Self-proclaimed mayor of Sloviansk Vyacheslav Ponomarev and detained international observers take part in a meeting with journalists in Sloviansk, Ukraine on April 27, 2014.

© 2014 Reuters

(Берлін, 28 квітня 2014 р.)– Ескалація кризи в Україніпідвищує ризик для журналістів і політичних активістів постраждати від насилля на політичному ґрунті, таких, як незаконне затримання, викрадення і напади, відзначає сьогодні Х’юман Райтс Вотч. Кроки по вирішенню політичної кризи повинні включати зобов'язання припинити порушення щодо передбачуваних супротивників, негайне звільнення всіх осіб, що утримуються незаконно, і притягнути до відповідальності винних за злочинні діяння.

У ряді міст східної України анти-київськи сили та їх прихильники погрожували і переслідували журналістів, політичних активістів, тощо, оскільки вони підозрювались у підтримці влади в Києві. Найгостріше проблема порушень стоїть у Слов'янську, де озброєними людьми, що захопили контроль над містом, були викрадені більше двох десятків людей, у тому числі журналісти, політичні активісти, міжнародні військові спостерігачі, і ті, кого вони звинувачують у «шпигунстві».

«Будь-яке політично мотивоване насильство проти журналістів та активістів є неприйнятним і повинно припинитися», говорить Хью Уільямсон, директор відділу Європи та Центральної Азії Х’юман Райтс Вотч. «Українська влада повинна подвоїти зусилля для захисту людей усіх політичних вподобань. Міжнародні діячі з важелями впливу на партії повинні здійснити відповідний тиск та покласти край порушенням прав людини, звільнити незаконно утримуваних і забезпечити притягнення до відповідальності винних».

Про-київського політика з Горлівки, Володимира Рибака, 19 квітня було знайдено мертвим неподалік від Слов'янська, після того як його востаннє бачили у той час, коли люди в масках заштовхували його в машину. Також, разом з ним було знайдено тіло 19-річного студента, Юрія Поправко, який був активістом протестного руху на Майдані. Журналісти в інших містах отримували серйозні погрози із анонімних джерел.

У Києві члени про-київської націоналістичної політичної партії «Свобода» напали на директора телевізійної станції Перший Національний Телеканал, стверджуючи, що зміст ефіру телеканалу був проросійським. Натовпи у Києві та Харкові нападали на політичних активістів з обох сторін політичних барикад.

Х’юман Райтс Вотч заявила, що влада по всій Україні повинна ретельно розслідувати усі випадки порушень і притягнути винних до відповідальності. Росія взяла на себе зобов'язання допомогти у звільненні міжнародних спостерігачів, які утримуються у Слов'янську, і міжнародна правозахисна організація закликала Москву вчинити тиск на проросійських бойовиків з метою звільнення усіх захоплених ними людей та припинення свавілля.

Х’юман Райтс Вотч також закликала Європейський Союз і Сполучені Штати вчинити тиск на тимчасовий уряд у Києві для забезпечення впевненості, що дії з роззброєння членів воєнізованих груп, що мають незаконну зброю, включають і ультра-націоналістичну воєнізовану групу «Правий Сектор». Уряд повинен притягти «Правий Сектор» до відповідальності за усі злочинні дії його членів.

Х’юман Райтс Вотч документує порушення на Східній Україні, скоєні недержавними суб'єктами в Слов'янську, Донецьку, Харкові, Краматорську та Костянтинівці. Ситуація була найбільш гострою у Слов'янську, де 25 квітня озброєні бойовики викрали вісьмох військових спостерігачів з Організації з Безпеки і Співробітництва у Європі (ОБСЄ), разом з п'ятьма українськими військовими, які забезпечували їм супровід. Один зі спостерігачів був випущений 27 квітня за медичними показаннями. Інші, продовжують бути незаконно утримуваними, включаючи Сергія Лефтера, 24-річного українського незалежного журналіста, чий останній контакт із сім'єю або друзями був 15 квітня; програміста Артема Дейнегу; депутата Слов'янської міської ради Вадима Сухоноса; журналістку і активістку Київського Євромайдану Ірму Крат.

20 квітня, анти-київськи сили захопили контроль над телецентром Слов'янська і зняли з ефіру два місцеві телеканали – «CTV» і «CTV+», які було замінено на російські телеканали. Два дні потому озброєні люди зупинили та погрожували зброєю місцевим журналістам, які хотіли забрати власне обладнання із будівлі телецентру, озброєні люди обшукали їх машину і змусили журналістів поїхати.

Увечері 16 квітня 10 чоловіків, деякі із яких були озброєні, увірвалися в кімнату гуртожитку Романа Губи, 20-річного журналіста, який відкрито підтримував єдину Україну в своїх репортажах. Вони чекали на нього протягом години та пішли, взявши його документи, що засвідчують особу, комп'ютер та інше обладнання. Губа пізніше залишив Слов'янськ з міркувань безпеки.

6 квітня у Харкові великий анти-київський натовп напав на близько 20 осіб, які того дня брали участь у концерті на підтримку єдності України. Міліція намагалася створити коридор безпеки, щоб забезпечити відхід учасникам концерту, але анти-київський натовп дістався до учасників концерту та бив їх більше години у той час, коли вони намагалися перейти по коридору. Один із постраждалих, музикант Віктор Рябко, втратив сім зубів і отримав множинні травми, в тому числі перелом пальця, порізи, синці та ушкодження внутрішніх органів. 14 квітня у Києві розлючений натовп з приблизно 150 осіб напав на Олега Царьова, анти-київського кандидата в президенти, коли він виходив з телестудії, вони закидали його яйцями і кричали: «Убий його!».

Х’юман Райтс Вотч також отримали інформацію про інші порушення прав людини, пов'язані з політичним конфліктом. Адвокат про-федеративного політичного лідера, Павла Губарєва, повідомила Х’юман Райтс Вотч, що Губарєву було відмовлено в доступі до адвоката протягом 16 годин після того, як його було затримано у Донецьку і переправлено до Києва, в ніч на 6 квітня. Адвокат також повідомила Х’юман Райтс Вотч, що їй відомо про декілька випадків, в яких анти-київськи активісти були заарештовані в Донецьку і переправлені до Києва, причому вона стверджувала, що були порушення належної правової процедури, передбаченої українським законодавством, зокрема родичам затриманих не повідомляли про їх арешт або місцезнаходження.

«Багато людей в Україні, з обох сторін політичних барикад, мають глибокі образи, які випливають з порушень прав людини, безкарності, корупції та недовіри до влади, - говорить Уільямсон. - Для того, щоб покласти край насильству, владі потрібно розглядати ці скарги у розрізі значущості та керуватись верховенством права».

У нинішніх умовах політично мотивованого насильства, дуже важливо, щоб ОБСЄ та Організації Об'єднаних Націй продовжували свої незалежні, неупереджені, своєчасні та публічні звіти про права людини. Х’юман Райтс Вотч закликала обидві організації надати місцеві звіти, орієнтовані на події в області прав людини, і, за можливості, із зазначенням тих, хто вважається відповідальним за порушення.

Загальні відомості

«Майданівське» повстання у Києві в лютому, яке призвело до скидання президента Віктора Януковича і подальше приєднання Кримудо Росії, сприяло масовим демонстраціям з лютого по квітень в східних містах України прихильників та противників київської влади. Деякі з акцій протесту переросли в насильницькі, у яких брали участь протестувальники з обох сторін політичних барикад. До березня анти-київськи протестувальники спробували захопити урядові будівлі в кількох містах, зокрема, у Харкові та Донецьку, відображаючи тим самим дії по захопленню урядових будівель, що здійснювались прихильниками Майдану на Західній Україні до повалення Януковича.

До початку березня більшість анти-київських протестувальників почали закликати до того, щоб Україна стала федерацією, і до проведення референдуму про статус східних регіонів України. Починаючи з середини квітня бойовики і агресивні маси захопили деякі урядові будівлі в багатьох містах Донбасу, в тому числі, у Слов'янську, Луганську, Краматорську, Донецьку, Горлівці та інших містах. Ступінь контролю анти-київських сил, які впливають на ці міста, суттєво варіюється на момент написання цього тексту, але сили, які називають себе Донецька Народна Республіка (ДНР), контролюють більшість ключових адміністративних будівель і телецентр у Слов'янську.

Про-київські прибічники закликають до єдності України, притягнення до відповідальності корумпованих чиновників і тих, хто брав участьу жорстокому поводженні під час проведення Євромайдану. Тимчасовий уряд в Києві висловив підтримку розгалуженій регіональній автономії.

Однак, градус політичної риторики підвищився та став більш поляризованим. Анти-київськи активісти називають про-київських прихильників «фашистами», частково через ту роль, яку відіграли ультранаціоналістичне воєнізоване угрупування «Правий Сектор» і націоналістична партія «Свобода» у відстороненні Януковича, а також через більш помітну роль, яку «Свобода» зіграла у тимчасовому уряді після Януковича.

Останніми днями Київ розпочав антиповстанську операцію у Слов'янську з метою роззброїти бойовиків з «Донецької Народної Республіки». Х’юман Райтс Вотч не мала нагоди задокументувати, чи відповідала ця операція міжнародним стандартам прав людини.

Вбивства

19 квітня два тіла були знайдені в річці Північний Донець, недалеко від Слов'янську. Одне із тіл належало Володимиру Рибаку, депутату Горлівської міської ради, а також колишньому члену партії «Батьківщина». Рибака востаннє бачили 17 квітня близько Горлівської міської ради. Відеозаписпоказав, що його оточили озброєні люди, ймовірно це могли бути анти-київськи активісти, які намагалися зупинити його біля входу в будівлю міської адміністрації, оскільки він мав намір замінити прапор самопроголошеної Донецької Народної Республіки на український прапор. На відео видно, як кілька людей у масках його насильно відводили в сторону, а потім випустили перед міськрадою. Дружина Рибака, Олена, повідомила Х’юман Райтс Вотч, що після того, як Рибак пропав безвісти, місцева міліція порушила кримінальну справу за фактом його викрадення. Вона сказала, що міліція допитала свідка, який 17 квітня бачив озброєних людей, які заштовхали Рибака у машину і поїхали геть.

Олена Рибак сказала, що причиною смерті, зазначеній у протоколі розтину, була глибока проникаюча у легені рана у грудях. Вона також сказала, що відповідно до звіту про розтин з'ясувалося, що Рибак потонув, коли він був ще живий. В'ячеслав Пономарьов, самопроголошений мер Слов'янська, сказав, що були «ознаки» тортур на руках і на обличчі Рибака, проте, які саме він не уточнив. Він також активно заперечує причетність до смерті Рибака прихильників Донецької Народної Республіки.

Однак, 24 квітня газета «Українська правда» опублікувалафрагменти телефонних розмов, таємно записаних спецслужбами України, які Х’юман Райтс Вотч прослухала, де особа, що претендує на статус воєначальника анти-київських сил, дає наказ захопити Рибака із зав'язаними очима і вивезти його з міста «так далеко, як тільки це можливо». Командир також говорить, щоб йому повідомили щойно вони прибудуть, щоб він міг зустрітися з ними. В іншому фрагменті ймовірно фігурує наступна коротка розмова лідера збройних анти-київських сил Ігоря Стрєлкова з В'ячеславом Пономарьовим, в якому Стрєлков просить останнього вирішити питання зі «жмуром».

26 квітня Kyiv Post опублікувала статтю про те, що друге тіло було впізнано, ним виявився Юрій Поправко, 19-річний студент університету та Майданівський активіст.

Викрадення

Озброєні люди, які взяли під контроль Слов'янськ, та їх прихильники викрали, щонайменше, 12 осіб, у тому числі, про-київських активістів і журналістів, більшість із яких, як вважають, все ще знаходяться у полоні.

Деякі з цих випадків описані нижче.

Саймон Островський, журналіст інтернет-журналу США «Огляд» (Vice) який опублікував серію із 28 досить гострих за змістом відеоматеріалів про заворушення в Україні, був викрадений 21 квітня прихильниками збройного заколоту в Слов'янську, і утримувався протягом трьох днів. У заяві, опублікованій на веб-сайті «Огляду» (Vice), Островський сказав, що коли озброєні люди схопили його на КПП в Слов'янську, вони побили його. Перші півтора дні, за його словами, він провів із зав'язаними очима та із зв'язаними руками.

23 квітня на прес-конференції, на якій були присутні Х’юман Райтс Вотч та яка відбулася до того, як було випущено Островського, В'ячеслав Пономарьов сказав, що Островський був захоплений, бо його репортажі були «неточними» і що він утримується «в цілях запобігання продовження цього». Представник Пономарьова, Стела Хораєва, написала, що Островський підозрювався в тому, що він «шпигує» для «Правого Сектора».

На прес-конференції Пономарьов погрожував журналістам щодо роботи з «упередженими» репортажами. У контексті викрадення Островського, погрози Пономарьова однозначно включали твердження, що такі дії можуть призвести до незаконного позбавлені волі анти-київськими силами.

Сергій Лефтер, 24-річний український незалежний журналіст, співпрацює з фондом «Відкритий Діалог», групою по моніторингу, яка має своїх спостерігачів у кількох містах України. Андрій Вальчишин, координатор фонду «Відкритий Діалог», повідомив Х’юман Райтс Вотч, що Лефтер прибув до Слов'янська 14 квітня. До цього Лефтер також відвідав Краматорськ, Донецьк і Харків. Його останній контакт був з одним із родичей ввечері 15 квітня. Після цього його мобільний телефон перестав працювати.

Український активіст, який побажав залишитися анонімним з міркувань безпеки, сказав Вальчишину, що ввечері 15 квітня він був свідком того, як Лефтера забрала піша група озброєних людей в масках. За словами активіста, чоловіки зв'язали руки Лефтеру за спиною і погрожували йому, кажучи зокрема таке: «Ми відправимо тебе по частинах моніторити ситуацію в різних регіонах». Активіст повідомив Вальчишину, що він бачив, як чоловіки заводили Лефтера в будівлю міської адміністрації.

Репортер «Moscow Times», який просив не називати його імені, повідомив Х’юман Райтс Вотч, що 15 квітня, в той час як він висвітлював події в Слов'янську, його було на короткий час затримано прихильниками збройного повстання, які завели його в будівлю міської адміністрації для перевірки документів. Перебуваючи там, він побачив молодого чоловіка, прив'язаного до стільця в коридорі другого поверху. Коли репортер запитав його викрадачів, хто ця людина, вони сказали йому, що він журналіст. Після того, як репортер був відпущений, фонд «Відкритий Діалог» показав йому фотографію Лефтера, на якій репортер впізнав ту людину, яку він бачив у будинку міської адміністрації.

У статті, опублікованій 25 квітня, вже після свого звільнення, Саймон Островський сказав, що Лефтер знаходився серед полонених, з якими він познайомився у ізоляторі СБУ.

Х’юман Райтс Вотч не володіє інформацією, чи хтось мав можливість зустрітись з Лефтером, з того часу, як його було узято в полон.

Анти-київськи сили також на різних етапах, з моменту збройного захоплення міста, брали в полон законно обрану мера Слов'янська, Неллі Штепу. Хоча «народний мер» заявив на прес-конференції 17 квітня, що Штепа добровільно пішла у відставку, а прокремлівській інформаційний портал LifeNews опублікував відео-інтерв'ю, в якому вона схвалила анексію Криму Росією, принаймні дві людини сказали, що бачили її в будівлі міської адміністрації, і що вона сказала, що утримується тут проти її волі.

У статті, опублікованій 22 квітня на інтернет-сторінці «Комсомольськая правда в Украине», журналіст Євгенія Супричева написала, що у той час коли Пономарьов проводив їй екскурсію по будівлі міської адміністрації за кілька днів до цього, вона побачила Штепу, яку вели на прив’язі під дулом пістолета у туалет і вона нібито кричала: «Я цього не робила [відставку], вони арештували мене». Коли Супричева надіслала текстове повідомлення її редактору, у якому сказала, що мер кричала і пробувала втекти від своїх викрадачів, Пономарьов наказав «арештувати» Супричеву. Вона провела ніч у СБУ і була звільнена наступного ранку.

Інший журналіст повідомив Х’юман Райтс Вотч, що він бачив Штепу в одній із будівель, що належать бойовикам, через кілька днів після інциденту, описаного Супричевою, і повідомив, що Штепа знову сказала, що її утримують проти її волі.

На своїй прес-конференції 23 квітня Пономарьов називав людей, яких вони утримують і як «ув'язнених», і як «військовополонених», хоча з юридичної точки зору, жодне із понять не може застосовуватись, а воєнізовані формування взагалі не мають юридичних повноважень на затримання або арешт кого-небудь.

Х’юман Райтс Вотч також провела інтерв'ю з «Василем», який був прихильником «Донецької Народної Республіки» (ДНР). Він сказав, що був викрадений і утримувався активістами ДНР, які підозрювали його у шпигунстві на користь «Правого Сектора» після того, як він спитав кілька разів про викрадених журналістів. Вони тримали його протягом ночі і допитували.

Напади, підпали та погрози

Слов'янськ

Роман Губа, 20 років, є студентом четвертого курсу літературного факультету Донецького педагогічного університету в Слов'янську, і журналістом сайту інтерактивних новин SlovInfo. Він визначив себе для Х’юман Райтс Вотч, як такого, що відкрито підтримує єдину Україну у своїх репортажах. Увечері 16 квітня озброєні люди, деякі з них у масках, увірвалися до його кімнати у гуртожитку. Губа заявив Х’юман Райтс Вотч, що він був у гуртожитку в ту ніч, але відвідував знайомого у іншій кімнаті. Консьєрж пізніше сказав Губі, що група з приблизно 10 чоловіків, деякі з них озброєні автоматичною зброєю, увійшли в гуртожиток близько 10 вечора, один з них вдерся через вікно на другому поверсі. Чоловіки вимагали від консьєржа дати їм ключ від номера Губи. Коли вони не знайшли Губу в своїй кімнаті, вони взяли його документи що посвідчують особу, у тому числі паспорт та студентський квиток, ноутбук, електронну книгу, аудіопрогравач, і 1000 гривень (US$87).

Сусід Губи сказав йому, що люди тоді пройшли кімнатами гуртожитку у його пошуках. Губі вдалося сховатися у кімнаті із вимкненим світлом. Чоловіки зрештою пішли і сказали консьєржу передати Губі, щоб він прийшов і забрав свої документи та обладнання в місцевому офісі СБУ, який захоплено прихильниками ДНР.

Іще до збройного захоплення Слов'янська, під час не менше однієї анти-київської демонстрації, один з учасників акції виділив Губу, який робив репортаж про подію, називаючи його «провокатором». Кілька інших протестуючих почали штовхати Губу і зрештою виштовхнули його з протестної маси людей. Тоді він фізично не постраждав.

20 квітня, анти-київськи сили захопили контроль над телецентром в Слов'янську і змусили піти з ефіру два місцеві телевізійні канали – «CTV» і «CTV+». Два дні потому деякі з журналістів телеканалів намагались отримати доступ до їх офісу, але були зупинені і отримали погрози з боку озброєних людей. Репортер одного з телеканалів, який просив не називати його ім’я, повідомив Х’юман Райтс Вотч, що коли журналісти під'їхали до офісу, їх зустріли чоловіки у камуфляжі, деякі з яких були в масках, вони обшукали автомобіль журналістів та змусили їх поїхати з офісу під дулом пістолета.

Анти-київськи сили також вчиняли фізичне насильство щодо багатьох журналістів, які не були відомі їм або кого вони підозрювали в «упередженості» репортажів. Наприклад, 12 квітня журналісти прийшли до будівлі міського відділу міліції повідомити про захоплення будівлі озброєними людьми. Невелика група озброєних людей напали на Олега Зонтова, редактора інтернет-сайту SlovInfo, який також має щотижневу друковану публікацію «Новини Слов'янська». Зонтов, який був членом міської ради Слов'янська і який відкрито критикує анти-київське збройне повстання, повідомив Х’юман Райтс Вотч, що команда озброєних людей в масках, виділяючи його серед інших журналістів, «стрибнула» на нього з будівлі, коли він підійшов до неї. Вони намагалися насильно затягти його у відділення міліції, але були зупинені іншим місцевим журналістом. «Вони упізнали мене», - сказав Зонтов. «Я відомий тут, як журналіст і як опозиційний депутат». Інший журналіст, який був свідком інциденту і з ким Х’юман Райтс Вотч говорила окремо, підтвердили цю подію. Зонтов повідомив Х’юман Райтс Вотч, що хоча SlovInfo продовжує працювати, щотижнева газета призупинила свою діяльність два тижні тому, оскільки дуже небезпечно було продовжувати спроби її опублікувати.

«Дмитро» (псевдонім) є власником невеликої друкарні, який також видавав щотижневу незалежну газету. Він вирішив припинити публікацію газет після того, як озброєні люди, що підтримують повстання, зайняли позиції у будівлі, де знаходиться друкарський верстат. Дмитро повідомив Х’юман Райтс Вотч, що група з приблизно 20 чоловіків, деякі з них були озброєні, деякі – у камуфляжі, увірвалися в будівлю 15 або 16 квітня. Коли Дмитро наполягав, що це його власність, нападники відповіли: «Коли прийдуть бандерівці, то змусять тебе фашистську газету друкувати». Озброєні люди залишалися в будівлі протягом кількох днів, а потім пішли.

24 квітня, озброєні люди повернулися до друкарні, кажучи, що вони конфіскували її і що вони компенсують Дмитру її вартість.

Краматорськ

Невідомі прихильники анти-київського повстання в Краматорську попередили редакторів незалежного тижневика «Новини Краматорська» про необхідність бути «об'єктивним» у своїй роботі. Журналіст газети повідомив Х’юман Райтс Вотч, що через декілька днів після того, як озброєні люди захопили міську адміністрацію та інші будівлі, невідомі особи зателефонували керівництву газети, попередивши, що видання має бути «об'єктивним», наприклад, вони не повинні називати озброєних представників анти-київських сил «сепаратистами», бо на них чекатимуть «проблеми». Видання продовжує публікуватись, хоча двоє журналістів видання дали зрозуміти Х’юман Райтс Вотч, що вони не відчувають себе в безпеці.

Донецьк

Невдовзі після опівночі 12 квітня невідомий підпалив автомобіль Олексія Мацука, редактора про-київської газети «Новини Донбасу». Автомобіль був припаркований біля будинку Мацука в Донецьку. Сусіди Мацука загасили пожежу і викликали міліцію. «Новини Донбасу» опублікувала запис відеоспостереження, на якому показано чоловіка, який розливає рідину на машину, підпалює її та тікає. Перед підпалом, Мацука отримав численні анонімні погрози через соціальні медіа та телефон.

Костянтинівка

23 квітня невідомі кинули дві пляшки із запальною сумішшю в офіс приватної газети «Провінція», що знаходиться у Костянтинівці, місті приблизно в 60 кілометрах від Донецька. Одна кімната була спалена, пошкоджено комп'ютер. Виданню раніше неодноразово погрожували.

Володимир Березін, журналіст «Провінції», повідомив, що газета зареєстрована в 1999 році і відома своєю критичною позицією по відношенню до влади та своєю антикорупційною позицією. Березін каже, що газета намагалась висвітлювати події Майдану «об'єктивно, висвітлювати обидві сторони. Але коли почали відбуватись події на сході, представники Донецької Народної Республіки почали погрожувати журналістам у регіоні, в тому числі і нам».

Березін сказав, що під час мітингу 22 березня, лідер місцевого анти-київського руху заявив, що офіс «Провінції» повинен «згоріти дотла», і що в останні кілька тижнів, хтось написав на дверях офісу «Прийом до «Правого Сектору». У їх офіс поступали телефонні дзвінки, останній 22 квітня, з погрозами, їх примушують припинити публікацію видання. Березін повідомив, що газета подала заяву до міліції.

Київ

18 березня, група з п'яти чоловік, включаючи членів націоналістичної партії «Свобода», увірвалась в офіс чинного президента Першого Національного Телеканалу і змусила його підписати заяву про відставку. У відео інциденту, розміщеного на YouTube, лідер групи, Ігор Мірошниченко, сказав, що він представник комітету українського парламенту з питань свободи слова та інформації, і змусив Олександра Пантелеймонова піти у відставку, тому що телеканал транслював в прямому ефірі підписання президентом Владимиром Путіним у Москві документів щодо анексії Криму. Нападники взяли під руки Пантелеймонова, змусили його сісти в крісло, штовхали і вдарили його кілька разів.

19 березня, в.о. прем'єр-міністра України, Арсеній Яценюк, засудив цей напад. На початку квітня прокуратура порушила кримінальну справу за фактом інциденту.

Насильство від натовпу

Київ

Увечері 14 квітня розлючений натовп у Києві напав на Олега Царьова, кандидата в президенти, який під час «Євромайдану» закликав київську владу застосувати силу проти демонстрантів. Натовп оточив його, коли він виходив зі студії телеканалу ICTV після участі в ток-шоу. Х’юман Райтс Вотч переглянула відео про напад, у якому показано групу не менше ніж зі 100 чоловік, які оточили Царьова коли він вийшов з будівлі, вони кричали: «Ганьба!» та «Убий його!». Відео показує, що Царьова в кінцевому підсумку поклали в машину швидкої допомоги та відвезли геть. 16 квітня Київська влада порушила кримінальну справу та почала розслідування відносно Царьова за підозрою в сепаратизмі. Неясно, чи проводить влада розслідування за фактом нападу на Царьова.

Харків

6 квітня, після концерту на підтримку єдності України і мітингу, який пройшов без інцидентів на одній із головних площ Харкова, великий анти-київський натовп накинувся на кілька десятків організаторів концерту та учасників. Поліція створила коридор безпеки, щоб полегшити відхід активістам, проте натовп побив активістів, які більше години намагалися вибратися через коридор. Деякі з організаторів концерту та учасників отримали травми.

Два учасники - Василь Рябко, музикант, і Тарас Шевченко, активіст Харківського Євромайдану - повідомили Х’юман Райтс Вотч, що вони були в числі близько 20 осіб, які залишилися, щоб зібрати обладнання після закінчення концерту о 3 годині дня. Поруч з ними стояла група з приблизно 70 чоловіків з російськими прапорами, вигукуючи погрози і називаючи учасників концерту «фашистами Правого Сектору». Під охороною міліції останніх з учасників концерту вивели з площі: за ними пішли противники київської влади, деякі - в масках, які кидали монети і невеликі шматки землі та бруківки.

Коли про-Київська група дійшла до іншої вулиці, вони побачили, що вулиця заблокована анти-київськими протестувальниками, які вигукували: «Наші на підході, вам всім кінець!». Шевченко попросив міліціонера про супровід групи до метро, оскільки шлях пролягав через глуху вулицю, яка була повністю заблокована анти-київськими протестувальниками, але офіцер відмовився.

Потім про-київська група пройшла до сусідньої вулиці, яка також була заблокована анти-київськими протестувальниками. Рябко і Шевченко сказали, що в той момент натовп став дуже великий і що у деяких з них були ножі і саморобні вибухові пристрої. Шевченко знову підійшов до того ж співробітника міліції з проханням, щоб вони викликати підкріплення. Шевченко сказав, що офіцер йому відповів наступне: «Ви же знали, куди йшли [на концерт]. Мені байдуже, бити будуть вас, а не нас».

Протестувальники почали кидати в учасників концерту шматки дорожнього покриття, землі, металеві болти і саморобні вибухові пристрої. Рябко вдарили по обличчю великим шматком тротуару. Анти-київські протестувальники потім почали вихоплювати людей з групи Рябко і бити їх. Рябко втягли у натовп протестувальників, повалили на землю і били, поки його не врятував міліціонер. Він втратив сім зубів і отримав множинні травми, включаючи злам пальця, порізи, синці, а також пошкодження внутрішніх органів, у тому числі забій нирок. Більшість зовнішніх пошкоджень були ще помітні, коли Х’юман Райтс Вотч говорили з ним у Харкові 10 квітня.

Міліція підігнала мікроавтобус і посадила в нього учасників концерту. Натовп проколов колеса мікроавтобуса і почав закидати його камінням, вибивши скло й супроводжуючи все це вигуками і погрозами спалити машину. Міліція наказала учасникам концерту виходити. Рябко розповідає:

«Ми сказали міліції, що ми краще згоримо всередині цього фургона, ніж зіткнемося із цим натовпом, який міліція вочевидь не могла контролювати. Але міліція все одно відкрила двері і сформувала коридор, щоб вивести нас у інший фургон. Другий фургон стояв в кінці вулиці, через 600-700 метрів, але нам знадобилося півтори години, щоб пройти до нього. Весь цей час нас били і на нас кричали. Поліція час віл часу била нас по задній частині ніг, щоб змусити нас стати на коліна. Я просто намагався приховати мої руки, я гітарист, мої руки - це мій хліб».

Х’юман Райтс Вотч переглянула відео, яке показує, як учасники концерту рухаються на колінах крізь натовп, який штовхає та штурхає міліцію, намагаючись прорватися і побити людей із групи.

Обидва чоловіки сказали Х’юман Райтс Вотч, що деякі із співробітників міліції, які формували коридор, били їх кийками і називали їх «фашистами». Рябко повідомив, що один офіцер ударив його по обличчю.

Х’юман Райтс Вотч не має інформації щодо затримання або притягнення до відповідальності будь-кого з осіб, причетних до описаних вище зазіхань на Рябко і Шевченко.