Щороку 19 січня українські активісти та активістки проводять акцію пам'яті адвоката-правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової, яких у Москві 2009 року застрелив праворадикальний російський націоналіст.
У попередні роки ці акції намагалися зірвати аґресивні молодики з ультраправих радикальних угруповань, як-от «С14», «Традиція і порядок» тощо. 2018 року поліція затримала кількох активістів, але саму акцію не розганяла. Акції пам'яті відбувались і далі у 2019-му та 2020-му. Проте цього року все склалося інакше.
Як повідомляє організатор акції протесту, щойно в Києві на Контрактовій площі зібралося близько 30 активістів і активісток, підійшли правоохоронці та сказали, що сьогодні акції не буде. Коли активісти й активістки послалися на своє конституційне право на свободу мирних зібрань, поліція відповіла, що «конституція в карантин не діє».
Було затримано 13 учасників і учасниць. За ствердженням поліції, їх просто «запросили пройти до відділку», проте відео та повідомлення журналістів свідчать про інше: правоохоронці затягнули людей до автозака, де, як розповів мені організатор акції, поліціянти вчиняли фізичне та вербальне насильство над людьми, а один ударив його по обличчю.
Активістів і активісток звинуватили у порушенні карантинних обмежень, запроваджених із метою запобігання поширенню на території України Covid-19. Усіх затриманих було звільнено до судового засідання, проте їм загрожують чималі штрафи аж до 17 000 гривень (приблизно 600 доларів США).
Поліція також завадила проведенню другої акції протесту, запланованої на пізніший час того ж дня на Михайлівській площі.
Щоб запобігти поширенню Covid-19, влада України має право обмежувати публічні зібрання, проте реалізує вона це право вибірково. Наприклад, під час січневого локдауну по всій Україні пройшли масові акції протесту проти підвищення тарифів на комунальні послуги. Деякі з них тривали протягом кількох днів за участі сотень людей і поліція ніяк на це не реагувала.
За словами одного з організаторів акції пам’яті, зростання рівня насильства з боку ультраправих є для влади «табуйованою темою». «Радикали вважають, що поліція на їхньому боці, – додає він, – та навіть вихваляються цим у соціальних мережах».
Активісти та активістки не раз закликали український уряд зайняти позицію «нульової толерантності» щодо зростання насильства з боку правих. Однак правоохоронні органи вкрай рідко відкривають провадження і часто не роблять нічого, аби виявити винних у скоєні злочину, навіть у тих випадках, коли ті відкрито і зухвало беруть на себе відповідальність за скоєні на ґрунті ненависті злочини. Безкарність їх тільки надихає.
Українська влада повинна захищати право своїх громадян на мирні зібрання та притягувати до відповідальності тих, хто пропаґує насильство або злочини на ґрунті ненависті. Люди в Україні не мають вагатися, на чиєму боці поліція.
