(Берлiн) — Обмеження пересування, запроваджені урядом України, спричинили серйозні затримки у доставці гуманітарної допомоги, зокрема, лікарських препаратів та медичного обладнання, для цивільного населення, що мешкає на підконтрольних ополченцям територіях Східної України. Х’юман Райтс Вотч опублікувала нове відео, спираючись на інтерв’ю з медиками та пацієнтами.
Обмеження також серйозно ускладнюють доступ цивільних осіб на цих територіях до безкоштовного медичного обслуговування (фінансованого державою) — воно доступне тільки у районах, контрольованих урядом. Х’юман Райтс Вотч виявила, що пацієнти, які отримують лікування від ВІЛ, туберкульозу та опіоїдну замісну терапію, стикаються з перебоями у постачанні життєво необхідних ліків.
“Затримки постачання лікарських засобів у поєднанні з пропускною системою та військовими діями, створюють масовий дефіцит у медичних установах", — відзначає Юлія Горбунова, дослідниця Х’юман Райтс Вотч з Європи та Центральної Азії. Це ставить під загрозу життя людей із серйозними захворюваннями та всіх, хто потребує медичної допомоги на цих територіях”.
Дослідники Х’юман Райтс Вотч провели три дні у Києві і сім днів у Донецькій області, опитуючи особисто чи по телефону лікарів, інший медперсонал, пацієнтів, місцевих жителів, волонтерів та членів незалежних груп, які постачають гуманітарну допомогу на постраждалі від конфлікту території.
У листі, надісланому 6 березня 2015 року, Х’юман Райтс Вотч звернулася до українського уряду із проханням перевірити, чи не чинять негативний вплив на здоров'я цивільного населення запроваджені ним обмеження на в’їзд та виїзд із підконтрольних ополченцям районів.
Представники кількох місцевих та міжнародних гуманітарних організацій розповіли Х’юман Райтс Вотч, що починаючи з січня вони стикалися з обмеженнями і затримками, коли намагалися перевезти лікарські засоби та медтехніку, необхідну для здоров'я цивільного населення, у райони, підконтрольні ополченцям. На думку Х’юман Райтс Вотч, у деяких випадках ці обмеження та затримки не можна пояснити міркуваннями безпеки.
У листопаді 2014 року, українська влада перестала фінансувати державні послуги та соціальні виплати – зокрема, бюджети лікарень, виплати пенсій та соціальне забезпечення - на підконтрольних ополченцям територіях. Цивільні особи мають право в’їзду у підконтрольні уряду райони, щоб отримати свої соціальні виплати. У січні уряд також почав запроваджувати правила, які вимагають від цивільних осіб отримання спеціальної перепустки для переміщення між територіями, контрольованими ополченцями та контрольованими урядом. Х’юман Райтс Вотч встановила, що сили ополченців, які здійснюють ефективний контроль над районами Донецької і Луганської областей, були нездатні компенсувати нестачу, спричинену припиненням державного фінансування послуг і платежів. Людям з територій, контрольованих ополченцями, які потребують безкоштовного лікування у державних закладах, тепер доводиться їздити на території, контрольовані урядом, але часто вони не в змозі це зробити – через відсутність грошей та інших ресурсів для того, щоб приїхати і зареєструватися. Також люди змушені самі забезпечувати догляд за хворими чи літніми членами родини, котрі не мають можливості подорожувати за станом здоров’я або, ще гірше, через бойові дії.
Всі сторони конфлікту повинні виконувати свої зобов'язання згідно міжнародного гуманітарного права та у рамках Мінської угоди про припинення вогню від 13 лютого, а саме — забезпечити доступ до гуманітарної допомоги мирним жителям, які її потребують.
Український уряд має право контролювати в'їзд і виїзд з контрольованих ополченцями територій, однак всі сторони конфлікту повинні дозволити та гарантувати швидкий та безперешкодний доступ до гуманітарної допомоги цивільному населенню. Доступ до гуманітарної допомоги не може бути обмежений з довільних причин, і жодна зі сторін не має створювати нестерпні умови для цивільного населення, використовуючи їх як метод ведення війни.
Уряд також має дотримуватися своїх міжнародних зобов'язань у сфері прав людини щодо забезпечення права на здоров'я та інших економічних та соціальних прав, а також свободи пересування цивільного населення. Ці зобов’язання поширюються на права, передбачені угодами, до яких долучилася Україна — такими як Європейська Конвенція з прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права.
На територіях, що знаходяться під ефективним контролем сил ополченців, на ці сили покладається відповідальність за забезпечення цивільних осіб речами першої необхідності -зокрема, медикаментами. І хоча українська влада не має жодних зобов'язань у рамках міжнародного гуманітарного права надавати пряму фінансову допомогу інституціям, що діють під контролем повстанців, її зобов'язання щодо цивільного населення у сфері прав людини не зникають через наявність конфлікту.
У своєму листі Х’юман Райтс Вотч зазначає, що український уряд і де-факто влада на підконтрольних повстанцям територіях не мають перешкоджати наданню гуманітарної допомоги і повинні організувати доступ мирних мешканців до неї. Уряд України та сили ополченців, що контролюють ці території, повинні видати відповідні інструкції військам, персоналу контрольно-пропускних пунктів та їх командуванню, щоб гарантувати, що постачання ліків та надання медичної допомоги цивільному населенню на територіях, контрольованих ополченцями, не припиняються через довільні або необґрунтовані затримки, згідно з гуманітарним правом та Мінською угодою.
«Деяким найбільш уразливим групам населення на підконтрольних ополченцям територіях лишається тільки сподіватися на допомогу гуманітарних організацій, щоб отримати певні препарати та медичні послуги», — відзначає Горбунова. «Перешкоди у постачанні ліків, на кшталт довільних затримок на контрольно-пропускних пунктах, можуть украй негативно вплинути на їхнє здоров'я, призвівши до страшних і навіть смертельних наслідків».
Обмеження та їхні наслідки
У листопаді уряд України припинив надання державних послуг на підконтрольних повстанцями територіях. Кошти з державного бюджету, призначені для лікарень, включно з тими, що йшли на зарплату персоналу, більше не виплачувалися. 9 лютого Київський районний апеляційний суд частково скасував це рішення, але досі не зрозуміло, чи уряд здійснив якісь кроки аби виконати постанову суду, чи збирається її оскаржувати.
Правила пересування, запроваджені українським урядом у січні, вимагають отримання спеціальної перепустки, яку видає координаційна група Служби безпеки України, для переміщення між територіями підконтрольними уряду і підконтрольними ополченцям. Громадяни, які проживають на підконтрольних ополченцям територіях, повинні отримувати перепустки на урядових блокпостах і проходити бюрократичну процедуру, що вимагає мінімум двох відвідувань блокпосту. Багато людей скаржаться на довгі черги, які треба вистояти, щоб здати документи. Положення визначає максимальний 10-денний період очікування, але кілька людей, які живуть у Донецьку та поблизу, розповіли, що їм довелося чекати близько трьох тижнів, і деякі з них досі не отримали перепустки.
Незалежні гуманітарні групи, котрі діють у регіоні, зокрема, «Лікарі без кордонів», розповіли, що вони мають можливість працювати на підконтрольних ополченцям територіях і успішно отримували перепустки. Але деякі з опитаних вказували на ускладнення, з якими вони стикаються, коли мова йде про надання гуманітарної допомоги та постачання медикаментів.
Волонтерські групи, які надають адресну допомогу найбільш уразливим групам на підконтрольних ополченцям територіях, повідомили про ускладнення, пов'язані із затримками або відмовами у наданні дозволу на перевезення гуманітарної допомоги через контрольно-пропускні пункти. Один із організаторів місцевої групи «Відповідальні громадяни» Дмитро Шибалов, розповів Х’юман Райтс Вотч про випадки, коли і українські військові на державних КПП, і ополченці на своїх відмовлялися пропускати їхні вантажі без будь-якого раціонального пояснення.
Лікування туберкульозу та ВІЛ
Люди, які отримують лікування від туберкульозу (ТБ), ВІЛ та опіоїдну замісну терапію (ОЗТ) є однією з найбільш уразливих груп на підконтрольних ополченцям територіях Донецької та Луганської областей. Обмеження пересування та затяжні бої серйозно вплинули на їхнє лікування та спричинили серйозний ризик для деяких з них. Лікування ВІЛ, туберкульозу та вірусних гепатитів у Східній Україні перебуває у критичному стані — у лікарнях не вистачає медикаментів та діагностичного обладнання.
За даними Х’юман Райтс Вотч та Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні, на підконтрольних ополченцям територіях Східної України мешкає більше 16 000 ВІЛ-позитивних людей, серед яких понад 7000 отримують антиретровірусну терапію. Також там перебувають близько 2300 осіб з активними формами туберкульозу, серед яких понад 500 — хворі на туберкульоз із множинною лікарською стійкістю.
Лікарі, що надають допомогу пацієнтам з ВІЛ та туберкульозом на підконтрольних ополченцям територіях, в лютому розповідали Х’юман Райтс Вотч, що їхні колеги стикалися з тривалими затримками в отриманні дозволу на нові поставки необхідних ліків з підконтрольних уряду регіонів.
Уряд також має затвердити розроблений у січні регламент, який дозволить гуманітарним організаціям постачати на підконтрольні ополченцям території метадон і бупренорфін, необхідні для замісної терапії. Медичні центри у Донецькій та Луганській областях, можливо, будуть змушені призупинити надання цієї терапії, коли запаси вичерпаються, і це може здійснити руйнівний вплив на пацієнтів, наражаючи їх на значний ризик відновлення незаконного споживання наркотиків та випадкових передозувань.
Донецький обласний центр профілактики і боротьби зі Снідом, зареєстрований у Слов'янську — на території, підконтрольній українському уряду — продовжує працювати у своєму Донецькому відділенні — під контролем ополченців. На початку лютого головний лікар Центру Микола Гражданов розповів Х’юман Райтс Вотч, що пропускна система призвела до значних затримок у постачанні діагностичних тест-систем та антиретровірусних препаратів до регіону, зокрема, у Донецьк та прилеглі міста, такі як Горлівка та Макіївка.
Заступниця директора Центру, доктор медичних наук Валентина Павленко на початку лютого заявила, що її колеги були змушені чекати три тижні, щоб отримати перепустки для поїздки до Слов’янська, звідки вони мали привезти до Донецька АРВ-препарати та діагностичні системи. За її словами, хоча зрештою вони і отримали перепустки на початку березня, понад 6000 ВІЛ-позитивних пацієнтів, що перебувають на підконтрольній ополченцям території Донецька, ризикують лишитися без медичної допомоги. Гуманітарний конвой зрештою зміг доставити ліки, яких має вистачити до квітня. Припинення лікування може призвести до погіршення стану пацієнтів, спричинити тяжкі і навіть летальні наслідки.
Володимир Мозговий, головний лікар Донецького обласного центру боротьби з туберкульозом, на початку лютого розповідав, що в центрі достатньо препаратів першої лінії, щоб забезпечити безперервне лікування ще протягом місяця. Але запаси другої лінії терапії, від туберкульозу, резистентного до терапії першої лінії, а також препаратів для лікування станів, пов’язаних із туберкульозом, майже вичерпалися. У центрі наразі проходять лікування понад 500 пацієнтів, серед яких 40 дітей.
У центрі ще в грудні вичерпалися засоби для оперативної діагностики туберкульозу і тепер діагностика може зайняти кілька місяців, а не днів. Швидка діагностика дуже важлива для лікування туберкульозу із лікарською стійкістю.
Мозговий також повідомив, що від початку конфлікту збільшилася кількість пацієнтів, які звертаються із запущеними формами туберкульозу, тому що багато людей на цих територіях не могли дозволити собі поїхати до лікаря, чи опинилися в зоні активних бойових дій. Іноді вони проводили по кілька тижнів або місяців в умовах антисанітарії у підземних сховищах, що погіршувало їх стан і створювало ризик зараження інших. Мозговий також додав, що протягом кількох тижнів наприкінці 2014 року центр не мав анестетиків, необхідних для проведення операцій, але у січні вони отримали поставку від гуманітарних організацій.
Опіоїдна замісна терапія
Замісна терапія доступна на території, підконтрольній уряду, але уряд досі не затвердив постанову, проект якої був запропонований у січні, щоб дозволити незалежним гуманітарним групам постачати метадон і бупренорфін на підконтрольні ополченцям території для використання у замісній терапії. І це в той час, коли запасів бупренорфіну у відповідних частинах Донецької та Луганської областей вже зовсім немає, а запаси метадону вичерпуються.
Ігор Циба, головний лікар Донецького центру лікування наркозалежності заявив на початку лютого, що хоча центр час від часу отримував необхідні матеріали та ліки від гуманітарних конвоїв, постачання препаратів для замісної терапії припинилося у вересні. Центр був змушений припинити лікування бупренорфіном на початку січня, коли запаси вичерпалися, і різко скоротити метадонову терапію.
Циба розповів, що деякі з найбільш уразливих пацієнтів, які отримують опіоїдну замісну терапію, зокрема ті, хто живе з ВІЛ, водночас хворі на туберкульоз або різні форми гепатиту. Припинення опіоїдної замісної терапії призведе до значного погіршення їх стану і може мати фатальні наслідки для деяких з них. За даними центру, станом на початок лютого 335 осіб отримують опіоїдну замісну терапію на підконтрольних ополченцям територіях Донецької області. 150 осіб отримують її у Луганську.
Юлія Дрозд, доктор медичних наук, завідувачка відділення замісної терапії у Центрі та у «Донбасі без наркотиків», неурядовій організації, котра надає медичну допомогу та забезпечує соціальну реабілітацію хворих у Донецькій області, на початку лютого розповідала: «Найбільш шокує те, що ці препарати легко доступні, але немає жодного способу отримати їх тут, бо відсутня процедура постачання. Сімдесят відсотків пацієнтів, які отримують цю терапію, також ВІЛ-позитивні; 25 відсотків з них хворі на туберкульоз і уразливі для інших інфекцій».
За даними Х’юман Райтс Вотч та Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні, станом на початок березня 600 пацієнтів у Донецькій і Луганській областях припинили опіоїдну замісну терапію через брак ліків.
Дослідники Х’юман Райтс Вотч опитали трьох пацієнток, які отримують опіоїдну замісну терапію. Олена, котра вживала героїн понад 30 років, розповіла, що змінила своє життя, почавши ОЗТ рік тому і зараз із жахом думає про те, що вона може все втратити. Тридцятип’ятирічна Рита, котра отримує метадонову терапію протягом шести років і живе з ВІЛ, сказала, що не може покинути Донецьк, бо не має грошей та родичів у інших регіонах. Вона дбає про свого 7-річного сина та стару матір, яка нещодавно перенесла інсульт і не може подорожувати. «Якщо я не прийматиму ліки, я не виживу», — сказала вона.
