(Київ) – російські та українські війська наражають цивільних осіб в Україні на непотрібний ризик, розміщуючи свої бази в населених пунктах та не переміщуючи цивільне населення у безпечніші райони, заявила сьогодні Human Rights Watch. Міжнародне гуманітарне право – закони війни – зобов’язує сторони конфлікту вживати всіх можливих запобіжних заходів для захисту цивільних осіб і цивільних структур, що знаходяться під їхнім контролем, від наслідків атак.
У чотирьох випадках, які розслідувала Human Rights Watch, російські війська розміщували військові бази в населених пунктах, безпідставно створюючи небезпеку для цивільного населення. У трьох випадках українські війська базували свої сили в будинках, де жили люди, але не вживали явних дій, щоб перемістити мешканців у безпечніші райони. Під час атак на ці бази було зафіксовано загибель та поранення цивільних осіб. Міжнародний Комітет Червоного Хреста відзначив декілька способів захисту цивільних осіб від атак, зокрема: «будівництво сховищ, копання траншей, розповсюдження інформації та попереджень, відведення цивільного населення в безпечні місця, спрямування руху, охорона цивільного майна та мобілізація організацій цивільної оборони».
«Поки триває війна в Україні, цивільне населення без потреби опиняється у зоні бойових дій, – підкреслив Белкіс Вілле, старший дослідник криз і конфліктів Human Rights Watch, – Російським і українським військам необхідно уникати розміщення своїх баз у районах з цивільними особами і робити все можливе, щоб виводити цивільне населення із районів навколо військових баз».
У період з 17 квітня до 31 травня 2022 року Human Rights Watch опитала 54 цивільні особи у містах і селах Михайло-Коцюбинське та Ягідне на півночі Чернігівської області, Мала Рогань, Покотилівка, Селекційне, Яковлівка на сході Харківщини та Пологи на півдні Запорізької області. Дослідники побували в усіх цих населених пунктах, крім Пологів (через триваючі бойові дії), але опитували мешканців, які виїхали з цих населених пунктів.
У Ягідному російські сили протягом місяця незаконно утримували майже 350 цивільних осіб у підвалі будівлі школи поблизу лінії фронту, яку росіяни використовували як військову базу. Українські атаки на ці території пошкодили будинки та інші споруди.
У Малій Рогані російські війська розташували базу на фермі, де розмістили десятки військових машин. Військовослужбовці незаконно перешкоджали цивільному населенню залишити територію. 26 березня внаслідок артилерійського вогню було пошкоджено сусідню ферму та загинуло 140 голів худоби.
У Покотилівці сили територіальної оборони України створили базу в амбулаторії загальної практики сімейної медицини в житловому мікрорайоні, не вживши заходів для вивезення цивільного населення з цього району. Коли російські війська атакували медичну установу 28 квітня, щонайменше шість цивільних осіб були поранені, а десятки прилеглих будинків і місцева школа були пошкоджені.
На початку березня близько 300 українських військових почали використовувати будинок культури в селі Селекційне як казарму, не виселяючи з цього району цивільних. Приблизно через 10 днів у будинок культури влучив великий снаряд, повністю знищивши його та пошкодивши багато навколишніх будівель.
Наприкінці лютого в селі Яковлівка Збройні Сили України почали використовувати приміщення місцевої школи та сільської ради як військову базу та казарми, тоді як цивільні особи залишалися в цьому районі. 2 березня в село влучили численні боєприпаси, убивши чотири цивільні особи, поранивши щонайменше десять, а також зруйнувавши та пошкодивши десятки будинків.
6 травня Human Rights Watch звернулася до міністерств оборони Росії та України з проханням надати інформацію про кроки, яких вживають їхні збройні сили, щоб мінімізувати жертви серед цивільного населення, вивести цивільних із зони бойових дій та уникати розгортання сил у густонаселених районах. Жодна зі сторін не відповіла.
Закони війни, які застосовуються під час міжнародного збройного конфлікту в Україні, встановлені в Женевських конвенціях 1949 року, І-му додатковому протоколі до Женевських конвенцій (Протокол І) та звичаєвому міжнародному праві. Стаття 58 Протоколу «Запобіжні заходи щодо наслідків нападу» вимагає від сторін конфлікту «максимально можливою мірою» вживати необхідних запобіжних заходів для захисту цивільних осіб і цивільних об’єктів, що знаходяться під їхнім контролем, від небезпек, що виникають у результаті воєнних операцій; уникати розміщення воєнних цілей у густонаселених районах або поблизу них; і намагатися вивести цивільних осіб і цивільні об'єкти, які знаходяться під їхнім контролем, із районів поблизу воєнних об'єктів. Виведення цивільних осіб повинно відповідати законам війни, які забороняють примусове переміщення, за винятком законних причин безпеки.
У Положенні Російської Федерації про застосування міжнародного гуманітарного права 2001 року зазначено: «У максимально можливому обсязі … повинні бути вжиті запобіжні заходи для захисту цивільного населення, окремих цивільних осіб і цивільних об’єктів від наслідків бойових дій». Постійний представник Росії в Раді безпеки ООН у 2008 році заявляв, що «захист цивільних осіб має бути найвищим пріоритетом для урядів, які беруть участь у конфліктах. Наголошуємо, що всі сторони збройного конфлікту несуть відповідальність за забезпечення безпеки цивільного населення».
У посібнику з міжнародного гуманітарного права України 2004 року зазначено:
«Цивільні особи та цивільні об’єкти виводяться з місць розташування воєнних об’єктів. Для цього командири… вживають усіх заходів для взаємодії з місцевою владою. Виведення цивільних осіб з районів, розташованих поблизу воєнних об'єктів, здійснюється у відомі їм безпечні райони. Якщо дозволяють обставини, ефективне попередження про оборонні дії, що зачіпають цивільне населення, повинно бути здійснено заздалегідь (наприклад, для евакуації людей з певних будівель або районів)».
Силам, що нападають, не заборонено здійснювати напади на воєнні об’єкти; але якщо сили, що обороняються, не вживають усіх можливих запобіжних заходів, перші залишаються зобов’язаними вживати відповідних заходів для мінімізації шкоди цивільному населенню, у тому числі не здійснювати невибіркових нападів або атак, які могли б спричинити непропорційні втрати цивільного населення або майна.
«Російські та українські сили повинні зробити все можливе, щоб допомагати цивільним особам дістатися до безпечніших місць або іншим чином мінімізувати їхній ризик постраждати, – наголосив Вілле, – Недостатньо нічого не робити і сподіватися, що цивільне населення не постраждає».
Детальніше про сім ситуацій, які розслідувала Human Rights Watch, дивіться нижче.
Загроза від військових баз російських сил
Мала Рогань, Харківська область
27 лютого російські війська взяли під контроль село Мала Рогань, що за п’ять кілометрів на схід від Харкова. 24 травня дослідники Human Rights Watch відвідали село та опитали вісьмох жителів.
74-річний Василь Осьмачко розповів, що російські війська встановили блокпост біля його будинку невдовзі після прибуття, а його вулицею регулярно їздили танки. Він та його сусіди сказали, що російські війська ніколи не вживали жодних заходів для евакуації цивільного населення з того часу, як вони встановили контроль над селом, і що вони не пропускали цивільних через свої блокпости, не даючи їм покинути село чи виїхати в інші райони.
Осьмачко розповів, що 17 березня близько 19:00 внаслідок української атаки був уражений танк, який проїжджав повз його будинок, в результаті чого танк віднесло на узбіччя. Атака сильно пошкодила гараж, розташований впритул до його будинку, і припарковану всередині машину. «Я почув гучний удар, і мене скинуло з дивана, – розповів Осьмачко, – Я намагався вибігти на вулицю, щоб побачити, що сталося, але двері були заблоковані зовні, тому я залишився всередині на ніч, а наступного ранку вибрався через вікно».
Любов Злобіна, власниця ферми на околиці Малої Рогані, розповіла, що коли російські війська вперше прибули в село, вони намагалися захопити її ферму, щоб використовувати її як базу. Вона сказала їм, що вони не можуть цього зробити, враховуючи велику кількість худоби на фермі та те, що там проживає 12 людей.
Натомість військові розмістили базу на іншій фермі приблизно за 200 метрів і залишалися там протягом місяця. За її словами, одночасно там стояло до трьох десятків військових машин. За словами Злобіної, вони встановили блокпости, в тому числі біля її ферми, і не дозволяли нікому виїхати з села на автомобілях, хоча деякі люди втікали вночі пішки.
26 березня – за день до того, як російські сили вийшли з цього району – база була сильно обстріляна, і російські сили вели вогонь з бази в бік українських сил, що наближалися. Злобіна сказала, що удари спричинили загоряння сіна на даху її більшого сараю, згорів дах і частина сараю. Вона сказала, що того дня втратила 140 голів худоби (телят, корів, баранів і свиней) у вогні, а дослідники помітили пошкодження інших сараїв.
Михайло-Коцюбинське, Чернігівська область
Мешканці селища Михайло-Коцюбинське, що за 12 кілометрів на захід від Чернігова, розповіли, що російські війська увійшли до селища 28 лютого та встановили потужну військову присутність у всьому селищі, використовуючи адміністративну будівлю як свій штаб. Голова місцевої адміністрації Ніна Ворох повідомила, що чула, як російські війська стріляли з селища. «Гуркіт був безперервним, – сказала вона, – Коли летять артилерійські снаряди, ти відчуваєш це фізично, і це страшно».
Ворох розповіла, що в підвалі місцевої школи сховалися близько 130 цивільних осіб. Вона та ще одна мешканка розповіли, що біля школи російські війська розгорнули бронетехніку. Російські сили не закликали цивільних залишити целище і не сприяли евакуації. Мешканці залишалися в підвалі, поки 4 березня будівля школи не потрапила під обстріл. Удар пошкодив будівлю та вбив одну жінку, яка працювала в школі.
Пологи, Запорізька область
За словами декількох місцевих мешканців, російські війська взяли під контроль село Пологи поблизу міста Пологи між 3 і 7 березня. Один чоловік розповів, що протягом березня та першої половини квітня групи російських військових підходили до деяких будинків у селі, казали мешканцям виїхати, і жили в їхніх будинках два-три дні, а потім переселялися в інший будинок. За його словами, російські військові використовували будинок його сусіда для проживання протягом трьох днів у березні. Жінка розповіла, що російські війська розмістили військовий штаб у ресторані «Корона», що в центрі села.
Чоловік розповів, що протягом більшої частини березня російські війська тримали чотири бронемашини та встановили пускові установки «Град» біля його будинку. За цей час українські снаряди двічі влучили в його будинок (12 і 26 березня), сильно пошкодивши дах і стіни. Він разом із сім’єю покинув цей район у середині квітня. За його словами, російські сили не говорили цивільним особам залишити цей район і не сприяли їх евакуації.
Ягідне, Чернігівська область
Російські війська зайшли в село Ягідне, що за 15 кілометрів на південь від Чернігова, приблизно 28 лютого. 1 березня українські війська ненадовго відбили село, а потім знову були витіснені звідти 3 березня. За словами десяти опитаних селян, 4 березня російські війська повідомили жителів села, що їм необхідно сховатися в місцевій школі «заради власної безпеки». Деякі селяни відмовилися, і їм дозволили залишитися вдома, оскільки вони були хворі або доглядали за кимось, хто хворів. Але понад 350 людей переховувалися в підвалі школи в тісних, антисанітарних умовах, поки російські війська не покинули це місце 31 березня.
Російські військові суворо обмежували можливість людей виходити з підвалу навіть на короткий період, свавільно позбавляючи їх волі. Селяни сказали, що там померло десять людей похилого віку, ймовірно, через хвороби або через погані умови. Закони війни забороняють затримувати цивільних осіб, за винятком імперативних міркувань безпеки. Позбавлені волі мають бути забезпечені належним харчуванням, водою, одягом, притулком та медичною допомогою.
У цей період російські війська використовували школу як військову базу та, очевидно, намагалися сховати військову техніку навколо школи в землянках і ямах, які досі там залишалися, коли Human Rights Watch відвідувала село. Жінка, яка перебувала в підвалі з 8‑річним сином, розповіла, що бачила біля школи багато військових і численні бронемашини. Присутність російських військ у школі (незалежно від того, чи стріляли вони снарядами з районів поблизу школи) зробила школу законною воєнною ціллю, наражаючи цивільних осіб у підвалі на серйозний ризик.
Супутникове зображення 10 березня показує декілька десятків броньованих та допоміжних військових машин на шкільному подвір’ї та великі сліди транспортних засобів по всьому селу з більшою концентрацією біля будівлі школи. Вирви від вибухів також видно в селі, найближча від школи – за 60 метрів на північний схід. Коли дослідники відвідали школу, вони побачили окопи та бліндажі, колісну та гусеничну військову броньовану техніку, що залишилася, а також щонайменше 21 транспортний ящик некерованих 152-мм артилерійських снарядів і один транспортний ящик для ПТРК 9М113 «Конкурс».
На супутниковому знімку від 21 березня більше не видно військової техніки біля школи та прилеглих територій, але руйнування в селі значно зросли, включно з будівлями у радіусі від 50 до 100 метрів від школи. На знімку від 21 березня видно пошкодження на даху та північно-східному фасаді школи, що відповідає пошкодженню, яке спостерігали дослідники під час відвідування школи. На супутниковому знімку від 23 березня видно більше пошкоджень будівель і додаткових вирв, імовірно внаслідок українських атак.
65-річна жінка розповіла, що вона, її чоловік та ще одна пара, яка мешкає у сусідній квартирі у їхньому двоквартирному будинку, через погане самопочуття відмовилися йти в підвал школи. Російські війська в середині березня розгорнули бронетехніку біля їхнього будинку (у подвір'ї сусідського будинку). 21 березня снаряд влучив у сад жінки, неподалік від бронемашини. Від вибуху згорів її сарай, було пошкоджено будинок та згоріла машина сусіда. За її словами, під час удару ніхто не постраждав.
Загроза від військових баз українських сил
Покотилівка, Харківська область
Сили територіальної оборони України використовували як свою військову базу амбулаторію загальної практики сімейної медицини в житловому мікрорайоні Покотилівка, що на околиці Харкова. Десятеро місцевих жителів, опитаних 24 травня, сказали, що після того, як українські війська зайняли медичну установу наприкінці березня, вони не заохочували та не допомагали цивільним особам евакуюватися в безпечніші райони.
28 квітня близько 9 години ранку російські війська здійснили єдину атаку в цьому районі починаючи з лютого, під час якої снаряд влучив в амбулаторію. У результаті удару загинуло щонайменше двоє бійців територіальної оборони. Слова свідка події (жінки на ім'я Оксана, яка, як і деякі інші, не назвала своє прізвище з міркувань безпеки), а також значні пошкодження поблизу, які спостерігали дослідники, вказують на те, що атаку було здійснено з використанням крилатої ракети.
Оксана розповіла, що стояла на балконі своєї квартири на другому поверсі п’ятиповерхового будинку неподалік від центру Покотилівки, коли почалася атака:
«Я підвіла очі й побачила ракету, яка, як здавалося, летіла на мене. Я не знаю, як пояснити, як це виглядало – ну, це було схоже на літаючий сірий олівець і видавало звук шелесту. Я забігла всередину, а потім почула вибух. Це було жахливо, я була в паніці. Я кричала рідним, що летить ракета, і коли я кричала, на мене летіли уламки скла. У коридорі хтось почав кричати, що треба вийти на вулицю. У нашому будинку немає підвалу, тому нам довелося просто спуститися вниз і стояти на вулиці. На вулиці було багато людей і паніка».
У результаті нападу постраждала 72-річна Лідія Адаменко, яка стояла біля вікна на кухні в тому ж п'ятиповерховому будинку і готувала сніданок. За її словами, вибуховою хвилею її відкинуло об стіну, а скло з вікон сильно порізало руки, обличчя та голову. Вона втратила багато крові і потребувала накладання швів.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури Андрій Кравченко повідомив, що в результаті нападу також постраждали п'ять цивільних осіб. Місцевий будівельник сказав, що він і його колега відремонтували близько 30 будинків у цьому районі, які були пошкоджені в результаті нападу, причому три потребували повної заміни дахів, а принаймні 20 потребували ремонту дахів та заміни вікон. Дослідники зауважили два п'ятиповерхові житлові будинки та щонайменше два десятки менших будинків та інших будівель з пошкодженими вікнами та дахом.
Від нападу також постраждав Покотилівський ліцей, який знаходиться навпроти амбулаторії загальної практики, за 40 метрів від неї. Заступниця директора ліцею повідомила, що в той час вона була в ліцеї з принаймні сімома колегами, хоча жодного учня там не було з початку російського вторгнення 24 лютого. У результаті нападу вилетіло близько третини вікон школи (всі вікна були замінені під час ремонту роком раніше) і пошкоджено деякі двері та дах.
72-річний мешканець одного з постраждалих житлових будинків розповів, що введення сил територіальної оборони поставило селян у небезпеку:
«У мене проблеми зі слухом, тому я не чув вибуху, але бачив, як розбиваються вікна, і уламки летять в мою сторону. Я був у шоці, а потім зрозумів, що в мене порізи на обличчі... Вся наша громада кілька разів просила сили територіальної оборони відійти і не наражати нас на небезпеку, але вони відмовилися».
Селекційне, Харківська область
Близько 6 березня українські військові зайняли будинок культури у селі Селекційне, в якому проживає приблизно 2 тисяч осіб. Велика двоповерхова будівля мала театральну сцену і використовувалася громадою для різноманітних позашкільних заходів. Військові використовували будівлю як казарму та встановили поруч чотири великі блокпости. Декілька місцевих жителів розповіли, що коли прибули військові, вони нікому не говорили евакуюватися та не допомогали їм виїхати.
17 березня близько 3:30 ночі у будинок культури влучив великий снаряд. Двоє людей, які мешкали неподалік, розповіли, що вибух розбудив їх і вони кинулися на балкони та спостерігали, як будинок культури охоплює вогонь. Представник ДСНС у Харковській області повідомив, що за оцінкою пошкоджень бригада дійшла висновку, що вони були спричинені крилатою ракетою.
Жінка, яка надавала підтримку військовим у будинку культури, розповіла, що тієї ночі в будівлі спали щонайменше 300 військових, а також троє цивільних, які готували та прибирали для них. За її словами, коли стався напад, вона кинулася з дому в будинок культури і надавала першу допомогу пораненим бійцям. Вона сказала, що бачила, як військові винесли тіла 25 солдатів, хоча пізніше місцеві жителі повідомили, що щонайменше 27 військових були вбиті.
Свідки кажуть, що вогонь у будинку культури горів ще декілька днів після атаки. Працівники ДСНС, які приїхали після атаки, розповіли жінці, що пожежа тривала так довго через те, що в будівлі були склади боєприпасів, які продовжували вибухати.
63-річна жінка, яка мешкає на першому поверсі багатоквартирного будинку навпроти будинку культури (через парк), розповіла, що прокинулася від вибуху та була настільки налякана, що з міркувань безпеки ховалася за стіною внутрішньої кімнати ще протягом 12 годин, і лише потім наважилася виглянути у вікно, щоб побачити, що сталося.
Дослідники оглянули завали будинку культури, який був повністю зруйнований. На всій території навколо будівлі була військова техніка. Комплекс складів за будівлею зазнав значних пошкоджень. У двох сусідніх житлових будинках вилетіли вікна, також було вибито п’ять вікон у місцевій школі. Мешканці повідомили, що щонайменше у 36 будинках були пошкоджені дахи чи вікна. Після нападу деякі родини евакуювалися з села.
Яковлівка, Харківська область
Приблизно 26 лютого українські сили почали використовувати місцеву школу в селі Яковлівка як військову базу та розмістили військових у приміщеннях сільської ради. Місцеві жителі розповіли, що це були сили територіальної оборони та прикордонники. Один із жителів згадав, що коли війська прибули вперше, вони приїхали на приблизно 60 цивільних автомобілях. Дослідники Human Rights Watch 25 травня поспілкувалися з 11 жителями, які розповіли, що коли українські війська зайняли будівлі школи та сільської ради, вони не казали цивільним особам залишити територію і не допомагали їм евакуюватися.
2 березня приблизно о 22:30 на село було вчинено атаку з використанням кількох боєприпасів, яка вбила чотири цивільні особи і поранила щонайменше десять осіб. Це підтверджується словами голови місцевої громади та розслідуванням Human Rights Watch. Мешканці надали непідтверджену інформацію про те, що щонайменше один військовий загинув, інші отримали поранення.
Іван Пелевін, місцевий житель, який працює в Державній службі з надзвичайних ситуацій, розповів, що був приблизно за п'ять кілометрів від села, коли побачив вогні літака, який летів у бік села, а потім почув сильний вибух. Інший житель розповів, що чув і бачив вогні двох літаків. Пелевін сказав, що негайно зателефонував своїй дружині Наталії, яка була вдома з двома дітьми та батьками. Їхній дім знаходиться приблизно за 100 метрів від школи. Після багатьох спроб його дружина нарешті взяла слухавку. «Вона сказала мені, що не змогла розблокувати екран телефона, щоб прийняти дзвінок, тому що її телефон був у крові», – розповів він.
Він швидко поїхав додому і з допомогою сусідів звільнив з-під завалів будинку своїх дітей: 4‑річну Вікторію і 11-річного Максима. Обидві дитини мали порізи на тілі. Наталія мала рвані рани та металеві осколки, що застрягли в руці, а також порізи на обличчі. Його батько був поранений цеглою в ногу, і станом на початок червня йому досі було важко ходити. Його мати, 73-річна Катерина, була важко поранена в результаті нападу і згодом померла в лікарні.
Алла Гуць, яка працює у сфері догляду та проживала навпроти родини Пелевіних, розповіла, що на момент нападу була на цілодобовій зміні в медичній установі поблизу Яковлівки. Вона повернулася додому наступного ранку після того, як їй зателефонував знайомий і повідомив, що сталося щось жахливе. «Бомба вибухнула прямо перед нашим будинком, – сказала вона, –Коли я прийшла туди, я нічого не впізнала. Все було поламано: ворота, огорожа, все на землі». Вона знайшла тіло свого сина Андрія, 31-річного будівельника, яке лежало на подвір’ї із металевим уламком, який застряг у тілі.
Мешканка Яковлівки Альона розповіла, що коли почалися вибухи, вона разом із ще близько 50 людьми кинулася до підвалу комунальної будівлі. Вона вийшла з підвалу о 6 ранку наступного дня, коли отримала повідомлення від племінника про те, що снаряд потрапив у будинок її сестри, 49-річної Оксани Бовсуновської. Вона знайшла мертвими Оксану та її чоловіка, 53-річного Віктора. Вона розповіла, що дізналася від своєї племінниці та її нареченого, що Оксана та Віктор йшли від своєї літньої кухні (в окремій будівлі) до будинку, коли снаряд влучив у двір, убивши обох і знищивши їхній будинок.
Її племінниця та донька Оксани, 23-річна Софія, та її наречений, 27-річний Максим Овчеренко, під час удару перебували на літній кухні. Овчеренко розповів Альоні, що від удару Софію відкинуло об стіну кухні. Вона вдарилася об дерев’яний стовп, і на неї впали стіни та стеля кухні. Під Овчеренком провалилася підлога, і він впав у підвал під кухнею. Він зміг виповзти і також дістав з-під уламків Софію. Обидва отримали поранення, у Софії втрата пам'яті. Альона розповіла, що Софія не пам’ятає ні моменту удару, ні того, що було після. Вона також продовжує відчувати біль у грудях і дискомфорт під час сидіння.
Голова громади сказав, що атака зруйнувала щонайменше 15 будинків і пошкодила ще 125. Під час візиту дослідники спостерігали три зруйновані будинки, десять були серйозно пошкоджені, і дев'ять були частково пошкоджені. Вони ідентифікували щонайменше чотири різні вирви. Пелевін та інші жителі сказали, що після удару вони виявили п'ять менших вирв і одну більшу вирву в селі, хоча деякі з них були засипані.
Пелевін надав дві фотографії, які він зробив з вирви поруч із своїм будинком. На одному фото був зображений великий фрагмент корпусу авіабомби з маркуванням «ТГАФ-5М», що є позначенням заряду вибухової речовини, який використовується в боєприпасі. Вибухівка ТГАФ-5М найчастіше використовується в 500-кілограмових авіаційних бомбах загального призначення серії FAB.