Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого та розпочата війна мали катастрофічні наслідки для мирного населення, цивільних об'єктів та енергетичної інфраструктури, а також відсунули на другий план усі інші проблеми з правами людини в країні. Російські військові безліч разів порушували норми міжнародного гуманітарного права, зокрема, здійснювали невибіркові та непропорційні бомбардування та обстріли цивільних районів, в результаті яких постраждали житлові будинки й заклади охорони здоров'я та освіти. На окупованих ними територіях російські або підтримувані Росією збройні формування скоювали тяжкі воєнні злочини, у тому числі катування, позасудові страти, сексуальне насильство та протиправні викрадення людей. Ті, хто намагався втекти з районів бойових дій, стикалися з жахливими випробуваннями та численними труднощами: у деяких випадках російські військові примусово вивозили чимало українців до Росії або окупованих Росією регіонів України та піддавали багатьох жорстоким перевіркам на благонадійність.
Станом на середину листопада 2022 року з початку конфлікту Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) зафіксувала щонайменше 6919 підтверджених випадків загибелі цивільних осіб та понад 11000 поранених і переконана, що реальні цифри є більшими. На момент підготовки цієї доповіді понад 14 мільйонів цивільних осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок війни: за даними Управління ООН з координації гуманітарних питань (УКГП), в Україні 6,5 мільйонів людей є внутрішньо переміщеними особами, 5 мільйонів втекли до країн Європи, та ще 2,8 мільйона виїхали до Росії та Білорусі.
У вересні президент Росії Володимир Путін заявив про прийняття до складу Росії частково окупованих російськими військами Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Ця заява не мала юридичної сили. Російські військові на підконтрольних їм територіях цих областей провели референдуми про приєднання до Росії, в деяких випадках примушуючи жителів голосувати під дулами автоматів.
Також надходила інформація про порушення українськими військовослужбовцями законів війни шляхом жорстокого поводження з військовополоненими та, ймовірно, страт без суду і слідства, що є воєнним злочином.
Невибіркові та непропорційні напади Росії
Російські збройні сили неодноразово здійснювали обстріли, в результаті яких тисячі мирних жителів були вбиті та поранені. Деякі з цих атак суперечили нормам міжнародного гуманітарного права, у тому числі через те, що вони були невибірковими або непропорційними за своїми наслідками для мирного населення.
На початку березня, фактично оточивши місто Чернігів на північному сході України, російські військові вбили щонайменше 98 цивільних осіб і поранили ще щонайменше 123 внаслідок восьми обстрілів міста. Під час однієї з найстрашніших атак, яка відбулася 3 березня, росіяни скинули кілька некерованих авіабомб на житловий комплекс, в результаті чого загинуло щонайменше 47 цивільних. 16 березня російські війська обстріляли чергу за хлібом біля супермаркету, через що загинули щонайменше 17 людей, а також здійснили ще дві атаки, в результаті чого було пошкоджено дві лікарні. Поблизу місць деяких з цих обстрілів знаходилися українські військові об'єкти, але Human Rights Watch визнала щонайменше чотири з восьми обстрілів незаконними. Кількість обстрілів у цьому регіоні зменшилася після того, як наприкінці березня українські війська знову зайняли цю територію.
Під час тримісячної облоги Маріуполя російські війська застосовували вибухову зброю з великою зоною ураження, знищили міський ландшафт, а також вбили і поранили незліченну кількість цивільних осіб. 16 березня російські літаки скинули бомби на Донецький обласний театр у Маріуполі, внаслідок чого обвалився дах і дві капітальні стіни. Під час бомбардування в театрі, який також був центром розподілу медикаментів, харчових продуктів та води для цивільного населення, знаходилися сотні мирних мешканців. Організація Amnesty International провела розслідування та дійшла висновку, що в результаті удару загинуло щонайменше десятеро людей а, ймовірно, набагато більше, чимало отримали серйозні поранення. Російські збройні сили встановили повний контроль над містом 20 травня.
27 червня російські збройні сили скерували ракету на багатолюдний торговий центр у Кременчуці (Центральна Україна). Внаслідок обстрілу загинуло щонайменше 18 цивільних осіб і десятки отримали поранення. Згідно з результатами розслідування Human Rights Watch, воронка від удару російської ракети, що влучила через кілька хвилин, і пошкодження сусіднього торгового центру внаслідок вибуху свідчать про детонацію боєголовок вагою майже 1000 кілограмів з великими осколково-фугасними елементами.
Харківський місцевий посадовець повідомив, що станом на серпень через обстріли у Харківській області загинуло більше тисячі цивільних осіб. Організація Human Rights Watch документально засвідчила численні незаконні збройні напади російських підрозділів у Харкові, у тому числі використання вибухової зброї з широким радіусом ураження у густонаселених житлових масивах. 9 березня російські збройні сили скинули велику авіабмбу на житловий будинок в м. Ізюм, внаслідок чого загинула 51 мирна людина. Більшість з них переховувалися у підвалі. Під час обстрілу тривали бої за встановлення контролю над центром Ізюма, але численні свідки повідомили Human Rights Watch, що під час удару в будівлі не було жодного українського військовослужбовця. Human Rights Watch документально підтвердила вісім незаконних обстрілів, що відбулися у Харкові у травні та червні, і це лише незначна частка від усіх обстрілів, зафіксованих у регіоні за цей період. У результаті цих восьми атак загинуло 12 цивільних осіб, ще 26 отримали поранення, а також було пошкоджено п'ять лікарень.
Нищівні обстріли лікарень
Російські збройні сили неодноразово завдавали ударів, у тому числі із використанням касетних боєприпасів, внаслідок чого було пошкоджено медичні заклади у кількох регіонах, попри особливий захист, який надається таким об'єктам за законами війни. З 24 лютого 2022 року Всесвітня організація охорони здоров'я зафіксувала понад 600 обстрілів закладів охорони здоров'я, персоналу та транспортних засобів, внаслідок чого загинуло та було поранено понад 200 осіб. Станом на 29 листопада Міністерство охорони здоров'я повідомило про зруйновані «144 об'єкти медичної інфраструктури» та пошкоджені ще 1013.
17 березня, коли місто Чернігів було оточено російськими військами, Human Rights Watch зафіксувала розкидання щонайменше однією ракетою «Ураган» малокаліберних боєприпасів над медичним комплексом з Чернігівською обласною дитячою лікарнею. За даними представників місцевої влади, від попадання цих снарядів загинуло 14 мирних жителів і 24 отримали поранення.
У період з березня по травень у місті Дергачі, що на околицях Харкова, російські військові здійснили щонайменше три обстріли різних будівель центральної районної лікарні.
26 червня відпрацьований ракетний двигун і хвостова частина ракети з касетним боєприпасом «Ураган» влучили в Харківську обласну клінічну травматологічну лікарню, пробивши дах і пошкодивши шостий і сьомий поверхи. Керівництво лікарні повідомило, що до цього медичний комплекс щонайменше чотири рази потрапляв під обстріли.
Удари по школах та використання шкіл у військових цілях
Багато шкіл було пошкоджено або зруйновано внаслідок російських обстрілів. Згідно з оперативним звітом Управління ООН з координації гуманітарних питань від 21 вересня, Міністерство освіти та науки України повідомило, що з початку війни було зруйновано понад 300 навчальних закладів. Як російські, так і українські збройні сили часом використовували школи у військових цілях, внаслідок чого вони ставали об'єктами нападів супротивників.
Вбивства росіянами мирних жителів, що втікали від війни, та обстріл гуманітарного конвою
Російські військові неодноразово відкривали вогонь по цивільних транспортних засобах, у тому числі цілеспрямовано обстрілювали мирних людей, що намагалися втекти від бойових дій, без жодних явних намагань перевірити, чи були ці особи цивільними. У Київській та Чернігівській областях Human Rights Watch документально зафіксувала три окремі випадки, коли російські військові обстріляли цивільні транспортні засоби в період з кінця лютого до початку березня, в результаті чого загинуло шість мирних людей і троє були поранені. В одному з цих випадків російські солдати витягли чоловіка з мікроавтобуса і стратили його без суду і слідства.
6 березня російські військові багато разів обстрілювали перехрестя на виїзді з Ірпеня, за шість кілометрів від Києва, де сотні мирних людей намагалися врятуватися від наступу російської армії. Як стало відомо, щонайменше вісім цивільних осіб, у тому числі двоє дітей, загинули під час обстрілів.
30 вересня російські збройні сили завдали ракетного удару по автоколоні у Запоріжжі, яка рухалася з підконтрольної Україні території на окуповану Росією з гуманітарною допомогою. Внаслідок удару загинуло щонайменше 26 мирних жителів та понад 50 отримали поранення.
Касетні боєприпаси
Щонайменше у 10 з 24 областей України були документально зафіксовані, підтверджені або припущені сотні випадків застосування російськими збройними силами касетних боєприпасів, внаслідок чого у період з лютого по липень 2022 року за оцінками загинуло 689 цивільних осіб. Human Rights Watch документально підтвердила застосування російськими військами касетних боєприпасів у Чернігівській, Харківській, Миколаївській та Донецькій областях.
Human Rights Watch зафіксувала використання російськими підрозділами касетних боєприпасів під час обстрілів житлових районів Миколаєва 7, 11 та 13 березня, через які загинули мирні жителі та були пошкоджені будинки, підприємства та цивільні транспортні засоби. Внаслідок обстрілу 13 березня загинуло дев'ятеро осіб, які, згідно з наявною інформацією, стояли в черзі до банкомата.
8 квітня озброєна касетною бойовою частиною балістична ракета малої дальності «Точка-У» влучила в залізничний вокзал Краматорська і розкидала 50 боєприпасів 9Н24 над коліями, вокзалом та автостоянкою. Факти свідчать про те, що Росія несе відповідальність за цей обстріл, в результаті якого загинула 61 цивільна особа і ще понад 100 отримали поранення, очікуючи на евакуаційні потяги або допомагаючи у проведенні евакуації. Таким чином, це один з найбільш смертоносних інцидентів для мирного населення з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії.
Українські збройні сили також неодноразово застосовували касетні боєприпаси. The New York Times повідомляла, що українські військові використовували касетні боєприпаси «Ураган» під час атаки на Гусарівку в Харківській області 6 або 7 березня, коли село перебувало під контролем Росії. З травня до початку вересня українські сили неодноразово обстрілювали касетними боєприпасами місто Ізюм і прилеглі райони, коли вони перебували під російською окупацією. 9 травня двоє мирних жителів загинули та ще четверо отримали поранення, коли кілька боєприпасів розірвалися навколо їхнього будинку в житловому районі на півдні Ізюма. Російські військові знаходилися менш ніж за 150 метрів від них.
Касетні боєприпаси заборонені Конвенцією про касетні боєприпаси 2008 року, яку ратифікували 110 держав. Ані Росія, ані Україна не є учасниками цієї конвенції.
Протипіхотні міни
З 24 лютого в Україні масово застосовуються протипіхотні міни. Human Rights Watch документально підтверджує використання восьми типів таких мін.
У місті Буча, що за 30 кілометрів на північ від Києва, після місяця окупації російськими військами, український урядовий підрозділ з розмінування виявив загалом 20 мін-пасток та протипіхотних мін, що активуються жертвами, у тому числі два тіла з встановленими на них вибуховими пристроями.
У Харківській області після відходу російських військ на початку вересня українські сапери також виявили та знешкодили численні протипіхотні міни, зокрема ручні гранати з розтяжками.
Представники Human Rights Watch поговорили з понад 100 свідками про факти наявності протипіхотних мін та виявили їхні залишки у багатьох житлових кварталах Ізюма та на околицях міста після відступу російських військ на початку вересня. Медики, які перебували в Ізюмі протягом цього часу, повідомили про надання допомоги десяткам постраждалих мирних жителів. Один з них зазначив, що загальна кількість жертв серед цивільного населення становила майже 50 осіб, у тому числі щонайменше п'ятеро з них були діти. За їхніми словами, більшість травматичних ампутацій нижніх кінцівок, які вони виконали протягом цього періоду, були пов'язані з отриманими внаслідок підриву на протипіхотних мінах травмами. Керівник української операції з розмінування в Ізюмі повідомив Human Rights Watch, що з 15 по 30 вересня вони знешкодили або знищили тисячі мін модифікації ПФМ-1 і що їх було так багато, що вони припинили їх рахувати.
Україна підписала Конвенцію про заборону застосування протипіхотних мін 1997 року у 1999 році та стала її державою-учасницею у 2006 році. Росія до неї не приєдналася.
Атаки на енергетичну інфрраструктуру
З жовтня російські збройні сили неодноразово завдавали ударів по об'єктах енергетичної та іншої інфраструктури по всій Україні з використанням ракет та безпілотників, внаслідок чого мільйони людей періодично залишалися без опалення, електроенергії, води та інших життєво важливих ресурсів перед початком холодних зимових місяців. Внаслідок цих обстрілів загинуло щонайменше 77 мирних жителів та близько 300 отримали поранення. Складається враження, що ці обстріли мали на меті насамперед посіяти паніку серед місцевого населення та зробити його життя нестерпним.
Наслідки для людей з обмеженими можливостями
Органи системи ООН висловили занепокоєння щодо ситуації з постраждалими від конфлікту людьми з обмеженими можливостями, у тому числі дітьми та дорослими з інвалідністю, які проживають в інтернатах. Комітет з прав інвалідів повідомив про випадки, коли люди з обмеженими фізичними можливостями були покинуті або опинилися в пастці у своїх будинках або установах без доступу до допоміжних послуг. Фахівці ООН з прав людини також звернули увагу на особливо значний вплив конфлікту на дітей з інвалідністю, у тому числі евакуйованих із закладів в зонах конфлікту в інші регіони України або за кордон.
Мігранти
У перші місяці вторгнення Україна безпідставно утримувала мігрантів та осіб, які шукають притулку, під вартою у кількох центрах по всій країні, у тому числі поблизу лінії фронту в Миколаєві. Зрештою, українська влада відпустила або переселила більшість мігрантів у більш безпечні райони.
Злочини російських збройних сил під час окупації
Російські військові вчиняли беззаперечні воєнні злочини та потенційні злочини проти людства на окупованих територіях України. Зокрема, це жорстоке поводження, тортури, безпідставне затримання та насильницьке позбавлення волі цивільних осіб та військовослужбовців Збройних Сил України. Деякі затримані особи були страчені без суду і слідства, на їхніх тілах були виявлені сліди катувань.
Російські військовики катували та незаконно днями та тижнями утримували багатьох мирних людей у нелюдських та таких, що принижують гідність, умовах у тимчасових місцях утримання під вартою, зокрема, в ямах, підвалах, котельнях та на заводах. У березні у місті Ягідне на північному сході України російські військові протягом 28 днів утримували понад 350 мешканців села, у тому числі щонайменше 70 дітей, у сирому, холодному і брудному підвалі школи. За цей час померло десять літніх людей.
Коли російські військові затримували цивільних осіб, вони зазвичай відмовлялися визнавати факт затримання або надавати інформацію про місцеперебування затриманих, що є насильницьким викраденням у порушення міжнародного права. ММПЛУ зафіксувала 457 випадків насильницьких викрадень у період з кінця лютого по липень на територіях, контрольованих російськими або підтримуваними Росією збройними формуваннями.
У Київській та Чернігівській областях Human Rights Watch документально підтвердила сім випадків, коли російські військовослужбовці били затриманих, застосовували електричний струм або інсценували розстріл, щоб змусити їх надати інформацію. У Харківській області Human Rights Watch задокументувала 14 випадків з чоловіками та однією жінкою в Ізюмі, яких безпідставно затримали та катували протягом шести місяців російської окупації. Потерпілі розповіли, що до них застосовували електричний струм, катували водою, жорстоко били, погрожували зброєю і змушували тривалий час перебувати у незручних позах.
Human Rights Watch задокументувала 42 випадки з березня по липень, коли російські військові позбавляли волі цивільних осіб або іншим чином свавільно утримували їх, іноді без зв'язку з зовнішнім світом, на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей. Багатьох з них катували, у тому числі постійно били, а в деяких випадках використовували електрошокер, декому зав'язували очі та тримали в наручниках протягом усього часу утримання. За винятком одного випадку, російські силовики не повідомляли сім'ям, де тримають їхніх близьких, та не надавали іншої інформації про їхню долю.
У червні ММПЛУ повідомила, що російські військові переправили «невідому кількість» затриманих ними в Україні мирних жителів до Російської Федерації та інших підконтрольних їм місць, де їх «утримують у пенітенціарних установах, часто разом з військовополоненими».
Human Rights Watch документально зафіксувала факти утримання російськими військовими у Київській області у період з 26 лютого до кінця березня десятьох цивільних осіб, у тому числі однієї жінки, яких, ймовірно, примусово перевезли до місць позбавлення волі у Курській та Брянській областях Росії. Це є воєнним злочином. Члени їхніх родин повідомили Human Rights Watch, що дізналися про місцеперебування цих людей лише від колишніх ув'язнених і досі не отримали жодних підтверджень утримання від російських органів влади.
Російські силовики проводили позасудові страти цивільних та інших осіб, яких востаннє бачили під вартою російських військових. На їхніх тілах часто були помітні сліди катування. У період з 24 лютого по 6 квітня 2022 року ММПЛУ зафіксувала 441 випадок навмисного вбивства цивільних осіб «шляхом позасудових страт та насильницьких дій проти окремих мирних жителів» у Київській, Чернігівській та Сумській областях.
27 лютого у селі Старий Биків на Чернігівщині російські силовики схопили шістьох чоловіків з трьох різних родин, відвезли їх у кінець села та стратили без суду і слідства.
Під час російської окупації міста Буча з 4 по 31 березня російські військові, як виявляється, серед інших злочинів вчиняли численні страти без суду. Після того, як російські війська залишили місто, місцева влада повідомила про знайдені по всьому місту 458 тіл, переважна більшість з яких належали мирним жителям. Приблизно у 50 тіл були зв'язані руки та виявлені сліди катувань, що свідчить про те, що їх затримали, а потім стратили без суду і слідства.
В місті Ізюм в Харківській області російські військові та інші особи, що діяли під їхнім командуванням, стратили щонайменше трьох затриманих ними чоловіків, кинувши в лісі їхні тіла, які були знайдені лише через чотири місяці.
Сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом
Як створена у березні Радою ООН з прав людини Слідча комісія ООН, так і ММПЛУ повідомляли про випадки пов’язаного з конфліктом сексуального та іншого гендерно обумовленого насильства. У грудні ММПЛУ повідомила, що в період з 24 лютого по 21 жовтня нею було документально підтверджено 86 актів сексуального насильства, більшість з яких були скоєні російськими військовими, зокрема це були випадки зґвалтування, групового зґвалтування, примусового оголення та примусового привселюдного роздягання в різних регіонах України та в одному пенітенціарному закладі в Росії.
У більшості випадків жертвами були жінки, у тому числі похилого віку, та дівчата.
Human Rights Watch зафіксувала два випадки зґвалтування українських жінок російськими військовослужбовцями, в одному з яких вони зґвалтували дівчину, а в другому випадку про зґвалтування повідомив лікар, який надавав допомогу постраждалій. В одному з випадків, що стався 13 березня, російський солдат неодноразово ґвалтував жінку, яка переховувалася зі своєю родиною у школі в Харківській області. Жінка розповіла Human Rights Watch, що він також побив її, порізав обличчя й шию та обрізав волосся.
Постраждалі від сексуального насильства мають сер’йозні проблеми з отриманням критично важливої допомоги, у тому числі термінової медичної. Активні бойові дії, окупація, переміщення, знищення або відсутність медичних послуг і засобів ускладнюють доступ постраждалих до необхідної медичної, психосоціальної, правової та соціально-економічної підтримки. Ганьба, сором і страх перед розправою також заважають потерпілим повідомляти про сексуальне насильство або звертатися по допомогу.
Примусове переміщення та процедура фільтрації
Російські посадовці говорили українським мирним жителям, які рятувалися від бойових дій в районі Маріуполя, що вони не можуть виїхати на підконтрольні Україні території, а мусять вирушати до Росії або до інших окупованих Росією регіонів України. Громадяни, які мали власні автомобілі або кошти для їх оренди, могли уникнути цього. Однак тих, у кого таких можливостей не було, російські та підтримувані Росією посадовці організовано вивозили до Росії або окупованих Росією територій, часто проти їхньої волі або в умовах, коли у них не було реального вибору, що є воєнним злочином.
Російські та підтримувані Росією владні структури також піддали тисячі українських громадян, які намагалися втекти від бойових дій, примусовій, каральній та неправомірній перевірці на благонадійність, відомій під назвою «фільтрація». Під час фільтрації російська влада збирала величезні обсяги інформації, у т.ч. біометричні дані цивільних осіб. Ті, хто «не пройшов» фільтрацію, вірогідно, через підозру у зв'язках з українськими військовими або націоналістичними групами, могли бути взяті під варту на підконтрольних Росії територіях.
Порушення прав військовополонених
Військовополонені з обох сторін зазнавали жорстокого поводження, катувань, а в деяких випадках, ймовірно, були страчені без суду і слідства. У листопаді 2022 року в Управлінні Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини заявили про виявлені «випадки тортур різного характеру і жорстокого поводження з [українськими] військовополоненими, яких утримує Російська Федерація (в тому числі підтримувані нею озброєні угруповання)», зокрема побиття, ураження електричним струмом, інсценування страти, а також «утримання в газовій камері або у незручній позі».
За даними УВКПЛ, немає жодних ознак того, що російська влада проводила будь-які розслідування цих злочинів, результатом чого стало б притягнення винних до відповідальності.
В УВКПЛ було задокументовано випадки катувань і жорстокого поводження з утримуваними українцями російськими військовополоненими після захоплення та під час їхнього перебування в полоні, у тому числі побиття після прибуття до місць утримання та примушування стояти навколішки протягом тривалого часу. В УВКПЛ наголосили про проведення українськими органами влади розслідувань двох випадків позасудових страт військовополонених, але «не побачили прогресу у цих провадженнях».
За даними ММПЛУ, 29 липня кілька десятків українських військовополонених було вбито та понад 100 поранено у слідчому ізоляторі в Оленівці, на підконтрольній Росії частині Доненької області. Багато з цих ув'язнених здалися в полон після взяття російськими військами Маріуполя у середині травня. Генеральний секретар ООН ініціював створення місії зі з'ясування фактів для проведення розслідування, але на цей час жодному незалежному слідчому не було надано доступу до в'язниці. За даними ЗМІ, побиття та катування ув'язнених у цій установі були поширеним явищем.
27 березня росіяни захопили трьох бійців сил територіальної оборони Херсона та неодноразово піддавали їх катуванням. Тіло одного з них було знайдено, інший помер через два місяці після полону від отриманих під час ув'язнення поранень. Третій чоловік все ще потерпав від отриманих через тортури травм, коли у липні його опитували представники Human Rights Watch.
Також представники як російської, так і української влади поширювали фотографії та особисті дані захоплених військовополонених, таким чином привертаючи до них увагу громадськості, що є порушенням Женевських конвенцій.
2 та 4 квітня в ефір російського державного телеканалу вийшли програми про українських військовополонених, які перебувають у російському ув'язненні в Севастополі. У доповіді ММПЛУ від 26 березня йдеться про існування «численних відеоматеріалів», де українських військовополонених принижують, залякують і допитують одразу ж після захоплення в полон.
Служба безпеки України (СБУ) та Міністерство внутрішніх справ України також оприлюднили сотні фотографій та відео на своїх сторінках у соціальних мережах та на вебсайті, який належить Міністерству внутрішніх справ, із зображенням взятих у полон російських військовослужбовців, часто з їхніми паспортами та документами, що посвідчують особу. Судячи з усього, на багатьох російських військовополонених чинили тиск, деяким солдатам зав'язували очі, затикали рота або надягали маски. 27 березня в Інтернеті з'явилися відеоролики, у яких українські військові знущалися з полонених російських бійців, у тому числі прострелили трьом з них ноги. Ймовірно, цей випадок стався в одному з сіл поблизу Харкова. На відео, опублікованому українським журналістом 28 березня, видно три обгорілих тіла в тому ж місці, але особи загиблих та обставини їхньої смерті на момент написання цієї доповіді залишаються нез'ясованими.
Зміни у законодавстві
Україна поки не ратифікувала установчий договір Міжнародного кримінального суду (МКС), але визнала юрисдикцію суду щодо злочинів, скоєних на її території з листопада 2013 року.
20 червня Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання домашньому насильству та насильству проти жінок та боротьбу із цими явищами, відому як Стамбульська конвенція. Понад десять років жіночі правозахисні організації наполягали на необхідності зробити цей крок для боротьби з насильством над жінками та дівчатами.
30 серпня Верховна Рада України прийняла в першому читанні законопроект про медіа, який загрожує свободі преси. Він розширює повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (державного регулятора мовлення), дозволяючи їй, зокрема, блокувати інтернет-ЗМІ без рішення суду.
Ключові діячі на міжнародному рівні
Складовою частиною безпрецедентної реакції на повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало швидке залучення багатосторонніми організаціями та іноземними урядами низки механізмів та інструментів притягнення до відповідальності, чим було підкреслено важливість притягнення до відповідальності за вчинення тяжких злочинів.
2 березня, на прохання декількох країн-членів МКС, Верховний обвинувач МКС розпочав розслідування ймовірних тяжких злочинів, скоєних в Україні. Судові посадовці в країнах Європи також розпочали кримінальні провадження, використовуючи своє національне законодавство для розслідування скоєних в Україні тяжких злочинів.
4 березня Рада з прав людини ООН створила Незалежну міжнародну комісію з розслідування пов'язаних з війною порушень прав людини та гуманітарного права. Перед комісією поставлене завдання зібрати, проаналізувати та систематизувати докази правопорушень, у тому числі за можливості встановити винних з метою притягнення їх до відповідальності.
18 жовтня комісія опублікувала свою першу доповідь, засновану на результатах розслідувань у чотирьох областях, в якій зазначається, що «в Україні було скоєно численні воєнні злочини, порушено права людини та міжнародне гуманітарне право». Комісія дійшла висновку, що російські військові несуть відповідальність за «переважну більшість виявлених правопорушень» і що «українські військові... у деяких випадках порушували міжнародне гуманітарне право, зокрема зафіксовано два інциденти, кваліфіковані як воєнні злочини».
25 березня Європейське агентство з питань співробітництва у сфері кримінальної юстиції (Євроюст) підтримало створення «спільної слідчої групи» (ССГ), метою якої є сприяння співпраці у кримінальних розслідуваннях щодо України декількох країн, а також МКС. До складу ССГ увійшли Литва, Польща, Україна, Естонія, Латвія, Словаччина та Румунія.
Для надання українській владі підтримки у проведенні кримінальних розслідувань уряди багатьох країн, у тому числі США, Великої Британії та Європейського Союзу, запропонували Україні доказову, технічну та практичну допомогу для підвищення ефективності функціонування її судової системи. Водночас національні та міжнародні громадські організації активно фіксують випадки правопорушень та документують їх.
На момент написання цього звіту було незрозуміло, яким чином будуть узгоджуватись ці механізми забезпечення відповідальності, хоча було докладено чимало зусиль для забезпечення взаємодії між різними інституціями.
Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй провела суспільні дискусії щодо скоєних в Україні правопорушень, зокрема стосовно екологічних та гуманітарних проблем, пов'язаних з окупацією Росією Запорізької атомної електростанції. 27 квітня Рада Безпеки провела неформальне засідання, а 22 вересня скликала засідання на рівні міністрів. Обидва вони були присвячені питанням відповідальності за скоєні в Україні тяжкі злочини.
Однак Рада Безпеки не змогла вжити жодних суттєвих заходів через право вето Росії. Наступного дня після вторгнення Росії в Україну Рада Безпеки розглянула резолюцію, за якою Росія була зобов'язана припинити агресію і вивести свої війська з України. Відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, як сторона конфлікту, Росія мала б утриматися при голосуванні. Однак Росія наклала єдине вето, що завадило ухваленню резолюції. Жодна з чотирьох інших держав, що мали право вето, не засудила Росію за це грубе порушення Статуту. Невдовзі після цього члени Ради Безпеки передали питання про ситуацію в Україні на розгляд Генеральної Асамблеї, хоча Рада Безпеки продовжує періодично обговорювати цей конфлікт.
Натомість Генеральна Асамблея ухвалила чотири резолюції, які засуджують вторгнення Росії в Україну та злочини Росії, в тому числі згідно з однією з них було призупинено членство Росії в Раді з прав людини. У відповідь на призупинення членства Росія оголосила про свій вихід з Ради з прав людини. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш неодноразово виступав з критикою російських злочинів і, перебуваючи з візитом в Росії та Україні у квітні, закликав Москву до співпраці з МКС.
Сорок п'ять держав-членів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) двічі (13 березня та 2 червня) застосували Московський механізм, що дало організації можливість направити в Україну місію експертів. У своїй доповіді від 14 липня місія констатувала факт «очевидних серйозних порушень [міжнародного гуманітарного права] переважно російськими збройними силами» та наголосила на випадках невибіркових ударів по мирних жителях, а також на ознаках катувань і жорстокого поводження з вбитими цивільними особами як на доказах порушення Росією норм міжнародного права.