(Сімферополь, 15 березня 2014) - загони «самооборони» і воєнізованих сил у Криму викрадають активістів і журналістів, переслідують та нападають на них, повідомляє Х’юман Райтс Вотч.
Ці сили діють поза законом, без розпізнавальних знаків, без чіткої командної структури і абсолютно безкарно. Обов’язком місцевих органів влади в Криму є припинення їхніх дій, розпущення та роззброєння цих формувань, заявила Х’юман Райтс Вотч.
«Кримська влада дозволяє незаконним і невідомим збройним підрозділам діяти на півострові, допускає скоєння злочинів, які не розслідуються та лишаються безкарними – ніби все це відбувається у правовому вакуумі», - розповіла Рейчел Денбер, зам директора з Європи та Центральной Азії в Хьюман Райтс Вотч.. «Але це не так. Насправді місцева влада має чіткі правові зобов’язання забезпечувати захист і безпеку тих, хто перебуває в їхній юрисдикції».
Х’юман Райтс Вотч задокументувала участь загонів «самооборони» у викраденнях як мінімум шести активістів Євромайдану – руху, багатомісячні протести якого у Києві привели до повалення влади президента Віктора Януковича. Ці підрозділи також атакували і переслідували багатьох місцевих та іноземних журналістів.
Місцеві та міжнародні групи незалежних ЗМІ задокументували десятки нападів на журналістів з боку груп «самооборони» в Криму. Українські правозахисні організації повідомили, що ці підрозділи також брали участь в силових розгонах демонстрацій, незаконних обшуках людей і транспортних засобів, особливо на адміністративному кордоні Криму, а також переслідували пересічних громадян.
Загони самооборони почали активно діяти на території Криму наприкінці лютого 2014 року. Їх «командир», Павло Шеремет, чий офіційний статус неясний, заявів на прес-конференції 4 березня, що ці угруповання включають в себе колишніх міліціонерів, колишніх армійських офіцерів, ветеранів війни в Афганістані тощо. Шеремет підкреслив, що підрозділи самооборони не мають права проводити обшуки або арешти і зобов’язані діяти спільно з міліцією.
Голова Ради міністрів Криму Сергій Аксьонов заявив, що станом на 4 березня 11000 чоловіків зареєструвалися у якості членів загонів самооборони, а також - що вони озброєні щитами, палицями, і «законно зареєстрованою вогнепальною зброєю». Аксьонов заявив, що ці підрозділи будуть необхідні до і під час референдуму про статус Криму, запланованого на 16 березня, і аж поки ситуація в Україні не «стабілізується». Він заперечив поширене переконання, що в лавах самооборони є російські військовослужбовці.
За словами представників офіційної кримської влади, ці сили «взяли під контроль» всі військові об’єкти, правоохоронні органи і «стратегічні об’єкти».
Проте, власні спостереження Х’юман Райтс Вотч на місцях в Криму та інтерв’ю з людьми, які взаємодіяли чи були свідками взаємодії з загонами самооборони, вказують на те, що ці угруповання працюють поза будь-якими правовими рамками. Деякі з бійців носять камуфляжний одяг без розпізнавальних знаків, інші в цивільному. Багато з них мають нарукавні пов’язки, які символізують вірність Росії: з кольорами російського прапора, або чорно-помаранчевою георгіївською стрічкою, символом російської військової честі. Бійци загонів, що патрулюють вулиці, як правило, не озброєні і не носять маски. Натомість, ті, що зосереджені на контрольно-пропускних пунктах або на інших стратегічних об'єктах, носять чорні балаклави і мають при собі автоматичну зброю, зокрема, АК-47.
Українське законодавство передбачає «участь громадян у забезпеченні правопорядку», і, зокрема, створення загонів самооборони, але наголошує, що вони мають право працювати тільки спільно з правоохоронними органами, за чітко визначених обставин, і в жодному випадку не мають права застосовувати вогнепальну зброю.
Х’юман Райтс Вотч встановила, що місцева міліція жодним чином не координує і не контролює «самооборону». У ряді випадків, задокументованих нижче, свідки і жертви порушень повідомили Х’юман Райтс Вотч, що міліція або не була присутня під час операцій, що проводилися загонами «самооборони», або просто стояла, не діючи; або явно відмовлялася втрутитися, заявляючи, що не має жодної влади над цими загонами.
З повідомлень свідків, а також з кількох професійних і аматорських відео, розміщених на YouTube, видно, що «загони самооборони» часто працюють разом з козаками, а також з великими групами людей у військовій формі без розпізнавальних знаків та в масках, які, на думку багатьох місцевих жителів, є вояками росийської армії або спецназу. Принаймні в одному випадку, про який повідомили Х’юман Райтс Вотч, член самооборони зізнався, що він російський військовослужбовець.
Командир однієї з українських військових баз в Сімферополі повідомив Х’юман Райтс Вотч, що коли озброєні люди в камуфляжній формі без розпізнавальних знаків захоплювали базу, українські офіцери намагалися вести з ними переговори, заявляючи, що Крим є частиною української території, де діє українське законодавство. Командир розповів, що один з цих озброєних людей вигукнув у відповідь: «Мені начхати на українські закони! Я офіцер Російської Федерації!»
Х’юман Райтс Вотч стурбована тим, що присутність на вулицях і в громадських будівлях озброєних людей у військовій формі, а також патрулів «самооборони», які не входять до складу правоохоронних органів або сил безпеки, становить загрозу для свободи і безпеки населення Криму.
Влада Криму повинна негайно роззброїти і розпустити всі незаконні підрозділи, захистити людей від протиправних дій з їх боку та забезпечити проведення всіх правоохоронних заходів міліцією, заявляє Х’юман Райтс Вотч. Влада повинна створити умови для того, щоб будь-які загони самооборони діяли відповідно до законодавства, а також - щоб громадськість знала про структуру цих угруповань та механізми підзвітності.
Влада повинна також розпочати розслідування злочинів і порушень прав людини, імовірно скоєних членами загонів самооборони, і притягти винних до відповідальності. Затримані або «зниклі» після затримання силами «самооборони» або воєнізованими формуваннями мають бути негайно звільнені, а в журналістів має бути можливість виконувати свої професійні обов’язки без залякувань та переслідувань.
Законодавство в галузі прав людини, включно із Європейською конвенцією з прав людини, юридично обов’язковою для органів влади на всій території України, зобов’язує владу вживати належних заходів для захисту життя і безпеки всіх осіб, що перебувають під її юрисдикцією. Це зобов’язання передбачає створення та дотримання належних правових рамок для запобігання злочинам проти особистоті, зокрема тих, які призводять до зазіхань на свободу або безпеку, або можуть спричинити серйозні травми чи загибель людей. Дозвіл нерегульованим силам здійснювати силові операції, порушує це зобов’язання і суперечить базовій повазі до основних прав людини.
«Кримська влада дала так званим загонам «самооборони» повну свободу дій напередодні референдуму, і дотепер вони докладали зусилля для того, аби змусити мовчати своїх критиків і контролювати інформацію», - заявила Денбер. «Кампанія загроз, переслідувань, нападів і навіть «зникнень» проти активістів, здається, не має меж…»
«Зникнення» активістів Євромайдану
Андрій Щекун і Анатолій Ковальський
Близько 9:30 ранку 9 березня активісти Євромайдану Анатолій Ковальський та Андрій Щекун вирушили на сімферопольський вокзал, щоб забрати посилку з Києва, яка містила український прапор, друковані матеріали та інші предмети для антивоєнної акції протесту в Сімферополі, проведення якої було заплановане на той день. Про це повідоміла дружина Щекуна в інтерв’ю Х’юман Райтс Вотч.
Свідки пізніше розповіли адвокату і дружині Щекуна, що
Ковальський лишився на вокзалі, а Щекун пішов до вагона забрати посилку. Кілька людей в камуфляжі, деякі з червоними нарукавними пов’язками самооборони, увірвалися до вагону, витягли Щекуна назовні, і оточили Щекуна і Ковальського, який чекав його на платформі. Потім невідомі обшукали активістів, штовхаючи і завдаючи ударів, і повели їх звідти пішки.
Адвокат одного з чоловіків розповів Х’юман Райтс Вотч, що під час нападу Щекун встиг швидко зателефонувати і повідомити, що його з Ковальським захопили невідомі. Після цього телефони обох активістів перестали працювати. Адвокат засвідчив наступне:
Міліція на вокзалі надавала суперечливу інформацію. Спочатку міліціонер відповів активістам, які прийшли, щоб дізнатися про інцидент, що вони нікого не затримували. Пізніше інший міліціонер заявив, що Щекун і Ковальський були під вартою в міліції, але потім представники Кримської проросійської політичної партії «Русское единство» вивезли їх з відділку.
Міліціонер згодом надав аналогічну інформацію Кримському телеканал ATR, але коли до нього звернувся інший журналіст, з телеканалу Espreso ТВ, відповів, що ніколи не чув про цих двох чоловіків.
Немає жодних сумнівів щодо причин атаки на них. Обоє чоловіків відомі активісти, які організовували місцеві акції Євромайдану в Сімферополі від початку протестів. Раніше вони отримували анонімні погрози.
9 березня син Ковальського подав в міліцію заяву про зникнення обох активістів. За словами адвоката, наразі триває розслідування. 10 березня, на прохання адвоката, Європейський суд з прав людини надіслав терміновий запит до української влади з проханням надати інформацію про місцезнаходження обох чоловіків.
11 березня, голова Ради міністрів Криму Сергій Аксьонов, публічно заявив, що Щекун і Ковальський були затримані кримським «спецназом» за їхню участь у «підривній діяльності» і що вони залишаться під вартою до завершення референдуму. Він, однак, не повідомив про місцезнаходження чоловіків.
Михайло Вдовиченко
11 березня, Михайло Вдовченко, мешканець Сімферополя, який розміщував проукраїнські повідомлення на своїй сторінці в Facebook взяв участь у мирній проукраїнській демонстрації, котра відбувалася в цьому кримському місті. Про це повідомив Х’юман Райтс Вотч його двоюрідний брат.
Чоловік так і не повернувся додому з акції протесту, і його родичі не змогли до нього додзвонитися.
Наступного дня двоюрідний брат Вдовченка написав заяву в міліцію про зникнення родича, а також опублікував в інтернеті і розвісив по місту оголошення про пошук свідків. Свідок, котра відгукнулася на оголошення, розповіла двоюрідному брату Вдовченка, що 11 березня близько 16:30 вона бачила як троє чоловіків у цивільному зупинили Вдовченка, котрий ніс український прапор. Чоловіки повели Вдовченка вулицею, заламавши йому руки за спиною. За словами двоюрідного брата, свідок також розповіла, що невідомі били і штовхали Вдовченка, коли він намагався звільнитися:
Сьогодні [14 березня] я прийшов до міліції, і слідчий розповів, що Михайла та кількох інших зниклих активістів Євромайдану забрали до симферопольского військомату.
За його словами, офіс зайнятий невідомими озброєними людьми, і міліція нічого не може з цим вдіяти. Він сказав, що мені доведеться почекати, поки референдум не закінчиться, і сподіватися, що Михайла випустять пізніше.
Родина не отримала жодної офіційної інформації про долю Вдовченка і його місцезнаходження.
Олексій Гриценко, Наталя Лук’янченко і Сергій Супрун
14 березня кілька активістів Автомайдану опублікували у своїх блогах інформацію про зникнення Гриценка, Лук’янченко і Супруна.
Блогери написали, що Гриценка, Лук’янченко та Супруна, котрі на той час перебували в Криму півтора тижні, місцеві активісти востаннє бачили
13 березня близько 23:30 біля торгівельного центру у Сімферополі. За повідомленнями блогерів, один з активістів пізніше зателефонував другу і повідомив про три автомобілі, котрі переслідують їхнє авто. Відтоді з активістами не було зв’язку.
Місцевий активіст Євромайдану повідомив Х’юман Райтс Вотч, що активісти змогли відслідкувати сигнали мобільних телефонів зниклих в обласному військоматі Сімферополя. У другій половині дня 14 березня група журналістів вирушила до військомату, щоб дізнатися про долю зниклих активістів, але, за словами одного з журналістів, чоловіки, котрі охороняють будівлю, заперечували, що зниклі перебувають там під вартою.
Напади і переслідування журналістів
Жакомо Ліверані, італійський фотограф-фрілансер, розповів Х’юман Райтс Вотч, що 13 березня 2014 року він приїхав до міста Бахчисарай, за 35 км на південь від Сімферополя. Він фотографував місто, не наближаючись до військових об’єктів, і коли повертався до автовокзалу, близько 17:00, група з п’яти чоловіків в штатському підійшла до нього. Вони носили георгіївські пов’язки і були озброєні ножами:
Вони оточили мене, сказавши, що вони з самооборони, і вимагали мої документи. Коли я показав їм свою прес-карту, один з них кудись зателефонував, і за кілька хвилин прибуло цивільне авто. Вони схопили мене, заштовхали в авто, і повезли в напрямку автовокзалу. Там вони завели мене всередину будинку, де були інші чоловіки з самооборони.
Вони приставили ніж до мого горла і змусили мене віддати документи, зокрема, мій паспорт, а також мій ноутбук і камеру. Я зателефонував другу і попросив його зв’язатися з посольством Італії в Києві. Коли вони передзвонили мені, я передав телефон одному з представників самооборони, але він різко відмовив представнику посольства і сказав йому: «Тут не Україна. Це Крим - Росія».
Ливерані розповів що «самооборонці» скопіювали файли з його камери і лептопа, включно з контактами, і за 5 годин його звільнили.
Антон Голобородько, журналіст українського онлайн-ЗМІ «Газета по-українськи» розповів Х’юман Райтс Вотч що 7 березня об 11:00 він з групою журналістів прибув до обласного військомату в Сімферополі, отримавши інформацію про стрілянину. Біля військомату вони побачили велику групу людей у цивільному, без розпізнавальних знаків, в масках, озброєних АК-47:
Ці люди попросили нас відійти. Ми пішли звідти і попрямували до міліцейського відділку неподалік. Ми попросили міліціонера пояснити, що відбувається, але він відповів, що не знає і що міліція «не втручається в політику».
Ми повернулись и зупинилися на відстані 50-70 метрів, вичікуючи. Чоловік в камуфляжі, масці і з автоматом помітив нас і сказав, щоб ми не знімали. За кілька хвилин білий мінівен виїхав з військомату і попрямував до нашої групи.
П’ять чи шість осіб, всі в масках, деякі в камуфляжі, а деякі в штатському, вискочили з авто, і наказали всім операторам і фотографам здати їхнє обладнання. Коли ми відмовилися, вони почали бити нас кулаками і ногами, і силою забрали камери. Вони взяли карту пам’яті з моєї камери, і спитали про мої документи. Я вказав на посвідчення особи, яке висить у мене на шиї. Чоловік вхопив шнурок, на якому трималося посвідчення, і почав мене ним душити, а потім зірвав документ з моєї шії, кинув його в своє авто і поїхав.
Голобородько сказав, що не звернувся до міліції з приводу цього інциденту, бо не вірить, що це допоможе, і що міліція була «надто перелякана, щоб виконувати свої професійні обов’язки».
Іноземна журналістка розповіла Х’юман Райтс Вотч, що блізько полудня 12 березня вона зі своїм фотографом вирушила на контрольно-пропускний пункт Чонгар, що в північній частині Кримського кордону. Коли вони наблизилися до КПП, то побачили групу чоловіків, частково вбраних в форму (у когось були камуфляжні штани, у когось - куртки). Деякі з них були в чорних балаклавах, озброєні АК-47, ножами та пістолетами. Журналістка, котра попросила не називати її ім’я з міркувань безпеки, розповіла, що у чоловіків булі пов’язки з кольорами російського прапора, але не було погонів. Була також група козаків у їхніх традиційних головних уборах і форменому одязі:
Чоловіки фотографували одне одного, і ми також попросили дозволу їх зняти. Один з них, здавалося, кивнув на знак згоди, але коли фотограф спрямував об’єктив камери на групу, кремезний чоловік кинувся на нього, вихопив камеру, і пішов з нею. Він намагався витягти карту пам’яті, і видалити фотографії, але це не вдалося.
Ми запитали їх, хто вони, але вони мовчали, лише натягли свої балаклави аж до очей.
На блокпості також були російські солдати, у повному обмундируванні, але без розпізнавальних знаків. Вони були більш серйозно озброєні - РПГ і снайперськими гвинтівками. Вони просто відішли в той час, коли ми намагалися вести переговори з «самообороною».
Журналістка розповіла, що врешті-решт бійці «самооборони» змусили їх видалити фото з камери и потім відпустили.
Ян Гузар, незалежний журналіст зі Словаччини, розповів Х’юман Райтс Вотч, що 12 березня близько 14:00 він прибув до цивільного аеропорту в Сімферополі і спробував познімати околиці. За його словами, щойно він витяг камеру, біля нього зупинилося цивільне авто і з нього вийшли двоє чоловіків, вдягнених у чорне без розпізнавальних знаків та озброєні пістолетами:
Ці двоє спитали про мої документи і я попросив їх показати їхні. Вони показали - я не зміг розібрати, що саме там написано, але зауважив, що написано російською, бо я можу відрізнити українську від російської. Пізніше до мене підійшла група з 15 чоловіків у цивільному з пов’язками червоного кольору та кольорів російського прапору. Вони з криком затягли мене в лісок поблизу.
Чоловіки відібрали сумку з моєю камерою. Трохи пізніше прийшов старший чоловік і атмосфера стала спокійнішою. Вони мене відпустили, але забрали карту пам’яті з моєї камери.
