(Варшава) – Human Rights Watch задокументувала кілька випадків порушення російськими військами законів і звичаїв війни, вчинених щодо цивільного населення окупованих територій Чернігівської, Харківської та Київської областей України. Зокрема випадок неодноразового зґвалтування; два випадки сумарних страт: один – шістьох чоловіків, другий – одного чоловіка; й інші випадки незаконного насильства та погроз у період із 27 лютого по 14 березня 2022 року. Військові також були причетними до пограбування майна цивільного населення, зокрема продуктів харчування, одягу та дров. Ті, хто вчинив ці порушення, є відповідальними за воєнні злочини.
«Задокументовані нами випадки – це невимовні умисні жорстокість і насильство щодо цивільного населення України, – сказав Г’ю Вільямсон, директор Human Rights Watch із питань Європи та Центральної Азії. – Зґвалтування, вбивства та інші насильницькі дії проти людей, які перебувають під владою російських військ, треба розслідувати як воєнні злочини».
Дослідники/ці Human Rights Watch особисто або по телефону проінтерв'ювали 10 людей, зокрема очевидців, потерпілих та місцевих мешканців окупованих Росією територій. Деякі люди з міркувань безпеки попросили називати тільки їхні імена або ж використати псевдоніми.
4 березня російські війська в Бучі, розташованій приблизно за 30 кілометрів на північний захід від Києва, схопили п'ятьох чоловіків і вбили одного з них, вчинивши акт сумарної страти. Очевидиця розповіла Human Rights Watch, що солдати змусили п'ятьох чоловіків стати на коліна на узбіччі дороги, напнули їм на голови їхні футболки та вистрілили одному з чоловіків у потилицю. «Він упав, – сказала очевидиця, – і [присутні там] жінки закричали».
27 лютого у селі Старий Биків Чернігівської області російські військові схопили щонайменше шістьох чоловіків, а потім стратили їх. Про це розповіла матір одного з цих чоловіків. Вона була поруч під час затримання сина та ще одного чоловіка і бачила мертві тіла всіх шістьох страчених.
60-річний чоловік розповів Human Rights Watch, що 4 березня у селі Забуччя, розташованому на північному заході від Києва, російський солдат погрожував сумарною стратою йому та його сину після того, як обшукав їхній дім і знайшов за будинком мисливську рушницю та бензин. За словами чоловіка, інший солдат втрутився і не дав їх убити. Його донька це підтвердила в окремому інтерв'ю.
6 березня російські солдати у селищі Ворзель, розташованому приблизно за 50 кілометрів на північний захід від Києва, кинули димову гранату у підвал, потім вистрілили у жінку та 14-річну дитину, коли ті вийшли з укриття. Цю інформацію повідомив Human Rights Watch чоловік, який перебував із жінкою в одному підвалі, коли вона померла від ран через два дні після описаної події, і чув розповіді про цей інцидент від інших людей. За його словами, дитина померла відразу.
Як розповіла Human Rights Watch одна жінка, 13 березня російський солдат неодноразово ґвалтував її у приміщенні школи на Харківщині, де вона та її родина ховалися. Вона сказала, що солдат бив її і різав ножем їй обличчя, шию та волосся. Наступного дня жінка втекла до Харкова, де змогла отримати медичну та іншу допомогу. Human Rights Watch переглянула дві надані нам цією жінкою фотографії, на яких видно рани на її обличчі.
Багато хто з опитаних нами українських цивільних мешканців розповідав, як російські війська вивозили продукти харчування, дрова, одяг та інші предмети, як-от бензопили, сокири та бензин.
Усі сторони збройного конфлікту в Україні зобов’язані дотримуватися міжнародного гуманітарного права (законів і звичаїв війни), зокрема Женевських конвенцій 1949 року, Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій, а також міжнародного звичаєвого права. Збройні сили воюючої сторони, яка здійснює ефективний контроль над територією, є суб'єктом міжнародного права про режим окупації. Також застосовуються, і то завжди, норми міжнародного права прав людини.
Закони та звичаї війни забороняють умисне вбивство, зґвалтування й інше сексуальне насильство, катування та нелюдське поводження з полоненими комбатантами та цивільними особами, які перебувають під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є. Також заборонено мародерство та пограбування. Кожен, хто віддає наказ або умисно вчиняє такі дії, заохочує та сприяє їм, є відповідальним за воєнні злочини. Військове командування, яке знало або принаймні могло знати про такі злочини, але не намагалося їх зупинити чи покарати винних, несе кримінальну відповідальність за воєнні злочини в рамках відповідальності командування.
«Росія має міжнародно-правові зобов’язання неупереджено розслідувати ймовірні воєнні злочини її військових, – сказав Ґ’ю Вільямсон. – Командири мають усвідомлювати, що через невжиття заходів проти вбивства та зґвалтування вони можуть стати персонально відповідальними за воєнні злочини у рамках відповідальності командування».
Нижче наведено докладну інформацію.
Зґвалтування у Харкові
13 березня у Малій Рогані (село у Харківській області), яку тоді контролювали російські сили, російський солдат бив і неодноразово ґвалтував 31-річну Ольгу [ім’я змінено].
Ольга розповіла, що російські війська ввійшли у село 25 лютого. Того дня приблизно 40 мешканців села, переважно жінки та дівчата, ховались у підвалі місцевої школи. Ольга там перебувала зі своєю 5-річною донькою, матір'ю, 13-річною сестрою та 24-річним братом.
Ольга розповіла, що десь опівночі 13 березня російський солдат увірвався в школу: «Він розбив шибки біля входу у школу та грюкав у двері». Охоронець відчинив йому.
Солдат, озброєний автоматом і пістолетом, спустивсь у підвал і наказав усім стати в шеренгу. Жінка стала туди зі сплячою донькою на руках. Солдат сказав віддати йому дівчинку, але жінка відмовилася. Він сказав жінчиному брату вийти вперед, а іншим наказав стати на коліна, або, як він сказав, розстріляє усіх у підвалі.
Солдат наказав жінчиному брату йти за ним, щоб допомогти знайти їжу. Вони пішли і за годину-дві повернулися. Солдат сів на підлогу.
«Люди почали питати, чи можна піти в туалет, і він дозволив їм ходити групами по дві-три людини, – розповіла Ольга. Після цього люди почали лаштуватися на нічліг. Солдат підійшов до родини жінки і сказав їй іти за ним.
Солдат відвів її до класної кімнати на другому поверсі, наставив пістолет і звелів роздягнутися. Ольга розповіла: «Він сказав мені зайнятися з ним [оральним сексом]. Увесь цей час тримав пістолет біля моєї скроні або приставляв до мого обличчя. Двічі вистрілив у стелю і сказав, що це, аби більше мене «стимулювати». Він зґвалтував її, потім сказав сісти на стілець.
Ольга розповіла, що дуже змерзла в неопалювальній школі, тож запитала, чи може вдягнутися, але солдат дозволив їй одягатися тільки згори, без штанів і білизни. «Поки я вдягалася, солдат розповів мені, що він росіянин, його звати [ім’я не розголошується] і що йому 20 років. Він сказав, що я нагадала йому дівчину, з якою він ходив до школи».
Солдат сказав Ользі сходити у підвал і забрати речі, щоб вона могла лишитися з ним у класній кімнаті. Жінка відмовилась. «Я знала, що моя донька плакатиме, коли побачить мене», – сказала вона. Солдат дістав ніж і сказав їй зробити так, як він каже, якщо вона хоче ще колись побачити свою дитину. Солдат знову зґвалтував Ольгу, приставив ніж до її горла та порізав шкіру на шиї. Він також порізав ножем її щоку і відрізав трохи волосся. Він ударив її по обличчю книгою і неодноразово бив долонею. На датованих 19 і 20 березня фотографіях, які Ольга надала Human Rights Watch, видно сліди порізів і синці на її шиї та обличчі.
Десь о 7 ранку 14 березня солдат сказав їй знайти йому пачку цигарок. Вони разом спустилися вниз. Ольга попросила охоронця дати солдату цигарки. Отримавши цигарки, солдат пішов.
Того дня Ольга з родиною пішки дісталася до Харкова, де волонтери надали їй первинну медичну допомогу. Вони переїхали в бомбосховище. «Мені пощастило, що я жива», – сказала Ольга. За її словами, влада Малої Рогані підтримує зв'язок із нею та її матір’ю і готує кримінальну справу, яку планує передати до прокуратури України.
Human Rights Watch отримала ще три заяви про сексуальне насильство з боку російських солдатів у інших селах Чернігівської області та на півдні країни – в Маріуполі, але не мала можливості незалежно їх перевірити.
Сумарні вбивства, інші акти насильства
27 лютого російські військові схопили шістьох чоловіків у селі Старий Биків Чернігівської області та вбили їх, вчинивши акт сумарної страти. Тетяна з села Новий Биків, яке розташованe на протилежному березі річки Супій навпроти Старого Бикова, розмовляла з родичами чотирьох убитих чоловіків. Вона розповіла Human Rights Watch, що 27 лютого було підірвано міст між Новим і Старим Биковом, а російські війська обстріляли обидва села. Потім колона російської бронетехніки увійшла до Старого Бикова.
«Більшість людей ховалися від обстрілів у своїх підвалах, а солдати ходили від хати до хати», – розповідали Тетяні родини зі Старого Бикова. З домівок бійці забрали шістьох чоловіків:
Вони забрали шістьох чоловіків із трьох різних родин. У однієї матері забрали [і розстріляли] обох її синів. Іншому молодому хлопцю було 20 із лишком років, його звали Богдан, я добре знаю його матір, вона мені розповіла, що солдати сказали їй почекати біля дому, коли забирали її сина … на допит. Те саме сказали іншим родинам. Натомість вони забрали цих шістьох чоловіків, відвели на край села та розстріляли.
Вікторія, Богданова матір, з якою Human Rights Watch розмовляла окремо, розповіла, що 27 лютого:
Забрали мого сина Богдана [29 років] і зятя Сашу [повне ім’я Олександр, 39 років]. Ми були в підвалі [через обстріл], то не бачили. Вони вийшли покурити. Потім прибіг наш сусід і сказав, що бачив, як вони забрали Богдана, Сашу і ще хлопців.
Вікторія вибігла на вулицю, аби запитати у російських солдатів на блокпосту, що сталося. «Вони сказали, щоб ми не хвилювалися, що [солдати] їх трохи налякають і відпустять, – сказала вона. – Ми відійшли метрів на 50… і почули постріли. Це було десь о 18:20».
Вікторія розповіла, що наступного дня вона з сестрою прийшли на луг і побачили там тіла, що лежали біля будинку:
Троє були з одного боку будинку, але не мої син і зять. Ми обійшли будинок і побачили [Богдана, Сашу і ще одного]. Вони лежали там. Із простреленими головами. Зі зв’язаними за спиною руками. Я подивився на тіло сина, його кишені були порожні, не було ні телефону, ні ключів, ні документів.
Вікторія попросила у солдатів на блокпості дозволу забрати тіла, але ті відмовили. Протягом наступних днів тривали сильні обстріли.
Вікторія розповіла, що 7 березня вони знову попросили у солдатів дозволу забрати тіла: «На блокпості сказали нам іти на кладовище, що вони привезуть тіла... Всі прийшли [всі сусіди], десь 75 людей... Ми поховали всіх в один день, в окремих могилах».
Вікторія розповіла, що інші чотири чоловіки, поховані того дня, це: 40-річний Володимир, ще один Олександр, 40 років, і двоє братів – 31-річний Ігор і 33-річний Олег.
Тетяна розповіла, що солдати також забрали у мешканців села всі дрова і не лишили їм нічого для приготування їжі чи опалення домівок.
4 березня російські війська у Бучі, розташованій приблизно за 30 кілометрів на північний захід від Києва, вчинили акт сумарної страти щодо одного чоловіка і ще чотирьом погрожували стратою. Про це повідомила вчителька, яка була очевидицею вбивства. Вона розповіла, що десь о сьомій ранку почула стрілянину та побачила як по її вулиці проїхали три російські бронетранспортери та чотири вантажівки «КАМАЗ» [російський бренд]. Вона ховалась у погребі зі своїми двома собаками, коли почула, що розбили скло, а потім вибили вхідні двері. Голоси ззовні сказали [російською]: «Виходьте зараз же, або ми кинемо гранату».
Жінка закричала, що вона у погребі сама, і вийшла з піднятими руками.
«На вулиці було троє чоловіків: два [російських] солдати і командир, – повідомила вона. – Вони взяли мій телефон і перевірили його, потім сказали мені взяти документи і йти з ними». Жінка, поки йшла з солдатами по вулиці, бачила, що ті також хапають її сусідів і наказують їм іти. Вона розповіла:
Нас відвели до колишнього офісу «Агробудпостач» [фірма, яка здає в аренду складські приміщення]. Поруч із будинком є автостоянка та невеликий майданчик. На тому майданчику зібрали людей, переважно жінок, але серед нас було і кілька чоловіків [років] за 50. Там перебувало приблизно 30 військових, і командир мав розпізнавальні знаки [десантника] [на формі]. Він говорив із акцентом із західної чи центрально-західної Росії... Сама я народилася в Росії, тому помічаю такі речі. Всі солдати були худими і виглядали гірше не може бути.
Вона розповіла, що солдати зібрали на майданчик десь 40 людей, забрали у всіх телефони, перевірили документи і запитали, хто був у територіальній обороні чи в місцевих загонах самооборони:
Дві жінки попросилися в туалет. Одна з них була вагітною. Я попросилася з ними. Солдат показав нам дорогу до туалету за будинком, здається, тоді там був їхній штаб. Будинок був довгим. Уздовж стіни з іншого боку ми побачили велику калюжу крові.
Жінка сказала, що вони прочекали на майданчику кілька годин в умовах дуже холодної погоди:
Згодом привели одного юнака, потім ще чотирьох чоловіків. Солдати наказали їм [зняти] черевики та куртки. Змусили їх стати на коліна на узбіччі дороги. Російські солдати напнули їхні футболки зі спини їм на голови. Одному з них вистрілили в потилицю. Він упав. Жінки закричали. Інші четверо просто стояли на колінах. Командир сказав присутнім на майданчику: «Не хвилюйтеся. Ви всі нормальні, а це – багно. Ми тут, щоб очистити вас від багна».
Жінка розповіла, що через кілька годин після цього солдати відвели людей додому. Ті четверо чоловіків і далі стояли на колінах, коли вона пішла.
Жінка повідомила, що 9 березня, коли вона змогла виїхати з міста, тіло юнака все ще лежало там, де його застрелили.
40-річний Дмитро розповів Human Rights Watch, що 7 березня він із родиною втік із міста Буча, яке сильно обстрілювали. За його словами, вони не знали про жодний безпечний евакуаційний маршрут, тож ішли пішки, приблизно п’ять кілометрів до селища Ворзель, загорнувшись у білі простирадла та розмахуючи білими простирадлами у повітрі.
У Ворзелі вони дві ночі з групою місцевих мешканців ховались у підвалі двоповерхового будинку. Дмитро сказав, що у підвалі з ними була жінка, яка мала поранення грудей і ніг. Інші люди в підвалі розповіли йому, що у жінку стріляли напередодні, коли російські солдати ввірвались у цей підвал і кинули всередину димову гранату. Люди у підвалі розповіли Дмитру, що кілька людей запанікували та вибігли на вулицю, а там російські солдати відкрили по них вогонь. Жінку було поранено, а 14-річну дитину вбито пострілом у голову. Дмитро розповів, що жінка померла наступного дня, 8 березня. Разом із кількома місцевими мешканцями він поховав її біля бомбосховища.
4 березня російські війська погрожували стратити чоловіка та його сина у селі Забуччя, розташованому за містом Ірпінь на північному заході від Києва. Мешканець села розповів, що 4 березня російські війська ввійшли у село, де він разом із 10 іншими людьми, зокрема з родиною з Ірпеня, ховався у підвалі свого будинку. В окремому інтерв'ю його донька підтвердила батькову розповідь. Він сказав, що 13 солдатів прийшли до його будинку з обшуком:
Солдати запитали про мого 34-річного сина, який був у територіальній обороні. Він вийшов їм назустріч. Вони запитали, хто є в будинку, а потім обшукали дім і перевернули його догори дриґом… За будинком знайшли мою мисливську рушницю та пляшку бензину, і знавісніли.
Командир, який віддавав наказ іншим, сказав: «Відведіть їх [мене та мого сина] під дерево надворі і розстріляйте». Вони вивели нас на вулицю. Один із солдатів заперечив. Нас завели назад і наказали моєму синові роздягнутися догола, бо вони, як було сказано, хочуть подивитися чи є націоналістичні татуювання. Інші солдати також заходили у будинки на нашій вулиці, зокрема у будинки судді (вона виїхала і замкнула двері) і депутата місцевої ради.
Щоб потрапити до будинку судді, вони розбили шибку. Ми бачили, як вони виносили з дому судді сумки та пакунки з речами. Потім вони поїхали… Я забрав родину та всіх, хто був у підвалі, і ми втекли на двох машинах. Моя дружина разом із сином і 80-річною матір’ю живе тепер у доньки у Ходосівці (на південний захід від Києва).
