14 серпня 2015 року
Президенту України
П. Порошенку
Довідкова Адміністрації Президента України
вул. Банкова, 11
м. Київ, Україна, 01220
Шановний пане Президенте!
Я звертаюся до Вас, аби привернути Вашу увагу до двох серйозних аспектів становища цивільного населення в зоні збройного конфлікту на сході України. Йдеться про заяви щодо недозволеного поводження українських військовослужбовців з цивільними особами, а також про розміщення українських військових об'єктів у безпосередній близькості від житлової забудови. Настійливо закликаємо Вас невідкладно вжити заходів для вирішення обох зазначених проблем, щоб у повному обсязі забезпечити дотримання урядом України та його збройними силами міжнародно-правових зобов'язань у галузі прав людини та гуманітарного права.
У додатку до цього листа наводяться докладні відомості, зібрані нашим дослідником під час недавнього виїзду до регіону в рамках спільної місії з Міжнародним партнерством за права людини (International Partnership for Human Rights, IPHR) 18 - 21 липня 2015 року.
Змішане розміщення військових і цивільних об'єктів
У Авдіївці українські збройні сили розміщені у залишеному мешканцями багатоквартирному будинку та в порожньому притулку для неповнолітніх. У житловій забудові навколо мешкає цивільне населення. Місця розташування військових неодноразово обстрілювалися і продовжують обстрілюватися. Такі обстріли супроводжуються втратами серед цивільного населення. Деякі епізоди нещодавніх обстрілів задокументовані у додатку до цього листа. У Мар'їнці принаймні один блокпост українських збройних сил знаходиться поблизу житлових будинків. В одному задокументованому нами випадку житловий будинок неодноразово отримував пошкодження від обстрілів, під час одного з них у липні місяці його господар був поранений. Про проблему присутності військових об'єктів у безпосередній близькості від житла нам розповіли більше десяти цивільних осіб у Авдіївці та Макіївці, яких ми опитали під час липневої місії.
Закони та звичаї війни, котрі поширюються на збройний конфлікт в Україні, вимагають від усіх сторін уникати, наскільки це можливо, розміщення військових цілей у густонаселених районах або поблизу від них. Якщо такої можливості немає, цивільне населення, котре перебуває під контролем відповідної сторони конфлікту, має бути евакуйоване на безпечну відстань від військових об'єктів. За загальними правилами, слід уникати переміщення цивільного населення, однак воно вважається допустимим, якщо здійснюється з метою захисту або через безумовну військову необхідність.
З цієї причини українські збройні сили повинні повернутися до оцінки військової необхідності збереження своєї присутності настільки близько від густонаселених районів та розглянути можливість передислокації, яка забезпечувала б зведення до мінімуму ризику для цивільного населення та цивільних об'єктів. У інших випадках слід здійснити тимчасове переміщення цивільного населення з районів, де розташовані військові об'єкти, до безпечного місця, причому таке переміщення має здійснюватися з дотриманням міжнародних норм про права людини та гуманітарного права.
Наскільки нам відомо, у районах Авдіївки, котрі зазнають обстрілів, цивільне населення ніхто не утримує силоміць. Натомість, мешканці розповідали нам, що військові самі радили їм виїзжати, однак проблема полягає в тому, що їм нікуди йти і що організувати евакуацію власними силами вони не в змозі. Ані військові, ані інші офіційні інстанції не запропонували їм жодні варіанти розміщення.
Настійливо закликаємо Вас забезпечити дотримання Україною як стороною конфлікту її зобов'язань щодо мінімізації цивільних втрат і громадянських збитків, спричинених бойовими діями. Як ми вже відзначали у бесідах з українськими урядовцями, протягом усього минулого року ми неодноразово закликали керівництво проросійських сил на сході країни припинити наражати на небезпеку цивільне населення на контрольованій ними території, розміщуючи вогневі позиції та інші військові цілі у житлових районах.
Ми також хочемо відзначити свою стурбованість щодо використання військовими порожнього притулку для неповнолітніх. Таке використання цивільного об'єкта перетворює освітній заклад на військовий об'єкт. Це не заборонено прямо, однак захоплення і використання шкіл та інших дитячих закладів збройними силами робить такі будівлі уразливими для нападу супротивників. Використання будівлі військовими може не тільки несприятливо позначитися на умовах життя і порушити право на освіту дітей, які раніше розміщувалися в цій будівлі, це також може призвести до руйнування важливої інфраструктури та навчальних матеріалів, що спричинить серйозні наслідки для освітнього процесу після завершення збройного конфлікту.
Дозволимо собі звернути Вашу увагу на Декларацію про безпеку шкіл, яка була оприлюднена в Осло 29 травня 2015 року, і настійливо закликати Вас розглянути можливість приєднання до тих 49 держав, які вже підписали цей документ. Підписанти погоджуються визнати і застосовувати Керівні принципи захисту шкіл та університетів від військового використання під час збройного конфлікту, які закликають сторони конфлікту утримуватися від використання освітніх установ для військових цілей і не робити їх уразливими для нападу.
Заяви про недозволене поводження
Ми задокументували два епізоди, коли українські збройні сили незаконно затримували цивільних осіб і вдавалися до недозволеного поводження щодо них, включаючи побиття та погрози. Свідчення, отримані нами від постраждалих, є послідовними і викликають довіру (подробиці наведені у додатку до цього листа). На нашу думку, ці епізоди відображають набагато ширшу загальну проблему недозволеного поводження з цивільними особами недисциплінованих військовослужбовців, які, до того ж, іноді перебувають у стані сп'яніння. В обох випадках, про які тут ідеться, постраждалі відмовилися від звернення за правовим захистом на національному рівні з причин, викладених у додатку. Водночас ми, з їхньої згоди, доводимо цю інформацію до Вашого відома, оскільки мова йде про скарги на грубі порушення з боку військовослужбовців, включаючи заяви про порушення беззастережної заборони жорстокого і принизливого для гідності поводження, встановленої міжнародними нормами про права людини та гуманітарним правом. Настійливо пропонуємо Вам звернутися до командирів частин і підрозділів ЗСУ та добровольчих батальйонів та проголосити політику нульової толерантності до жорстокого і принизливого для гідності поводження, забезпечивши її виконання.
Також ми хочемо підкреслити, що більше десяти цивільних осіб, опитаних нами в Авдіївці, стверджували, що вони бачили на вулиці військових у нетверезому вигляді, причому іноді озброєних. Слід вказати командирам на необхідність зміцнення військової дисципліни та посилення роботи щодо недопущення самоуправства та неналежного поводження з боку підлеглих. Ми рекомендуємо організувати спеціальну цілодобову «гарячу лінію», яка б отримувала повідомлення цивільних осіб про негідну поведінку військовослужбовців.
Нарешті, ми настійливо закликаємо Вас провести повну перевірку незаконних місць затримання, які використовуються ЗСУ та добровольчими батальйонами на сході України, і забезпечити оперативну ліквідацію всіх таких місць на території, контрольованій українською владою.
З повагою,
Х'ю Вільямсон,
директор Х`юман Райтс Вотч
з Європи та Центральної Азії
ДОДАТОК
Військові об'єкти у безпосередній близькості від житла
Сьогодні, через рік від початку збройного конфлікту, між проросійськими ополченцями та українськими силами тривають бойові зіткнення, незважаючи на 2-гі Мінські домовленості, однак при цьому від їхніх наслідків страждало насамперед цивільне населення. Особливо високого ризику загибелі або поранення - а також пошкодження / знищення житла унаслідок обстрілу - зазнають ті, хто живе поблизу від військових цілей, таких як блокпости або місця розквартирування особового складу. Ці ризики поширюються на цивільне населення по обидві сторони лінії зіткнення.
Характерним прикладом може служити задокументована в Авдіївці представниками Х`юман Райтс Вотч та Міжнародного партнерства за права людини загибель 73-річної Ганни Костіної та її 20-річного онука Сергія Малашкова. Рано вранці 18 липня їхня квартира на восьмому поверсі 9-поверхового багатоквартирного будинку по вул. Молодіжній 20 була зруйнована прямим влученням снаряда. На підставі візуального огляду місця подій, зокрема, обстеження місця влучення, воронок і навколишньої місцевості, а також за результатами нашого аналізу розміщених в інтернеті відеозаписів, можна зробити висновок про те, що цей квартал був обстріляний навісним артилерійським вогнем гаубиць або мінометів великого калібру. В обох випадках мова йде про великокаліберне озброєння з осколково-фугасними боєприпасами, від застосування яких у населених районах повинні утримуватися всі сторони конфлікту - через велику площу ураження. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ у своїй доповіді від 20 липня вказувала на отриману ними інформацію про те, що обстріл вівся «зі сторони контрольованого «ДНР» Спартака (10 км на північний захід від Донецька)». Ми поділяємо це припущення.
9-поверховий багатоквартирний будинок в Авдіївці по вул. Молодіжній 20 за останній рік особливо сильно постраждав від обстрілів, деякі квартири були фактично вибиті прямим попаданням. У будинку 136 квартир, і, незважаючи на регулярні обстріли, там досі живуть 12 сімей. Причина обстрілів очевидно полягає в тому, що в сусідньому багатоквартирному будинку розмістилися українські військовослужбовці, перетворивши його на свою базу. У дворі перед будинком можна побачити військову техніку; з іншого боку знаходиться блокпост. Можна майже з упевненістю говорити про те, що житловий будинок по вул. Молодіжній 20 потрапляє під обстріл, коли противник намагається знищити ці військові об'єкти. За декілька сотень метрів знаходиться ще одна база українських військових - у порожньому приміщенні притулку для неповнолітніх. Таким чином, житлові будинки по вул. Молодіжній 20, а також 19 і 17 та інші сусідні будівлі, на яких також видно серйозні пошкодження від обстрілів, знаходяться у безпосередній близькості від військових цілей, які противник прагне знищити.
Під час нашого перебування в Авдіївці 19 - 20 липня ми опитали кількох мешканців будинку по вул. Молодіжній 20. Вони розповіли нам про обстріли, котрі сталися увечері 17 липня та зранку 18 липня. Перший почався близько 20:00 - за словами мешканців, вогонь вівся з мінометів: нам незмінно описували характерний «свист» від падіння мін. Втрат серед цивільних осіб не було, серйозно постраждала невелика будівля по вул. Молодіжній 20Б (що прилягає до будинку № 20 і виходить фасадом на базу українських військових у сусідньому будинку). Там розміщувалася косметична фірма «Деліта». Співробітниця цієї фірми, яка провела ніч у будівлі, ховаючись у підвалі під час обстрілу, розповіла Х'юман Райтс Вотч, що другий обстріл почався на світанку 18 липня - о 04:25. Перший снаряд пробив дах будівлі, другий - також прямим влученням - знищив навантажувальний цех. Наступні шість снарядів розірвалися поблизу від будівлі. Обстріл тривав більше години. Коли наша співрозмовниця прийняла рішення, що вибратися назовні вже безпечно для неї, вона побачила, що через отримані ушкодження будівля, в якій розміщувалася фірма «Делита», стала повністю непридатною до подальшої експлуатації. Вона також зауважила, що в сусідньому житловому будинку по вул. Молодіжній 20 прямим влученням була знищена одна з квартир на восьмому поверсі.
Кілька мешканців будинку по вул. Молодіжній 20 розповіли нам, що коли обстріл припинився (близько 06:00 18 липня) вони пішли оглядати заподіяні руйнування і виявили, що була повністю знищена квартира Анни Костіної. Дві жінки поспішили на допомогу - на випадок, якщо мешканці квартири ще живі. Одна з цих жінок розповідала нам: «Побачили тіло Сергія [Сергій Малашков] на сходах прямо біля сусідських дверей... Ми його там залишили, зайшли до квартири баби Ані, точніше, в те, що від квартири лишилося, і спочатку в руїнах її не побачили... Я навіть зраділа на хвилину, подумала - може, вижила, хтось її до нас уже виніс..., а потім дивлюся - частина її обличчя з купи сміття визирає ».
За словами сусідів по будинку, у Ганни Костіної був перелом шийки стегна і вона майже не могла пересуватися, а у її онука Сергія Малашкова була інвалідність, пов'язана з важким розладом мовлення. Вони говорили, що допомагали їм пережити минулу зиму, коли обстріли були частішими: приносили їжу та окріп, оскільки в будинку з кінця січня до початку березня не було ані електрики, ані води. Мешканці стверджували, що неодноразово, але безрезультатно звертали увагу місцевих цивільних і військових властей на небезпечну близькість військових об'єктів.
***
У лікарні в Курахово ми опитали пораненого жителя Мар'їнки, який також піднімав питання про близькість військового об'єкта до його будинку і окремо підкреслював, що будинок двічі за попередні дев'ять місяців отримував значні пошкодження при обстрілі. Василь Косарєв, 1952 р.н., отримав осколкові поранення вранці 19 липня, коли перебував на городі біля свого будинку по вул. Московській. Приблизно на відстані 50 метрів від будинку розташований блокпост українських військових. За словами Косарєва, під час обстрілу «постріли були гучними, стріляли з різної зброї з двох напрямків, з боку Олександрівки та Михайлівки» і судячи з усього, метою обстрілу був той самий блокпост.
За словами Косарєва, у момент розриву снаряду він стояв біля кабінки вуличної душової. На секунду він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то виявилося, що він майже нічого не чує, в середині чола стирчить уламок, ще кілька осколків пробили ліву гомілку, викликавши сильну кровотечу. Не маючи можливості викликати «швидку» через перебої з мобільним зв'язком, Косарев був змушений на велосипеді, крутячи педалі здоровою ногою, самостійно дістатися до найближчого блокпоста. Там українські військовослужбовці оперативно перев'язали його, і один з них відвіз його на інший блокпост у більш безпечне місце, звідки «швидка» відвезла його до лікарні. Косарєв розповів нам, що 22 вересня 2014 року його будинок вже отримував сильні пошкодження при обстрілі (тоді снаряд пробив дах) і він витратив всі кошти на приведення його до ладу. Тепер в будинку знову вибиті всі шибки, стіни пошкоджені осколками, знесений паркан.
Заяви про недозволене поводження
Під час липневої місії ми зустрічали цивільних осіб, які стверджували, що зазнали жорстокого та принизливого для гідності поводження з боку українських сил, а також заявляли про існування незаконних місць затримання на контрольованій українською владою території. Ці заяви викликають дуже серйозну стурбованість.
У Авдіївці ми опитали місцевого жителя Андрія (1985 р.н., справжнє ім'я не розголошується), який розповів, що його побили, до ранку протримали у незаконному місці затримання, погрожували стратою. За його словами, за кілька хвилин до півночі 18 липня він пив каву біля цілодобового магазину на вул. Карла Маркса зі своїм знайомим Сергієм - також місцевим жителем, справжнє ім'я не розголошується. У цей момент до них підійшов український військовослужбовець у формі і наказав розходитися. З вигляду та поведінки військового Андрій зробив висновок, що той нетверезий. Він відповів, що поважає військових, але вони не повинні розгулювати п'яними і чіплятися до цивільних. Військовослужбовець пішов, зателефонувавши комусь по мобільному телефону. Як розповідав Андрій, приблизно за 15 хвилин на двох джипах під'їхали військові зі зброєю і в повному спорядженні. З однієї з машин вискочив той, який перед цим підходив до Андрія з Сергієм, і накинувся на Андрія: збив його з ніг і почав завдавати удари кулаками і ногами в берцях по обличчю і по тулубу. Інші військовослужбовці швидко вискочили з машин і силою відтягли його від Андрія. Той піднявся (обличчя було в крові) і сказав, що буде скаржитися. Військовослужбовець, котрий бив його, у відповідь заявив, що Андрій - шпигун самопроголошеної Донецької Народної Республіки (ДНР), і пригрозив йому подальшим насильством. Андрій сказав, що звернеться до військової комендатури.
Військовослужбовці зв'язалися з кимось по рації, і приблизно за п'ять хвилин на місце під'їхала ще одна група на джипі. Андрію та Сергію зв'язали руки за спиною, наділи на голови чорні мішки і заштовхали до машини. Після короткої поїздки обох вивантажили у дворі, імовірно, на місці розташування військової бази, мішки зняли. За словами Андрія, вони опинилися поряд з великою металевою цистерною - на кшталт залізничної - у якій був зроблений люк, що закривався. Таких цистерн у дворі було декілька. Військовослужбовці забрали у обох затриманих особисті речі, замотали їм голови пакетами для сміття, закріпивши їх скотчем, заборонили знімати пакети без відповідного розпорядження, загнали до цистерни і замкнули люк.
Опинившись всередині, Андрій відразу зірвав пакет з голови. У цистерні було абсолютно темно і душно через відсутність вентиляції. Усередині виявився ще один чоловік, який розповів, що тієї ж ночі був затриманий патрулем на вулиці без документів. Троє затриманих лишалися в цистерні до ранку: без ліжок, табуреток та інших пристосувань першої необхідності. Їх не годували і не поїли. Вночі Андрій кілька разів кричав, що вони задихаються, але жодної реакції не було. У якийсь момент він почув десь поруч стрілянину та вибухи і закричав: «Ви що робите? По вас палять, а ви тут людей у бочці тримайте! А якщо нас зачепить? » Зовні хтось гаркнув у відповідь: «Ну, і здохнеш! І заслужено! »
За словами Андрія, військовослужбовці відкрили люк тільки ближче до 10:00 (час він визначив пізніше, вже після допиту) і витягли назовні третього - якого привезли раніше. Незабаром після цього витягли Сергія, останнім, приблизно за годину після Сергія, - Андрія. Йому замотали голову новим сміттєвим мішком і відвели в якесь приміщення.
Усередині двоє чи троє стали ставити Андрію, який все ще лишався із замотаною мішком головою, питання про зв'язки з ДНР, які він нибито мав, стверджуючи, що перед затриманням Андрій бігав по вулиці з криками: «Слава ДНР!» Сам Андрій відкинув ці звинувачення і попросив повернути йому годинник, відібраний раніше. Люди, які ставили питання, розреготалися і сказали, що годинник Андрію більше не знадобляться, бо скоро його розстріляють. Вони стали вимагати від нього зізнання, супроводжуючи це словесними образами. Приблизно за півгодини з'явився їхній командир, який сказав, що «пробив» дані щодо Андрія, і з усією очевидністю сталася помилка. Командир зняв пакет з голови Андрія і повідомив, що його і Сергія негайно відпустять. Андрію повернули годинник, документи та мобільний телефон. У кімнаті, крім командира, знаходилися двоє озброєних військовослужбовців у балаклавах - можна припустити, що саме вони протягом півгодини допитували Андрія. Командир викликав озброєний конвой, Андрію знову наділи пакет на голову, посадили в машину і після короткої поїздки висадили на вулиці.
Пізніше, того ж дня, Андрію в лікарні дали довідку про травми, отримані унаслідок побоїв: садно на лівій скроні, пошкодження м'яких тканин на вилиці, садна на правому передпліччі, назальна гематома (копії медичних документів і фотокартки травм зберігаються в досьє Х`юман Райтс Вотч ). Садна на обличчі та руці Андрія було ясно видимі на момент інтерв'ю, яке відбулося за два дні після побоїв.
За словами Андрія, того ж дня він відвідав Сергія, якого відпустили без тілесних ушкоджень. 20 липня до Андрія додому прийшли кілька військовослужбовців, щоб «пояснити ситуацію». Вони сказали, що військовослужбовець, котрий побив Андрія стверджував, що той агітує за ДНР і нібито його застали на гарячому, коли він викрикував: «Слава ДНР!» Військовослужбовець перебував у стані сп'яніння, проте його заяву все одно необхідно було перевірити, оскільки «йде війна... всюди ДНР-івські шпигуни». Військовослужбовці вибачилися за «помилку» і попросили Андрія не створювати проблем його кривдникові, який, за їхніми словами, був контужений в боях за донецький аеропорт, сильно психологічно травмований і при цьому повинен годувати родину з малолітніми дітьми.
З урахуванням цих обставин Андрій прийняв рішення не давати справі хід і просив Х`юман Райтс Вотч не розкривати інформацію про підрозділ, де його утримували, та місце розташування відповідної військової бази. При цьому він підкреслив, що його випадок не поодинокий. За його словами, аналогічного недозволеного поводження з боку озброєних українських силовиків за останній рік зазнали десятеро його знайомих молодих мешканців Авдіївки чоловічої статі, включаючи незаконне затримання, побої та здирництво. Андрій повідомив, що одному зі знайомих військовослужбовці підкинули три гранати, і тому довелося відкуповуватися за 15 тис. гривень, щоб вийти на свободу. Андрій також стверджував, що багатьох українських військовослужбовців в Авдіївці часто бачать нетверезими - як на службі, так і в позаслужбовий час. На помітну присутність в Авдіївці нетверезих військовослужбовців, особливо в темний час доби, дослідникам Х`юман Райтс Вотч скаржилися інші місцеві жителі.
***
Ще один епізод недозволеного поводження, який ми задокументували в Авдіївці, пов'язаний із заявою про вторгнення групи українських військовослужбовців до однієї з квартир багатоквартирного будинку по вул. Молодіжній у другий тиждень травня 2015 року. Військовослужбовці заявили мешканцям - Наталі, Миколі, їх 26-річному синові Олександру та 15-річній доньці Марії (справжні імена не розголошуються на прохання респондентів), що ті співпрацюють з ДНР, із застосуванням надмірної сили затримали обох чоловіків і вистрілили з пістолета Наталі під ноги: куля по дотичній зачепила ліву ногу, викликавши легкий опік та гематому. За словами Миколи, унаслідок жорстокого затримання він отримав перелом ребра. Члени сім'ї також заявили, що Микола та Олександр зазнали досить суворого допиту, який супроводжувався погрозами; Олександра били з метою змусити до зізнання.
Х`юман Райтс Вотч опитала Миколу, Наталю та Марію в Авдіївці 20 липня 2015 року. За їхніми словами, близько 21:00 до їхньої квартири увірвалася велика група військовослужбовців. Вони нічого не пояснювали і не надали жодної санкції на обшук. Відразу поклали обох чоловіків на підлогу, скрутили, взяли в наручники і потягли за двері. Микола розповів Х`юман Райтс Вотч, що військовий навалився на нього всім тілом і скрутив настільки жорстко, що зламав йому ребро, через це він відчував сильний біль і труднощі з диханням: «Вони нічого не пояснювали. Я б спокійно з ними пішов, якби сказали, що я заарештований. І син теж. Арештуйте, допитати, перевірте - заради бога, але ж не так! Вони кричали, що ми шпигуни ДНР, обзивали, штовхали... Я прямо відчув, як у мене з правого боку ребро хруснуло - досі відчувається дискомфорт, хоча вже більше двох місяців минуло, а перші дні я насилу міг сидіти або лежати - такий біль. Близько місяця на повні груди вдихнути не міг, все боліло».
Наталя намагалася перешкодити військовослужбовцям забрати її чоловіка та сина. Вона кричала, плакала, чіплялася за них. Командир наказав їй відійти і пригрозив відкрити вогонь. Коли Наталя не підкорилася, він вистрілив з пістолета в підлогу на темних сходах, імовірно цілячись Наталі під ноги, і куля по дотичній зачепила зовнішній бік її лівої ступні. Поки одна група військовослужбовців тягла Миколу та Олександра вниз сходами, інша піднялася до квартири, де в стані шоку лишалася 15-річна Марія.
Наталя заскочила до джипу військових, куди заштовхали її чоловіка та сина; там знаходилися вилучений сімейний комп'ютер та мобільні телефони. Вона розповідала Х`юман Райтс Вотч: «Коли вони почали тягти їх з квартири, я буквально повисла на них зі сльозами:« Не пущу!» Головний кричав на мене, що я сепаратистка донецька і через таких, як я, йому життя немає, ображав, слова казав всякі, образливі для жінки... Потім з пістолета вистрілив... - я відчула опік і різкий біль: на нозі надувся здоровий кривавий міхур, але не могла ж я кинути чоловіка та сина одних з цими людьми. Думала, що вони їх вб'ють. Дошкандибала на одній нозі вниз і буквально встрибнула до них в машину».
За словами Марії, всі події, пов'язані із затриманням її батька і брата, та стріляниною на сходах, зайняли не більше десяти хвилин. Ті військовослужбовці, які лишалися в квартирі, після цього почали обшук, «перевертаючи все догори дном». Марія була вкрай налякана, її трясло, вона не могла вгамувати ридання. Один з військовослужбовців гаркнув на неї, наказавши «заткнутися», якщо вона не хоче, щоб її «забрали і розібралися» з нею. Дівчина продовжувала плакати, і військовослужбовці перестали звертати на неї увагу.
Як розповіли члени цієї родини, Миколу та Олександра відвезли до відділку міліції в Авдіївці і там допитали окремо. Наталю залишили чекати в коридорі. За словами Миколи, на допиті стало зрозуміло, що приводом для затримання та обшуку послужила опублікована в інтернеті фотографія, на якій була знята частина сусіднього багатоквартирного будинку, а також військова машина, що стояла у дворі. Цей багатоквартирний будинок до війни був звичайним житловим будинком, а тепер він використовується як база українських військових. За кутком зйомки військові дійшли висновку, що знімок був зроблений з балкона квартири Миколи. Він розповів Х`юман Райтс Вотч: «Ставили мені питання всякі, про мою «роботу на ДНР»: які завдання отримував, що знімав для них... Говорили, що перевірять всі дані з мобільних телефонів і в комп'ютері - якщо знайдуть ці фотографії або ще щось на підтвердження - дружину мою заведуть і прямо у мене на очах будуть гвалтувати».
Не виявивши жодниз підозрілих даних на комп'ютері і мобільних телефонах членів сім'ї, військові близько опівночі заявили Миколі, що той може йти. Микола та Наталя спробували дізнатися про сина, але їм лише відповіли, що з «ним ще розбираються». За словами Миколи, Наталі та Марії, Олександр повернувся додому під ранок. Він розповів, що спочатку військові допитували його у відділку міліції, після чого наділи на голову пакет і відвезли до невідомого місця, де почали бити кулаками і ногами в берцах, вимагаючи зізнатися, що він працює на ДНР і в тому, що саме Олександр зробив той знімок. Родичі Олександра повідомили Х`юман Райтс Вотч, що від побоїв у того на обличчі і на тілі залишилися численні синці і що він два дні не вставав з ліжка.
Ані Олександр, ані Наталя, ані Микола не зверталися до медиків, щоб задокументувати травми, про які вони нам повідомили. На момент інтерв'ю бічна сторона ступні у Наталі виглядала деформованою, Микола скаржився на залишковий несильний біль у грудях. Побоюючись проблем з боку військових, родина не зверталася зі скаргами на дії військових, і з тієї ж причини наші співрозмовники просили нас не розголошувати їхні справжні імена.
