Підвал будівлі СБУ, що використовувався проросійськими сепаратистами як місце утримання заручників та затриманих осіб. 6 липня 2014

© 2014 Reuters

(Берлін) — підтримувані Росією повстанці в східній Україні  довільно затримують мирних жителів, катують їх, принижують та змушують до примусової праці. Крім того, повстанці затримують цивільних осіб для використання у якості заручників.

Починаючи з квітня 2014 року, озброєні бойовики, що підтримують самопроголошену Донецьку Народну Республіку (ДНР) і Луганську Народну Республіку (ЛНР) захопили сотні мирних жителів, обираючи переважно критично налаштованих людей: журналістів, проукраїнських політичних активістів, релігійних діячів та в деяких випадках членів їхніх сімей.

«Проросійські повстанці регулярно коять жахливі злочини», — каже Хю Вільямсон, Директор Х’юман Райтс Вотч з Європи та Центральної Азії. Є вагомі підстави хвилюватися за життя та безпеку всіх, хто був затриманий силами повстанців в Східній Україні».

У серпні дослідники Х’юман Райтс Вотч задокументували в Східній Україні 20 випадків захоплення мирних жителів  повстанцями, а також опитали 12 осіб, котрі розповіли, що в полоні їх били, штовхали, різали, гасили об них цигарки, або  імітували страту.  Принаймні шестеро з них були використані у якості заручників: або з метою отримання викупу, або для обміну на захоплених українською владою повстанців. Інші, імовірно,  досі очікують обміну. 

Трьох людей, чиї справи були задокументовані Х’юман Райтс Вотч, досі утримують в полоні в Донецьку.

Колишні полонені розповіли Х’юман Райтс Вотч, що повстанці тримали їх на різних базах в Донецьку, Слов'янську і Макіївці: в будівлі СБУ, будівлях місцевих адміністрацій та в інших місцях. 17 серпня співробітники Х’юман Райтс Вотч стали свідками того, як представник ДНР біля будівлі Донецької СБУ зачитав список із 55-ти затриманих перед великою групою місцевих жителів, які зібралися там, сподіваючись знайти своїх зниклих родичів. Місцеві жителі підтвердили, що повстанці зачитують список затриманих цивільних осіб щовечора.

Х’юман Райтс Вотч також вивчила списки полонених, складені повстанцями зі Слов’янська, котрі були знайдені правозахисниками у будівлі СБУ після входу до міста українських військових. Правозахисники знайшли у списках імена деяких людей, чиї справи були задокументовані Х’юман Райтс Вотч.

Х’юман Райтс Вотч також стурбована доказами проведення позасудових страт та іншими випадками загибелі цивільних осіб у полоні. Зокрема, ХРВ має на руках три смертні вироки щодо цивільних осіб, імовірно винесені у Слов’янську рішенням військового трибуналу повстанців. На двох із них стоїть позначка «виконано».

Х’юман Райтс Вотч самостійно не перевіряла, чи були ці смертні вироки фактично виконані, але в липні новинний інтернет-ресурс Buzzfeed і двоє інших іноземних журналістів виявили інші подібні вироки в Слов'янську. Ці факти були підтверджені іншими джерелами, зокрема, людиною, котру «судили» подібним чином.  Один колишній полонений, опитаний Х’юман Райтс Вотч у серпні, заявив, що він став свідком допиту людини, чиє мертве тіло зі слідами тортур було знайдено за кілька днів по тому.

Х’юман Райтс Вотч не вдалося встановити точну кількість цивільних осіб, взятих у полон бойовиками на сході України починаючи з квітня. 15 липня у звіті Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини були вказані дані українського МВС: 717 полонених, серед яких цивільні особи та українські військові, «викрадені озброєними групами в Східній Україні» в період з середини квітня до середини липня.

Наприкінці серпня Центр звільнення полонених (неурядова група, організована колишніми офіцерами збройних сил України,  що веде переговори з метою звільнення заручників) опублікував список з 501 особи, звільнення яких вони намагаються досягти. Принаймні 129  з них позначені як цивільні.

Психолог з Дніпропетровська, який працював з кількома людьми, що зазнали тортур, перебуваючи в полоні у повстанців,  описала їх дослідникам Х’юман Райтс Вотч, як «тих, що відчувають високий рівень стресу», «глибоко травмованих» і «вкрай наляканих». Один з них, за її словами, був вкритий синцями від жорстоких побоїв , «дивився кудись у простір, не говорив та не реагував на вербальну комунікацію, і хоча раніше він не мав жодних психічних розладів, зараз йому необхідна негайна  госпіталізація до психіатричного закладу». Адвокатка з прав людини в Києві, яка веде справи шістьох колишніх полонених, повідомила Х’юман Райтс Вотч, що всі її клієнти були побиті в полоні, і що деякі з них розповідали, як їх катували електрошоком, різали ножами і припікали цигарками.

Спільна у всіх Женевських конвенціях 3-тя стаття, а також стаття 4.2 Додаткового протоколу II, якими регулюються неміжнародні збройні конфлікти, забороняють брати заручників і викрадати цивільних осіб. Як сторона конфлікту, повстанці можуть затримувати ворожих солдатів або інших осіб з міркувань безпеки за умови належної правової процедури. Однак Х’юман Райтс Вотч встановила, що повстанські сили значно перевищують ці повноваження. По суті, викрадених мирних жителів вони сприймають як «незгодних» і використовують деяких з них як «розмінну монету», про що публічно заявляв один з колишніх керівників самопроголошеної Донецької народної республіки.

Катування та жорстоке або принизливе для гідності поводження з людьми у місцях позбавлення волі категорично заборонене відповідно до міжнародного законодавства з прав людини та гуманітарного права, і держави зобов'язані карати винних. Самопроголошена влада в Східній Україні   повинна негайно звільнити тих, кого затримали безпідставно,  припинити довільні затримання, позасудові страти, взяття заручників та тортури затриманих, і поводитися з усіма полоненими — і цивільними особами, і військовослужбовцями — гуманно і з повагою до гідності», —  заявив Х’ю Вільямсон. «Росія повинна використати свій вплив на повстанські сили у Східній Україні, щоб зупинити ці порушення і забезпечити  притягнення винних до відповідальності».

Випадки затримань

Х’юман Райтс Вотч задокументувала затримання  художника, політичного активіста і критика Донецької Народної Республіки (ДНР), які  досі лишаються в полоні у бойовиків в Донецькій області.

Сергій Захаров

6 серпня 2014, повстанці затримали Сергія Захарова, 47-річного художника з Донецька. На момент написання цього матеріалу Захарова утримували в будівлі СБУ у якості покарання за його карикатури на повстанських лідерів.

У липні Захаров створив анонімну арт-групу «Мурзилка», яка опубліковала на сайті і розмістила в центрі Донецька інсталяції з карикатурами на Ігора Гіркіна (колишнього керівника армії ДНР) та на інших діячів ДНР. Брат Захарова, Андрій, розповів Х’юман Райтс Вотч, що 6 серпня озброєні бойовики увірвалися до будинку Захарова, обшукали будинок і гараж, забрали Захарова і деякі його речі до авто, і поїхали. Родичі Захарова дізналися про це від сусідів, які були свідками затримання. За кілька днів по тому представники ДНР підтвердили родичам Захарова, що вони тримають його в будівлі СБУ, і що триває «розслідування» його «протиправних дій».

Андрій Захаров повідомив Х'юман Райтс Вотч:

«Мурзилка» стала досить популярною на Facebook, і журналісти шукали Сергія, щоб взяти інтерв’ю... Він дав одне інтерв’ю незадовго до того, як за ним прийшли представники ДНР. Увечері 6 серпня [за словами сусідів] озброєні люди прибули на мікроавтобусі і оточили будинок — так, ніби затримували небезпечного злочинця... Під час обшуку вони вчинили в будинку повний розгром. Вони забрали комп’ютер Сергія та іншу електроніку, всі його малюнки та інші речі. При цьому вони не говорили, на який термін його затримують,  в  чому звинувачують і яким буде покарання.

17 серпня Захаров був тимчасово звільнений і представники ДНР сказали, що він має повернутися до будівлі СБУ наступного дня, щоб забрати свої документи та інше майно. Наступного дня Захаров звернувся до лікарні з приводу травм від побоїв, отриманих у  полоні, там рентген виявив у нього переломи ребер, — і потім повернувся до будівлі СБУ. Друг бачив, як він увійшов до будівлі і чекав на нього зовні  до пізнього вечора. Охоронці відмовлялися відповідати на питання про Захарова. Пізніше, того ж тижня, родичі Захарова отримали інформацію від представників ДНР, що він перебуває в будівлі СБУ, відбуваючи  «ув’язнення на 30 днів у якості покарання за свої дії».

Дмитро Потєхін

7 серпня у Донецьку бійці ДНР затримали відомого проукраїнського активіста, 37-річного Дмитра Потєхіна, котрий прибув до міста, можливо, для того, щоб побачити наскільки воно постраждало від збройного конфлікту. Члени його сім'ї розповіли, що керівництво ДНР звинуватило Потєхіна в шпигунстві і що його досі утримують у якості заручника. Повстанці, імовірно, ведуть переговори з українською владою щодо обміну активіста на захоплених повстанців.

Родина Потєхіна дізналася про його затримання 12 серпня коли невідомий зв'язався з ними через соціальні медіа, стверджуючи, що його з Потєхіним утримували на повстанській базі, розташованій на території заводу «Ізоляція» в Донецьку. Ця людина розповіла родичам Потєхіна, що повстанці звинуватили Потєхіна у шпигунстві, але не били його.

Протягом наступних двох тижнів, кілька інших джерел повідомляли родині Потєхіна, що він перебував на заводі «Ізоляція», що його викрадачі не мучили його, і що ведуться переговори щодо обміну.

25 серпня батьки Помєхіна розповіли Х’юман Райтс Вотч, що вони, як їм здається, впізнали його серед українських полонених, котрих 24 серпня повстанці прогнали «Парадом ганьби» по центру Донецька.

Микола Миколаєв (вигадане ім’я)

16 серпня в Донецьку повстанці затримали 54-річного Миколу Миколаєва. 17 серпня його дружина Анна (вигадане ім’я) отримала підтвердження, що його утримують у будівлі СБУ, але не змогла дізнатися нічого про те, на якій підставі його затримали.

Анна розповіла Х’юман Райтс Вотч, що коли вона повернулася додому пізнім вечором 16 серпня, квартира була «буквально перевернута догори ногами» і її чоловіка там не було. Сусіди з квартири навпроти сказали, що раніше, цього ж вечора, кілька озброєних людей увійшли до квартири, обшукали її, забрали Миколаєва і деяке майно до свого авто та поїхали геть. Оглянувши квартиру, Анна зрозуміла, що відсутні документи її чоловіка, його телефон, ноутбук та гроші.

Наступного дня Анна почула ім’я свого чоловіка серед 54-х імен інших затриманих, які були зачитані перед СБУ. Представник ДНР, котрий зачитував список, сказав Анні, що не знає, у чому звинувачують Миколаєва і як довго він пробуде в ув’язненні.  

Анна розповіла:

Він не брав участі у жодних мітингах чи чомусь подібному. Можливо це сталося тому, що він критикував ДНР на своїй сторінці ВКонтакті… З іншого боку, я більше боюсь, що вони можуть звинуватити його у шпигунстві. Він завжди їздив на роботу на велосипеді і вони (ДНРівці) думають, що так роблять інформатори української армії, щоб ближче роздивитися певні локації. У нас є кілька недоброзичливих сусідів, які могли донести на нього в ДНР, просто зі зла… ДНРівці не відповіли на мої питання, сказавши лише, що вони поки що «над цим працюють».

 

Миколаєв, імовірно, перебуває в СБУ.

 

Взяття в заручники родичів потенційних інакодумців

Aктивісти з Донецької і Луганської областей, які борються за звільнення полонених, повідомили Х’юман Райтс Вотч, що в останні місяці вони задокументували ряд випадків взяття повстанцями в заручники батьків проукраїнських активістів чи журналістів, котрі втекли з регіону з міркувань безпеки, щоб змусити їхніх дітей повернутися і здатися. Х’юман Райтс Вотч задокументувала один такий випадок у Донецькому регіоні.

Ірина і Валерій Іщенко

9 серпня в Донецьку озброєні люди увірвалися до квартири Ірини Іщенко та її чоловіка, Валерія, змусили подружжя сісти до авто і вивезли їх звідти. Подружжя утримували в полоні до 19 серпня, переважно на донецькому заводі «Ізоляція», і потім відпустили, але без документів. Повстанці, імовірно, захопили цю пару через їхню доньку, Вікторію, котра поїхала з Донецька два місяці тому, а раніше працювала на україномовному медіапорталі.

Вікторія Іщенко розповіла Х’юман Райтс Вотч, що 9 серпня її мати зателефонувала їй о 15:40 і сказала, що якісь люди, можливо з ДНР, щойно постукали в їхні двері, вимагаючи поговорити про неї. Після того як мати відмовилася їх впустити, вони пішли, погрожуючи повернутися і виламати двері. Дочка безуспішно намагалися зв’язатися з батьками протягом кількох годин. Того ж дня сусіди розповіли Вікторії, що трапилося.

Вікторія розповідає:

Сусіди сказали, що почули якийсь шум. Визирнули і побачили, що двері квартири моїх батьків відчинені. Вони увійшли всередину і побачили двох чоловіків у цивільному і одного озброєного чоловіка в камуфляжі, котрі там все переривали. Чоловіки вигнали сусідів, але моя мати встигла сказати «Це через те, що моя донька — журналістка». ДНРівці перебували в квартирі протягом 4 годин. О 8 вечора вони (ДНРівці) повели моїх батьків сходами вниз і забрали їхній комп’ютер та деякі інші девайси.

Вікторія працювала на україномовному медіапорталі Ngo.donetsk.ua, який зупинив роботу влітку 2014 року. У 2013-му вона брала участь у воркшопі з інформаційних технологій, що відбувався за підтримки Посольства США в Україні. Вона розповіла, що того ж дня, коли забрали її батьків, озброєні повстанці приходили до батьків іншої проукраїнської активістки, яка також поїхала з Донецька кілька місяців тому. Вони погрожували утримувати її батьків заручниками, поки вона не повернеться і не здасться ДНР. Чоловік, котрий телефонував цій молодій жінці, назвався представником ДНР і сказав, що вона має повернутися до Донецька, якщо вона хоче, щоб її батьки були в безпеці. Батькам не заподіяли шкоди.

 

Катування активістів, захоплених повстанцями

З квітня Х’юман Райтс Вотч задокументувала більше 20 випадків катування повстанцями політичних активістів, затриманих у Донецьку, Слов’янську, Макіївці та Луганську. В цілому по Східній Україні Х’юман Райтс Вотч задокументувала ще кілька випадків.

 Дмитро Клюгер, Віктор Левчук та Ольга Клименко

В середині травня повстанці затримали трьох проукраїнських активістів у Донецьку, протягом шести днів утримували їх у полоні, катували та змушували примусово працювати.

35-річний Дмитро Клюгер розповів, що міліція зупинила його авто 22 травня, близко полудня, коли він та його колеги-активісти Віктор Левчук та Ольга Клименко їхали з Донецька. Міліціонери зателефонували представникам ДНР, після цього оперативно прибула група озброєних повстанців і забрала всіх трьох до будівлі СБУ в Донецьку. Озброєні люди в камуфляжі обшукали активістів, посадили Клюгера та Левчука разом до невеликої підвальної камери, а Клименко — в окрему комірку. Викрадачі натягли бейсболку Клюгера йому на очі і обмотали стрічкою.

За годину чоловіки забрали Левчука для допиту. За дві години по тому вони повели Клюгера на другий поверх. Клюгер міг бачити, що троє з тих, хто його допитував, були у військовій формі. Двоє інших чоловіків стояли за ним і завдавали йому ударів та стусанів. За словами Клюгера, ще п’ятеро спостерігали за допитом.

Вони (слідчі) питали мене, чи брав я участь у Євромайдані. Вони також хотіли знати, чи працював я на одній з виборчих дільниць (під час президентських виборів, 25 травня). Я зізнався, що був на виборчій дільниці і вони почали кричати: «Скільки вам платять? Що ви робите для них?» Ті, що стояли позаду, били мене за єхидні відповіді або якщо я забагато думав, перш ніж відповісти на їхні запитання. Вони били мене по голові, по печінці, в сонячне сплетіння. Один з них приклав пістолет до моєї голови і натиснув на курок. Пістолет був незаряджений, але я не знав про це. Побиття тривало близько 40 хвилин... Тоді повстанець на прізвисько Череп відвів мене назад до підвалу і сказав, що вирве мені печінку, якщо я не переконаю голову виборчої комісії приїхати до них... Їхні допити були спрямовані на те, щоб зламати нас.

Клюгер розповів, що наступного дня охоронці дали йому форму, яку він мав вдягнути замість свого закривавленого одягу,  і вигнали на подвір’я СБУ, де він побачив ще 8 інших полонених, серед яких був Руслан Кудрявцев, голова виборчої комісії з Донецька. Повстанці поділили в’язнів на дві групи. Вони відправили першу групу наповнювати мішки з піском на контрольно-пропускних пунктах, а другій дали завдання знімати пластикове покриття з мідного проводу. Клюгер був у другій групі. Він розповів, що в той час, коли затримані працювали, присівши над рулонами проводки, охоронці продовжували штовхати і бити їх по спині, руках і ногах, а також кричали, що вони працюють надто повільно, і що вони «вбивці, найняті київською хунтою». Увечері охоронці відвели Клюгера назад до підвалу, продовжуючи його штовхати, і сказали, що в нього є дві години, щоб поспати до наступного допиту.

Того вечора Клюгер безуспішно намагався порізати вени ключем, сховавшись від своїх викрадачів. Тоді ж він спробував задушити себе шнурком. Він втратив свідомість і прийшов до тями пізніше, коли його викрадачі облили його водою.

Наступного дня, повстанці відвезли Клюгера і Левчука, котрий отримав вивих плеча минулої ночі під час допиту, до відділення швидкої допомоги в Донецьку. Обоє були в синцях. Лікар вправив плече Левчука, діагностував у Клюгера струс мозку і попросив повстанців лишити їх обох у лікарні. Повстанці заявили, що «забезпечать необхідне лікування» самостійно і забрали чоловіків назад до СБУ. У наступні три дні повстанці лишили Клюгера видужувати у його камері.

26 травня повставнці знов змусили Клюгера вийти працювати. Увечорі цього ж дня охоронці привели Клюгера до кімнати, де командир повставців із позивним Керч, який представився уроженецем Криму, знов говорив з Левчуком, Клименко і Кудрявцевим. Керч сказав, що вони вільні і можуть йти, наголосивши, що їх «обміняли»  на полонених повстанців — можливо, разом із кількома затриманими українськими військовими. Всіх трьох одразу ж звільнили.

30 травня Клюгер подав скаргу до СБУ, вимагаючи притягти до відповідальності людей, які його мучили, а також пройшов медичне обстеження, за результатами якого в нього був виявлений базальний перелам черепа, перфорована барабанна перетинка, гостра інфекція вуха і кілька гематом. 

Євгенія Закревська, адвокатка Левчука, повідомила Х'юман Райтс Вотч, що крім вивихнутого плеча Левчук отримав травми голови, множинні удари по обличчю та шиї,  ушкодження шкіри обличчя і цигаркові опіки на руці. Клюгер сказав, що повстанці катували Клименко не так сильно, як чоловіків, але, тим не менше, неодноразово били її по голові. Під час одного з допитів вони вдарили її так сильно, що вона впала зі стільця на бетонну підлогу і отримала численні забої.

Анна Гузь та Федір Меншаков

Наприкінці травня повстанці затримали 30-річну проукраїнську активістку Анну Гузь та її партнера, 28-річного Федіра Меншакова, і утримували їх  протягом 5 днів у приміщенні міліційного відділку в Макіївці, що в Донецькій області. Обоє зазнали тортур і були звільнені під час обміну полоненими з українською владою.

Гузь розповіла Х’юман Райтс Вотч, що близько 8 ранку 27 травня вона і Меншаков прокинулися від гучного стуку у двері їхньої квартири в Донецьку. Невідомий чоловік за дверима кричав, що він із ДНР. Коли Гузь відчинила двері, вона побачила сімох озброєних чоловіків у камуфляжі, котрі сказали Гузь та Меншакову, що ті арештовані, погрожуючи їм автоматами Калашникова. Повстанці провели обшук у квартирі,  забрали ноутбук, фотоапарат, стільникові телефони, кредитні картки та проукраїнські листівки. Вони також зірвали український прапор зі стіни і почали кричати: «Ви знаєте, що українські прапори заборонені на території ДНР з 11 травня [день референдуму в ДНР]!» Потім вони обмотали прапор навколо голови Гузь, затуливши її очі, також зав'язали очі Меншакову, повели обох активістів вниз сходами, заштовхали їх у транспортний засіб і поїхали.

Коли машина зупинилася, озброєні люди відвели їх до сирого підвалу. Трохи згодом вони забрали Гузь до іншої кімнати, посадили її на коробку і зняли пов'язку. Гузь побачила двох жінок і двох чоловіків, всі були у військовій формі. Інший одягнений у камуфляж чоловік з ножем вбіг до кімнати і кинувся на Гузь із криком: «Я вб'ю тебе, я поріжу тебе на шматки! Ти будеш їсти свій український прапор!» Він сильно, до крові,  вдарив її в обличчя. Протягом наступних двох годин, цей чоловік катував Гузь, бив її, штрихав ножем, проколював шкіру, різав її обличчя, руки та шию:

Він безперервно кричав і розмахував ножем біля мого обличчя… Він бив мене, коли я стояла на колінах і була в наручниках, потім вдарив мене ножем в коліно, загнав його на сантиметр та провернув. Потім зробив так само з іншим коліном. Він виходив і повертався знов, і продовжував мене катувати. Він погрожував мені груповим зґвалтуванням. Все це тривало близько двох годин, а інші четверо людей дивилися, як в театрі…. 

Нарешті він сказав. «Нахили свою голову. Настав час тебе вбити» і вдарив мене ножем у шию, збоку. З моєї шиї текла кров, мої руки були зв’язані і також кровоточили — наручники були тісні — і він потяг мене до іншої кімнати на першому поверсі, де було кілька озброєних людей. Ці люди розпитували мене: в яких заходах я брала участь, яким активізмом я займаюся. Вони сказали: якщо я хочу жити, маю обдурити інших активістів і журналістів, щоб ті прийшли до них.

Через те, що в Гузь була сильна кровотеча, охоронці попросили медсестру, котра була на території, промити і перев’язати її рани. Медсестра також таємно вколола Гузь знеболювальне. Її викрадачі потім змусили Гузь мити підлогу в залі, незважаючи на те, що її руки досі кровоточили крізь пов’язки, а потім наказали мити зсередини машину, в якій на базу привозили тіла вбитих повстанців. Гузь розповіла Х’юман Райтс Вотч, що в той час, як вона мила машину, на базу прибув командир повстанців і побачивши її стан, почав лаяти своїх підлеглих: «Нащо ви це робите? Чи ви здуріли? Вона тут для обміну — що вони подумають про те, як ми поводимось з полоненими?!» Наступного дня чоловік, який катував Гузь, повіз її до лікарні, бо рана на правому вказівному пальці жінки продовжувала кровоточити.   Коли вони виходили з двору, Гузь побачила напис на воротах «Макіївський відділ по боротьбі з організованою злочинністю».   

У Макіївській центральній лікарні жінці обробили рани і дали велику дозу антибіотиків. Гузь провела залишок свого ув’язнення в кімнаті зі своїм партнером, який також був жорстоко побитий. Шостого дня їх разом із ще одним іншим полоненим обміняли на трьох повстанців, котрі були затримані українськими урядовими силами. Після цього пару звільнили.

За два з половиною місяці після звільнення шрами на руках Гузь і досі добре видимі. Вона та Меншаков подали заяву у правоохоронні органи України з вимогою покарати винних.

 

Затримання журналістів, жорстоке та принизливе для гідності поводження

З квітня 2014 року численні журналісти, як українські, так і іноземні, стали жертвами фізичного насильства, утримувалися під вартою, зазнавали переслідувань, залякувань і погроз смертю з боку повстанських сил, що підтверджується повідомленнями ЗМІ та інформацією Х’юман Райтс Вотч, отриманою від журналістів, а у 12 випадках — у інтервью, взятих «з перших рук». У деяких випадках насильство проти журналістів виявлялося у формі жорстокого та принизливого для гідності поводження. Три таких випадки описані нижче.

Сергій Лефтер

В середині квітня повстанські сили, котрі контролювали Слов’янськ, захопили Сергія Лефтера, 24-річного українського журналіста-фрілансера, утримували його у полоні протягом 17 днів, неодноразово били та погрожували.

Близько 7 години вечора 15 квітня до Лефтера, котрий тоді був у відрядженні і перебував у центрі Слов'янська,  а в той момент розмовляв по мобільному телефону, підійшли двоє чоловіків. Один з них був у масці, обидва озброєні. Чоловіки спитали, чому Лефтер розмовляє по телефону. Коли Лефтер відповів, що він журналіст, його забрали до будівлі міської ради, де кілька бойовиків його допитали, обшукали рюкзак і спитали пароль від його ноутбука. Повстанці звинуватили його у шпигунстві, зборі даних про вогневі позиції і у приналежності до української ультраправої націоналістичної групи — «Правого сектора». Один з керівників повстанців сказав Лефтеру, що його візьмуть у заручники.

Сергій провів там ніч. Наступного дня самопроголошений «народний мер» Слов'янська В’ячеслав Пономарьов наказав доставити Лефтера до будівлі СБУ. Коли сам Пономарьов прибув до СБУ, він звинуватив Лефтера у шпигунстві і вдарив його кулаком в щелепу.

Лефтер розповів, що на третій чи четвертий день перебування в неволі, повстанці допитували його приблизно з 11 вечора до 3 або 4 ранку. Судячи з голосів, які Сергій міг чути, він зробив висновок, що в одній кімнаті допитують ще 4-5 інших людей.   Коли Лефтер сказав повстанцям, що він журналіст, чоловік вдарив його по правій щоці кілька разів, вибивши йому нижній лівий передній зуб. Ці удари також спричинили гематоми і масивний набряк. Хтось штовхнув Лефтера  на підлогу і вдарив його ногою в сонячне сплетіння, перебивши йому подих.

Люди, котрі допитували Лефтера, розтягли його на підлозі і припалили його праву руку сигаретою. Дослідники Х’юман Райтс Вотч, опитуючи чоловіка 4 місяці по тому, сфотографували маленький круглий шрам від опіку. Лефтер розповів, що серед тих, кого допитували у тій же кімнаті, був Юрій Поправка, чиє тіло зі  слідами тортур знайшли у Слов’янську 19 квітня разом із тілом Володимира Рибака, проукраїнського політика. Сергій розповів, що під час допиту він чув крики інших полонених:

Вони вибивали з них інформацію про те, як вони сюди потрапили і які контрольно-пропускні пункти пройшли. Я чув, як кількох людей припалювали цигарками. Я також чув, як полоненим погрожували відрізати статеві органи. Чув, як з когось знімали штани. Вони мені цим теж погрожували. Один з полонених, здається, був повністю обмотаний стрічкою. І судячи з усього, зрізаючи цю стрічку, вони різали полоненого,  бо я чув, як він кричав. 

26 чи 27 квітня охоронці виявили, що одному з полонених вдалося передати листа назовні. Вони цілу ніч опитували Лефтера і його співкамерників, Артема Дейнегу та Віталія Ковальчука, і били Лефтера по ногах кийком. 2 травня близько 13:00 повстанці сказали Лефтеру, що він може йти, і відпустили його.

Саймон Островський, VICE

21 квітня в Слов'янську озброєні бойовики захопили репортера VICE News Саймона Островського,  утримували його протягом трьох днів, неодноразово били. Островський повідомив Х'юман Райтс Вотч, що цей інцидент був пов’язаний з його документальним серіалом «Російська рулетка» і «незручними питаннями», які він продовжував ставити на прес-конференціях самопроголошеної влади Слов'янська.

Машину, в якій їхав Островський та четверо  інших журналістів,  зупинили біля повстанського контрольно-пропускного пункту, розташованого  недалеко від готелю в Слов'янську, в якому мешкали журналісти. Бойовик посвітив ліхтариком в обличчя Островського, порівняв його з фотографією і закричав: «Я взяв його, я взяв його, це він!»

Озброєні люди витягли журналістів з машини, обшукали їх, погрожуючи і розпитуючи  про їхню роботу. Чотирьох вони відпустили, а Островського забрали до будівлі Слов'янського СБУ. Чоловіки у військовій формі привели його у двір позаду будівлі, зав’язали йому очі, обшукали ще раз, забрали всі його речі і зв'язали йому руки за спиною. Потім вони привели його до підвалу і кинули на підлогу.

Далі кілька чоловіків увійшли до підвалу та побили журналіста. Вони штовхали його, тикали під ребра, били по голові та вухах. За словами Островського, побиття тривало приблизно з 1:30 до світанку, з перервами. Коли чоловіка не били, він лишався із зав'язаними очима, сидячи в кутку у брудному підвалі з вологими стінами, де зі стелі капала вода.

Наступного дня повстанці привели до підвалу інших затриманих, лишивши в одному приміщенні 8 людей. Серед них був український журналіст і його водій, представник місцевої влади, місцевий житель, захоплений за спробу встановити веб-камеру через дорогу від будівлі СБУ, і активіст Євромайдану,  якого бойовики звинуватили у зв'язках з “Правим сектором” і дуже сильно побили. Деякі з цих людей вже провели більше двох тижнів в неволі і виходячи з власного досвіду попередили Островського, що на нього чекає «справжній» допит, під час якого його, швидше за все, жорстоко поб’ють.

У певний момент один з повстанців забрав Островського і повів  із зав'язаними очима до іншої кімнати. Кілька людей наказали йому сказати пароль від комп’ютера, і били його по руці кийком, коли він відмовився це зробити. Також розпитували, чи працює він на ЦРУ, ФБР, або києвський уряд,  і чи шпигує він на «Правий сектор». Допит тривав близько десяти хвилин, після чого чоловіки лишили Островського на ніч одного в камері.

Перші дві доби у неволі Островський провів зі зв’язаними руками. Бити його припинили за півтори доби.

Островський розповів, що його перша ніч у полоні була найгіршою:

Це така собі ініціація через насильство. Першої ночі вони намагаються вас залякати, щоб ви почали співпрацювати. Їм треба, щоб коли вони наказують, ви сиділи, не піднімали очі, робили все, чого вони вимагають. Вони прагнуть зламати вашу волю до опору, прагнуть покарати і провчити.

У той час, поки Островський перебував у полоні, представники ДНР робили суперечливі заяви для ЗМІ з приводу долі журналіста та його місцезнаходження. Близько 5 години вечора, бойовики повернули Островському його речі та звільнили.

Павло Канигін, «Новая газета»

Павла Канигіна, спеціального кореспондента Російського незалежного ЗМІ «Новая газета» повстанці близько 12 годин утримували в полоні з 11 по 12 травня. Канигін  висвітлював хід неофіційного референдуму про незалежність самопроголошеної Донецької Народної Республіки. Перед  викраденням Канигін опублікував серію коментарів у соціальних мережах, де серед іншого описував переслідування посадових осіб, які не підтримують референдум.

Канигін розповів, що сидів у кафе в м. Артемівську разом зі Стефаном Шоллєм, кореспондентом німецької газети «Südwest Presse».  О 9 годині вечора четверо чоловіків підійшли до них, вимагаючи  від Канигіна пояснити його позицію щодо референдуму. Вони повели обох чоловіків на головну площу міста, де зібрався натовп озброєних повстанців і місцевих жителів. Озброєні повстанці оточили Канигіна, звинувативши його у шпигунстві і вимагаючи, щоб він розкрив свій зв'язок із Правим сектором, СБУ або ЦРУ. Коли Шолль спробував втрутитися, вони погрожували застрелити його на місці.

Неозброєні люди штовхнули Канигіна на землю, почали бити ногами, але озброєний бойовик наказав їм зупинитися, говорячи, що вони заберуть Канигіна  і «розберуться з ним в підвалі СБУ». Чоловік, якого називали «Башня» або «Леонідич» (імовірно, по-батькові), скрутив Канигіну руки, заштовхав до машини, і наказав йому сидіти, тримаючи голову на колінах. Коли Канигін спитав у цього чоловіка, чого вони від нього хочуть, «Башня» штовхнув його ліктем у щелепу, зламавши зуб. По дорозі «Башня» та водій обговорювали, куди повезти Канигіна, роздумуючи, чи варто обміняти його на  «декого з наших хлопців», чи може ліпше вбити його в лісі.

Зрештою вони привезли Канигіна на базу повстанців у Володарці, поруч зі Слов'янськом. Кілька озброєних чоловіків привели Канигіна до намету, забрали його ноутбук і рюкзак, і наказали йому роздягнутися. Повстанці зажадали, щоб Канигін сказав паролі до його мобільного телефона і ноутбука, і били його в обличчя, коли він відмовився. Коли один із озброєних людей схопив Канигіна, погрожуючи зламати йому палець, журналіст дав йому пароль. Повстанці залогінилися і допитували чоловіка, переглядаючи його файли і фотографії.

Канигін розповів Х’юман Райтс Вотч, що почув, як повстанці вихвалялися по телефону, що «впіймали гарну ціль для обміну»,  а потім отримували інструкції.  Пізніше вони кинули його на підлогу автомобіля і поїхали до іншого табору з повстанцями з Горлівки. Ця група мала, згідно з наказом, перевезти Канигіна до Слов'янська. Однак вони спочатку забрали всі гроші, які були в журналіста (1130 $), а потім дозволили йому зателефонувати Шоллю, який запропонував віддати всі гроші, які він міг зібрати — близько 1000 $. Повстанці сказали Канигіну, що ці гроші  «не  викуп, а ваш внесок у нашу війну».

Шолль розповів Х’юман Райтс Вотч, що о 2 годині ночі йому зателефонував Канигін, який просив заплатити повстанцям за своє звільнення. Викрадачі Канигіна зустрілися з Шоллєм у готелі в Артемівську, де він жив, і забрали гроші. Шолль сподівався, що Канигіна одразу ж звільнять, але замість цього повстанці повезли Канигіна до Горлівки, на іншому автомобілі, по дорозі, судячи з усього, накачали його наркотиками, і нарешті лишили його в готелі «Ліверпуль», що в Донецьку.

Канигін розповів Х’юман Райтс Вотч:

Я насправді не пам'ятаю, що сталося після Горлівки. Вони змусили мене випити мінеральну воду... і за п'ятнадцять хвилин я просто заснув у машині. Коли я прийшов до тями, я лежав на ліжку в готельному номері, повністю одягнений, і портьє будив  мене, кажучи, що вже полудень. Він сказав, що двоє чоловіків привели мене до вестибюлю готелю рано вранці і орендували номер. Він сказав, що я йшов між ними, тримаючись за них, і виглядав трохи дивно.... Це було більше схоже на кому,  ніж на нормальний сон. Я підозрюю, що вони додали щось у  воду.

Я зателефонував своєму редактору. Зрозуміло, що мене випустили так швидко тільки тому, що Шолль вже зв'язався з моїми колегами, а потім деякі російські високопосадовці втрутилися, щоб мені допомогти. Повстанці з Горлівки вирішили заробити швидкі гроші і просто взяли все, що у нас було. За кілька годин після того, як я прийшов до тями, мені зателефонував представник ДНР... щоб вибачитися за «непорозуміння» ... і пообіцяв, що мій комп'ютер, телефон та гроші мені повернуть. Але цього не сталося.

 

Затримання та катування релігійних активістів

Озброєні повстанці також захоплювали, тримали в полоні і катували активних членів релігійних громад, що не належать до Російської православної церкви. У «Звіті про ситуацію з правами людини в України» Управління Верховного Комісара з прав людини, що вийшов 15 липня 2014 року, зазначається, що «повстанці викрали і утримували в полоні в Дружківці (Донецька область) протестантського пастора та його дружину».

Також у липні Антон Геращенко, радник українського міністра внутрішніх справ, заявив, що у братській могилі, знайденій в Слов’янську, містяться тіла 4 членів Церкви Преображення: Альберта та Рувіма Павленків (синів пастора церкви) та двох дияконів — Віктора Бродарського та Володимира Величка. 8 липня повстанці  вломилися до церкви під час служби і викрали цих людей.

Сергій Косяк

Дослідники Х’юман Райтс Вотч поговорили з Сергієм Косяком, пастором євангелістів з Донецька, який описав, як повстанці затримали і катували його та інших релігійних активістів.

Починаючи з березня Косяк координував щоденні «молитовні марафони за мир та єдність», що проходили у центрі Донецька. Він розповів, що з квітня по серпень повстанці взяли  в полон 12 учасників цих  марафонів, утримували їх від декількох годин до декількох тижнів на базах у Донецьку, Макіївці та в інших містах. Полонених били, їм погрожували, також викрадачі влаштували як мінімум три імітації страт. Як мінімум четверо полонених були звільнені за викуп і один з них лишається зниклим безвісти. Решта, наскільки відомо Косяку, були звільнені без оплати. Косяк спілкувався особисто з усіма колишніми полоненими після їх звільнення.

Повстанці затримали самого Косяка 24 травня. Цього дня, прибувши на «молитовний марафон», він побачив, що молитовна палатка зруйнована і пішов до будівлі міської адміністрації, щоб спитати про це знайомих з ДНР. Інший представник ДНР накинувся на нього, гукаючи до інших: «Цей чоловік — порушник! Він каже, що ДНР грішна, що Бог не схвалює сепаратизму! Він з Правого сектора!» Кілька людей жорстоко побили Косяка і кинули його до кімнати на восьмому чи дев'ятому поверсі, погрожуючи відвезти його до підвалу СБУ в Слов'янську. Трохи згодом двоє колишніх прихожан церкви Косяка увійшли до кімнати, сказали, що він «нешкідливий», і переконали інших відпустити його.

Косяк розповів:

Я провів там 4 години. Вони били мене палицями и молотками, розбили мені губу и і зламали руку. Весь мій лівий бік був відбитий і синій.

17 серпня, за відсутності Косяка, озброєні представники ДНР вломилися до його будинку в Донецьку, шукаючи господаря. Вони ретельно обшукали будинок, не знайшли там нічого, крім родинного майна та релігійної літератури, і пішли ні з чим. 

Косяк також розповів Х’юман Райтс Вотч, що 3 серпня повстанці викрали ще одну людину з його конгрегації — Євгена Франчука. Вони тримали його в ямі протягом 3 тижнів і відпустили 23 серпня. За словами Косяка, Франчука не катували.

Олесандр Хомченко

Косяк також детально розповів про викрадення та катування Олександра Хомченка, члена його церкви і заступника координатора «молитовного марафону», а також про затримання двох учасників марафону — Валерія Якубенка та Роксолани Швайки.

8 серпня, коли Косяк був відсутній, Хомченко координував денну молитовну сесію. Сесія почалася як завжди — о 6 вечора в центрі міста. Кілька озброєних повстанців підійшли до групи о 18:30, сказали, що вони з ДНР і спитали, хто тут головний. Хомченко сказав, що головний він. Тоді повстанці схопили його, Якубенка і Швайку, і привели до будівлі СБУ. Судячи з усього, повстанці думали, що Хомченко — це Косяк. Коли вони заводили трьох затриманих, один з викрадачів крикнув повстанцям, що були в будівлі: «Ми взяли Косяка!»

Повстанці допитували полонених в будівлі СБУ протягом 3 годин, разом і поодинці. Вони скоро звільнили Швайку, лаючи її за долучення до «секти», і перевезли двох чоловіків на повстанську базу, котра була розташована на призовному пункті в Макіївці. Повстанці звільнили Якубенка наступного дня.  

Вони утримували і катували Хомченка протягом 3 днів, а потім відпустили. Хомченко був волонтером — у якості водія допомагав евакуювати людей з територій, що постраждали від збройного конфлікту.  Коли його затримали, він мав при собі кілька квитанцій з автозаправок, розташованих в різних кінцях Донецької області. Ці квитанції викликали у повстанців підозру, що Хомченко був шпигуном української армії.

Косяк розповідає:

Вони почали бити Сашу в Макіївці.... Саша розповів мені, що вони також змушували деяких полонених бити інших, а самі дивилися, і якщо удари були недостатньо сильні, то вони починали бити «ледарів».  Все Сашине тіло було в синцях, а обличчя розбите до м’яса. Протягом цих трьох днів у Макіївці вони тричі інсценували страту. Двічі вони стріляли над його головою. Третього разу вони вистрілили в упор, але із незарядженого пістолета.  Зараз він одужує від завданих травм. 

Дослідники Х’юман Райтс Вотч оглянули фото Хомченка, зроблене за два тижні після його звільнення. Вся верхня частина його тіла була вкрита синцями.

Після затримання Хомченка, Якубенка і Швайки, учасники молитовних марафонів припинили  публічні сесії і почали збиратися таємно.