Чоловік і діти дивляться на російські танки у вантажних вагонах після їхнього прибуття до селища Гвардійське поблизу кримського міста Сімферополь 31 березня 2014 року.

© 2014 Reuters

«Це був наш дім, але тепер його нема».

Це сказала нам мешканка Сімферополя (яка з міркувань безпеки просила не називати її) під час розмови у Криму, українському півострові, від лютого 2014 року окупованому Росією. Після трьох років вона вже не почувається як удома там, де виросла.

Від початку окупації Криму у лютому 2014 року, російська влада нещадно придушує інакомислення і створює атмосферу страху та ворожнечі. Тих, хто критикує російську окупацію, піддають насильницьким зникненням, убивають, затримують за сфабрикованими кримінальними справами або ж забороняють їм в’їзд до Криму. За три роки більшість незалежних ЗМІ та правозахисників були змушені покинути Крим. Одиниці, які залишилися, перебувають під дедалі сильнішим тиском з боку влади.

У середині квітня ми інтерв’ювали у Криму кілька десятків людей. Більшість із них говорили, що відчувають кризу з правами людини. Але зовнішній світ мало що знає про це, бо російська влада фактично унеможливила всебічний моніторинґ прав людини на півострові. Не сприяє справі і громіздка бюрократична процедура отримання від українського уряду дозволу на поїздку до Криму.

Через те, що замовкло багато незалежних і критичних голосів, ми побачили та відчули у Криму загрозливу атмосферу.

Починаючи від 2014 року ми задокументували факти переслідування проукраїнських активістів і кримських татар – корінної на Кримському півострові переважно мусульманської етнічної меншини, яка активно та мирно виступає проти російської окупації. Переслідування тривають, але за межами Криму про це не знають. Ми знайшли також докази того, що кілька мешканців Криму, які відмовилися від отримання російського громадянства, і далі зазнають дискримінації у сфері працевлаштування, освіти й охорони здоров’я. Про випадки такого штибу також ідеться у доповіді ООН.

Дискримінація мешканців Криму, які відмовилися отримувати російські паспорти

Окупувавши Крим, Росія негайно розпочала процедуру надання кримчанам російського громадянства. Ця процедура не була настільки простою, щоб дозволити кожному охочому подати на громадянство. Росія вимагала, щоб кожний постійний мешканець Криму з українським громадянством або подав заяву про прийняття до громадянства Російської Федерації, або ж повідомив про намір залишити собі українське громадянство. За три роки більшість кримчан отримали російські паспорти.

Годі сумніватися, що багато кримчан прийняли російське громадянство, бо щиро цього хотіли. Але чимало людей, з якими ми говорили, зрештою приймають російське громадянство (чи отримують дозвіл на постійне проживання в Росії) з необхідності – аби мати медичне обслуговування та можливість зберегти чи знайти роботу.

Доступ до медичного страхування у Криму залежить від наявності російського паспорта або дозволу на постійне проживання. Російський уряд заявляє, що нікого не примушували приймати російське громадянство, але насправді кримчанам не дали можливості вільного та чесного вибору. Попри примус, дехто відмовився подавати заяву про прийняття  громадянства Російської Федерації, або ж, як кілька опитаних нами представників кримськотатарської громади, зайняв принципову позицію не вдаватися до жодних заходів щодо статусу свого громадянства.

Деякі з опитаних нами людей, які відмовились отримувати російське громадянство або ж не змогли його здобути, повідомили, що не можуть собі дозволити приватне медичне обслуговування і змушені або виїжджати на материкову частину України, або ж просити допомоги у лікуванні та придбанні ліків у своїх друзів і знайомих медичних працівників.

Кілька людей без російських паспортів розповіли нам, що їм було відмовлено у медобслуговуванні через відсутність у них медичного страхування. А лікар із Сімферополя розказав, що його 25-річна донька, яка не мала російського паспорта, рік тому захворіла. Вона не отримала своєчасної медичної допомоги, тому що не мала медичного страхування. Протягом двох тижнів її стан стрімко погіршився. Вона померла за кілька годин по тому, як її нарешті ушпиталили. Один із власників українського паспорта повідомив нам, що коли 2016 року у нього було запалення легенів, то він не зміг отримати медичної допомоги, бо не мав ані страхування, ані достатньо коштів на приватне медичне обслуговування. Врешті-решт він звернувся за медичною консультацією до свого товариша, який був лікарем.

Роботодавці не хочуть брати на роботу людей без російських паспортів. Почасти це можна пояснити тим, що оформляти на роботу іноземця – складна бюрократична процедура. У деяких випадках роботодавці чинили тиск на робітників, аби ті отримали російські паспорти, погрожуючи їм звільненням у разі відмови.

Кілька людей розповіли нам, що їх було звільнено або понижено у посаді через занадто гучне висловлювання «антиросійських» поглядів. Учитель із Сімферополя Леонід, чиє прізвище не називаємо з міркувань безпеки, розказував, що у березні 2015 року у школі, де він протягом кількох років викладав історію, стало відомо про його участь у проукраїнському мітингу. Керівництво школи веліло йому звільнитися за власним бажанням. Він відмовився, а наступного дня його було звільнено. Незважаючи на всі зусилля, Леонід не зміг знайти іншу викладацьку роботу в Криму. Донька кримськотатарського активіста, проти якого нині порушено кримінальну справу, повідомила нам, що роботодавець понизив її у посаді, коли довідався про критичне ставлення її батька до дій Росії у Криму.

Навчання українською мовою

За повідомленнями Кримської правозахисної групи (незалежної організації), з посиланням на дані «Міністерства освіти» Криму, протягом трьох років у Криму кількість учнів у класах із українською мовою навчання скоротилася з 13 589 учнів 2013 року до 371 учня 2016 року.

Під час розмови з батьками ми довідалися, що адміністрація шкіл, де навчаються їхні діти, чинить на них тиск, аби ті не віддавали своїх дітей до класів із українською мовою навчання, а потім ці класи вилучаються із навчального плану нібито через брак учнів. Один чоловік розповів нам, що у Сімферополі двоє його дітей змушені були припинити навчання українською мовою. Його син мав піти до 9-го класу з українською мовою навчання, але у вересні 2014 року його клас було поділено на два менші з російською мовою навчання. Він послав свого сина навчатись у школу до Львова, в Західній Україні, аби той міг завершити освіту українською мовою. Його донька два роки провчилась у класі з українською мовою навчання. У вересні 2014 року до її класу долучилося кілька російськомовних дітей із Східної України і шкільна адміністрація зробила його класом із російською мовою навчання. Тепер донька цього чоловіка отримує освіту російською мовою.

Проблему доступу до шкільної освіти українською мовою у Криму розглядав найвищий судовий орган ООН – Міжнародний Суд. 19 квітня суд ухвалив рішення у справі Україна проти Російської Федерації, стверджуючи, що Росія в Криму проводить кампанію «культурного знищення», запроваджуючи, зокрема, обмеження на школи з українською мовою навчання. Суд зазначив, що такі обмеження можуть «завдати непоправної шкоди правам етнічних українців у Криму» та одноголосно зобов’язав Російську Федерацію «забезпечити доступ до освіти українською мовою». Остаточного рішення по суті справи наразі не винесено.

Набуття освіти українською мовою є одним із багатьох питань, якими опікується неформальне об’єднання громадян у Сімферополі «Український культурний центр» (УКЦ). Ми зустрілися з кількома членами УКЦ, які регулярно збираються у маленькій кімнатці з кількома стільцями, аби поговорити українською мовою про українську культуру та історію. Вони розповіли, що місцеві правоохоронці ретельно наглядають за засновниками та членами УКЦ і виносять їм попередження, аби примусити їх припинити проведення мирних культурних і політичних громадських заходів. Один із засновників 2016 року був змушений тікати на материкову частину України, бо проти нього у Криму порушили кримінальну справу. У нього вдома було проведено обшук.

Відповідно до міжнародного законодавства, Росія як окупаційна влада, має зобов’язання забезпечувати у Криму громадський лад і безпеку та водночас поважати закони України, що діяли до березня 2014 року, якщо тільки для цього нема нездоланних перешкод. Крім того Росія має дотримуватись у Криму міжнародного права прав людини. Натомість Росія порушує свої зобов’язання окупаційної влади. Вона ізолює Крим від міжнародного контролю, порушує права та завдає багатьом кримчанам надмірних страждань, порушуючи серед інших прав, право на свободу, охорону здоров’я, роботу й освіту. Російська влада має вжити термінових заходів для захисту людей, які живуть на території, що перебуває під її контролем, а також забезпечити міжнародним організаціям і правозахисникам можливість проводити моніторинг ситуації у Криму.