(Берлін) – Російські війська в Україні піддають насильницьким зникненням цивільних осіб і нелегально вивозять їх до Росії, йдеться у сьогоднішній заяві Human Rights Watch. Організація задокументувала дев’ять випадків затримання цивільних чоловіків російськими військовими під час окупації Київської області. Згодом, російські військові під час ротації або відступу, ймовірно, перевезли затриманих у слідчі ізолятори Курської та Брянської областей.
Родичі та друзі цих чоловіків повідомили Human Rights Watch, що затримані є цивільними особами, а отже, відповідно до Женевських конвенцій, застосовних до збройного конфлікту в Україні, вони вважаються не військовополоненими, а «особами, що перебувають під захистом». Про місцеперебування затриманих стало відомо від колишніх в’язнів, які сиділи з ними в одній камері або ж в інший спосіб контактували у російських ізоляторах. Серйозні порушення російською стороною прав цих затриманих, як-от імовірне незаконне позбавлення волі, захоплення у заручники, незаконна депортація і практика насильницьких зникнень можуть кваліфікуватися як воєнні злочини або пов’язані з ними дії.
«Російські військові незаконно вивезли цих цивільних осіб до Росії, вчинили щодо них акти насильницьких зникнень і утримують їх, не надаючи їхнім родичам жодної інформації та доступу до них, – заявила Таня Локшина, заступниця директора Human Rights Watch із питань Європи та Центральної Азії. – Російська влада повинна негайно звільнити всіх затриманих цивільних українців і повернути їх на батьківщину, а також забезпечити Міжнародному Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) можливість офіційно зареєструвати всіх утримуваних громадян України, як комбатантів, так і цивільних осіб.
У червневій доповіді Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні йдеться про задокументовані місією сотні випадків свавільного затримання, здійснені російськими військовими на території України, яку контролювала або контролює російська армія чи пов’язані з нею збройні угруповання. Багатьох затриманих піддавали тортурам й іншим формам жорстокого поводження і «невідому кількість жертв було перевезено на територію Російської Федерації…» та на деякі інші території, де їх «тримали під вартою в пенітенціарних установах, часто разом із військовополоненими».
Артур Пріхно з Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ), української неурядової правозахисної організації, розповів Human Rights Watch, що російські військові вивозили затриманих в Україні цивільних осіб до Білорусі, в табір у Наровлі, а звідти через 3–10 днів – до Росії. Судячи з того, що родини змогли дізнатися про своїх зниклих родичів, російська влада, можливо, поводиться з цивільними як із військовополоненими або як мінімум утримує їх разом із військовополоненими. Українські органи, які займаються справами військовополонених, також поінформували родичів затриманих, що за наявною у них інформацією, п’ятеро чоловіків – Богдан Щерба, Раміз Мусаєв, Роман Кісіль, Василь Волохін та Сергій Любич – перебувають у полоні в Росії.
Двоє адвокатів, які намагалися відвідати слідчі ізолятори в Курську та місті Новозибків Брянської області, розповіли Human Rights Watch, що адміністрація ізоляторів відмовилася надати їм доступ до затриманих, підтвердити факт затримання або повідомити про місцеперебування затриманих. Один із адвокатів сказав, що його команда щонайменше п’ять разів намагалася отримати доступ до обох слідчих ізоляторів, востаннє це було у середині червня. Родичі затриманих також надсилали керівникам ізоляторів письмові запити з проханням надати інформацію про їхніх близьких, але їм відповіли, що цих осіб там немає. Такі діяння кваліфікуються як вчинення акту насильницького зникнення, що відповідно до міжнародного права прав людини є злочином за будь-яких обставин.
Міжнародне гуманітарне право забороняє здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення цивільного населення з окупованої території на територію окупаційної держави. Такі діяння можуть вважатися воєнним злочином. Міжнародне гуманітарне право також забороняє захоплення заручників. Затримання цивільних осіб із метою використання їх у подальшому для обміну полоненими кваліфікується як взяття заручників і вважатиметься воєнним злочином.
У червневій доповіді ООН згадуються «повідомлення, що заслуговують на довіру, про катування та інші форми та інші форми нелюдського поводження з військовополоненими, інтернованими як на території Російської Федерації [зокрема у слідчому ізоляторі міста Курськ], так і на території, яка контролюється пов'язаними з Російською Федерацією озброєними групами».
«Затриманих російськими військовими цивільних осіб не тільки позбавлено волі, але й через те що їх утримують в умовах відсутності правового та громадського контролю під загрозою опинилися їхнє здоров’я та життя, – сказала Локшина. – Російська влада повинна негайно надати інформацію про місцеперебування всіх українських цивільних осіб, затриманих на окупованих територіях, та звільнити їх з-під варти».
Насильницькі зникнення
Усіх дев’ятьох чоловіків, із родичами та друзями яких поспілкувалися співробітники/ці Human Rights Watch, було затримано у Київській області у період із 26 лютого по 18 березня: п’ятьох – у Бучанському районі, двох – у Гостомелі, одного – в селищі Димер і одного – у селі Дорогинка.
Вивезені у Курськ
Шістьох чоловіків, із чиїми родичами та друзями спілкувалися співробітники/ці Human Rights Watch, вивезли у Курськ. Серед них були Богдан Щерба (31 рік), його шваґро – Раміз Мусаєв (24 роки) та їхній друг Роман Кісіль (30 років), яких російські солдати затримали 26 лютого, коли ті їхали авто з Луб’янки (села неподалік від Бучі) до сусіднього села Озера.
Дружина Богдана Щерби впізнала його та Кісіля на оприлюдненому у березні російським телеканалом відео про українських полонених у Гостомелі. Через два тижні колега Щерби знайшов на дорозі його покинуте авто – ціле, з відкритими дверми та багажником і без номерних знаків.
Подруга Івана Ремеза розповіла Human Rights Watch, що російські військові затримали 31-річного Івана в Гостомелі 6 березня, коли він розвозив на велосипеді гуманітарну допомогу для літніх людей. Подруга розповіла, що розмовляла з двома звільненими військовополоненими і ті їй сказали, що бачили Івана Ремеза в СІЗО №1 міста Курська.
5 березня російські військові затримали в Гостомелі 25-річного Миколу Смаглюка та ще одного чоловіка, чиє ім’я ми не розголошуємо задля його ж безпеки. Чоловіки вийшли з укриття, аби винести сміття. Родичка Смаглюка розповіла Human Rights Watch, що спілкувалася з тим другим чоловіком після його звільнення з курського слідчого ізолятора і той розповів їй, як під час затримання солдати наказали їм лягти на землю і повзти до їхнього бронетранспортера. Кілька днів їх із Смаглюком тримали разом на військовій базі в Гостомелі, але вивозили до Росії кожного окремо і він опинився у курському слідчому ізоляторі на кілька днів раніше від Смаглюка.
Родичі Богдана Щерби, Раміза Мусаєва, Романа Кісіля, Івана Ремеза та Миколи Смаглюка розповіли, що спілкувалися з колишніми однокамерниками кожного з цих п'ятьох чоловіків, які сиділи з ними у СІЗО №1 міста Курська. Колишні однокамерники повідомили, що в середині квітня Щербу, Мусаєва та Кісіля перевели до жіночої виправної колонії №11 у Курській області.
Родичі 26-річного Данила Купцова розповіли Human Rights Watch, що російські військові затримали його 11 березня в селі Дорогинці Київської області, коли він намагався зарядити телефон у своєму авто. Десь через місяць родичі дізналися від колишнього Данилового однокамерника, що Данило перебуває у курському слідчому ізоляторі. У квітні його дружина звернулася до адміністрації ізолятора, але їй відповіли, що Купцова там немає. 13 травня МКЧХ повідомив родині, що Данила Купцова тримають під вартою в Росії.
У червні Human Rights Watch задокументувала насильницьке зникнення української вчительки Вікторії Андруші, яку російські військові затримали в Чернігівській області і примусово вивезли у Курськ.
Вивезені у Брянську область
Співробітники/ці Human Rights Watch поспілкувалися з родичами трьох чоловіків, яких російські військові примусово вивезли у Брянську область. Родичі розповіли, що розмовляли з колишніми однокамерниками своїх рідних й іншими людьми, які зустрічалися з ними у полоні. Мешканка Димера Анна, прізвище якої на її прохання ми не розголошуємо, розповіла, що 4 березня російські військові затримали її 33-річного брата Василя Волохіна, коли той, довідавшись про можливий ракетний обстріл, поїхав на велосипеді попередити мешканців Димера. Очевидці розповіли родичам Василя, що російські військові стріляли у нього та поранили. Його пошкоджений велосипед і телефон знайшли згодом на дорозі.
18 березня у Бучі російські солдати затримали 45-річного Євгена Гур'янова, провівши перед тим обшук у нього вдома та допитавши Євгена та його родичів. Дружина Гур'янова Наталія розповіла, що була присутньою під час затримання чоловіка і повідомила, що 7 березня російські солдати затримали її родича, 37-річного Сергія Любича, коли той віз із Бучі до Гостомеля питну воду. Очевидці розповіли Наталії, що солдати наділи Сергієві на голову мішок і повели його з собою.
Зі слів Наталії, кілька колишніх полонених, яких тримали у виправній колонії ВК №2 у Новозибкові Брянської області підтвердили, що бачили там Гур'янова і Любича. Згодом один чоловік через посередника передав рідним Волохіна повідомлення про те, що сидів із ним в одній камері у Брянській області. В середині березня родичі надіслали Волохіну листа й отримали від адміністрації колонії відповідь із повідомленням, що листа «вручено адресату», а згодом їм прийшла інша відповідь: «Такого нема». Родичі Волохіна вважають, що він і тепер перебуває у ВК №2.
Жорстоке поводження
Колишні полонені, як цивільні особи так і комбатанти, звільнені та повернені в Україну в рамках обміну полоненими, розповідають правозахисним організаціям і медіям про принизливе для гідності людини поводження та катування, яким їх піддавали у російському полоні на території України та Росії.
МІПЛ повідомляє, що адміністрація Курського та Новозибківського слідчих ізоляторів змушувала полонених носити тюремну форму і коротко стригтися, навіть жінок. Колишній полонений, із яким говорив член родини одного із затриманих чоловіків, розповів, що їх часто допитували, регулярно били, катували електрошокером, а також змушували подовгу стояти. МІПЛ задокументувала випадок у Курському СІЗО №1, коли затриманий бачив, як охоронці забили цивільного в’язня до смерті.
Співробітники/ці МІПЛ розповіли Human Rights Watch, що деяких затриманих адміністрація піддавала ще й психологічному тиску, змушуючи їх вчити напам’ять гімн Росії та підписувати документи, не читаючи їх.
Одна родичка розповіла, що її сусідові після повернення з російської в'язниці в Україну довелося ампутувати обморожену ногу, бо у в’язниці йому не було забезпечено належної медичної допомоги. Інші чоловіки розповідали медіям схожі історії.
Міжнародне право
Закони та звичаї війни дозволяють воюючій стороні під час збройного конфлікту міжнародного характеру утримувати комбатантів як військовополонених у місцях, які не належать до кримінально-виконавчих установ, й інтернувати цивільних осіб, якщо їхня діяльність становить серйозну загрозу безпеці влади, яка проводить затримання. Порядок і умови інтернування визначено статтями Четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, згідно з якими кожну інтерновану цивільну особу має бути звільнено, щойно зникають причини, які зумовили її інтернування.
Затриманих цивільних осіб заборонено переселяти з окупованої території на територію окупаційної держави або її союзників. Стаття 49 (1) Четвертої Женевської конвенції чітко забороняє «незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави…». Такі діяння вважаються серйозним порушенням Женевських конвенцій (див. статтю 85 (4) (a) Додаткового протоколу I) і становлять воєнний злочин відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) (стаття 8 (2) (b) (viii)).
Якщо людину затримано не як цивільну особу, а як комбатанта, то вона повинна мати статус військовополоненого і користуватися передбаченим для військовополонених захистом, зокрема відповідно до статей Третьої Женевської конвенції. МКЧХ повинен бути поінформований про всіх військовополонених, мати можливість відвідувати їх, а також передавати інформацію про них їхнім родинам.
Якщо під час збройного конфлікту одна зі сторін нападу на цивільне населення заперечує факт затримання цивільної особи або відмовляється повідомити про її місцеперебування під вартою, маючи намір на тривалий період позбавити її захисту закону, то такі діяння кваліфікуються як злочин насильницького зникнення і відповідно до статуту Міжнародного кримінального суду (стаття 7(1) (i)) переслідуються як злочин проти людства.
Затримані особи, хай то військовополонені чи цивільні, не повинні бути позбавлені захисту закону, натомість їх мають офіційно зареєструвати, а інформацію про них, зокрема місцеперебування, удоступнити й надавати їхнім родинам і всім відповідним органам. Відповідно до норм міжнародного права, всім утримуваним особам гарантується дотримання належної правової процедури.
Захоплення заручників є серйозним порушенням Четвертої Женевської конвенції та воєнним злочином, зокрема відповідно до Статуту Міжнародного кримінального суду (стаття 8 (2) (a) (viii)). Захоплення заручника – це затримання особи з явною або прихованою погрозою і далі утримувати його, аби змусити третю сторону здійснити певні дії в обмін на звільнення заручника.
