Минулого тижня Київський суд визнав незаконною відмову трансгендерному чоловіку, який подав заявку на юридичне визнання гендеру. Згідно ухвали суду, людина не повинна доводити, що вона пройшла стерилізацію, щоб отримати документи, які відповідають її бажаному гендеру, і це стало важливим переламним моментом у боротьбі українських ЛГБТ-людей за їхні права.

Юридичне визнання гендеру в Україні регулюється наказом № 60 Міністерства охорони здоров’я, котрий включає цілий ряд неприйнятних вимог, таких як обов’язкове перебування у психіатричній лікарні, отримання діагнозу «Транссексуалізм» та принизливу перевірку  спеціальною Комісією – групою медичних експертів.

Interior Ministry members stand guard as activists take part in the so-called Equality March, organized by a lesbian, gay, bisexual and transgender (LGBT) community, in Kiev, Ukraine, June 6, 2015.

© 2015 Reuters

Наказ № 60 не містить прямої вказівки про стерилізацію, але де-факто вона була частиною процедури, бо Комісія та Інститут Урології національної академії наук України вважали її обов’язковою вимогою.

Примусова стерилізація трансгендерних людей порушує фундаментальні права людини. Експертні органи говорили про це протягом багатьох років.

У 2009 році Комісар Ради Європи з прав людини зазначив: «Викликає велике занепокоєння те, що транссексуальні люди лишаються єдиною групою в Європі, котра змушена проходити узаконену  і регульовану державою примусову стерилізацію». Професійна асоціація у сфері здоров’я  трансгендерів (WPATH) у 2010 році закликала скасувати будь-які вимоги стерилізації в рамках юридичного визнання гендерної ідентичності.

У 2013 році Спеціальний доповідач ООН з тортур назвав примусову стерилізацію будь-кого – і, зокрема, трансгендерів – «актом насильства, формою соціального контролю і порушенням права на свободу від тортур та інших видів жорстокого, нелюдського та принизливого для гідності поводження чи покарань».

У 2014 році 7 агентств ООН і, зокрема, Всесвітня організація охорони здоров'я, у спільній заяві засудили проведення стерилізації без повної, вільної та інформованої згоди особи.

У кафкіанській судовій справі трансгендерного чоловіка, який бажав пройти операцію зі зміни статі, котра включає стерилізацію, і отримав відмову через те, що він раніше не був стерилізований, Європейський суд з прав людини у 2015 році постановив, що ця вимога є порушенням його права на повагу до приватного життя.

Зростає глобальний рух в бік скасування образливих і принизливих медичних вимог до трансгендерних людей, які ті мають виконувати для юридичного визнання бажаного гендеру. Медицина відіграє свою роль у підтримці трансгендерів, але юридичне визнання гендеру має бути повністю відокремлене від усіх медичних процедур.

Україна має переглянути багато аспектів процедури юридичного визнання гендеру і привести її у відповідність із кращими міжнародними практиками, зробивши процедуру ефективною, недорогою і прозорою. Це рішення суду є ще одним невеликим обнадійливим кроком до змін на краще у цьому процесі.