28 квітня Верховна Рада України розглянула законопроєкт яким пропонується проведення масштабної реформи Цивільного кодексу України. Цей законопроєкт викликає серйозне занепокоєння щодо дотримання прав людини.
У прийнятому в першому читанні проєкті закону одностатеві партнерства відсутні у визначенні поняття «шлюб». У винесеному нещодавно історичному рішенні Верховний Суд України визнав одностатеві партнерства «сім’єю», втім законодавці, замість того, щоб підтримати цей крок у напрямку рівності, вирішили закріпити дискримінацію на законодавчому рівні. Без офіційного юридичного визнання одностатеві пари в Україні не вважаються сім’єю, що перешкоджає їм у реалізації низки прав.
Хоча від початку повномасштабного вторгнення Росії громадська підтримка рівності прав сімей в Україні зросла до понад 70%, складається враження, що цей законопроєкт застряг у минулому й не відображає фундаментальних змін у суспільстві.
Проблемними є й інші положення. У законопроєкті неодноразово зустрічається неоднозначне поняття «доброзвичайності» у контексті регулювання приватних відносин, що відкриває шлях для довільного тлумачення норм закону. Відповідно до архаїчних положень цього документа, колишній чоловік має право змусити колишню дружину повернути дівоче прізвище на підставі його оцінки «аморальності» поведінки дружини в шлюбі. Через обов’язкову «процедуру примирення» для пар із дітьми під час розлучення люди можуть потрапляти у загрозливі ситуації та стикатися з насильством.
Також деякі положення цього законопроєкту суперечать інтересам дітей та обмежують захист прав людей з інвалідністю. Закон дозволяє змінювати дату та місце народження усиновленої дитини і приховувати від неї факт усиновлення. Цей законопроєкт фактично легалізує відмову від дітей з інвалідністю, дозволяючи батькам залишати їх у закладах охорони здоров’я. До того ж у ньому збережено норми про жорстку систему визнання людей з інвалідністю недієздатними, згідно з якою люди з інвалідністю можуть бути позбавлені цивільної дієздатності та не матимуть можливості самостійно ухвалювати рішення щодо власного медичного догляду й сімейного життя.
Деякі законодавці виступили на захист цього законопроєкту, зазначивши, що він є результатом «багаторічної роботи» експертів у галузі права. Проте провідні правозахисні організації висловили занепокоєння тим, що положення цього законопроєкту порушують міжнародні зобов’язання України, зокрема суперечать Європейській конвенції з прав людини, Конвенції про права осіб з інвалідністю та Конвенції про права дитини, а також принципам Європейського Союзу щодо недопущення дискримінації, що може ускладнити процес вступу України до ЄС.
На наступних етапах законодавчого процесу Верховна Рада має привести цей законопроєкт у відповідність до міжнародних зобов’язань України. Метою правової реформи має бути не послаблення, а посилення захисту прав людини в Україні, а також сприяння рівності та верховенству права.
