(Київ, 19 жовтня 2022 р.) – Російські війська та інші сили, що діють під їхнім командуванням, регулярно катували затриманих під час шестимісячної окупації міста Ізюм у Харківській області у північно-східній Україні, заявила сьогодні Human Rights Watch.
Потерпілі розповідають, що до них застосовували електричний струм, насильне занурення головою у воду, жорстокі побої, погрожували їм зброєю та змушували тривалий час перебувати в незручних позах. Вони визначили щонайменше сім місць у місті, у тому числі дві школи, де, за їхніми словами, військові утримували та знущалися над ними.
«Жорстоке насильство та жорстоке поводження в Ізюмі не були випадковими інцидентами, – зазначила Белкіс Вілле, старша дослідниця криз і конфліктів Human Rights Watch, – Багато потерпілих поділилися з нами достовірною інформацією про подібний досвід катувань під час допитів у закладах, підконтрольних російським військам та їхнім поплічникам, що вказує на те, що таке поводження було частиною політики та плану цих сил».
Наприкінці вересня та на початку жовтня Human Rights Watch поспілкувалася з понад 100 людьми в Ізюмі, які перебували у місті під час російської окупації міста з березня до початку вересня 2022 року. Майже всі сказали, що у них є родичі чи друзі, які зазнали катувань, і п'ятнадцять людей (чотирнадцять чоловіків і одна жінка) описали, як їх катували. Один із чоловіків був пов’язаний із збройними силами, а решта були цивільними. Сім’ї та друзі двох інших чоловіків, які були затримані та піддані катуванням, сказали, що вони скоїли самогубство протягом декількох днів після звільнення.
Затриманих забирали з їхніх будинків, на вулиці чи з ринку і тримали до 14 діб. Усі чоловіки розповіли, що їх били електричним струмом або руками, прикладами рушниць, металевими трубами, пластиковими трубами, гумовим шлангом і в одному випадку палицею з мішком з піском на кінці. Одного чоловіка затримували п’ять разів і катували декілька разів під час кожного затримання.
Жінка розповіла, що солдати давали їй ляпаси, били кулаками в живіт і погрожували зґвалтуванням під час утримання, що тривало цілий день. The Washington Post повідомила про історію іншої жінки, яка, ймовірно, трималася під вартою в тому самому приміщенні в інший час, і яка сказала, що її неодноразово ґвалтували. Чоловік, який утримувався там в той самий час, сказав, що чув крики жінок і випадково почув, як солдати говорили про сексуальне насильство щодо принаймні однієї затриманої особи.
Один 21-річний чоловік сказав, що солдати затримали його на ринку 5 або 6 липня, оскільки вони побачили татуювання на його лікті, яке, за його словами, є поширеним серед окремих людей з правими поглядами. Він сказав, що зробив татуювання, тому що воно також популярне серед українських футбольних уболівальників.
Один чоловік, затриманий на початку квітня на своєму робочому місці на водонасосній станції, сказав, що солдати змусили його говорити на камеру і під час допиту звинувачували його в тому, що він «бандерівець» (термін, який росіяни принизливо використовують для позначення українців, які підтримують свій уряд; термін є натяком на антирадянський партизанський рух під час Другої світової війни). Коли через два дні його звільнили, деякі його друзі сказали йому, що бачили це відео. Human Rights Watch знайшла опубліковане на YouTube відео, на якому чоловіка, якого опитали дослідники, звинувачують у тому, що він «бандерівець».
Усі затримані повідомили, що від них вимагали назвати імена жителів Ізюма, які служили в поліції, силах територіальної оборони або були учасниками бойових дій на Донбасі в 2014 році, відомих як АТО. Декого звинуватили у зберіганні зброї чи наркотиків. Двоє сказали, що їх прямо запитали, чи підтримують вони Росію. Російські військові намагалися змусити одного чоловіка, у якого вдома був генератор, підписати документ про передачу їм будинку. Інший сказав, що військові прийшли до нього додому, поклали марихуану на його кухонний стіл і вимагали, щоб він підписав зізнання у зберіганні наркотиків.
Усі опитані, яких тримали під вартою, розповіли, що російські військові викрадали у них речі, зокрема гроші, коштовності, електроніку та автомобілі.
Human Rights Watch раніше задокументувала катування російськими військовими людей в інших окупованихними областях України.
Міжнародні та національні медичні організації та установи повинні терміново забезпечити надання в Харківській області та інших деокупованих районах послуг для підтримки жертв катувань, включаючи психосоціальну підтримку (охорону психічного здоров’я) та спеціалізованих послуг для постраждалих від сексуального насильства.
«Ми досі продовжуємо дізнаватися про масштаби злочинів та іншого насильства, скоєних проти людей в Ізюмі під час російської окупації, але очевидно, що потерпілі потребують допомоги вже зараз, – підкреслила Вілле, – Наші висновки вказують на те, що російські війська вчиняли жахливе насильство в багатьох районах, які вони окупували, і існує справжнє занепокоєння щодо подібних зловживань в інших районах, які вони продовжують контролювати».
Додаткову інформацію про місця, де катували людей, та види катувань, задокументовані Human Rights Watch в Ізюмі, див. нижче.
Місця катувань в Ізюмі
Свідки ідентифікували сім об’єктів у місті, які російські війська ймовірно використовували як бази та місця утримання: дві школи, поліцейський відділок, колишню поліклініку, станцію водопостачання та водовідведення, приватний будинок та приватну фабрику. Дослідники змогли відвідати чотири заклади і переконатися, що вони дійсно використовувалися як місця тримання під вартою. Для цілей безпеки опитаних їх нижче називають несправжніми іменами.
Двоє чоловіків сказали, що їх переміщували в різні місця, і вони не знали, де їх тримали. Декілька сімей чули, що людей також тримають в Ізюмській середній школі №2, але дослідники не встановили нікого, хто там утримувався.
Один колишній затриманий показав Human Rights Watch приватний будинок, в якому зараз розміщені українські сили, де, як він вважає, російські війська утримували його протягом доби. За його словами, викрадачі погрожували йому: «Не створюй нам проблем, інакше матимеш справу з кіровським спецназом». Пізніше вони відвезли його в інший будинок на великій відстані, сказавши йому, що він «на передовій» і що його не стане. Потім вони відвезли його назад у місто та звільнили. Мешканці району розповіли, що російські війська утримували чоловіка в першому будинку.
Міська залізнична поліклініка
Будівля у мікрорайоні Верхнє Селище на лівому березі Сіверського Дінця в Ізюмі знаходиться поруч із залізничною станцією (мешканці називають цю місцевість «залізничний район»). Поліклініка перестала працювати приблизно за два роки до захоплення міста російськими військами. Поряд з головною будівлею є ще одна будівля, біля якої є щонайменше три гаражі. Вісім чоловіків, опитаних окремо, сказали, що російські війська тримали їх та інших людей у двох гаражах поруч із головною будівлею, яку вони займали. Жінка розповіла, що її тримали в маленькому приміщенні в будівлі навпроти гаражів.
Human Rights Watch відвідала поліклініку, яка практично не постраждала, і оглянула гаражі 22 вересня. Два гаражі відповідали описам колишніх затриманих, зокрема, один мав цегляну стіну, а інший – цементну стіну. Перед візитом Human Rights Watch українська поліція провела обшук на території поліклініки.
Усі вісім чоловіків сказали, що їх катували електричним струмом. В одному приміщенні будівлі Human Rights Watch побачила дві обгорілі розетки, але незрозуміло, чи сталося це внаслідок катування затриманих струмом. За словами двох українських електротехніків, розетки можуть обгоріти так, якщо вони перегріються, наприклад, під час катування струмом, якщо електроди розташовані близько один до одного на тілі жертви.
36-річний Богдан (поліцейський, ветеран АТО, учасник територіальної оборони) розповів, що його утримували в гаражі міської залізничної поліклініки. Богдана тримали разом з іншим ветераном АТО Євгеном, якому близько 40 років, але, як розповів Богдан, прийшли військові і забрали Євгена. Коли територія знову опинилася під контролем України, Богдан сказав, що безуспішно намагався з’ясувати, чи звільнили Євгена і чи він ще живий.
Двоє чоловіків розповіли, що коли їх тримали в гаражах, вони чули жіночі крики. 36-річна Таїса розповіла, що російські військові затримали її та її чоловіка вдома в середині червня та відвезли до міської залізничної поліклініки. Вона сказала, що її тримали одну добу в маленькому приміщенні в будівлі навпроти гаражів на території поліклініки. Одного разу солдат підійшов до дверей і крикнув, щоб вона «готувалася, [інший] солдат прийде її ґвалтувати», хоча цього не сталося. Вона розповіла, що її відвели в приміщення в головному корпусі і один раз допитали.
Журналісти The Washington Post взяла інтерв’ю у жінки, яка розповіла, що на початку липня її утримувалипротягом 10 днів в приміщенні (яке, згідно з детальними описами обох жінок, дослідники визначили як те саме приміщення) і піддавали ударам електричним струмом і неодноразовим зґвалтуванням, зокрема через примусовий оральний секс. Богдан, який утримувався там у той самий період часу, сказав, що декілька разів чув жіночі крики, і що одного дня він чув розмову двох солдатів, які стояли біля дверей гаража: «Не давай їй їсти, вона не зробила мінет», – згадав він слова одного з них.
Під час огляду приміщення Human Rights Watch побачила на стіні висічене ім’я жінки (Алла), з якою розмовляла The Washington Post, а також слова та фрази «електрика, роздягнена або зґвалтована», «ледь жива», «убита», «дуже боляче» і «допоможіть». Вона розповіла The Washington Post, що думала про спробу вбити себе під час перебування під вартою.
Ті, хто утримувався в гаражах, розповідали, що їх годували лише раз на день і давали приблизно 1,5 літра води на 13 людей, які утримувалися в гаражах.
На стіні одного з приміщень поліклініки дослідники знайшли емблему та напис німецькою «Правда звільняє», що могло бути посиланням на використання нацистського гасла «Праця звільняє», яке було написано на воротах до Освенцима та інших нацистських концтаборів. Колишній працівник поліклініки розповів дослідникам, що емблема та напис з’явилися на стінах після того, як російські війська почали окупацію будівлі. Емблема могла зображати схрещені рукоятки гранат, що було символом бригади Дірлевангера, німецької бригади СС часів Другої світової війни.
За словами місцевих жителів, територія поліклініки розташована поруч із міським будинком культури, який російські військові використовували як власну базу. Human Rights Watch відвідала будинок культури і побачила численні ознаки російської військової присутності. На дверях двох кабінетів на першому поверсі дослідники побачили велику літеру Z, а над нею написи «3-й загін, 2-й взвод» і «2-й загін, 2-й взвод, 8-а рота», нанесені чорною ручкою.
Відділ поліції у центрі Ізюма
Відділ поліції у центрі Ізюма на правому березі річки Сіверський Донець був ключовою базою для російських військ під час окупації міста, кажуть місцеві поліцейські, представники органів влади та мешканці. Human Rights Watch опитала п’ятьох чоловіків, які розповіли, що їх там утримували та катували. Вони описали камери, де їх утримували – на східній стороні будівлі на першому поверсі чи в підвалі. Дослідники знайшли картки на дверях восьми камер (ймовірно, із зазначенням кількості людей у кожній камері від одного до чотирьох).
Усі п’ятеро чоловіків розповіли, що їх майже щодня забирали до підвалу на західній стороні будівлі, де допитували та катували. Двоє розповіли, що російські сили змушували їх одягати протигази на обличчя, коли вони кричали занадто голосно. Дослідники знайшли п’ять протигазів у великій кімнаті, яка колись була тиром, у підвалі по лівій стороні відділу поліції.
31-річний Тарас, будівельник, розповів, що 19 чи 20 серпня двоє російських військових зупинили його на блокпосту, відвели до його будинку та провели обшук. Вони знайшли зібрані ним гільзи та затримали його. Тарас розповів, що його залишили в машині на декілька годин, потім троє військових забрали його до відділу.
«Мене завели в один із кабінетів і три години били: один металевим прутом, інший пластиковою трубою, вимагаючи назвати імена мешканців, які були в територіальній обороні, – розповів Тарас, – Вони навіть приставили пістолет до моєї голови та погрожували застрелити мене, якщо я не назву імена».
Тарас сказав, що його тримали два тижні в іншому приміщенні з двома-чотирма іншими чоловіками, які періодично змінювалися. За його словами, одного затриманого разом з ним чоловіка, 21-річного Віталія, затримали разом із батьком, якого тримали в сусідньому кабінеті, і вони чули його крики. Тарас розповів, що нещодавно бачив двох чоловіків, яких утримували з ним, але не знає, що сталося з двома іншими.
46-річний Юра, який працює в енергетичній компанії, розповів, що російські війська утримували його в центральному відділі поліції протягом тижня наприкінці серпня. Він сказав, що під ним у камері сидів ветеран АТО, а ув’язнені перекидали один одному сигарети з поверху на поверх через вікна в задній частині камер. Він сказав, що одного разу чоловік покликав його, попросивши сигарету і сказавши, що це буде його остання, тому що солдати збираються його вбити. Юра сказав, що через деякий час він почув, як відчинилися двері і пролунав постріл, і більше він не чув голосу чоловіка.
Середня школа № 6
23 вересня Human Rights Watch відвідала середню школу № 6, що на лівому березі річки Сіверський Донець, де за словами двох чоловіків, їх утримували та катували. Троє людей, які проживають поруч зі школою, сказали, що російські війська займали школу приблизно з квітня до липня. Працівники ДСНС повідомили, що знешкодили територію школи від мін і нерозірваних боєприпасів. У школі були незначні ознаки пошкоджень, і дослідники помітили залишки трьох протипіхотних мін PFM-1, які здетонували, і четверту, яка виявилася нерозірваною, на траві біля школи.
21 квітня 48-річний Ігор, електрик, якого п’ять разів затримували, розповів, що до нього в квартиру прийшли троє російських військових і звинуватили його у зберіганні марихуани. Вони обшукали квартиру, наділи йому на голову мішок і побили, поки вели вниз по сходах до машини. За його словами, його привезли до школи № 6 і зачинили в коморі в коридорі приблизно на півгодини. У якийсь момент він сказав, що назвав їх фашистами, і вони почали його бити ногами та давати ляпаси. Його привели до командира, який попросив назвати мешканців міста, які були учасниками АТО чи входили до територіальної оборони. Наступного дня його відпустили.
19-річного Женю затримували двічі, один раз тримали у школі № 6. За його словами, 24 серпня його з дому забрали військові: «У школі підійшов один із військових і хотів мене вдарити. Я закрив обличчя. Він сказав: «Ти що, боксер?» Тоді він викликав трьох солдатів, і вони всі почали мене бити. Вони три дні тримали мене спочатку в коморі, а потім в кабінеті, але інколи виводили на вулицю, щоб провести допит, і били; вони навіть били мене по голові своїми раціями».
Чоловік, який живе неподалік від школи № 6, сказав, що він відвідував школу та спілкувався з солдатами багато разів, і що він зробив висновок з їхнього акценту, що це були представники сил «ЛНР» або «ДНР» («Луганської народної республіки» або «Донецької народної республіки» – районів Луганської та Донецької областей відповідно, нині окупованих Росією).
Середня школа № 12
22 вересня Human Rights Watch відвідала середню школу №12 (також на лівому березі річки Сіверський Донець), яка зазнала значних руйнувань. Четверо сусідів і вихователька із дошкільного закладу навпроти школи сказали, що російські війська займали школу з початку березня до липня.
55-річний Андрій, державний службовець, розповів, що 7 квітня російські війська вивезли його з дому до школи на декілька годин. За його словами, солдати зав’язали очі йому та іншим, кого вони затримали на подвір’ї школи, і змусили наступати на круглі предмети:
Коли ми наступали на ці предмети, вони кричали, щоб ми не рухалися, бо ми стоїмо на гранатах, і видавали звуки, наче виймали запали. Вони змушували нас стояти так чотири години без руху, ми скам'яніли. Нарешті один із солдатів сказав мені рухатися, і я відповів йому: «Ні, я не хочу помирати». Він сказав: «Не хвилюйся, я щойно вставив запал назад». Пізніше, коли я йшов, я побачив подвір’я і зрозумів, що вони нам збрехали; вони змусили нас стояти на купі каміння.
Він показав дослідникам фотографії, які його дружина зробила після того, як він повернувся додому: з синцями на ногах, боці, грудях і лікті від побоїв.
Катування
Побої
Поліцейський у відставці розповів, що російські солдати приходили до нього додому в червні чи липні і розпитували про його сина, який був поліцейським і ветераном АТО і виїхав з міста. За його словами, бійці «ЛНР» і ще один військовий, який назвався чеченцем, увійшли до нього додому, били його прикладами, повалили на землю і вимагали назвати адреси поліцейських та інших осіб, які мали зброю, погрожуючи, що заберуть його «в підпілля, де ти все розкажеш».
Інший чоловік, діючий поліцейський, сказав, що під час обшуку його квартири наприкінці квітня солдати вдарили його в щелепу, збили зі сходів і зламали ліву руку. Він сказав: «Я почав кричати. Сусіди вийшли, солдат сказав їм повернутися всередину і що я просто впав. Потім він схопив мене за комір, завів у мою квартиру, посадив на диван біля дружини й запитав: «Де твоя зброя?».
67-річний Михайло Іванович, якого наприкінці серпня тримали під вартою 12 діб, розповів, що військовий зламав йому ліву руку, коли вдарив його предметом, який Михайлу Івановичу здався пластиковою трубою. Станом на кінець вересня рука Михайла Івановича досі не зажила належним чином і він чекав на операцію, щоб відновити рухливість руки.
Електрик Ігор, якого затримували п’ять разів, розповів, що солдати били його, в тому числі прикладом рушниці, коли затримали 24 червня і відвезли в гараж поліклініки. За його словами, йому зав’язали очі та повели до приміщення, де спочатку стягнули з нього штани та били чимось жорстким по сідницях. Тоді вони вимагали від нього назвати прізвища мешканців, які були бійцями територіальної оборони, ветеранами АТО чи поліцейськими.
Михайло Іванович сказав, що одного разу, коли він був із зав’язаними очима, солдати укололи його в спину та плечі чимось схожим на голки. Дослідники не помітили шрамів на його спині, і, за словами медичного директора організації «Лікарі за права людини» (Physicians for Human Rights), удари електричним струмом нагадують ефект уколу голками під шкіру.
Опитані чоловіки сказали, що їх також били ногами та кулаками і давали ляпаси. Принаймні у двох чоловіків були зламані ребра, коли їх звільнили, а один сказав, що у нього також була зламана грудна клітина.
Тримання у незручних позах
Ігор розповів, що декілька разів солдати змушували його сісти на підлогу, підігнувши коліна. Потім вони зв’язали йому руки під колінами та вставляли металевий стрижень перед грудьми та під пахвами в положенні, яке він назвав «поза папуги». За його словами, вони піднімали металеву трубу так, що він висів на ній.
«У якийсь момент я сказав їм, просто дайте мені список імен тих, кого хочете, і я його підпишу», – розповів він, але вони так і не дали йому нічого підписати. Він сказав, що вони провели другий такий допит наступного дня, а потім відпустили його. За його словами, щоразу, коли його затримували, солдати змушували його займати однакову позу.
Поліцейський, ветеран АТО та учасник сил територіальної оборони Богдан розповів, що солдати принаймні один раз змушували його приймати «позу папуги», але він описав це трохи інакше, сказавши, що металевий прут був у нього під колінами та вище ліктів. Він сказав, що одного разу металева труба не витримала його ваги; коли солдати підняли його, труба погнулася і зламалася. Обидва чоловіки сказали, що після перебування в такій позі положенні вони годинами не могли рухати руками.
Богдан розповів, що в гаражі з ним тримали чоловіка, якого він колись затримував як поліцейський. Він сказав, що чоловік погодував його після того, як Богдана тримали в позі папуги, тому що він сам не міг рухати руками. Богдан розповів, що солдати також одягли йому на голову поліетиленовий пакет і декілька разів перекривали потік повітря. Одного разу, коли він відмовився надати солдатам будь-яку інформацію, один з них погрожував, що змусить його «сидіти на пляшці», вказуючи на анальне зґвалтування. Богдан сказав, що російські сили звільнили його лише після того, як він погодився працювати на них як інформатор надалі. Після звільнення Богдан втік до Росії, а звідти до Естонії, Польщі, а потім через Україну повернувся до Харківської області.
52-річний агроном Олександр, якого затримали на початку вересня, розповів, що його змусили перебувати у так званій «позі павука»: зокрема, солдати змусили його лягти на груди і прив’язали руки до ніг за спиною. Потім вони вклали йому в руки електроди та били електричним струмом.
Олександр розповів, що солдати забрали його з дому, де він мав власний генератор і підключення до Інтернету, і під час допитів, у тому числі коли його поклали в «позу павука», намагалися змусити підписати документ про передачу права власності на його майно російській армії.
Протягом п’яти днів ув’язнення російські солдати також поміщали його в приміщення, яке, на його думку, є складом. При цьому він був у футболці, шортах і черевиках. Вони відчинили двері й залишили його там із зав’язаними очима на цілий день, коли температура опустилася приблизно до 10 градусів за Цельсієм, особливо вночі. «Коли наступного дня вони прийшли за мною, я просто хотів, щоб вони мене вбили, щоб покласти цьому край», – сказав він. Він сказав, що чув голоси інших людей, яких тримали у приміщенні.
Дружина Олександра розповіла, що поки його тримали під вартою, російські війська прийшли в будинок і сказали їй, що вбили Олександра, і принесуть їй його вуха або все тіло, щоб довести це. Вона дізналася, що він живий, лише коли його звільнили. Вона вважала, що вони намагалися змусити її покинути їхній дім, щоб солдати могли взяти його під контроль.
Олександр показав дослідникам своє коліно, яке досі було запалене від сильних побоїв.
Насильне занурення головою у воду
Двоє чоловіків розповіли, що їх насильно занурювали головою у воду. 25-річний Олег, будівельник, каже, що солдати притиснули його до землі, закрили обличчя тканиною та поливали водою протягом 30 хвилин.
Андрій розповів, що 11 серпня, коли солдати затримали його вдруге, вони відвели його в будинок і залишили на дві години із зав’язаними очима у дворі. «Потім мене спустили в підвал, закрили мені ніс і вилили в горло щонайменше два літри води, – розповів він, – Мене почало рвати. Один сказав мені: «Якщо ти не почнеш говорити, ми приведемо тебе до [солдатів] на передовій, і там ти заговориш».
Андрій показав дослідникам тканину та клейку стрічку, якими йому зав’язували очі. Жорстоке поводження продовжувалося, солдати застосовували до нього електрошок по щиколотках протягом наступного дня. Нарешті солдат сказав йому: «Ти нам не потрібний, ми тебе вб’ємо», і вони відвезли його в ліс, змусили стати на коліна та приставили пістолет до голови. Тоді один солдат сказав йому, що якщо він комусь розповість про те, що з ним сталося, солдати повернуться і вб’ють його сім’ю. Потім його відпустили.
Катування електричним струмом
Усі 14 опитаних чоловіків сказали, що їх били електричним струмом, у деяких випадках багато разів, здебільшого по щиколотках. Деякі також сказали, що їх уражали електричним струмом у вуха, пальці ніг, руки, кінчики пальців і геніталії. Олег розповів, що солдати били його струмом по вухах, а також що троє чоловіків, яких разом з ним тримали в гаражі, сказали йому, що їх били струмом по статевих органах.
Ігор розповів, що під час декількох допитів солдати обтягували його щиколотки електричними дротами і били струмом протягом 30 і більше хвилин.
«Вони били мене струмом по щиколотках так довго і з такою силою, що здавалося, ніби в мене серцевий напад, – розповів Олександр, – Вони завжди зупиняли струм в останню хвилину, коли ти був на межі зупинки серця. Потім мене били, але після струму я вже навіть не відчував побоїв. Я нічого не відчував».
Мародерство
Ігор та Женя розповіли, що 17 квітня близько 10 ранку вони підвозили сусідку з речами з її ушкодженого внаслідок нападу будинку до подруги. Вони сказали, що поблизу церкви в центральній частині міста на лівому березі річки, де російські сили мали блокпост, сили «ЛНР» чи «ДНР» (відповідно до їхнього акценту) зупинили машину та перевірили їх документи, що посвідчують особу. Потім вони звинуватили їх у крадіжці речей, хоча в машині була власниця цих речей.
Солдати затримали Ігоря та Женю і відвезли в гараж лікарні, де тримали три дні. Як розповів Ігор, під час затримання солдат вдарив його прикладом у груди. За його словами, жінку не затримали, а забрали машину з її речами. За словами Ігоря, під час перебування в гаражі їх майже не годували і давали лише 1,5 літра води на день, яку потрібно було ділити з вісьмома іншими людьми, яких там утримували. За словами Ігоря, поки він перебував там, солдати його один раз побили після того, як вони обшукали його і знайшли в його кишені викрутку.
Інші сказали, що російські солдати проникали в їхні будинки та забирали всю електроніку, включаючи планшети, айфони, телевізори та сімейні коштовності, зокрема золоті та срібні намиста та каблучки. За їх словами, солдати також забирали гроші, які знайшли у них удома або у них під час затримання, а в деяких випадках і їхні автомобілі.
Самогубство
Human Rights Watch поспілкувалася з родичами та друзями двох чоловіків, 55-річного Миколи Папірного та 43-річного Олександра Глущенка, яких обох тримали під вартою: Папірного близько двох днів наприкінці червня, Глущенка в червні на день-два і знову в липні за три дні. Обидва чоловіки покінчили життя самогубством через повішення через день-два після звільнення.
Чоловік, якого разом із Глущенком утримували в одному з гаражів міської залізничної поліклініки, розповів, що під час затримання його та Глущенка катували, а коли Глущенко вийшов із гаража, у нього, на думку затриманих, було зламано кілька ребер. Одна із друзів Папірного розповіла, що Папірний намагався покінчити життя самогубством у травні після того, як російські війська конфіскували його трейлер. У той день, коли він помер, подруга знайшла його повішеним в його дворі. Як вона розповіла, він був одягнений у свій найкращий костюм і черевики, а поруч була драбина.
Правові зобов’язання
Усі сторони збройного конфлікту в Україні зобов’язані дотримуватись норм міжнародного гуманітарного права або законів війни, зокрема Женевських конвенцій 1949 року, Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій та міжнародного звичаєвого права. До збройних сил воюючих сторін, які здійснюють ефективний контроль над територією, застосовуються положення міжнародного права щодо окупації.
Також застосовується міжнародне право прав людини, включаючи абсолютну заборону катувань. І Росія, і Україна є учасниками Конвенції проти катувань і зобов’язані не тільки запобігати тортурам, але й розслідувати та карати тих, хто їх вчиняє.
Закони війни забороняють умисне вбивство, зґвалтування та інше сексуальне насильство, катування та нелюдське поводження з полоненими комбатантами та цивільними особами, які перебувають під вартою. Будь-хто, хто наказує або навмисно вчиняє такі дії, або допомагає у їх скоєнні чи підбурює до їх скоєння, несе відповідальність за воєнні злочини. Командувачі силами, які знали або мали підстави знати про такі злочини, але не намагалися їх припинити чи покарати винних, несуть кримінальну відповідальність за воєнні злочини як відповідальність командування.
Згідно з Женевськими конвенціями, Росія та Україна зобов’язані розслідувати ймовірні воєнні злочини, скоєні їхніми силами або на їхній території, і належним чином притягати винних до відповідальності. Жертви жорстокого поводження та їхні родини повинні отримати швидке та адекватне відшкодування.
Україна схвалила Декларацію про безпечні школи (Росія – ні) – політичне зобов’язання вживати конкретних кроків, щоб забезпечити безпеку учнів, вчителів і шкіл під час збройного конфлікту, зокрема погодившись утримуватися від використання шкіл у військових цілях.
