- Російська окупаційна влада вилучає майно цивільного населення на окупованих територіях України, незважаючи на те, що норми міжнародного права забороняють окупаційній владі вчиняти такі дії.
- Влада запровадила фіктивну процедуру визнання майна «безгосподарним» та передачу його в муніципальну власність, одночасно запровадивши адміністративні перешкоди й обмеження на пересування, через що українські переселенці практично не мають можливості захистити свої права.
- Російські органи влади повинні припинити ці незаконні та свавільні вилучення майна та виконувати на окупованих територіях України свої зобов’язання як окупаційної влади відповідно до норм міжнародного гуманітарного права та права прав людини.
(Київ, 26 травня 2026 р.) — Російська влада незаконно конфіскує цивільне майно, що належить українцям на окупованих територіях. Про це заявила сьогодні правозахисна організація Human Rights Watch. Норми міжнародного права забороняють окупаційній владі вилучати або конфісковувати приватну власність, за винятком випадків, коли це обумовлено виключно воєнною необхідністю.
Окупаційна адміністрація запровадила процедуру, яка дозволяє визнавати приватне майно «безгосподарним» (також використовується термін «безхазяйне») і передавати його в муніципальну власність. При цьому власників-українців змушують набувати громадянства Росії, якщо вони хочуть підтвердити своє право власності або оскаржити конфіскацію. Внаслідок вилучення майна мільйони вимушених переселенців з України та люди, які досі проживають на окупованих з 2022 року територіях і відмовляються дотримуватися російських законів, фактично залишаються без житла, доходів і засобів до існування. Окрім запроваджених Росією адміністративних перепон і обмежень на пересування, ці заходи перешкоджають біженцям і внутрішньо переміщеним особам повернутися додому в безпечних та гідних умовах.
«Через війну мільйони українців були змушені покинути свої домівки в окупованих Росією регіонах, — заявила Юлія Горбунова, асоційована директорка Human Rights Watch з питань України. — Тепер їм також загрожує незаконне вилучення майна, оскільки Росія грубо порушує свої обов’язки як окупаційна держава».
З січня по листопад 2025 року представники Human Rights Watch опитали 25 цивільних громадян України, які є власниками майна на окупованих територіях або нещодавно звідти виїхали, а також українських посадовців, правозахисників і юристів. Більшість інтерв’ю було проведено особисто в Україні, деякі — телефоном. Респонденти здебільшого просили зберегти їхню анонімність. Human Rights Watch також проаналізувала тексти понад 300 судових рішень, винесених у період з березня 2024 року по січень 2026 року судами, створеними російською владою на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року російські органи влади оголосили про анексію Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Цей крок не був визнаний законним згідно з нормами міжнародного права. Російська влада створила на окупованих територіях власні адміністративні структури та правові системи й запровадила практику вилучення приватної власності, що також не є правомірним з точки зору норм міжнародного права.
У межах незаконної та непрозорої адміністративної процедури окупаційна влада визнає приватну власність, не переоформлену відповідно до російського законодавства, «безгосподарною», після чого місцеві суди передають її в муніципальну власність.
Щоб здійснити будь-які процедури, українські власники майна повинні набути російського громадянства. Вони мають з'явитися особисто, щоб здійснити реєстрацію або оскаржити рішення про вилучення майна. Закон дозволяє присутність юридичного представника, але лише за умови, що він має російський паспорт і діє на підставі довіреності, виданої власником російського паспорта. Вимушені переселенці стикаються з серйозними безпековими, логістичними та фінансовими перешкодами, через які в’їзд на окуповані території є практично неможливим.
Згідно з російським федеральним законодавством, власники спершу були зобов’язані переоформити майно до січня 2028 року за документами, які були видані українськими органами влади. Але наприкінці 2025 року російська влада перенесла кінцевий термін на липень 2026 року, стверджуючи, що власники мали «більш ніж достатньо часу» для переоформлення свого майна.
Хоча російське законодавство прямо не забороняє власникам українських паспортів переоформлювати майно, Human Rights Watch з’ясувала, що посадовці систематично відмовляються приймати українські паспорти. Ніхто з опитаних власників українських паспортів не зміг зареєструвати своє майно за російськими правилами — ані особисто, ані через законного представника. Після визнання майна «безгосподарним» оскаржити це рішення можуть лише особи з російським паспортом.
Щойно влада визнає, що майно має «ознаки безхазяйності» — причому ключовим фактором є відсутність перереєстрації, — вона розміщує відповідні оголошення на входах до будинків та на вебсайтах місцевих органів влади. Однак доступ до цих оголошень з підконтрольної Україні території може бути неможливим через запроваджені українською владою обмеження на відвідування певних інтернет-ресурсів. Після цього власник має 30 днів, щоб з’явитися до органів окупаційної влади та підтвердити своє право власності.
Майно часто визнають «безгосподарним» навіть тоді, коли владі відомі його власники.
«Це як ніби вони оголошують його безхазяйним, хоча й визнають, що у нього є власник, — зазначила вимушена переселенка з Маріуполя. — Головна вимога [російської влади] полягає у тому, щоб людина була особисто присутня [для реєстрації квартири в російському реєстрі] та мала російський паспорт. Для мене це абсолютно неприйнятно».
Human Rights Watch зафіксувала 16 таких випадків на основі свідчень очевидців. У двох із них влада вилучила майно, навіть не попередивши про це власників.
В умовах чинних обмежень власники українських паспортів, якщо вони хочуть потрапити на окуповані території, змушені їхати через Росію, де на них чекає ретельна перевірка співробітниками Федеральної служби безпеки (ФСБ) на кордоні, зокрема допити та огляд мобільних телефонів. За даними українського благодійного фонду «East SOS», після такої «фільтрації» в’їзд дозволяють лише кожній четвертій людині. Через такі обмеження для багатьох переселенців з України дотримання цих вимог є неможливим.
«З одного боку, влада заявляє, що власники повинні з’явитися протягом 30 днів і підтвердити своє право власності, — сказала 75-річна вимушена переселенка з Сєвєродонецька. — Але ніхто не проходить фільтрацію».
У серпні 2025 року російська влада заявила, що з вересня 2024 року в чотирьох окупованих регіонах було зареєстровано 4,6 мільйона об’єктів власності, при цьому було виявлено 550 000 об’єктів без документів, які можуть бути визнані «безхазяйними».
За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, станом на листопад 2025 року окупаційні органи влади оприлюднили повідомлення, в яких визнали понад 38 000 об’єктів власності «потенційно безхазяйними». ООН також повідомила, що окупаційні адміністрації в Донецькій та Луганській областях вже офіційно визнали 5 557 об’єктів власності «безхазяйними». Після визнання приватного майна «безхазяйним» окупаційні органи влади звертаються до суду з вимогою офіційно передати його в муніципальну власність.
Human Rights Watch з’ясувала, що з березня 2024 року по січень 2026 року в 25 судах на окупованих територіях було порушено близько 8 000 судових справ щодо вилучення майна. Ймовірно, загальна кількість таких справ є більшою, оскільки не всі суди оприлюднюють свої рішення або мають загальнодоступні вебсайти. Матеріали справ свідчать про систематичне ігнорування доказів права власності та спроб власників відстояти свої права.
Окупаційна влада в Маріуполі почала передавати конфісковані квартири новим мешканцям. За допомогою медіакампаній та іпотечних кредитів з низькими відсотками російська влада заохочує громадян Росії переїжджати до Маріуполя.
Згідно з нормами міжнародного права, зокрема Четвертою Женевською конвенцією, Росія як окупаційна держава не має права переселяти своїх громадян на окуповану нею територію. Таке переселення є воєнним злочином, за який за Римським статутом передбачено переслідування в Міжнародному кримінальному суді. Росія також зобов'язана поважати приватну власність і не має права її вилучати, за винятком випадків, коли це обумовлене виключно воєнною необхідністю. Відповідно до норм міжнародного права прав людини, Росія також повинна поважати право власності, забезпечувати дотримання належних правових процедур та запобігати дискримінації.
Російська влада повинна припинити незаконне вилучення майна на окупованих територіях України, політику зміни демографічного складу окупованих територій, зокрема примушування людей до набуття російського громадянства, а також дискримінацію за національною ознакою. Вона також повинна скасувати обмеження, що перешкоджають українцям потрапляти на окуповані території.
У межах міжнародних зусиль щодо притягнення до відповідальності за міжнародні злочини слід приділяти більше уваги порушенням, скоєним Росією на окупованих територіях. Європейський Союз та Рада Європи повинні забезпечити розгляд порушень, пов’язаних із правами власності, та надання компенсації постраждалим власникам за допомогою таких новостворених механізмів, як Реєстр збитків, завданих Україні, та Компенсаційна комісія для України.
«Законодавство та політика Росії на окупованих територіях спрямовані на те, щоб під прикриттям правових норм здійснювати неправомірне захоплення майна цивільного населення, що одночасно порушує норми міжнародного права та загрожує позбавленням мільйонів українців засобів для існування, — зазначила Горбунова. — Російська влада повинна негайно припинити ці незаконні дії».
Російські правові механізми визнання майна безхазяйним
Стаття 225 Цивільного кодексу Росії передбачає, що майно може бути визнане «безхазяйним», якщо у нього немає власника, власник невідомий або власник відмовився від права власності.
4 жовтня 2022 року російська влада ухвалила закони про анексію окупованих Росією українських територій у Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорізькій областях. Метою цього закону була примусова інтеграція цих територій в економічну, фінансову, правову та адміністративну системи Росії. Вони надавали органам окупаційної влади повноваження визнавати приватну власність «безхазяйною».
Конкретні процедури та критерії такого визнання встановлює місцева влада в кожному з чотирьох окупованих регіонів.
Прийняті 15 грудня 2025 року поправки до законодавства перенесли процедури вилучення майна, які раніше застосовувались на регіональному рівні, до сфери федерального законодавства. Ці поправки також закріпили вимогу до власників майна на окупованих територіях, які мають документи видані українською владою, перереєструвати своє майно в Єдиному державному реєстрі нерухомості Росії до 1 липня 2026 року.
Згідно з цими поправками, житлову нерухомість (приватні будинки, квартири або кімнати), визнану безхазяйною, слід вважати власністю відповідних регіонів або місцевих органів влади. Таке майно потім може бути передане власникам російських паспортів, які втратили житло внаслідок конфлікту, зареєстровані як особи, які потребують житла, чиє власне майно було конфісковано як «безхазяйне», або працівникам органів місцевого самоврядування чи підпорядкованих їм установ, зокрема у сферах освіти та охорони здоров’я.
Місцевий порядок реалізації процедури
Human Rights Watch опитала 16 безпосередніх свідків і задокументувала випадки, коли окупаційні органи влади визнали «безхазяйним» майно власників з українськими паспортами. У двох випадках влада конфіскувала майно, не надавши власникам жодної реальної можливості оскаржити це рішення.
Відповідно до місцевих законів, ухвалених окупаційною владою в чотирьох регіонах, будь-яка фізична або юридична особа може повідомити місцеві органи влади про те, що вважає певне майно безгосподарним. Потім органи влади перевіряють статус об’єкта власності за такими критеріями:
- несплата комунальних послуг протягом більш ніж року;
- відсутність реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі нерухомості Росії; або
- невикористання майна, що, на думку влади, становить загрозу для безпеки будівлі або її мешканців.
Протягом 10 днів з моменту отримання повідомлення місцеві органи влади зобов’язані оприлюднити інформацію про майно на своїх офіційних вебресурсах та розмістити оголошення у доступних місцях, зокрема на входах до житлових будинків, із закликом до власника з’явитися особисто протягом 30 днів для підтвердження права власності.
Окупаційні органи влади створюють спеціальні комісії для проведення перевірок та складання актів про стан об’єктів нерухомості. Якщо посадові особи не мають доступу до приміщення і посилаються на міркування безпеки, вони можуть потрапити туди силоміць в присутності правоохоронців. Результати перевірок фіксують за допомогою письмових звітів, фотографій і відеозаписів. Human Rights Watch зафіксувала п'ять випадків, коли влада визнала об’єкти нерухомості «безхазяйними», хоча їхні власники або орендарі були відомі.
Якщо протягом встановленого терміну власник не з'явиться, а реєстраційні органи та постачальники комунальних послуг підтвердять, що об'єкт не зареєстрований або що договори на комунальні послуги не були перепідписані, колегіальний орган у складі представників місцевої влади може визнати цей об'єкт «безхазяйним» і взяти його під управління.
Через три місяці місцеві органи влади можуть звернутися до суду з клопотанням про офіційне переоформлення права власності. Якщо власники за цей період бажають оскаржити статус майна як «безхазяйного», вони повинні з’явитися особисто та пред’явити російський паспорт.
Застосовані російськими органами влади закони не передбачають жодних ефективних механізмів, окрім особистої присутності, які б дозволяли переміщеним українцям підтвердити своє право власності. Закон допускає присутність законного представника, але лише за умови, що він має російський паспорт і діє на підставі довіреності, виданої власником російського паспорта. Влада відмовляється приймати довіреності, видані власниками українських паспортів.
Чоловік та його на той час дружина володіли готелем, розташованим приблизно в селі за 900 метрів від Азовського моря в Херсонській області. Після їхнього виїзду на початку 2022 року за об'єктом залишилася наглядати місцева менеджерка. У березні 2025 року до будинку без згоди власників заселили мешканців Нової Каховки, ймовірно, з дозволу голови окупаційної адміністрації села. У вересні 2025 року невідомі особи, нібито пов'язані з місцевою окупаційною владою, змусили менеджерку звільнити приміщення, не надавши жодних юридичних документів.
Пізніше чоловік дізнався, що у травні 2025 року окупаційна адміністрація визнала це майно «безхазяйним», відповідно до оприлюдненого раніше на її вебсайті повідомлення. Біля входу не було розміщено жодного сповіщення. Обидва власники є громадянами України та не можуть потрапити на окуповану територію для оскарження цього рішення. За словами чоловіка, він дізнався, що місцева окупаційна влада «хоче поселити туди когось іншого». Колишнє подружжя найняло адвоката для оскарження вилучення майна.
За словами колишньої жительки Маріуполя, яка у 2022 році виїхала з міста через бойові дії та зараз мешкає на підконтрольній Україні території, з початку 2025 року вона неодноразово бачила, що її майно зазначали як безхазяйне, зокрема у телеграм-каналах мешканців Маріуполя. У грудні 2025 року окупаційна влада офіційно визнала її квартиру та 341 інший об'єкт нерухомості в місті «безхазяйними».
Будинок, де вона проживала, зокрема і її квартира, зазнали серйозних пошкоджень під час обстрілів Маріуполя в перші місяці повномасштабного вторгнення Росії. Жінка розповіла, що підтримувала постійний контакт із сусідами, які залишилися в Маріуполі, а також із бригадою, яка виконувала первинні ремонтні роботи в будинку.
Вона зазначила, що в одному з повідомлень про оголошення майна «безгосподарним» було написано: «безхазяйне майно, власники якого виїхали з Маріуполя». «Це ніби вони оголошують його безхазяйним, хоча й визнають, що в нього є власники», — каже вона.
63-річна пенсіонерка з Авдіївки, що в окупованій Донецькій області, розповіла, що квартиру сина її подруги визнали «безхазяйною» і передали іншим мешканцям, у той час як і власник, і його мати проживали на підконтрольній Україні території. Потім вони розповідали їй, що в одному з телеграм-каналів Авдіївки бачили фотографії, на яких місцева влада видавала новим мешканцям документи про право користування житлом. «Вони [окупаційна влада] побачили, що майже весь будинок стояв порожній, і вирішили заселити його новими мешканцями, щоб показати, ніби все гаразд», — сказала вона.
Судова практика у справах про вилучення майна
У квітні 2023 року російська влада почала створювати суди на окупованих територіях. На момент написання цього матеріалу функціонували вебсайти 25 судів, зокрема 23 районних судів та двох регіональних судів у так званих «Донецькій Народній Республіці» та «Луганській Народній Республіці».
Human Rights Watch виявила на вебсайтах цих судів 8 116 загальнодоступних судових справ, пов’язаних із конфіскацією майна в межах спеціальних проваджень, зокрема 2 113 справ із текстами рішень. На момент написання цього матеріалу рішення в решті справ ще не були оприлюднені. Інші суди на окупованих територіях або не мали функціонуючих вебсайтів, або не оприлюднювали відповідних рішень.
Дослідники проаналізували щонайменше 300 рішень. Результати свідчать про те, що в різних муніципалітетах цих регіонів застосовуються подібні процедури перевірки права власності на нерухомість.
З цих рішень випливає, що процес від визнання об’єкта нерухомості потенційно безгосподарним до переоформлення права власності може тривати близько року. Ось приклад з міста Єнакієве в Донецькій області:
- 31 травня 2024 року: органи влади оприлюднили в інтернеті оголошення про ймовірно безхазяйне майно.
- Грудень 2024 року та січень 2025 року: органи влади збирали інформацію з реєстрів і у постачальників комунальних послуг.
- 7 лютого 2025 року: майно було офіційно зареєстровано як безхазяйне.
- 5 серпня 2025 року: суд передав майно у муніципальну власність.
- 8 вересня 2025 року: рішення набрало чинності.
Зазвичай судді керуються підтвердженням відсутності реєстрації майна, інформацією від комунальних служб та актами огляду.
У більшості випадків суди прямо вказували на відсутність реєстрації як на достатню правову підставу для визнання майна «безхазяйним» і передачі права власності муніципальній владі.
Human Rights Watch трапився лише один випадок, коли суддя оцінював, чи становить об’єкт нерухомості загрозу безпеці, і дійшов висновку, що відсутність опалення через незавершені з 2013 року ремонтні роботи становила небезпеку для сусідів.
У більшості випадків суди визнавали майно «безхазяйним», незважаючи на те, що власники майна були чітко встановлені. В одній справі серед доказів були технічна документація, історія зміни власників та свідоцтва про право власності з зазначеними іменами власників.
У деяких випадках комунальні служби повідомляли, що рахунки були оплачені. В інших випадках в об'єкті нерухомості проживали родичі або орендарі або ж інші люди доглядали за майном на прохання власника. Проте якщо майно не було зареєстроване в російському реєстрі, судді все одно визнавали, що критеріїв «безхазяйності» дотримано.
У справі від жовтня 2025 року призначений Росією Приморський районний суд у Маріуполі ухвалив рішення про передачу квартири окупаційній владі, незважаючи на представлені в суді докази того, що власниця — громадянка України — не могла приїхати через поганий стан здоров’я, але докладала зусиль для отримання необхідного дозволу на реєстрацію своєї нерухомості. Суддя не взяв до уваги докази того, що власниця була відома, що у неї не було заборгованості за комунальні послуги та що в квартирі проживав її родич. Натомість суд постановив, що відсутність реєстрації в Росії та оновлених договорів на комунальні послуги є достатньою підставою для вилучення її майна.
В іншій справі, розглянутій Першотравневим районним судом на окупованій території Донецької області у жовтні 2025 року, власниця-українка виїхала зі свого будинку в селі Мангуш та дозволила іншим людям проживати там із травня 2022 року. Договори на комунальні послуги залишалися оформленими на ім'я власниці, заборгованості за комунальні послуги не було. З архівних документів владі вдалося встановити особу власниці. Незважаючи на це, суддя передав право власності міській владі, посилаючись на те, що власниця не з'явилася особисто, а також на відсутність реєстрації.
У деяких розглянутих справах висновки перевірки ґрунтувалися виключно на свідченнях сусідів або зовнішніх ознаках, наприклад, зачинених дверях квартири. У деяких випадках суди також спиралися на надані спеціальною комісією фотографії «недоглянутої трави» або «чагарників» на подвір’ї. В одній справі суд посилався на акт огляду, в якому було зазначено, що об’єкт «має ознаки занедбаності» з посиланням на фотографії подвір’я з «заростами трави та кущів». В іншому випадку суд спирався на результати візуального огляду комісії, яка дійшла висновку, що в квартирі вже давно ніхто не проживає, зважаючи на зачинені двері та пластикові вікна.
Лише в декількох випадках суди припиняли провадження після встановлення особи власника майна або визнання законних прав власності на нього, наприклад коли спадкоємці перебували в процесі оформлення спадщини.
Українська влада не визнає рішень і документів, виданих окупаційною владою та судами, вважаючи їх недійсними та такими, що не мають юридичної сили. Начальниця Відділу прав громадян на тимчасово окупованих територіях в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Тетяна Городенська зазначила, що «Україна не визнає націоналізації чи будь-яких змін у праві власності на окупованих територіях».
Дискримінаційні перешкоди на шляху переоформлення прав власності для громадян України
Для реєстрації права власності власники або їхні представники повинні особисто подати оригінали українських документів, що підтверджують право власності, до одного з багатофункціональних центрів обслуговування — комплексних центрів надання державних послуг на окупованих територіях або в Росії.
Хоча закон прямо не вимагає від заявників мати російський паспорт, за даними Human Rights Watch, посадовці фактично вважають російське громадянство обов’язковою умовою. Усі опитані розповідали, що посадовці відмовляють власникам українських паспортів у реєстрації нерухомості або вчиняти дії від їхнього імені їх законним представникам відповідно до виданих довіреностей. Фактично це означає, що їх змушують обирати між отриманням російського громадянства та ризиком втратити своє майно.
В одному задокументованому випадку 74-річна жінка, яка виїхала з Маріуполя у 2022 році, у 2024 році спеціально приїхала з Німеччини до Росії, щоб зареєструвати свою квартиру. Співробітники центру обслуговування відмовилися прийняти її український паспорт, стверджуючи, що нерухомість можуть зареєструвати лише громадяни Росії. Вона сказала, що зрештою отримала російський паспорт виключно для того, щоб захистити право на своє житло.
Включення до переліку «недружніх іноземних держав»
У 2024 році російська влада ще більше ускладнила українським громадянам процедуру підтвердження права власності, запровадивши нові обмеження щодо громадян так званих «недружніх» іноземних держав, зокрема України. Згідно з цими обмеженнями, власники українських паспортів повинні отримати спеціальний адміністративний дозвіл від місцевих органів окупаційної влади, перш ніж навіть мати можливість подати заяву на реєстрацію нерухомості.
Дослідники Human Rights Watch проаналізували понад десяток судових рішень, за якими судді на окупованих територіях визнавали українське громадянство власників нерухомості громадянством «недружньої держави» і стверджували, що їхній виїзд з окупованої території є доказом того, що вони «відмовилися від права власності та користування своїм майном», навіть у випадках, коли право власності та особи власників були підтверджені.
У кількох задокументованих справах суди не взяли до уваги однозначні заяви власників майна про намір дотриматися вимог російського законодавства.
У жовтні 2025 року під час розгляду справи в Тельманівському районному суді на окупованій території Донецької області українська власниця житла надіслала заяву електронною поштою, в якій зазначила, що не має можливості приїхати, але чітко висловила намір зареєструвати майно до закінчення терміну, що діяв на той час, а саме до 2028 року. Суддя залишив її заяву без розгляду, зазначивши, що визнання її майна «безхазяйним» може бути скасоване лише за умови особистої присутності власниці та вказавши, що вона є громадянкою «недружньої» держави й проживає за межами Росії. Після цього суддя ухвалив рішення про передачу права власності на її майно місцевим органам влади.
Відповідно до змін до законодавства про «недружні» іноземні держави, прийнятих 29 грудня 2025 року, без спеціального дозволу місцевих органів влади заборонено визнавати довіреності, видані власниками українських паспортів для здійснення операцій з нерухомістю. У таких випадках довіреність має бути оформлена виключно нотаріусом, який здійснює свою діяльність на окупованих Росією територіях України.
На практиці російські посадовці відмовлялися визнавати повноваження законних представників власників українських паспортів ще до набрання чинності цими поправками. У травні 2025 року 58-річна підприємниця з окупованого Бердянська розповіла про свою знайому, яка намагалася продати свій будинок через законного представника. Власниця, громадянка України, оформила в російському консульстві в Молдові довіреність, якою уповноважила родича, який має російський паспорт, займатися продажем її будинку в Бердянську. Коли родич пред’явив консульські документи, московські посадовці відмовилися їх визнати, заявивши, що довіреності, видані власниками українських паспортів, є недійсними. За словами жінки, представники влади чітко дали зрозуміти: для укладення будь-якої угоди з майном необхідна як особиста присутність власника, так і наявність у нього російського громадянства.
Обмеження на в’їзд українців до окупованих територій
З жовтня 2023 року російська влада запровадила обмеження, згідно з якими власники українських паспортів, які хочуть потрапити на окуповані території, повинні спочатку прибути до Росії через аеропорт «Шереметьєво», а потім автобусом їхати далі до окупованих регіонів. Багато українців дістаються до Москви через аеропорт у Мінську, Білорусь.
На кордоні з Росією українців піддають ретельній перевірці, або так званій «фільтрації», під час якої вони мають довести своє лояльне ставлення до російської держави. За даними українського благодійного фонду «East SOS», прикордонники ФСБ Росії допитують тих, хто в'їжджає до країни, про їхнє ставлення до повномасштабного вторгнення Росії та можливі зв’язки з українськими урядовими або силовими структурами, а також ретельно перевіряють їхні мобільні телефони та сторінки у соціальних мережах.
За даними російської влади, з жовтня 2023 року по квітень 2025 року 30 тисячам українців було відмовлено у в’їзді та винесено рішення про заборону в’їзду терміном від 20 до 50 років. Як було зазначено, ці заборони пов'язані з проукраїнською активністю в соціальних мережах, зокрема з вподобаннями дописів українських військових або з критикою війни чи політики Росії. Відомо, що російські суди відхилили всі апеляції, подані щодо цих заборон на в'їзд.
Водночас чоловікам віком від 23 до 60 років заборонено виїжджати з України в умовах воєнного стану, що ще більше обмежує можливість власників майна потрапити на окуповані території.
Опитані респонденти розповіли про 37 випадків, коли українцям відмовляли у в’їзді під час спроби потрапити на окуповані території для вирішення питань щодо свого майна, і лише про три випадки, коли людям дозволили в’їзд. Дехто висловлював побоювання, що не витримає довгої та важкої подорожі, яка може тривати понад тиждень і передбачає тривалу автобусну поїздку, або вважав, що їм у підсумку відмовлять у в’їзді. Щонайменше п’ятеро опитаних осіб, серед яких були люди похилого віку, люди з інвалідністю та ті, хто публічно виступив проти російського вторгнення, заявили, що вважають цю поїздку неможливою для себе.
51-річна журналістка з Маріуполя, яка має квартиру в місті, розповіла, що вирішила не намагатися здійснити цю поїздку, оскільки вважала, що через її публічну проукраїнську позицію їй відмовлять у в’їзді. За її словами, наскільки їй відомо, лише двом або трьом людям з автобуса приблизно зі 100 пасажирами зазвичай дозволяють пройти так звану «фільтрацію».
Вона розповіла про свою знайому, яка у 2024 році цілий тиждень витратила на дорогу до аеропорту «Шереметьєво», але потім їй відмовили у в’їзді, оскільки прикордонники стверджували, що у її телефоні нібито був контакт когось з українського військового командування. Насправді це був колега зі складу продуктів харчування.
66-річна пенсіонерка розказувала, що хотіла би поїхати до Маріуполя, щоб оглянути свою квартиру, але вважає, що їй відмовлять у в’їзді, оскільки її син служив у Збройних Силах України і перебував у полоні, а в грудні 2024 року його звільнили в рамках обміну полоненими.
Логістичні та фінансові перешкоди також заважають власникам оскаржувати конфіскацію їхнього майна. Жінка, яка зараз мешкає в Києві та володіє квартирою в центрі Маріуполя, знайшла її на сайті адміністрації міста під позначкою «безхазяйна». Вона зазначила, що не може поїхати через проблеми зі здоров’ям і брак грошей.
Багато хто з опитаних зазначав, що поїздка буде коштувати надто дорого — приблизно 500 євро в один бік, причому без жодних гарантій в’їзду. Поїздка зазвичай передбачає кілька днів очікування в аеропорту для проходження процедури «фільтрації».
63-річна пенсіонерка з Авдіївки розповіла про щонайменше шістьох знайомих віком близько 60 років, яким відмовили у в’їзді до Росії, коли вони намагалися потрапити на окуповані території, щоб перевірити своє майно. За її словами, їх не допитували, а просто повідомили про заборону в'їзду.
57-річна жінка з міста Сєвєродонецька, що на окупованій території Луганської області, розповіла, що їй відомо про вісім родин, які у 2024 році намагалися проїхати через аеропорт «Шереметьєво» з метою підтвердження права власності на своє майно. Але їм було відмовлено у в’їзді, зокрема одній родині з дитиною з інвалідністю.
Міжнародно-правова база
Відповідно до норм міжнародного права, Росія є окупаційною державою на фактично контрольованих нею територіях України, зокрема в Криму та частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Вона зобов’язана дотримуватися норм права окупації, що переважно викладені у Гаазькій конвенції та додатку до неї 1907 року, Четвертій Женевській конвенції 1949 року (ЖК IV), Додатковому протоколі I 1977 року та нормах звичаєвого міжнародного права.
Згідно з цими нормами, окупаційній владі заборонено конфісковувати приватне майно,
за винятком випадків, коли його знищення або вилучення «є необхідним для проведення воєнних операцій» (Гаазькі положення, ст. 46; ЖК IV, ст. 53), а також переселяти цивільне населення своєї країни на окуповану нею територію (ЖК IV, ст. 49). Римський статут Міжнародного кримінального суду (ст. 8(2)(B)(viii) визначає «переміщення, прямо чи опосередковано, окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію» як воєнний злочин.
Як окупаційна держава, Росія зобов’язана повною мірою поважати чинне законодавство окупованих територій та наявні інституції, а також забезпечувати захист цивільного населення на цих територіях. Росія також несе відповідальність за порушення міжнародного права прав людини на територіях, що перебувають під її фактичним контролем, зокрема за порушення, пов’язані зі свавільним позбавленням українців права користуватись своїм житлом та майном, мати до них доступ або володіти ними, а також за дискримінаційне ставлення до українських цивільних осіб.
