У 2025 році російські атаки на цивільне населення України посилилися, продовжуючи завдавати мирному населенню страждань і спричиняти масштабні руйнування. Чимало з цих атак, що часто здійснювалися із застосуванням вибухової зброї з широкою зоною ураження та дронів малої дальності, інколи одночасно, мали руйнівні наслідки для цивільного населення України та можуть становити воєнні злочини. За 2025 рік внаслідок застосування вибухової зброї в населених районах кількість жертв серед цивільного населення зросла на 31% у порівнянні з 2024 роком.
За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ), від початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року до грудня 2025 року в Україні загинуло 14 999 цивільних осіб та 40 601 зазнали поранення.
Перемовини про припинення війни, розпочаті в лютому адміністрацією США, тривали впродовж року. У листопаді Сполучені Штати представили суперечливу мирну угоду яка, за наявними даними, вимагала від України значних поступок і містила положення про амністію за вчинені під час війни дії, що ставило під загрозу можливість притягнення до відповідальності за скоєні під час війни злочини.
За різними оцінками в результаті січневого указу адміністрації США про призупинення «програм зовнішньої допомоги» громадські організації в Україні втратили до 75% свого фінансування і були змушені призупинити реалізацію важливих проєктів у сфері прав людини та з розслідування воєнних злочинів.
У липні Україна повідомила Організацію Об'єднаних Націй (ООН) про «припинення» виконання зобов'язань за Конвенцією про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення 1997 року, попри те, що Конвенція не дозволяє припинення її дії під час збройного конфлікту, і цей крок також не передбачений відповідною статтею Віденської конвенції про право міжнародних договорів, на яку Україна посилалася для обґрунтування цього рішення. У 2024 році Україна використовувала протипіхотні міни, отримані від Сполучених Штатів. Росія, яка не є учасницею Конвенції, масово застосовує протипіхотні міни, що має серйозні наслідки для цивільного населення України.
Війна й надалі визначала внутрішню політику України. Загрози свободі ЗМІ, розслідування випадків масштабної корупції та протистояння між правоохоронними органами посилювали політичну нестабільність. У липні відбулася найбільша з початку повномасштабного вторгнення урядова перестановка. За її результатами було призначено нового прем'єр-міністра та оновлено склад уряду. У вересні Верховна Рада проголосувала за створення Офісу військового омбудсмена для надання підтримки українським військовослужбовцям. У лютому Верховна Рада підтвердила конституційні положення про заборону проведення президентських виборів до скасування воєнного стану.
Посилення атак Росії на цивільне населення
Протягом року російські збройні сили продовжували атакувати густонаселені цивільні райони вздовж лінії фронту та по всій території України. Чимало з цих атак можуть становити воєнні злочини.
У липні кількість жертв серед цивільного населення досягла максимального значення за останні три роки: 286 людей загинули та 1 388 дістали поранень. Велика кількість постраждалих була наслідком серії російських атак, зокрема комбінованого ракетного та дронового удару по Києву 31 липня, в результаті якого загинула 31 людина, серед яких п'ятеро дітей, а 171 особа зазнала поранень. Більшість людей загинули внаслідок влучання російської ракети в житловий будинок. Це був найсмертоносніший удар по Києву за кількістю жертв за останній рік.
Протягом року внаслідок атак Росії на Ізюм, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг, Одесу та інші міста гинули та зазнавали поранень мирні жителі, а також було пошкоджено життєво важливу цивільну інфраструктуру.
9 вересня російські збройні сили завдали смертоносного авіаудару по селищу Ярова Донецької області, внаслідок якого загинуло 25 цивільних осіб, 19 зазнали поранень. Більшість жертв були пенсіонерами, які стояли в черзі біля мобільного поштового відділення, очікуючи на отримання пенсій.
19 листопада внаслідок російського ракетного удару по дев'ятиповерховому житловому будинку в Тернополі загинули 39 людей, ще 90 зазнали поранень. Пошуково-рятувальні роботи на місці трагедії тривали чотири дні; багато мешканців опинилися похованими під завалами.
4 квітня російські війська завдали невибіркового удару по житловому району міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, внаслідок якого загинули 20 цивільних осіб і 73 зазнали поранень. Під час обстрілу боєприпас вибухнув у повітрі над дитячим майданчиком. Загинули дев'ятеро дітей і ще декілька дістали поранень, серед них – тримісячне немовля. Це найбільша кількість загиблих і поранених дітей за один обстріл з початку повномасштабного вторгнення. Удар також пошкодив шість навчальних закладів та інші об'єкти цивільної інфраструктури навколо.
З грудня 2024 року по листопад 2025 року щонайменше 514 цивільних осіб загинули та 3 042 дістали поранень внаслідок атак із застосуванням дронів малої дальності. Найбільша кількість жертв була зафіксована в місті Херсон та на його околицях. Російські оператори дронів використовували можливість бачення від першої особи (first-person view, FPV) дрона, для цілеспрямованих атак на мирних жителів України. Деякі дрони використовувалися для розміщення заборонених протипіхотних мін та здійснення атак із застосуванням запалювальної зброї в населених районах. Атаки, спрямовані проти цивільних осіб, є воєнними злочинами, а ті, що мають на меті тероризувати мирне населення, можуть бути прирівняні до злочинів проти людяності.
Протягом року Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) зафіксувала 577 атаки на медичні заклади – це більше, ніж у попередньому році. З лютого 2022 року постраждало щонайменше 2 665 медичних закладів та працівників. З грудня 2024 року по листопад 2025 року ММПЛУ підтвердила загибель 22 співробітників гуманітарних місій та 116 працівників служб екстреної допомоги. Деякі з них загинули внаслідок «подвійних» ударів – широко застосованої російськими збройними силами тактики.
Під кінець року російські військові посилили атаки на енергетичну інфраструктуру України, що спричинило почергові відключення електроенергії по всій країні.
Військовополонені та цивільні, позбавлені волі внаслідок конфлікту
Російська влада та військові продовжували систематично катувати та жорстоко поводитися з українськими військовополоненими та цивільними особами, позбавленими волі внаслідок конфлікту, що становить воєнні злочини та злочини проти людяності. Багато затриманих перебувають в жахливих умовах утримання, позбавлені належного харчування, санітарно–гігієнічних умов та медичної допомоги. У березні Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні (COI) дійшла висновку, що російська влада скоювала злочини проти людяності у вигляді катувань, відповідно до «скоординованої державної політики».
Протягом року внаслідок обміну полоненими було звільнено понад тисячу українських військовослужбовців та українських цивільних осіб. За даними української влади, Росія досі утримує понад 8 000 українських військовополонених та тисячі цивільних осіб.
Українська влада передала Росії деяких своїх громадян, засуджених за співпрацю з окупаційною владою. Це викликає занепокоєння, враховуючи також складність повернення з Росії незаконно утримуваних українських цивільних осіб.
У травні було оприлюднено результати докладного журналістського розслідування, в якому задокументовано смерть щонайменше 206 українських військовополонених у російських місцях несвободи. У матеріалі наведено додаткові докази систематичного застосування Росією тортур до українських військовополонених, а також спроб Росії приховати факти порушень і відсутності належної медичної допомоги.
Прокуратура України повідомила, що з лютого 2022 року російські військові без суду і слідства стратили 268 українських військовополонених. Із грудня 2024 року по травень 2025 року ММПЛУ підтвердила 36 випадків страти українських військових, які вибули зі строю.
У вересні було ОБСЄ оприлюднила доповідь Московського механізму, в якому задокументовано поширені порушення та навмисне жорстоке поводження з українськими військовополоненими з боку російської сторони, що свідчить про «систематичне недотримання» норм міжнародного права. В документі зазначено, що ці порушення можуть становити воєнні злочини, а в деяких випадках – злочини проти людяності.
У квітні до України було повернуто тіло 27-річної української журналістки Вікторії Рощиної. У вересні Генеральна прокуратура України повідомила, що Рощина, яка зникла на окупованій Росією території України у 2023 році, померла в слідчому ізоляторі в Пермському краї Росії. За результатами судово-медичної експертизи на тілі Рощиної було виявлено сліди тортур.
Українська влада також була причетна до жорстокого поводження з російськими військовополоненими. ММПЛУ задокументувала випадки катування та жорстокого поводження з російськими військовополоненими до їх переведення до офіційних місць утримання, а також побиття та словесні образи під час процедури оформлення.
У січні коаліція правозахисних організацій розпочала кампанію «Люди понад усе», звертаючись до всіх сторін мирних переговорів із закликом пріоритезувати безумовне звільнення всіх незаконно затриманих українських цивільних осіб та зробити звільнення і репатріацію військовополонених з обох сторін одним із головних питань цих перемовин.
Правопорушення на окупованих Росією територіях України
Російська влада продовжувала примусову інтеграцію окупованих територій України, запроваджуючи там російське законодавство та адміністративні структури, в порушення норм міжнародного права.
Росія посилила тиск на мешканців окупованих територій, щоб змусити їх набути російського громадянства. Відповідно до підписаного в березні указу президента, мешканці окупованих Росією територій Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей повинні «врегулювати свій правовий статус» до 10 вересня, інакше їм загрожує депортація. Згідно з указом, українці без російських паспортів підпадають під дію російських правил перебування застосованих до іноземців і ризикують бути примусово депортованими, що може бути прирівняне до злочину проти людяності. На момент написання матеріалу наслідки цього указу залишалися невизначеними.
У березні російська влада повідомила, що від початку масової «паспортизації» видала 3,5 мільйона паспортів мешканцям окупованих Росією територій східних регіонів України. Дослідження громадських організацій свідчать, що російська влада застосовувала погрози, позбавлення соціальних пільг та обмеження доступу до медичної допомоги, освіти, свободи пересування, працевлаштування та прав власності, щоб змусити мешканців отримувати російські паспорти.
Російська влада продовжувала здійснювати призов українських цивільних осіб з окупованих територій до лав російських збройних сил та примушувати їх служити в російській армії, що є воєнним злочином згідно з нормами міжнародного права. У березні президент Путін підписав указ про початок весняної призовної кампанії, яка охоплювала й окуповані території.
Російська влада продовжувала запроваджувати військово–патріотичне виховання для українських дітей на окупованих територіях. За наявними даними, представники окупаційної влади навчали українських дітей керувати дронами. Деякі діти отримували повістки до російської армії за рік до досягнення призовного віку, через що їхні родини були змушені втікати.
Російська влада й надалі придушувала українську ідентичність, мову та культуру на окупованих територіях, нав'язуючи російську навчальну програму та запровадивши російську як єдину мову навчання в школах. Встановлені російським урядом у серпні обмеження на використання популярних месенджерів у Росії та на окупованих нею територіях ще більше ускладнили доступ до української онлайн-освіти.
У 2025 році дефіцит води в окупованих районах, особливо в Донецькій області, загострився через попередні пошкодження інфраструктури водопостачання. Мешканці Донецька, яким питну воду подавали лише на кілька годин раз на три дні, були змушені стояти в чергах біля водовозів. Місцеві жителі назвали цю ситуацію «гуманітарною та екологічною катастрофою».
Окупаційна влада активізувала незаконні спроби конфіскації приватної власності, яку вона вважала «невикористовуваною». На виконання законів, ухвалених у 2024 році, згідно з якими українці, які виїхали з окупованих територій, втрачають свої майнові права, станом на листопад окупаційна влада видала повідомлення стосовно понад 20 000 об’єктів нерухомості в Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях. Ці норми, які вимагають від власників нерухомості протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення особисто прибути та пред’явити російський паспорт, щоб зберегти право власності, порушують норми міжнародного права.
Крим
Ситуація з правами людини в окупованому Росією Криму залишалася вкрай тяжкою. Російська окупаційна влада продовжувала переслідувати членів кримськотатарської громади з активною громадянською позицією та інших осіб, які критично ставилися до дій Росії в Криму. За даними правозахисних організацій, станом на середину 2025 року в Криму 220 осіб, серед них понад 130 кримських татар, зазнали переслідувань з політичних мотивів.
У вересні Європейський Союз запровадив санкції проти двох високопосадовців російської служби виконання покарань в окупованому Криму за їхню причетність до жорстокого поводження з затриманими та відмови в наданні їм медичної допомоги. Серед постраждалих від таких дій були, зокрема, правозахисники Ірина Данилович та Амет Сулейманов.
Російська влада й надалі здійснювала ідеологічну обробку та військову підготовку дітей в окупованому Криму, а також чинила тиск на них та карала за висловлення проукраїнських поглядів.
Прогалини в захисті внутрішньо переміщених осіб та біженців
Внутрішньо переміщені особи (ВПО)
Станом на квітень щонайменше 3,8 мільйона українців були зареєстровані як ВПО. Більшість із них зіткнулися з проблемою втрати доходів та житла. Люди похилого віку, одинокі батьки та особи з інвалідністю значною мірою залежали від державної та гуманітарної допомоги, яка була скорочена після зменшення фінансування від США. За даними проведеного в квітні опитування, 69% ВПО вважають, що війна негативно вплинула на їхній психологічний стан.
У 2025 році було реалізовано кілька урядових програм з надання підтримки ВПО, а саме запроваджено щомісячні виплати, підтримку з орендою житла та спрощену програму іпотечного кредитування. Уряд також надавав деяким категоріям населення компенсацію за майно, втрачене на окупованих Росією територіях. Однак реалізація цих програм була проблематичною й не забезпечила стабільних житлових рішень, що викликало критику з боку українського Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
У квітні Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроєкт про посилення підтримки внутрішньо переміщених осіб, який передбачає фінансову допомогу, механізми евакуації та інтеграцію в місцеві громади. На момент написання цього матеріалу законопроєкт перебував на розгляді.
Біженці
Станом на вересень близько 5,7 мільйона українців, які виїхали через війну, перебували за кордоном як біженці, причому 90% з них проживали в країнах ЄС. Хоча термін дії їхнього тимчасового захисту був продовжений до березня 2027 року, деякі країни ЄС, зокрема Польща, Німеччина, Угорщина, Нідерланди та Ірландія, скоротили фінансову допомогу для українських біженців та/або обмежили можливість отримання ними житла. У вересні країни-члени ЄС ухвалили спільну програму поступового припинення тимчасового захисту для українців та їхнього подальшого повернення та реінтеграції в Україні.
Очевидні розбіжності в розмірі соціальних виплат порівняно з виплатами місцевому населенню сприяли зменшенню рівня співчуття до українських біженців. Згідно з результатами проведеного в березні опитування, українські біженці в Італії, Польщі, Чехії та Німеччині повідомили про високий рівень ворожості з боку місцевих громад.
У Сполучених Штатах близько 250 000 українців подали заяви на отримання тимчасового гуманітарного дозволу на перебування в рамках програми «Об'єднаймося заради України» (U4U). У січні програму було призупинено через загальні імміграційні обмеження, що унеможливило подання нових заяв на отримання гуманітарного дозволу на перебування в США для громадян України. Оскільки термін виданих спочатку дворічних дозволів спливав у 2025 році, багато українців нині ризикують втратити свій правовий статус, наслідком чого може стати арешт або депортація.
Свобода слова
Активісти антикорупційного руху та незалежні ЗМІ зазнавали тиску. У середині липня українські правоохоронці провели обшуки в помешканні та за місцем служби відомого антикорупційного активіста Віталія Шабуніна в межах розслідування справи про ухилення від військової служби та шахрайство. Обшуки були проведені без необхідних судових ордерів та супроводжувалися іншими порушеннями процесуальних норм. Центр протидії корупції, співзасновником якого є Шабунін, пов'язав обшуки та розслідування з діяльністю центру з викриття корупції.
У вересні українська компанія, що працює в сфері військових технологій, чинила тиск на англомовне українське інформаційне агентство Kyiv Independent, вимагаючи спростування матеріалу розслідування, в якому згадувалася ця компанія, та погрожуючи зверненням до Служби безпеки України (СБУ) зі звинуваченням у державній зраді та сприянні державі-агресору. Редакція видання відмовилася виконати ці вимоги.
У відповідь на заклики громадських організацій щодо підвищення рівня довіри та підзвітності у вересні Верховна Рада України відновила прямі трансляції своїх засідань, призупинені з міркувань безпеки в лютому 2022 року.
Внесений у вересні до Верховної Ради і ухвалений у першому читанні в листопаді законопроєкт передбачає можливість розглядати оприлюднену інформацію про розслідування як наклеп, доки суд не ухвалить інше рішення. Українські та міжнародні правозахисні організації закликали Верховну Раду утриматися від ухвалення цього законопроєкту, аргументуючи це тим, що він відкриє шлях до подання стратегічних позовів проти участі громадськості (SLAPP) і може загрожувати проведенню антикорупційних розслідувань та свободі преси.
Незважаючи на протест правозахисних та громадських організацій, на розгляді в Верховній Раді залишився законопроєкт про обмеження доступу до судових рішень у справах, що становлять «особливий суспільний інтерес», під час воєнного стану та протягом року після його скасування.
Верховенство права
Українська влада продовжувала застосовувати надто широкі та нечіткі закони про колабораційну діяльність. Станом на листопад ММПЛУ встановила, що в 72 з 950 проаналізованих судових рішень за звинуваченням в колабораціонізмі за період з грудня 2024 року по травень 2025 року стосувалися роботи, виконання якої окупаційна влада могла законно вимагати від працівників відповідно до норм міжнародного права.
У липні співробітники СБУ провели десятки обшуків у працівників Національного антикорупційного бюро (НАБУ). За наявною інформацією, під час обшуків були порушені процесуальні норми; співробітників бюро звинуватили у «співпраці з державою-агресором» та державній зраді. НАБУ засудило ці дії як спробу чинити тиск і перешкоджати проведенню розслідувань.
Новий закон, поспіхом прийнятий у липні, обмежував незалежність НАБУ та іншого ключового антикорупційного органу – Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Закон надавав Генеральному прокурору розширені повноваження щодо перерозподілу справ НАБУ, що викликало занепокоєння щодо політичного втручання у розслідування корупції на вищому рівні. Незважаючи на заклики накласти вето на законопроєкт, президент Зеленський підписав його того ж дня. Після кількох днів масових протестів у Києві та інших містах і гострої критики з боку Європарламенту влада скасувала закон, відновивши незалежність обох інституцій.
Створення незалежних антикорупційних інституцій є ключовою вимогою для інтеграції України до ЄС. На момент написання цього матеріалу Угорщина продовжувала блокувати процес початку переговорів про вступ України до ЄС.
У листопаді антикорупційні органи України висунули звинувачення проти високопосадовців у причетності до корупційної схеми в державному енергетичному секторі. Після цих звинувачень уряд звільнив двох міністрів, замішаних у скандалі. Президент Зеленський також оголосив про відставку керівника свого Офісу Андрія Єрмака через кілька годин після того, як співробітники антикорупційного бюро провели обшук у нього вдома.
Посилаючись на закон про релігійні організації від 2024 року, у серпні Державна служба з етнополітики та свободи совісті визнала одну з найбільших релігійних організацій України – Українську православну церкву (УПЦ) – організацією, пов’язаною з забороненою в Україні Російською православною церквою. Державна служба ініціювала судовий позов про розпуск Київської митрополії УПЦ, що може призвести до обмеження її майнових прав та доступу до місць відправлення релігійних обрядів.
У липні Верховна Рада ухвалила закон про можливість подвійного громадянства, який набуде чинності у 2026 році. Правозахисні організації розкритикували положення закону, які дозволяють позбавляти громадянства України осіб, які «добровільно» отримують російські паспорти. Правозахисники попередили, що нечіткі формулювання закону не враховують поширену практику примусу, застосовувану російською владою на окупованих територіях, і можуть призвести до втрати громадянства українцями внаслідок вимушеного отримання російських паспортів під тиском.
Відповідальність за найтяжчі міжнародні злочини та репарації
1 січня набуло чинності приєднання України до Римського статуту – договору про заснування Міжнародного кримінального суду. Приєднуючись до Суду, Україна скористалася статтею 124 Статуту, яка дозволяє обмежити юрисдикцію МКС щодо військових злочинів, скоєних її власними громадянами, на сім років.
Генеральна прокуратура України створила робочу групу з юридичних експертів та представників громадянського суспільства для вирішення питань реформ, необхідних для повної імплементації положень Римського статуту в національне законодавство.
У червні 2025 року Україна та Рада Європи (РЄ) уклали угоду про створення Спеціального трибуналу для притягнення до відповідальності високопосадовців Росії за злочин агресії.
У створеному Радою Європи в 2023 році Реєстрі збитків, завданих Україні, передбачено 14 категорій заяв для документування втрат, травм та руйнувань, спричинених військовими діями Росії. На момент написання цього матеріалу реєстр використовується переважно як механізм обліку, тоді як механізми компенсації та джерела фінансування – потенційно з заморожених російських активів – залишаються невизначеними. У лютому Росія визнала реєстр «небажаною організацією», що створює значні перешкоди для виплати компенсацій і може завадити мешканцям окупованих територій подавати позови та отримувати компенсації в майбутньому.
У червні набув чинності закон, в якому визначено поняття сексуального насильства в умовах конфлікту в державному законодавстві та передбачено проміжні репарації. На момент написання цього матеріалу уряд не прийняв необхідні підзаконні акти для його впровадження.