(Київ, 30 жовтня 2024 року) – Новий Закон України про заборону релігійних організацій, пов’язаних з Російською Православною Церквою, є надто загальним і може мати далекосяжні наслідки для реалізації права українців на свободу віросповідання, заявила сьогодні Human Rights Watch. Закон може фактично заборонити громади Української Православної Церкви, найбільшої релігійної організації в Україні.
Прийнятий 20 серпня 2024 року закон забороняє діяльність Російської Православної Церкви в Україні та передбачає заборону діяльності в Україні всіх релігійних організацій, пов’язаних з нею або з будь-якими іншими релігійними організаціями, які знаходяться в державах, «що здійснюють збройну агресію проти України». Він уповноважує Державну службу України з питань етнополітики та свободи совісті здійснювати перевірку з метою виявлення зв’язків між українськими релігійними організаціями та Російською Православною Церквою. У разі встановлення таких зв’язків організація матиме дев'ять місяців на їх усунення. Якщо цього не станеться, відомство може звернутися до суду з позовом про припинення діяльності такої релігійної організації.
«Українська влада зі зрозумілих причин опікується проблемами державної безпеки в умовах збройного вторгнення Росії в Україну, – зазначив Г’ю Вільямсон, директор Human Rights Watch з питань Європи та Центральної Азії. – Але цей закон може обмежити право на свободу віросповідання і є занадто загальним, тому може порушувати права парафіян Української Православної Церкви».
У Human Rights Watch вважають, що уряд України повинен призупинити впровадження закону і звернутися до Венеційської комісії, дорадчого органу Ради Європи з питань конституційного права, а також до Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі з запитом про надання експертного висновку щодо закону, який би став основою для його доопрацювання з дотриманням прав людини.
Українська Православна Церква була створена в 1990 році з правами широкої автономії в структурі Російської Православної Церкви, керівництво якої підтримує повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Українська Православна Церква неодноразово засуджувала російську агресію, а в травні 2022 року вжила заходів для набуття незалежності та повної самостійності від Російської Православної Церкви. Проте у січні 2023 року Державна служба України з питань етнополітики та свободи совісті визнала ці заходи недостатніми та наголосила, що «статус Української Православної Церкви як структурного підрозділу Російської Православної Церкви... залишається незмінним».
Українська Православна Церква провадить свою діяльність паралельно з Православною Церквою України, яка у 2019 році отримала автокефальний статус від Константинопольського Патріархату. Закон не впливає на Православну Церкву України.
На думку Human Rights Watch, влада України повинна розв’язувати будь-які безпекові питання, що загрожують державній безпеці та пов'язані з діяльністю релігійних організацій або їх служителів, як щодо окремих осіб або конкретних релігійних громад, замість того, щоб повністю забороняти релігійні громади лише на підставі того, що вони нібито мають відношення до Російської Православної Церкви.
Від початку повномасштабного вторгнення Служба безпеки України порушила кримінальні справи проти щонайменше 100 священнослужителів, більшість з яких належать до Української Православної Церкви, за звинуваченнями у «колабораціонізмі», державній зраді та «пособництві державі-агресору».
Як зазначає Human Rights Watch, існує ризик того, що широке застосування нового закону матиме серйозні практичні наслідки для громад Української Православної Церкви та мільйонів парафіян – від заборони на володіння та експлуатацію об'єктів релігійного призначення до ускладнення доступу до місць відправлення релігійних обрядів та високого ризику стеження і переслідування з боку служб безпеки.
Будь-яке переслідування або покарання, засноване не на конкретних незаконних діях, а виключно на прихильності до мирного сповідування віри, є релігійною дискримінацією і є забороненою міжнародним правом прав людини.
У відповіді на запит Human Rights Watch від 2 жовтня, Державна служба України з питань етнополітики та свободи совісті повідомила, що основною метою закону є «унеможливити використання мережі зареєстрованих в Україні релігійних організацій проти України».
У відомстві заявили, що Україна «не вимагає від УПЦ ані зрадити віровчення Православної Церкви, ані змінити літургійні практики чи мову богослужіння, ані перейти на інший літургійний календар, ані приєднатися до іншої церковної юрисдикції. Єдина вимога, на якій наполягає Закон, ‒ вийти зі складу РПЦ, яка є учасником у війні проти України».
Також Державна служба надала рекомендації щодо заходів, яких можна вжити з метою розірвання зв'язків з Російською Православною Церквою. Крім того, у відомстві повідомили, що протягом трьох місяців від дня опублікування Закону вони розроблять нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, які має затвердити Кабінет Міністрів України.
Закон передбачає, що будь-які зв'язки з Російською Православною Церквою, не лише інституційні та організаційні, але й канонічні, є підставою для заборони.
Вимога до Української Православної Церкви розірвати канонічні зв'язки може поставити під сумнів легітимність релігійних переконань її вірян, які Європейський суд з прав людини визначив як найважливіший складник права на свободу віросповідання, зазначає Human Rights Watch. Експерт, що має відношення до Української Православної Церкви повідомив Human Rights Watch, що необхідно надати церкві достатньо часу для вивчення складнощів розриву канонічних зв'язків, зокрема і через пошук консенсусу у православній спільноті.
Як повідомив Human Rights Watch архімандрит Кирило Говорун, професор міжнародних відносин та екуменізму, внаслідок прийняття цього закону близько 10,000 громад Української Православної Церкви по всій Україні будуть змушені піти у підпілля та сповідувати свою релігію таємно. Він зазначив, що на окупованих територіях є громади Української Православної Церкви, які «з багатьох причин відмовляються приєднуватися до Російської Православної Церкви». За його словами, через заборону буде втрачено зв'язок з цими громадами, а «Російська Православна Церква призначить туди своїх людей, та й годі».
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) зафіксувала численні випадки, коли групи людей із застосуванням сили вривалися до храмів Української Православної Церкви, «обґрунтовуючи свої дії рішеннями місцевих органів влади про реєстрацію нових релігійних громад Православної Церкви України за тією ж адресою, що й існуючі громади Української Православної Церкви». У вересні Україна заблокувала сайт проєкту «Діалог.ТУТ», який висвітлював діяльність Української Православної Церкви.
Згідно з національним законодавством та міжнародним правом, Україна зобов'язана гарантувати свободу віросповідання. Україна є стороною Європейської конвенції з прав людини, яка у Статті 9 гарантує свободу віросповідання. Це право включає свободу як мати певні релігійні переконання, так і сповідувати їх як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Це право підлягає обмеженням, лише якщо вони є необхідними в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, або для захисту прав і свобод інших осіб. Такі обмеження мають бути співмірними з метою і обґрунтованими достатніми та відповідними причинами.
У Статті 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, учасницею якого є Україна, також зазначено, що людині гарантовано право на свободу віросповідання і «ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір». Урядам категорично заборонено вживати заходів щодо відступу від своїх зобов'язань гарантувати право на свободу віросповідання або частково обмежувати його, навіть під час надзвичайного становища.
Європейський суд з прав людини постановив, що заходи уряду, які можуть мати негативні наслідки для реалізації свободи віросповідання вірянами певної церкви чи конфесії, зокрема заборона чи розпуск церкви, повинні бути «обґрунтовані доказами конкретних дій, які можуть становити загрозу громадському порядку чи інтересам інших осіб», «не повинні ставити під сумнів легітимність переконань, про які йдеться» і «мають бути співмірними».
«Українська влада має повноваження проводити розслідування та переслідувати будь-яку особу, незалежно від її релігійної приналежності, якщо є переконливі докази того, що її дії становлять загрозу громадській та державній безпеці, – зазначив Г’ю Вільямсон. – Проте релігійна приналежність сама по собі не може вважатися таким доказом».
