(Донецьк, 23 травня 2014 року) – Антиурядові сили у Східній Україні чинять напади, переслідують та викрадають людей, яких вони підозрюють у підтримці українського уряду або вважають небажаними на цій території. Угруповання, які називають себе «Армією південного сходу», у квітні 2014 року встановили контроль над містом Луганськ і відтоді викрали десятки людей. Кілька викрадених були побиті і зазнали катувань.

Дослідники Х’юман Райтс Вотч у cхідній Україні опитали кількох людей, котрі засвідчили, що були жорстоко побиті, зазнали залякувань і погроз, перебуваючи в полоні у Луганську. Представник проукраїнської родини з сусідньої Донецької області розповів Х’юман Райтс Вотч про напад озброєних людей на його будинок, під час якого нападники вчинили стрілянину і жорстоко побили 24-річного чоловіка і його батька.

«Антиурядові повстанці використовують побиття та викрадення, щоб дати зрозуміти, що всі, хто їх не підтримує, повинні тримати рота на замку або виїхати», – коментує Хью Вільямсон, директор Хьюман Райтс Вотч з Європи та Центральної Азії. «Ці сили неконтрольовані і без перешкод чинять насильство».

Директорка школи розповіла Х’юман Райтс Вотч, що антиурядові сили викрали її під дулом пістолета прямо з робочого місця і вчинили над нею «народний суд». «Це було так страшно. Я не знаю, як моє серце не розірвалося», – каже жінка. Іншу людину протягом кількох годин били і шмагали батогом. Повстанці також викрали групу нігерійських студентів і знущалися над ними, вигукуючи расистські образи. Чимало жертв сказали Х’юман Райтс Вотч, що вони не хочуть розповідати свої історії та не дозволять їх оприлюднення, бо бояться помсти.

Всіх жертв, опитаних Х’юман Райтс Вотч, утримували в приміщенні Луганського відділення СБУ, яке повстанці використовували як штаб-квартиру та імпровізовану в’язницю.

Більшість викрадених людей були звільнені за день-два, але деякі, імовірно, досі лишаються в полоні. У більшості випадків жертвами стали місцеві проукраїнські активісти або місцеві жителі, котрі висловлювалися на підтримку уряду.

Член Спеціальної Моніторингової місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) повідомив Х’юман Райтс Вотч, що з початку квітня місія задокументувала більше десятка подібних випадків у Луганську. Принаймні одна людина – колишній лідер місцевої проурядової Самооборони – перебуває у полоні з 28 квітня.

Представник ОБСЄ в регіоні повідомив Х’юман Райтс Вотч, що минулого тижня державна міліція перестала працювати в Луганську: «Ви можете бачити міліцейські авто на вулицях, але ви поняття не маєте, хто в них знаходиться».
Місія ОБСЄ повинна публічно і регулярно звітувати про ці порушення, заявляє Х’юман Райтс Вотч. Росія має використати авторитет, який вона має серед повстанців, щоб переконати їх припинити викрадення людей, побиття і погрози.

«Викрадення, побиття і катування – це серйозні злочини, скоєні головорізами», каже Вільямсон. «Терор на сході України має припинитися».

Луганська область

14 травня група озброєних людей викрала 55-річну Олександру Шевченко, директорку школи № 42, розташованої в центрі Луганська. Вони увірвалися до директорського кабінету і вивели жінку під дулом пістолета перед учнями та іншими викладачами. Шевченко, яка має відкриту проукраїнську позицію, повідомила Х’юман Райтс Вотч, що викрадачі доставили її до будівлі Луганської СБУ, де допитували, ображали і неодноразово погрожували.

П’ятеро осіб, дехто з яких був у камуфляжі, прибули до школи близько 13:00, розповіла Шевченко. Двоє з них були озброєні автоматами Калашникова, у трьох була інша зброя:

Вони наказали мені йти з ними. Коли я відмовилася, вони почали кричати і ображати мене, пригрозили надіти на мене наручники і витягти силою. Я попросила склянку води, щоб прийняти таблетку від артеріального тиску, і спочатку вони відмовили, але потім дали її мені, щоб я не втратила свідомість. Я жахнулася, коли зрозуміла, що учні та викладачі школи, де я працювала протягом 20 років, побачать як мене забирають озброєні люди.

За словами Олександри Шевченко, викрадачі змусили її сісти до автомобіля, який під звуки сирени та «зі зброєю, вистромленою з вікон», поїхав до будинку Луганської СБУ. Викрадачі неодноразово погрожували жінці, називали її «провокаторкою», «зрадницею» і «ворогом Росії». «Це було так страшно, я не знаю, як моє серце не розірвалося», – розповіла Олександра.

У приміщенні СБУ Олександру Шевченко допитували кілька осіб, деякі з них були озброєні. Ці люди заявляли, що вони проводять «судові слухання», звинувачуючи жінку в антиросійській позиції та погрожуючи «кинути її до в’язниці на 15 років». За словами Олександри Шевченко, викрадачі привезли до СБУ матір одного з її учнів, щоб вона «свідчила» про проукраїнські погляди директорки.

Викрадачі звинуватили директорку в тому, що вона не дозволила використовувати шкільні приміщення для проведення референдуму про статус Луганської області, який відбувся 11 травня. Вони також звинуватили її у «неспроможності гідно відзначити 9 травня – День Перемоги у Другій світовій війні» та проявити повагу до ветеранів. За словами Шевченко, всі ці твердження неправдиві. «Вони [бойовики] кричали на мене, змушували мене слухати пісні, що прославляють Росію, заявляли, що України більше не існує», – розповіла жінка.

За чотири години Олександра Шевченко була звільнена. Її колеги звернулися до представників місцевої державної міліції, які відкрили кримінальну справу за цим інцидентом.

Представник ОБСЄ в Луганській області повідомив Х’юман Райтс Вотч про інше викрадення, жертва якого зазнала насильства, але боялися повідомити про порушення і навіть отримати медичну допомогу. За словами представника місії: «Рівень страху просто приголомшує».

3 травня, антиурядові збройні сили, викрали двох проурядових активістів, і жорстоко побили одного з них. Сорокарічний Олексій Біда повідомив Х’юман Райтс Вотч, що він з двома друзями пішов того дня до Луганського військомата, бо чув, що його планують захопити антиурядові сили. У натовпі, який зібрався на підтримку захоплення військомату, хтось впізнав Біду і почав кричати, що той «фашист». Незабаром він був оточений групою людей, які кричали, обзиваючи його «фашистом з Правого Сектору» (маючи на увазі українську праву націоналістичну партію). Олексій Біда розповів:

Я думаю, що місцеві жителі покликали бійців, бо ті прибули дуже швидко – п’ятеро чоловіків зі зброєю, деякі в камуфляжі. Вони схопили мене, зв’язали мотузкою руки за спиною і накинули мотузку мені на шию. Вони також схопили [мою подругу] Анну, яка намагалася порозумітися з ними, змусили нас обох сісти у авто і поїхали.

Викрадачі привезли Олексія Біду і його подругу, Анну Мокроусову, до будівлі СБУ, де їх розлучили. Вони забрали Біду в кімнату на четвертому поверсі, там роздягли його догола, зв’язали йому руки за спиною пластиковими стрічками, і били годину-півтори.

Олексій розповідає:

Вони по черзі били мене руками і ногами. Били гумовою палицею і ланцюгом – по спині, плечах і потилиці. В певний момент вони взялися за батіг. Вони ображали мене, говорили, що я з «Правого Сектора», і погрожували, кажучи: «Ви заплатите за те, що сталося в Одесі» [недавній спалах насильства в цьому місті]. Закінчивши бити, вони почали мене допитувати. Дали папірець і сказали, що для свого звільнення, я маю повідомити якусь «цінну» інформацію про себе та інших проукраїнських активістів. Вони погрожували прострелити мені ногу.

Пізніше того ж дня, людина, яка представилася керівником сил Луганського штабу, сказала Олексію Біді, що він буде звільнений, але доведеться провести ніч в будівлі через комендантську годину, введену в місті. Біді розв’язали руки і дали вдягтися. Потім його привели до іншої кімнати без ліжка, де він провів ніч.

Анна Мокроусова розповіла Х’юман Райтс Вотч, що після того, як їх з Бідою розлучили, її привели в кімнату на четвертому поверсі:

Вони перевірили мій мобільний телефон і знайшли там номери проукраїнських активістів. У мене відкрита сторінка на Facebookта в інших соціальних мережах, тому їм неважко було дізнатися про мої проукраїнські погляди. Вони обізвали мене «фашисткою». Далі вони обшукали мою сумку, знайшли документи на моє авто і сказали віддати їм ключі. Я відповіла, що ключі у мого друга, і тоді вони змусили мене подзвонити йому і сказати, щоб він їх привіз.

Мокроусова також розповіла, що викрадачі ображали її і погрожували фізичною розправою:

В певний момент вони зв’язали мені руки і ноги пластиковими стрічками і поклали на підлогу поруч з вікном, де я стояла протягом короткого часу, поки вони чекали, що будівлю буде обстрілювати українська армія. Один з чоловіків, що здавався поміркованішим за інших, приніс мені ковдру. Пізніше знов стало гірше: вони принесли кілька аркушів паперу, залитих кров’ю, сказали, що це кров Олексія і що вони вбили його. Вони також додали, що я б теж не лишилась там живою.

Наступного ранку викрадачі змусили Біду і Мокроусову вимити підлогу в холі і потім відпустили.

Анна Мокроусова не постраждала фізично. Олексій Біда отримав численні травми, порізи та синці. Він повідомив Х’юман Райтс Вотч, що пластикові ремені на зап’ястях пошкодили циркуляцію крові, і що його долоні досі онімілі. За кілька днів після викрадення Біда з родиною залишив Луганськ з міркувань безпеки. Було порушено кримінальну справу за фактом викрадення. Поліція не допитувала постраждалого і він не знає, як просувається розслідування.

Під час іншого інциденту, що стався 18 травня, антиурядові сили в Луганську затримали групу нігерійських студентів, що навчаються в університеті ім. Т. Г. Шевченка. Дослідники Х’юман Райтс Вотч опитали активістку «Луганськ – SOS», місцевої телефонної гарячої лінії, яка розповіла, що близько 2 години ночі 18 травня молода жінка зателефонувала і повідомила про інцидент. Жінка розповіла про те, що була в місцевому кафе, коли до нього увійшли 7-8 озброєних людей у камуфляжному одязі без розпізнавальних знаків. Вони наказали «всім африканцям йти з ними». Потім ці чоловіки оточили групу, в який було приблизно 20 нігерійських студентів, і змусили їх вийти, штовхаючи і вигукуючи расистські образи.

Жінка також розповіла, що після того, як студентів вивели на вулицю, вона почула звуки бійки і побачила, як озброєні люди загнали студентів в фургон і поїхали геть. Вона подзвонила в міліцію, але ніхто не приїхав. Студент-медик підтвердив у розмові з представниками Х’юман Райтс Вотч, що двоє з його одногрупників були серед затриманих.

На відео, розміщеному на YouTube18 травня, один з лідерів так званої «Південно-Східної армії Луганській Народної Республіки» Володимир Громов, стоїть перед групою з восьми темношкірих чоловіків. На відео Громов називає студентів «загоном з дружньої Африки» і заявляє, що одна з причин їхнього затримання – вживання алкоголю та куріння марихуани під час комендантської години.

21 травня Спеціальна Моніторингова Місія ОБСЄ в Україна повідомила, що двох зі студентів і досі утримують в будівлі СБУ і що представникам Місії відмовили в доступі до них.

21 травня прес-служба «Луганської Народної Республіки» повідомила Х’юман Райтс Вотч, що всі студенти були звільнені і покинули Луганськ. 22 травня президент київського африканського союзу студентів підтвердив цю інформацію для Х’юман Райтс Вотч. Також 22 травня, голова Луганської нігерійської спільноти в інтерв’ю ЗМІ розповів, що невідомі озброєні люди, нібито, викрали ще двох нігерійських студентів і що в Луганську «полюють на нігерійців».

Донецька область

8 травня троє чоловіків, озброєних автоматами Калашникова, увірвалися в будинок проукраїнського активіста, де тероризували і побили його і його батька. 24-річний «Дмитро» живе в маленькому селі на півночі Донецької області разом з батьками. Він повідомив Х’юман Райтс Вотч, що його батьки мають відкрито проукраїнські погляди і що його батько кілька раз брав участь у протестах на Майдані Незалежності в Києві.

Дмитро розповів, що родина була вдома під вечір 8 травня:

Ми бачили і чули, як вони підійшли – зламали паркан і вистрілили в нашого пса, але промахнулися. Батько сказав нам бігти на другий поверх, щоб спробувати втекти крізь вікно на даху, але вони розбили вікно і увійшли в будинок. Все відбулося дуже швидко.

Дмитро розповів, що один з чоловіків гнався за ними вгору по сходах і вистрілив у його батька, коли той намагався втекти крізь вікно, але не влучив. Потім чоловіки били Дмитра та його батька, кулаками і ногами, а також прикладами автоматів – били по голові та штовхали в груди. Чоловіки називали Дмитра та його батька «фашистами» і звинувачували їх в лояльності до «Київської хунти»:

Вони вдарили мене кілька разів прикладами автоматів. Батько намагався чинити опір, і вони побили його набагато сильніше. Вони кілька разів дуже сильно вдарили батька в живіт. Вони говорили: «Ви знаєте, гасло „Слава Україні“? Ви повинні його забути!» Погрожували взяти нас в заручники і повезти до СБУ.

Дмитро розповів, що чоловіки потім почали стріляти в стіни, меблі і електронне устаткування в їхньому будинку, знищили комп’ютерний монітор та принтер. Нападники також забрали мобільні телефони Дмитра та його батька. Дмитро розповів, що він одразу викликав міліцію, яка прибула невдовзі після інциденту і оглянула гільзи, що лишилися на підлозі після стрілянини. Міліція порушила кримінальну справу.

Батько Дмитра ночував у лікарні, бо потребував медичної допомоги – він мав порізи і синці на обличчі та тілі, та розірвану мочку вуха. Після того, як батька виписали з лікарні, Дмитро і його батьки втекли з села, але згодом батьки повернулися.