Літній чоловік із інвалідністю сидить на ручному візку для багажу, готуючись перетнути  лінію розмежування в Станиці Луганській на сході Україні. Через малу кількість інвалідних візків, люди з інвалідністю й інші особи з обмеженою мобільністю звертаються за допомогою до незнайомців, які за винагороду перевозять їх на візках і санях. 6 квітня 2018 р. 

© 2018 Джон Вендл для Human Rights Watch
(Київ) – Як сказано у сьогоднішній заяві Human Rights Watch, літні люди, яким доводиться подорожувати між окремими районами Луганської області на сході України та підконтрольною владі територією, наражаються на свавільні перепони, зокрема ризикують здоров'ям та безпекою.

Міст у Станиці Луганській є єдиним у реґіоні контрольним пунктом в’їзду-виїзду (КПВВ), і головна проблема полягає в тому, що влада територій не полагодила його, аби він був безпечним для цивільного населення. На вимогу Києва, люди з підконтрольних проросійським сепаратистам районів Донецької та Луганської областей мають реєструватися як внутрішньо переміщені особи та проживати на підконтрольних урядові територіях, аби отримувати пенсії. Також літні люди можуть мати родини з обох боків від лінії зіткнення, або ж їм треба переходити на інший бік, аби скористатися послугами, приміром, медичних закладів.

«Необхідність перетинати лінію зіткнення – це постійна реальність, у якій живуть тисячі літніх українців, а Станиця Луганська – це небезпечний КПВВ із украй мізерним рівнем  допомоги, – говорить Таня Купер, дослідниця Human Rights Watch в Україні. – Обидві сторони конфлікту у пріоритетному порядку повинні забезпечити свободу пересування, полагодивши міст і зробивши перетин безпечним і доступним для всіх.

Україна: Перепони для вільного пересування літніх людей

Як сказано у сьогоднішній заяві Human Rights Watch, літні люди, яким доводиться подорожувати між окремими районами Луганської області на сході України та підконтрольною владі територією, наражаються на свавільні перепони, зокрема ризикують здоров'ям та безпекою.

Український уряд та підтримувані Росією озброєні сепаратисти повинні вжити необхідних заходів, аби зробити цей КПВВ безпечним для цивільного населення місцем із належним обслуговуванням.

Щомісяця понад мільйон людей (приблизно половину із яких становлять літні люди) перетинають лінію розмежування, яка розділяє підконтрольні владі території Донецької та Луганської областей на сході України і території, підконтрольні збройним сепаратистським угрупованням. Усі чотири контрольні пункти в’їзду-виїзду Донецької області є прилаштованими для автотранспорту. А в Луганській області існує лише один КПВВ – там, де у Станиці Луганській був міст, який  під час збройного конфлікту зруйнували так, що автівкам по ньому вже не проїхати. А щоб перейти міст пішки, люди мусять спуститися по стрімкому настилу, перетнути частину обваленого мосту та з іншого боку піднятися вгору таким самим стрімким настилом.

З непідконтрольного Києву боку й у так званій «сірій зоні», яка не належить нікому, до цього КПВВ веде небрукована дорога з ґравійним покриттям.

Цей КПВВ є небезпечним для всіх, але особливо важко ним користуватися людям із обмеженими можливостями та людям літнього віку. Під час відвідин Human Rights Watch у березні, квітні та жовтні 2018 року, працівники гуманітарних організацій не раз повідомляли, що бачили, як люди, зокрема літні, падали на настилах. Ці дерев’яні настили є не тільки небезпечно стрімкими, вони ще й хиткі, а під час дощу чи снігу стають слизькими.

На підконтрольному українському урядові КПВВ «Станиця Луганська» є два інвалідних візки, але станом на жовтень 2018 року придатним для користування залишався тільки один. Лише один працівник Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в обов'язки якого входить наглядати за інфраструктурою на КПВВ, був на місці для допомоги людям під час перетину. Інвалідними візками не можна користуватися на настилі, тож літні люди часто не мають іншого вибору, як заплатити непрофесійному «тачечнику», аби той перевіз їх на візку чи на санях, або ж переніс на собі через тимчасовий міст.

Довгі черги з обох боків КПВВ також є проблемою для людей похилого віку.

Представники української влади розповідали Human Rights Watch, що літнім людям і людям із інвалідністю дозволено перетин у пріоритетному порядку, тобто вони можуть перетинати лінію розмежування поза чергою. Але це правило рідко застосовується, та й отримання дозволу є обтяжливим.

Починаючи з 2016 року, кількість перетинів лінії зіткнення неухильно зростає. Багато хто з працівників гуманітарних організацій стверджує, що це через дискримінаційні правила пенсійного забезпечення. Гуманітарні працівники помітили різке зростання кількості перетинів на КПВВ «Станиця Луганська», через який щомісяця проходять тисячі людей.

За даними Управління ООН з координації гуманітарних питань (УКГП), попри те, що на початку вересня було проведено реконструкцію на КПВВ, «нестача інфраструктури та брак доступу до невідкладної допомоги і далі залишаються проблемою». УКГП повідомило, що у вересні на КПВВ зазнала травм літня жінка. Це сталося, коли водночас велика кількість людей кинулася переходити міст.

Люди проходять через контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) «Станиця Луганська». 6 квітня 2018 р. 

© 2018 Джон Вендл для Human Rights Watch

Обидві сторони збройного конфлікту мають вжити заходів, аби здійснити реконструкцію зруйнованого мосту та уможливити проїзд через нього автомобілів і громадського транспорту, запровадити на КПВВ безпеку та обладнати їх наочною інформацією про пріоритетний статус, а також забезпечити під час перетину необхідні умови доступу та допомогу тим, хто її потребує.

Де-факто влада Луганської та Донецької областей має забезпечити людям, які чекають на перетин, належні санітарно-гігієнічні умови та інфраструктуру захисту, а також потурбуватися про інвалідні візки та персонал для тих, кому потрібна допомога.

Українські органи влади повинні забезпечити неупереджену гуманітарну допомогу найуразливішим верствам населення, виділити достатньо коштів на облаштування безпечних, доступних та гідних побутових вигод, включно з відповідним дотриманням їхнього стану, а також запровадити на КПВВ належну кількість персоналу та реґулярний громадський транспорт. Має бути забезпечено умови, за яких члени родини й сторонні люди матимуть можливість допомагати особам із пріоритетним статусом під час перетину. Слід також запровадити порядок, відповідно до якого не вимагатиметься продовження або переоформлення перепустки.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) має вжити необхідних заходів, аби виділені кошти було витрачено на благо всіх внутрішньо переміщених осіб без будь-якої дискримінації. ЄС, США та Канада повинні домогтися, щоби програми, які вони фінансують, ішли на користь літнім людям, особам із інвалідністю та представникам інших груп ризику нарівні з іншими. І УВКБ ООН, і український уряд мають видати персоналу на місцях чіткі рекомендації з виявлення та реєстрації літніх людей і людей із інвалідністю, зокрема і такою, яка є непомітною (приміром, деменція).        

«Літні люди не повинні ризикувати здоров’ям і безпекою, аби отримати пенсію, звернутися по медичну допомогу або ж відвідати своїх родичів, – каже Купер. – Обидві сторони конфлікту мусять полегшити процес перетину, почавши з ремонту моста».

Детальні висновки наведено нижче.

Human Rights Watch проводила свої дослідження вздовж лінії зіткнення протягом березня, квітня та жовтня 2018 року, а також постійно підтримувала контакт електронною поштою та телефоном з організаціями, що надають гуманітарну та юридичну підтримку у місцях перетину.

Російськомовна дослідниця Human Rights Watch проінтерв'ювала десятки людей віком від 55 до 84 років на трьох відкритих для транспортних засобів КПВВ Донецької області («Майорському», «Маріїнці» та «Новотроїцькому») і на єдиному КПВВ Луганської області – «Станиці Луганській». Крім того, вона поговорила із працівниками семи українських неурядових і міжнародних організацій, зайнятих наданням допомоги внутрішньо переміщеним особам і цивільному населенню, що мешкає поряд із лінією зіткнення.

У березні та квітні дослідниця відвідала КПВВ «Станиця Луганська», але на урядовій стороні мала доступ лише на частину території КПВВ, включно до мосту. Доступу у підконтрольні сепаратистам реґіони Human Rights Watch не має вже протягом двох років. Дослідниця Human Rights Watch спілкувалася з багатьма місцевими і міжнародними організаціями, які базуються на урядовій стороні  і мають доступ на території, підконтрольні сепаратистським угрупованням так званої Луганської народної республіки. У жовтні 2018 року, після того як українська влада дещо покращила інфраструктуру КПВВ «Станиця Луганська», дослідниця Human Rights Watch відвідала її знову.

Труднощі для літніх людей

За даними ООН, «люди похилого віку складають значну частину населення України, яке постраждало від конфлікту, і становлять майже 30 відсотків від 3,4 мільйона людей, які потребують гуманітарної допомоги та захисту, та половину зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб». За цими ж даними, Україна також має найбільший відсоток людей похилого віку, які постраждали від конфлікту в одній країні.

Щодня тисячі людей перетинають лінію зіткнення в Донецькій і Луганській областях. Подорож є небезпечною, вимагає великих фізичних зусиль і має особливо неґативні наслідки для літніх людей. Згідно з нещодавніми опитуваннями благодійного фонду «Право на захист», який здійснює моніторинґ і надає правову допомогу внутрішньо переміщеним особам на сході України, протягом 2018 року більш ніж половину осіб із тих, хто перетинав лінію зіткнення, становили особи похилого віку, «що найімовірніше пов’язано з адміністративними процедурами, які особи з [непідконтрольних уряду територій] мусять проходити для отримання пенсій та соціальних виплат».

За даними ООН в Україні, з огляду на обмежену мобільність, відсутність первинної медичної допомоги та служб реабілітації, особи похилого віку й особи з обмеженими можливостями належать до найбільш уразливих груп населення, що  живуть на постраждалих від конфлікту територіях на сході України. За оцінками ООН, там проживає 1 600 000 людей віком понад 60 років із принаймні однією хронічною хворобою.

Від часу попереднього візиту Human Rights Watch у листопаді 2016 року та липні 2017 року, санітарні умови на відвіданих тепер урядових КПВВ Донецької області покращилися. Однак і далі стоять довгі черги, нема задовільних допоміжних засобів і послуг для людей із обмеженою мобільністю та з іншими обмеженнями дієзтатності, а також не забезпечується право на пріоритетний перетин для уразливих категорій населення. Найбільш кричущими проблеми були у Станиці Луганській. У сірій ​​зоні (території між урядовими та підконтрольними проросійським сепаратистам контрольно-пропускними пунктами) відсутнє елементарне санітарно-гієнічне забезпечення: туалети, питна вода та медична допомога.

Станиця Луганська

Аби потрапити з підконтрольних українському уряду територій до Луганська (через Станицю Луганську) люди мають пройти пішки 1,5 км. до зруйнованого мосту, який майже лежить на землі, потім спуститися та піднятися по хитких і небезпечних, похилих дерев’яних настилах. Після цього треба пройти ще 1200 метрів по підконтрольній сепаратистам території і тільки тоді можна скористатися автотранспортом. Працівники міжнародних організацій, які працюють на КПВВ, не раз говорили Human Rights Watch, що бачили, як люди падали на цьому тимчасовому мості, бо на ньому слизько та хитко.

За даними Державної прикордонної служби України, з січня по жовтень цей КПВВ було перетнуто 2,67 млн. разів в обох напрямках.

Довгі черги

У Станиці Луганській, особливо на підконтрольній уряду території, стоять довгі черги. У березні та квітні працівники міжнародних організацій, які здійснюють роботу в реґіоні, розповідали, що часто бачать, як люди, зокрема літні, біжать, аби зайняти чергу, деякі з них падають і травмуються. Вони також казали, що людям часто доводиться по кілька годин чекати в екстремальних температурних умовах, особливо обтяжливих для літніх осіб.

У вересні українська влада збільшила кількість кабін паспортного контролю та персоналу. Нині на контрольних пунктах в'їзду-виїзду відкрито 20 кабін. Проте, коли дослідниця Human Rights Watch була там у жовтні, на 400–450 людей, які чекали, аби потрапити на непідконтрольну уряду територію, працювало лише кілька кабін. Черга не зменшувалася протягом як мінімум трьох годин. Переважну більшість тих, хто чекав, складали літні люди.

Люди перетинають лінію зіткнення з підконтрольного урядові боку у Станиці Луганській. 6 квітня 2018 р. 

© 2018 Джон Вендл для Human Rights Watch
Багато людей похилого віку говорили Human Rights Watch, що українські прикордонники «відкривають усі кабіни тоді, коли приїжджають спостерігачі Організації з безпеки і співробітництва в Європі».

Хоча українська влада заявляє, що для літніх людей і людей із інвалідністю дозволено позачерговий перетин, на практиці цей принцип не завжди застосовується. Крім того на КПВВ нема жодної інформації з чітко викладеними правилами про те, хто має право на такий перетин.

Літні люди з інвалідністю розповідали, що українські прикордонники часто не дозволяли їм скористатися правом позачергового перетину, якщо вони не мали паперової копії довідки про інвалідність. Багато літніх людей, які живуть на сході України, не оформляють собі групу інвалідності, бо допомога по ній невелика, а процедура оформлення потребує багато часу та є забюрократизованою.

75-річна жінка Валентина (ім'я змінено), з якою дослідниця Human Rights Watch  розмовляла у Станиці Луганській, розповіла, що реґулярно перетинає лінію розмежування, аби відвідати місцеве кладовище, де поховано її батьків і чоловіка. Вона ходить із ціпком. Того дня на початку квітня, коли дослідниця Human Rights Watch говорила з нею, жінка раненько вийшла з дому на неконтрольованій урядом території Луганської області і, позаяк ця частина перетину була «поганою і будь-хто міг послизнутися», мусила йти дуже повільно, щоб не впасти:

Як ідеш [по настилу], перила хилитаються. Мало там не впала. Вони [дерев'яні настили на місці зруйнованого мосту у Станиці Луганській] такі високі. Це погано. Я боялася, що мої чоботи ковзатимуть на них. Отримаю пенсію та й назад. Якось не пройшла перетин вчасно, і було вже пізно й темно. Ніде не могла знайти кімнату, нічого. [...] Ніколи не думала, що на старості літ таке зі мною буде.

Валентина розповіла, що у неї йде година на те, аби пройти пішки два кілометри з одного боку на інший. Вона казала, що українські представники влади не дозволяють їй проходити поза чергою, бо вона не має офіційних паперів про стан здоров'я й обмежену мобільність. Проте, з її слів, їй іноді вдається пройти без черги на підконтрольній збройним угрупованням території Луганської області:

З українського боку вони не люблять пускати без черги. А з іншого, іноді, якщо трапиться хтось добрий, дозволять пройти. Я стояла у черзі, нестерпно палило сонце, і мені стало погано. Я відійшла у тінь. І один прикордонник каже: «Проходьте, бабусю».

Якби тільки вони щось зробили з цим мостом, то можна було б до нього під’їхати чимось. Було б добре, щоб не треба спускатися вниз, а просто йдеш собі по рівному і ти вже там.

Літня пара, чоловік і жінка віком 80 та 84 роки, обидвоє на інвалідних візках, розказали, що з огляду на їхній стан, представники влади дозволили їм пройти без черги, і що перетин був важким. Їх супроводжували родичі, аби вивезти інвалідні візки до перетину. Донька пари сказала, що регулярно платить так званим «тачечникам», аби ті допомогли їй знести батьків і інвалідні візки по стрімких настилах вниз і так само підняти стрімкими настилами вгору. Кожен тачечник бере 50–100 гривень (2–4 долари США),  що є дорого порівняно з мінімальною місячною пенсією в Україні –1435 гривень (51 долар США).

Пара розповідала, що, маючи таке здоров'я, вони не перетинали б лінію зіткнення так часто, якби їм не треба було підтверджувати статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) та щомісяця забирати пенсії. Жінка сказала:

Ми працювали ... тож просто кинути все тут... я не можу. Це важко. Я ледь можу рухатися. [...] Спершу тачечники мають спустити мене вниз до зруйнованого мосту, потім підняти вгору, а після цього те саме зробити з моїм інвалідним візком. Це не просто важко, це надзвичайно важко. Знаєте, у моєму віці... Я ледь рухаюся, я можу послизнутися навіть на рівному місці.

Її чоловік сказав:

Взимку погода жахлива, і скрізь лід. Це нестерпно. Мені так шкода [доньок]. Тут нема куди звернутися, вони просто несуть нас на собі. […] Керівників наших заставив би кілька разів пройти в непогоду, напевно зробили б міст.

У жовтні літні люди та працівники Державної служби України з надзвичайних ситуацій розповіли Human Rights Watch, що прикордонники дозволяли перетин у пріоритетному порядку тільки людям із посвідченням про інвалідність І групи, яке видається тим, хто потребує догляду у зв’язку з документально оформленим станом здоров’я або ж має вік 90 і більше років. Опитані люди говорили, що медичний персонал на КПВВ може рекомендувати рекомендувати тих, хто має право на позачергоий перетин з огляду на їхній стан здоров’я.

Проте, навіть якщо за станом здоров'я особи мають право на перетин у пріоритетному порядку, члени їхніх родин, і ті, хто їх супроводжує або ж допомагає їм, такого права не мають. Це означає, що більшість людей воліє і далі стояти у черзі, аби не залишитися без допомоги.

У жовтні 70-річний чоловік розповів, що зламав ногу і був змушений користуватися милицями й інвалідним візком. Українські прикордонники запропонували йому пройти поза чергою, але без дружини. Чоловік відповів, що не хоче розлучатися з дружиною, і залишився стояти у черзі з 400 осіб.

Недостатня допомога людям з обмеженою мобільністю

У березні та квітні, під час візиту Human Rights Watch на КПВВ «Станиця Луганська», до послуг людей був тільки один із двох наявних на КПВВ інвалідних візків, що недостатньо для виключно пішохідного перетину.

На КПВВ для допомоги людям із інвалідністю під час перетину виділено одного працівника Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Відсутність додаткового персоналу збільшує час очікування, оскільки часто кілька людей потребує допомоги одночасно.

Всі опитані повідомили, що на підконтрольному сепаратистам боці не бачили жодного інвалідного візка. На більшості КПВВ, у тому числі на «Станиці Луганській», з обох боків немає інформації про доступні послуги для людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями, тож люди, яким потрібна допомога, можуть і не знати, що тут є інвалідний візок і представник Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

У березні на українській стороні КПВВ «Станиця Луганська» дослідниця Human Rights Watch бачила літнього одноногого чоловіка. Він чекав у наметі Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), куди звернувся за допомогою. Закінчивши допомагати з перетином КПВВ іншій людині, рятувальник із ДСНС зайшов до намету і сказав: «Діду, я тут один на всіх. Якщо ти не важкий – допоможу, а якщо важкий – не зможу».

Цей рятувальник повідомив Human Rights Watch, що, аби мати можливість скористатися інвалідним візком й отримати допомогу, люди повинні записуватися та чекати своєї черги. Ті, хто очікував у наметі, сказали Human Rights Watch, що вони чекають вже «довго».

Зіткнувшись із відсутністю достатньої кількості персоналу та ресурсів, люди не мають іншого вибору, як найняти «тачечників», яким органи влади з обох сторін неофіційно дозволяють працювати.

У березні, після сильного снігопаду, дослідники Human Rights Watch бачили, як кілька чоловіків, прилаштувавши старе сидіння від машини до саней, пропонували перевозити людей між двома контрольно-пропускними пунктами у Станиці Луганській за плату.

Попри те, що УВКБ ООН надало українським органам влади кілька інвалідних візків для КПВВ «Станиця Луганська», до послуг людей в наявності був лише один. Тамтешній гуманітарний працівник повідомив, що інвалідні візки часто ламаються через бездоріжжя та великий попит. Дослідники Human Rights Watch бачили людей, які намагалися котити інвалідні візки по мокрому снігу. Через кілька тижнів після того, як сніг розтанув, люди намагалися котити інвалідні візки по вибоїстій та розкислій ґрунтовій дорозі довжиною в один кілометр, яка веде на міст.

Відтоді з українського боку КПВВ «Станиця Луганська» було покладено асфальт, завдяки чому дорога істотно покращилася. Проте у «сірій зоні», приблизно за 500 метрів до мосту, асфальт закінчується і тоді людям на інвалідних візках для перевезення їх самих і їхніх речей потрібні «тачечники».

У жовтні працівник ДСНС розповів, що, хоча на КПВВ було два інвалідні візки, «реально ми маємо лише піввізка, бо на бездоріжжі вони швидко виходять із ладу. Ми намагаємося лагодити їх дротами і всім, чим можемо, але це не надто допомагає».

Санітарно-гігієнічні й інші вигоди

У жовтні 2017 року, Прем'єр-міністр України доручив військово-цивільним адміністраціям Луганської та Донецької областей визначити у своїх реґіонах комунальні підприємства, які підтримували б у належному стані санітарно-гігієнічні й інші вигоди на КПВВ. Проте побутові вигоди, встановлені на «Станиці Луганській» та інших КПВВ за сприяння міжнародних донорів, часто не обслуговуються належним чином або ж перебувають у занедбаному стані.

Знак попередження про наявність мін поблизу «сірої зони» на перетині у Станиці Луганській. 5 квітня 2018 р.

© 2018 Джон Вендл для Human Rights Watch

У вересні, українською владою на КПВВ «Станиця Луганська» було встановлено багато нових туалетів, але вони, як і раніше, не підтримуються у належному санітарно-гігієнічному стані. І хоча на КПВВ постійно стоять черги, з українського боку працює лише чотири туалети. Через східці при вході та відсутність допоміжних пристроїв, приміром, поруччя всередині, жодний із туалетів не є доступним для людей із інвалідністю.

У жовтні дослідниця Human Rights Watch скористалася одним із туалетів. У ньому не підтримувалися санітарно-гігієнічні умови та не було замку. Інші три туалети перебували в такому ж стані. Лише кілька туалетів є у сірій зоні. Працівники гуманітарних організацій і люди, яких було проінтерв’ювано Human Rights Watch, казали, що з іншого боку туалетів теж замало.

Активісти, які моніторять гуманітарну ситуацію, і люди, що регулярно перетинають лінію розмежування, розповіли, що на підконтрольному озброєним угрупованням боці Луганщини існують санітарно-гігієнічні об'єкти і прихистки від непогоди. Також вони повідомили, що на тому боці функціонує пункт медичної допомоги, який обладнали та обслуговують представники Міжнародного комітету Червоного Хреста. Крім того, що там надають невідкладну медичну допомогу, в цьому пункті можна випити води та гарячого чаю.

Дозвільна система

У січні 2015 року український уряд почав запроваджувати правила пересування, за якими цивільні особи мають оформлювати спеціальний електронний дозвіл для проїзду між підконтрольними та непідконтрольними уряду територіями. Цивільні особи можуть подати заяву на дозвіл онлайн або ж особисто. Електронний дозвіл є чинним протягом року.

Українські прикордонники не пропускають людей в жодному напрямку, якщо є навіть найменша розбіжність між інформацією у електронному дозволі та паспорті (приміром, розбіжність в одній літері в імені чи одній цифрі у номері паспорта), або ж якщо вийшов термін дії дозволу.

Ті, кого не пропустили, повинні внести виправлення онлайн або особисто, і право на перетин поновлюється лише після отримання виправленого електронного дозволу. 

2016 року ООН заявила, що дозвільна система створює «непотрібні бар'єри, особливо для людей старшого віку, які не мають доступу до інтернету чи комп'ютерів». У квітні 2017 року влада внесла зміни до правил, дозволивши безстроковий термін дії електронних перепусток. Проте, ці положення не застосовуються. Літні люди, яких було опитано у березні та квітні, казали, що і далі з великими зусиллями долають процедуру отримання дозвільних документів.

Чинні правові норми

Україна є учасницею низки міжнародних договорів з дотримання прав людини, зокрема: Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП) та Конвенції про права осіб із інвалідністю (КПОІ). Крім того, обидві сторони конфлікту повинні поважати міжнародне гуманітарне право, що застосовується до збройного конфлікту неміжнародного характеру.

ЄКПЛ і МПГПП захищають право на вільне пересування у межах території держави та право на повагу до приватного і сімейного життя та до житла. У різних випадках лінія зіткнення може так чи інакше перешкоджати певним аспектам цих прав. Хоча жодне з цих прав не є абсолютним, а наявність лінії зіткнення сама по собі їх не порушує, органи влади повинні, наскільки це можливо на практиці, забезпечити людям швидкий і безпечний її перетин, не створюючи надмірні перешкоди через, наприклад, процедурні, бюрократичні затримки або організаційні проблеми, яких можна уникнути. Те саме стосується і випадків, коли перетин лінії зіткнення є необхідним з огляду на права, захищені МПГПП, наприклад, право на охорону здоров’я.

Міжнародне гуманітарне право передбачає, що літні люди та люди з інвалідністю мають право на повагу та захист. КПОІ також вимагає, щоб держави-учасниці вживали заходів «відповідно до своїх зобов'язань за міжнародним правом, зокрема міжнародним гуманітарним правом та міжнародним правом з прав людини […] для забезпечення захисту й безпеки осіб з інвалідністю у ситуаціях ризику, зокрема в збройних конфліктах, надзвичайних гуманітарних ситуаціях та під час стихійних лих».