, російські силовики, які носили форму ОМОНу, зупинили його на блокпосту.
У нього вдома провели обшук, а потім звинуватили в тому, що він збирає інформацію для українських військових, наділи на голову мішок і протримали ніч одного в темному підвалі десь у селі. У телефонній розмові зі Снігурівки він розповів: «Почали з питань, потім побиття, застосування електрошокера. Вони розпитували мене про політику, про те, чим я займаюся. Мені побили ребра. Боліла грудна клітка. Нікого з росіян не цікавило, як я почуваюсь. …[Ліки] – мені їх не давали».
Наступного дня на Олександра знову одягли капюшон і відвезли в СІЗО на вулиці Теплоенергетиків. Його помістили в камеру, розраховану на чотирьох осіб, але там вже були сім херсонців, три з них віком більше 60 років. За день до звільнення з-під варти він був свідком побиття російськими військовими іншого затриманого. Він розповів, що провів тиждень у лікарні після звільнення: «Після побиття боліли ребра, боліли груди. Я не міг ні лежати, ні стояти».
Ольга Строган, Олександр Строган
10 серпня четверо озброєних чоловіків (двоє у чорній формі та двоє у військовому камуфляжі) у масках прийшли додому до 53-річних Ольги та Олександра Строганів у Чорнобаївці, шукаючи Олександра, якого не було вдома. Почекавши декілька годин, російські війська затримали Ольгу, сказавши їй, що збираються тримати її під вартою, поки її чоловік не здасться. Вони змусили її надіти вовняну шапку, яка закривала її обличчя, незважаючи на дуже спекотну погоду, і забрали її до СІЗО на вул. Теплоенергетиків. У телефонному інтерв’ю вона розповіла, що сиділа там 40 хвилин, і що коли вона намагалася озирнутися, хтось вдарив її під лопатки та схопив за шию.
Ользі стало погано, їй було важко дихати у спеку, її обличчя було повністю закрите шапкою. Коли військові проводили Ольгу будівлею, вона спіткнулася і впала, і солдати декілька разів вдарили її руками та ногами. Вони помістили її в камеру розміром 2,5 на 3 метри з двома ліжками, де вже було п’ять інших жінок, причому деякі з яких перебували там вже 25 днів. Коли Ольгу помістили в камеру, ті, хто її затримали, дозволили їй зняти шапку.
Ольга розповіла, що бачила, як російські охоронці вивели з камери одну жінку, Іру, щоб допитати її, а коли вони повернули Іру в камеру, її обличчя та голова були в синцях, а з вуха текла кров. Вони змушували всіх жінок вигукувати проросійські гасла на кшталт «Слава Путіну!», співати російські пісні та аплодувати тим, хто співає, під загрозою побиття.
Російські військові звільнили Ольгу з під-варти 11 серпня після того, як її чоловік повернувся додому з відрядження, а російські військові його затримали. «Ми побачилися ненадовго, – розповіла вона. – Росіяни сказали: «Прощайся з ним. Ти більше його не побачиш».
Наступного дня Ользі зателефонував чоловік, який назвався «Діма Ельбрус» з ФСБ Росії, і підключив до телефону Олександра. Олександр попросив її принести йому його телефон. Побоюючись, що на телефоні може бути шкідлива для чоловіка інформація, Ольга сказала, що не може його знайти. Потім почула удари і злякалася, що Олександра б’ють. «Він страшенно кричав», – розповіла вона. Вона схопила телефон і помчалася до СІЗО на вулиці Теплоенергетиків.
Протягом місяця Ольга не мала жодної інформації про свого чоловіка, але згодом від «Ельбруса» дізналася, що Олександру висунули звинувачення в «організації терористичної операції». Вона також дізналася від його колишніх співкамерників, що російські війська катували Олександра та інших електрошокерами: одягали на них мокру сорочку, прикладали один електрод до соска, а інший – до мошонки, а потім змушували іншого затриманого, який сидів за перегородкою, увімкнути електрику. Також били затриманих палицями.
Колишні ув’язнені, які були в камері з Олександром, розповіли Ользі, що російські військові допитували Олександра протягом близько двох годин раз на два дні, і що в камері було чути, як він дико кричить. Після одного допиту він харкав кров’ю в камері і показав синці від побоїв на раніше пораненій нозі, розповідали вони.
18 жовтня, коли Ольга поїхала передати Олександру передачу, вона дізналася, що російські війська, які відступали з Херсона, забрали з собою частину затриманих – спочатку в місто Олешки, яке залишалося під їх контролем. Багато тижнів Ольга не знала, де він. Зрештою вона почула від колишнього співкамерника, що Олександра перевезли в Каланчак, приблизно за 85 кілометрів на південь від Херсона, і його тримають у маленькій камері з 10 іншими чоловіками.
Один колишній затриманий, який перебував у Каланчаку, сказав, що затримані щодня отримували лише одну пляшку холодної води та пачку сухої локшини. Донька Олександра розповіла Human Rights Watch, що коли родина намагалася його розшукати, одного разу російський слідчий сказав, що вони можуть сприяти його звільненню, якщо заплатять велику суму грошей, якої у родини немає.
Леонід Ремига
68-річний Леонід Ремига, головний лікар Херсонської міської клінічної лікарні імені Афанасія та Ольги Тропіних, розповів, що з початку березня 2022 року протистояв тиску російських окупаційних військ, які схиляли його доспівпраці. Зокрема, від нього вимагали припинити контакти лікарні з Міністерством охорони здоров’я та Національною служби здоров’я України.
Вперше озброєні військові намагалися затримати Ремигу в лікарні на початку липня, звинувативши його в передачі українським спецслужбам інформації про дислокацію російських військ. Після того, як його погрожували усунути з посади, затримати та застосувати жорстоке поводження, у нього стався малий інсульт, його госпіталізували в реанімацію лікарні, оскільки йому було важко ходити.
Протягом цього часу російські силовики вимагали від персоналу лікарні повідомити їм, коли Ремигу відпустять. Він втік із лікарні й кілька тижнів переховувався.
Заманивши Ремигу на зустріч, російські силовики затримали його 20 вересня і доставили в СІЗО на вулиці Теплоенергетиків, де протримали вісім днів:
Били палицею по ногах, руках, тілу. Один раз застосували електрошокер, під пахву. Одного разу нас усіх вивели з камер і змусили довго сидіти навпочіпки. Якщо хтось ворушився, то отримував удар в голову.
У камері на чотири людини нас було вісім. Умови були нелюдські. Щодня ми чули катування, чули крики.
Найгірше було, коли нас змушували співати гімн Росії. Нам довелося стояти «смирно» і кричати «Слава Росії!». … Коли хтось співав… ми повинні були йому аплодувати. Якщо ми не аплодували, нас виводили з камери і знову били.
Ремига вважає, що його затримали за відмову співпрацювати з російськими військами та за відверту проукраїнську позицію. Він також заявив, що коли вони затримали його, чиновники використали електронний пристрій для сканування його фотографії та фотографій на його телефоні, щоб визначити, чи брав він участь у будь-яких протестах, починаючи з 2014 року. Російські війська звільнили Ремигу 28 вересня, не надавши жодних документи про його затримання, та наказавши йому не залишати Херсон.
Євген Родіонов
44-річний Євген Родіонов був заступником голови Чорнобаївської сільської ради. Коли російські війська окупували територію, він продовжував забезпечувати в селі комунальні послуги, вивіз сміття, гуманітарну допомогу та безпеку, щоб запобігти мародерству. 2 травня російські силовики в оливково-зеленій формі затримали та допитали його в приміщенні сільської ради та намагалися змусити його співпрацювати з ними. Коли він відмовився, на нього одягли наручники, закрили очі шапкою та відвезли до СІЗО на вул. Теплоенергетиків. Фізично він не постраждав, але чув крики інших:
Фізичного тиску не було, але психологічно сильно тиснули на мене, щоб я співпрацював. Це було пекло. Коли ви не знаєте, що відбувається за межами ізолятора, ви не маєте інформації. Тільки звуки допитів. В основному вечорами і вночі я чув крики. Здавалося, вони користуються електрикою.
За його словами, серед затриманих він бачив чоловіків віком від 18 до 50-60 років, а також двох жінок. Родіонов був звільнений з-під варти 14 травня і швидко поїхав із Чорнобаївки на Західну Україну, побоюючись за свою безпеку.
Незаконне переміщення, катування в Сімферопольському слідчому ізоляторі
Ірина Горобцова
У травні російські військові затримали 38-річну Ірину Горобцову в її квартирі в Херсоні, де вона жила з батьками, яким за 70 років. Провівши агресивний обшук у квартирі, вони забрали Горобцову, а також ноутбуки, мобільні телефони та павербанк. Батьки Горобцової негайно почали її пошуки, але не отримали жодної інформації від місцевих посадовців.
Дар’я, яка у вересні три тижні перебувала в СІЗО Сімферополя разом з Горобцовою, розповіла, що російські силовики перевели туди Горобцову невдовзі після її затримання в Херсоні. Дар’я, яка з міркувань безпеки названа лише ім’ям, розповідала, що бачила Горобцову після того, як вона три місяці провела в одиночній камері:
Її стан був поганий. Її перше запитання до мене було: «Чи можна тебе обійняти?» Тоді я сказала їй: «Ти як відкрита рана, яка не загоюється». І це було тоді, більше двох місяців тому. Вона була в розпачі... просто сиділа і весь час плакала.
Дар'я сказала, що Горобцова повідомила їй, що умови її тримання під вартою були жорстокими. Російські силовики привезли її з насунутою на очі шапкою. Під час допиту, через два тижні після затримання, перед нею поставили автомат і погрожували завдати їй опіків праскою, якщо вона «про все не розповість». Охоронці установи так і не дозволили Горобцовій або Дар’ї виходити з камери 6 на 2 метри на прогулянки. За камерою весь час спостерігали через відео. «Ми чули, як вони [затримані] вночі та вдень жахливо кричали», – розповіла Дар’я.
Родина Горобцової в серпні найняла адвоката в Сімферополі. Адвокат надсилав численні запити до декількох російських міністерств і відомств і отримував суперечливі відповіді щодо місця її перебування. Зрештою він дізнався, що її утримують за «опір» «військовій спецоперації» Росії. Він двічі ходив до СІЗО, щоб спробувати зустрітися з Горобцовою як її законний представник, але йому було відмовлено.
Сестра Горобцової розповіла, що під час російської окупації Херсона Горобцова брала участь у акціях протесту проти російської окупації, допомагала іншим людям продуктами харчування та транспортом, а також публікувала проукраїнський контент у соціальних мережах.
Катування в школі в Біляївці
Сергій Уродлівіченко
11 березня 2022 року російські військові затримали 47-річного Сергія Уродлівіченка під час роботи в теплиці в селі Любимівка, оскільки він не мав при собі документів, що посвідчують особу. Спочатку його тримали на кукурудзяній фермі, а приблизно за три тижні його та інших відвезли до школи в Біляївці, селі приблизно у 120 кілометрах на північний схід від Херсона. Урешті-решт Уродлівіченка разом із 10 іншими чоловіками віком від 23 до 69 років помістили в темну невелику комору розміром 2 на 3 метри. Затримані зробили дірку в старій каналізаційній трубі, щоб використовувати її як туалет. Ті, хто захопив їх, давали їм дуже мало їжі і не дозволяли зв’язуватися з родичами. Уродлівіченко чув, як били інших затриманих, і став свідком смерті двох із них:
Ми чули крики, наче когось били. Потім його кинули до нас у камеру зі зв’язаними руками. … Він голосно кричав, щоб його розв’язали. Його били і він щось говорив про електрошок. Ми зрозуміли, що це фермер Олег Ковалик із Миролюбівки. Він помер за 20 хвилин. Ми викликали охорону і сказали, що він помер. …. Тіло забрали наступного дня. Тобто його тіло добу пролежало в камері.
Ще одного затриманого забрали на три дні і повернули. Ще за три дні він помер. Він сказав, що його [тримали] в якомусь синьому ангарі [аеропорту] і добре годували. Він сказав, що йому щось вкололи. Після цього він помер.
Уродлівіченко розповів, що інших чоловіків, яких доставили до камери, били прикладами, кулаками, ногами та одягали на голови мішки. За його словами, затриманим майже не надавали медичної допомоги, і їм не повідомляли про причини їхнього затримання.
Міжнародно-правові зобов'язання
Усі сторони збройного конфлікту в Україні зобов’язані дотримуватись норм міжнародного гуманітарного права або законів війни, зокрема Женевських конвенцій 1949 року, Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій та міжнародного звичаєвого права. Також мають застосовуватись положення міжнародного права прав людини, зокрема Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Європейської конвенції з прав людини.
Четверта Женевська конвенція, яка стосується обов’язків окупаційної держави, дозволяє інтернування або примусове поселення цивільних осіб на певній території лише «коли це є абсолютно необхідним для забезпечення безпеки держави, яка затримує». Це має бути здійснено відповідно до звичайної процедури, дозволеної міжнародним гуманітарним правом. Захист затриманих осіб, що має забезпечуватися у таких випадках, включає право оскаржити підстави для затримання, доступ до адвоката та членів сім’ї, а також гуманне поводження в будь-який час.
Заборона катувань та інших видів жорстокого поводження є однією з найбільш основоположних заборон у міжнародному гуманітарному праві та праві прав людини. Жодні виняткові обставини не можуть виправдати катування. Кожній особі, позбавленій волі, має надаватися належне харчування, вода, одяг, притулок та медична допомога. Женевські конвенції конкретно вимагають від сторін конфлікту дозволити Міжнародному Комітету Червоного Хреста доступ до затриманих цивільних осіб і військовополонених.
Умисне жорстоке поводження, катування чи вбивство цивільних осіб чи полонених комбатантів, які перебувають під вартою, умисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва або здійснення незаконної депортації чи переміщення є воєнним злочином. Командувачі силами, які знали або мали підстави знати про такі злочини, але не вживали заходів для того, щоб їх припинити чи покарати винних, несуть кримінальну відповідальність за воєнні злочини у межах відповідальності командування.
Згідно з Женевськими конвенціями, Росія та Україна зобов’язані розслідувати ймовірні воєнні злочини, вчинені їхніми військовими або на їхній території, і належним чином переслідувати винних. Жертви жорстокого поводження та їхні родини повинні отримати швидке та адекватне відшкодування шкоди.
