«Ми вже не рахуємо дні й ночі, усе як в тумані». Як і багато хто в Харкові, головний лікар Харківської дитячої неврологічної лікарні № 5 Владлена Сальникова робить паузу, перш ніж відповісти на запитання про хронологію жахливих подій, які розгорталися на її очах починаючи з 24 лютого. Харків, друге за розміром місто України, перебуває під інтенсивним обстрілом російських військових. Обстріли завдали великої шкоди багатьом житловим районам. Більшість із 1,8 мільйона мешканців міста виїхали, але тут залишилося близько 500 000 людей.
До бомбардувань в лікарні або дитячому хоспісі за 1,5 кілометра від неї перебували загалом 190 дітей у віці від народження до 18 років. Коли почалися обстріли, виписали тих, кого можна було, а решту дітей персонал переселив у підвал хоспісу. «Тут зараз залишилися тільки діти з найтяжчими хворобами», — розповіла мені одна з медсестер Тетяна. Пані Сальникова каже: «У нас не вистачає персоналу на дві будівлі, тому всі перебралися сюди. Ми з головним лікарем [хоспісу] тут цілодобово. Наша будівля ще не постраждала, Бог береже».
Вона пояснила, що поки що неможливо евакуювати дітей, що залишилися. «Шістнадцятеро з дітей мають церебральний параліч у тяжкій формі, вони не можуть ходити. Ще семеро мають інші неврологічні захворювання. Тут є мати з крихітною дитиною. Діти потребують постійного догляду. Остання евакуація… до Львова була на автобусі, не обладнаному для перевезення дітей із важким станом здоров’я. Нам потрібно їх евакуювати, але як?»
Тим часом запаси тануть.
1 березня в іншому мікрорайоні Харкова снаряд пошкодив школу-інтернат імені В. Короленка для сліпих дітей. Валентина Бутенко, директор групи «Право вибору», що працює з людьми з обмеженими можливостями, багато років тісно співпрацює зі школою. За її словами, бомба влучила туди, коли діти обідали у підвалі триповерхової будівлі. Вона витримала вибух, але від вибуху її тряхнуло, було вибито усі вікна. «Осколки скла летіли скрізь, діти падали на підлогу, вони були дуже налякані», — сказала пані Валентина. Одна дівчина була травмована, а у директора осколком скла була поранена голова. Усіх дітей зі школи евакуювали.
Проте інші люди з інвалідністю у Харкові та його околицях не змогли евакуюватися. Багато з них живуть у передмісті або в районах під сильними обстрілами, де відсутня електроенергія. Пані Валентина розповіла, що до війни 45 волонтерів надавали допомогу близько 300 сліпих або слабозорих людей у Харкові. Багато волонтерів виїхали, багато хто у Харкові не має телефонного зв’язку, що ускладнює надання допомоги людям з обмеженими можливостями, зокрема організацію їх евакуації.
Росія та Україна досягли принципової домовленості щодо створення гуманітарних коридорів для евакуації мирних жителів та доставляння ліків та продовольства до найбільш постраждалих від конфлікту регіонів. Однак евакуацію мирних жителів з Харкова та кількох інших міст було припинено, оскільки безперервні бої зробили пересування мирних жителів надзвичайно небезпечними.
Мирні жителі Харкова та інших районів запеклих боїв, які хочуть виїхати, повинні мати можливість зробити це безпечно. Усі збройні сили повинні поважати міжнародне гуманітарне право та забезпечити можливість евакуації цивільних осіб.
В історично важливій резолюції 2019 року щодо людей з обмеженими можливостями Рада Безпеки ООН підтвердила необхідність для всіх сторін конфлікту надавати можливість та сприяти безпечному, своєчасному та безперешкодному гуманітарному доступу до всіх людей, які потребують допомоги, як того вимагає міжнародне гуманітарне право. І Україна, і Росія також є сторонами Конвенції про права людей з інвалідністю, яка продовжує діяти протягом усього конфлікту. Конвенція накладає на держави-учасниці зобов'язання діяти відповідно до своїх обов’язків за міжнародним гуманітарним правом і під час збройного конфлікту вживати всіх необхідних заходів для забезпечення захисту та безпеки людям з інвалідністю. Сторони повинні суворо дотримуватися законів війни, щоб виконувати ці зобов'язання.
