Школа № 3 в Красногорівці, східна Україна

© Bede Sheppard, Human Rights Watch

Ніна Миколаївна намагається зосередитися на гарних спогадах. Вона стає живою і пристрасною, коли згадує про урочистості, які вона як директорка, проводила у школі № 3 містечка Красногорівка. Тоді, у день Святого Миколая, вчителі спитали учнів, що вони найбільше хотіли б отримати у цей день, а потім кожній дитині вручили невеликий подарунок. І було свято, коли всі збиралися разом та лунав маленький дзвоник, сповіщаючи кінець навчального року. 

Ніна Миколаївна розповіла, що у 2015 році учні цієї єдиної україномовної школи в Красногорівці, що знаходиться на контрольованій Урядом території східної України, сподівалися, що цей дзвінок сповістить про надію на кінець війни.

Та коли Ніна Миколаївна почала розповідати нам, що сталося з її школою 3 червня 2015 року, вона спохмурніла та зіщулилася, щільніше загортаючись у штучне хутро на комірі свого пальто.

Рано вранці з боку контрольованої ополченцями території почався обстріл важкою артилерією, котрий тривав 13 годин. Школа постраждала від 12 прямих влучень, а на шкільній території з’явилася велика кількість воронок від снарядів. Ніна Миколаївна намагалася добігти до школи, але тричі солдати повертали її назад, бо то було дуже небезпечно.

За 700 метрів від школи знаходився КПП, який, можливо, і був мішенню ополченців, але характер обстрілу дозволяє припустити, що хоча повстанці і намагалися влучити у КПП, вони також цілили у саму школу. Під час конфлікту в східній Україні обидві сторони звикли використовувати школи як військові бази. Але місцеві жителі розповіли Х'юман Райтс Вотч, що зранку, після урочистого дня останнього дзвоника, військових на території школи не було. Як зазначила адміністратор школи Тетяна Петрівна: “У школу влучили 12 снарядів підряд. Вони точно не були націлені у КПП, або ж це були вкрай невлучні постріли.”

Умисні прицільні атаки на школу, якщо її приміщення не використовується для військових цілей, вважаються військовими злочинами.

Крім того, ці атаки заважають учням школи № 3 отримати гарну освіту. Ця школа зараз зачинена, незважаючи на всі зусилля місцевої спільноти усунути пошкодження. Учнів цієї школи та трьох інших шкіл, пошкоджених під час конфлікту, було переміщено до єдиної діючої школи у Красногорівці. Але притік нових учнів призвів до переповненості, тож школа наразі змушена працювати у дві зміни, а кількість навчальних годин для кожної зміни була скорочена.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я від початку конфлікту навесні 2014 року під час бойових дій на сході України щонайменше 70 дітей були вбиті і щонайменше 194 дитини зазнали поранень. Хоча домовленості про припинення вогню офіційно набули чинності, але на початку листопада, після того як ми зустрілися з Ніною Миколаївною, бойові дії поблизу Красногорівки знову розпочалися, буквально наступного ранку після нашої зустрічі. Таким чином, учні, вчителі та школи як і раніше перебувають у небезпеці.

З цієї причини Україна повинна терміново підписати Декларацію про захист шкіл, що є політичним зобов'язанням, схваленим на даний час 51 державою, серед яких чимало країн, де тривають або нещодавно тривали збройні конфлікти. Декларація окреслює конкретні заходи, які мають вжити країни для захисту учнів, вчителів та шкіл у часи війни.

Наступного дня після нападу на школу № 3 у Красногорівці учні та їх батьки опинилися на шкільному подвір’ї з лопатами та відрами в руках, готові почати прибирання. Коли Ніна Миколаївна побачила у шкільному дворі групу дітей, готових до роботи, то не змогла стримати сліз. Учні сказали їй: «Не хвилюйтеся. Колись до цієї ж школи підуть і наші діти».

Через військовий конфлікт український уряд стикається з безліччю термінових потреб у фінансових ресурсах, але гарантія того, що школи отримають адекватну підтримку на відновлення, має бути пріоритетом, щоб забезпечити реалізацію права дітей на освіту.

У той же час Ніна Миколаївна прямо говорить, що вона буде відкритою до будь-яких пропозицій допомоги, від кого завгодно. Вона пам'ятає, як ще молодою жінкою за радянських часів вона жертвувала кілька копійок на пошті на купівлю невеличкої благодійної марки, на якій зазначалося, що її гроші підуть на їжу для голодної дитини в Африці. Тепер вона вважає себе, за її власними словами, «жебрачкою, що просить про допомогу» в усьому, від взуття та продуктів харчування для дітей, до дерева та черепиці для відновлення школи. Відчувається, що гордість не дозволила б Ніні Миколаївні просити щось для себе, але немає нічого, що вона не змогла б зробити для своїх учнів.

Вона боролася за те, щоб її школа продовжувала працювати протягом 2014-2015 навчального року, навіть попри те, що інші школи в Красногорівці зачинили свої двері. Її учні слізно прохали не припиняти навчальний процес, щоб зберегти бодай якусь частку звичного життя. Батьки приводили дітей у школу № 3 з інших шкіл, які зачинилися під час найзапекліших боїв, і чекали їх до закінчення уроків. «Вони казали мені, що я збожеволіла. Всі казали нам, що то було дуже небезпечно. Але я просто знала, що ми повинні були це робити», - зазначила Ніна Миколаївна.