Skip to main content

Україна: Міліція атакувала десятки журналістів та медиків

Необхідне ретельне розслідування

(Київ, 31 січня 2014 року) – Унаслідок дій української міліції під час розгонувуличних бійців та демонстрантів у Києві з 19 по 22 січня 2014 року були поранені десятки журналістів і медиків, зазначає Х’юман Райтс Вотч. Міжнародні партнери України повинні наполягати на розслідуванні серйозних порушень прав людини і притягненні винних до відповідальності згідно з міжнародними стандартами правової процедури.

Під час поточного розслідування реакції уряду на протести в Києві Х’юманРайтс Вотч задокументувала 13 випадків побиття журналістів та медиків, обстрілу їх гумовими кулями або ураження світло-шумовими гранатами. Українські неурядові організації повідомляють про більш ніж 60 таких випадків. Наявні дані свідчать про те, що в багатьох випадках міліціонери умисне цілилися в журналістів та медиків, котрі не брали участі в акціях протесту.

«Можнавипадково влучити в одного журналіста чи медика під час запеклих зіткнень, але не в десятки людей», —кажеАнна Нейстат, заступниця програмного директора Х’юман Райтс Вотч, яка зараз перебуває в Києві. «Міліціязіткнулася зі значними труднощами  під час вуличних боїв, але це не виправдовує умисні напади на журналістів та медиків чи нехтування  заходами для їх захисту».

Більшість журналістівта медиків були поранені під час запеклих зіткнень, що сталися 19 січня на вулиці Грушевського. Міліція застосувала сльозогінний газ, гумові кулі, світло-шумові гранати та водомети для розгону демонстрантів, окремі з яких кидали пляшки із запальною сумішшю та каміння, а також були озброєні бейсбольними битами та великими палицями із загостреними кінцями. Інші журналісти отримали поранення під час зіткнень у Києві в наступні кілька днів.

У всіх випадках, задокументованих Х’юман Райтс Вотч, журналісти стверджували, що вони були вдягнені в яскраві жилети з написом «Преса» або каски з таким же написом, а також тримали в руках відеокамери, фотоапарати та штативи.

19 січня велика група журналістів перебувала на відстані від лінії протистояння між протестувальниками з одного боку та «Беркутом» і внутрішніми військами МВС з іншого. Кілька журналістів, опитаних окремо, повідомили Х’юман Райтс Вотч, що міліція кинула більше 20 світло-шумових гранат в групу, поранивши шрапнеллю  щонайменше вісім журналістів.

Інші журналісти були уражені гумовими кулями. Деякі з цих куль влучили в обличчя, а також в руки,  якими журналісти тримали апаратуру. В одному з випадків, задокументованих Х’юман Райтс Вотч, міліціонери збили з ніг молоду жінку-фотографа, били її по голові, копали ногою, а також вистрілили в неї гумовою кулею з близької відстані, коли вона намагалася втекти. Українські групи задокументували інші випадки подібних прямих атак.

Санітари та медики-волонтери, опитані Х’юман Райтс Вотч, заявили, що вони були вдягнені в одяг із  явно видимим зображенням червоного хреста. Вони розповіли, що в той час, коли вони намагалисядістатися до поранених і винести їх, міліціонери не припинили вогонь.Деякі з опитаних впевнені, що правоохоронцінамагалися влучити саме в них. Медики розповіли, що під хаотичним, а, можливо, і прицільним вогнем міліції їм було дуже складно надавати допомогу пораненим.

У повідомленні, опублікованому 23 січня на веб-сайті Міністерства внутрішніх справ, йшлося про те, що 19 січня міліція за допомогою гучномовця наказала протестуючим розійтися, попередивши, що їхні насильницькі дії були незаконними, і що міліція буде змушена застосувати силу (українською «спеціальні засоби») проти них. Такі попередження, однак, не звільняють міліцію від обов’язку виявляти стриманість і жодним чином не виправдовують будь-які умисні напади на журналістів чи інших працівників ЗМІ.

Правоохоронні органи зобов’язані і мають право зупиняти жорстокі напади на міліціонерів та громадські будівлі, відзначає Х’юман Райтс Вотч. Але при цьому вони повинні поважати основні стандарти в галузі прав людини відповідно до документів, що їх регламентують, таких як Європейська конвенція про захист прав людини, а також згідно з нормами, що  регулюють застосування сили в поліційних операціях, такими як Основні принципи Організації Об’єднаних Націй щодо використання сили та вогнепальної зброї співробітниками правоохоронних органів.

Основні принципи, що стосуються стриманості і пропорційності у застосуванні сили, недвозначно вимагають від співробітників правоохоронних органів «якнайшвидше забезпечувати надання медичної та іншої допомоги будь-яким пораненим або постраждалим особам». Відсутність захисту медичного персоналу, не кажучи вже про умисні напади на медиків, порушують цей принцип.

Атаки, спрямовані на журналістів, що висвітлюють громадський протест, також несумісні із зобов’язаннями України щодо дотримання прав людини, зокрема, права на свободу вираження думок, включаючи свободу засобів масової інформації.

Українська влада повинна провести ретельне і неупереджене розслідування інцидентів, в яких міліція застосувала силу проти журналістів та медиків, зазначає Х’юман Райтс Вотч.

Враховуючи те, що влада не досягла значного прогресу в розслідуванні попередніх випадків насильства з боку міліції, міжнародні партнери України мають наполягати на проведенні в Україні кримінальних розслідувань відповідно до міжнародних зобов’язань у галузі прав людини. Організація з безпеки і співробітництва в Європі та Рада Європи, до яких входить Україна, мають терміново усвідомити свою роль у забезпеченні незалежного та неупередженого моніторингу та звітності про події в Україні, а також прогресу в розслідуванні порушень прав людини, що там відбулися.

«Журналісти тамедики виконували свої професійні обов’язки, не були озброєні і не становилижодноїзагрозидля міліції під час акцій протесту в Києві», —кажеНейстат. «Кожен випадокнасильства проти них має бутиретельно розслідуваний, а винні мають бути покарані».

Напади на журналістів

Список журналістів, котрі стали жертвами нападів та були поранені,  був складений українським Інститутом масової інформаціїі містить 60 імен. Сорок вісім із нихбули поранені або зазналинападівв Києві,  решта — в інших містах: Черкасах, Дніпропетровську та Запоріжжі. Більшість із цих журналістівпрацюють вукраїнськихЗМІ, троє з Росії, троє з Білорусіі одна особаохарактеризованаяк неідентифікованийіноземнийжурналіст. Фактичнакількістьатакованих журналістів може бути вищою, боХ’юман Райтс Вотчзафіксувалакілька випадків, що не були включенів цей список.

За даними Інституту масової інформації, 22 журналісти отримали травми, багато з них були поранені осколками світло-шумових гранат; в 21 людину влучили гумовими кулями; 9 були побиті міліцією,  ще 6 —  ймовірно проурядовими бандитами, 7 були затримані. Деякі з журналістів були атаковані кілька разів. У спискувказано, що в одногожурналіставлучивкамінь, кинутий протестувальниками.

Х’юман Райтс Вотч змогла самостійно перевірити і задокументувати низку таких випадків. Отримана інформація значною мірою наводить на думку, що міліція умисне цілилася в журналістів, котрі висвітлювали протистояння.

Усі журналісти, опитані Х’юман Райтс Вотч, заявили, що вони були вдягнені в жилети або каски з явно видимим написом«Преса». Кілька журналістів пояснили, що вони вдягли яскраві помаранчеві жилети, тому що через випадки насильства з боку міліції проти журналістів у 2013 році Міністерство внутрішніх справ видало директиву, котра вимагає від журналістів носити жилети із написом «Преса» у якості захисного засобу від нападу під час зіткнень.

Усі опитані журналісти мали при собі обладнання – фото- або відеокамери та штативи —що не дозволяло сплутати їх з демонстрантами, а особливо з тими, що нападали на міліцію.

Антон Бережний, технік і оператор зі Спільно ТВ, незалежного українського потокового телеканалу в Інтернет, повідомив Х’юман Райтс Вотч, що 19 січня він знімав протистояння на вул. Грушевського. Коли протистояння посилилося, протестуючі почали кидати каміння в міліціонерів, а ті відповіли їм світло-шумовими гранатами, він перемістився подалі.

Бережний повідомив Х’юман Райтс Вотч, що спочатку йому в плече влучило щось подібне до уламка світло-шумової гранати. Великий синець був добре помітний під час інтерв’ю 27 січня. Після цього він відійшов подалі від натовпу і налаштував свою камеру, щоб почати знімати:

 

Я стояв на відстані, в зоні, де, здавалосяб, не було ніякої стрілянини. Раптом я відчув, як щось вдарило мене вруку, якою я тримав штатив. Штатив зламався і я відчув біль у руці. Намагаючись захистити обладнання –його у наснебагато — я втік з місця подій, і коли я потім зняв рукавичку, моя рука була в крові.

Я не носив помаранчевий жилет, бо ми чули, що журналісти, котрі їхносять,стали мішенню, але у мене булакасказі словами «Преса»та«СпільноТВ», написанимина ній. У мене був фотоапарат на штативі, ія стояв подалі від натовпу — не було жодної ознаки, за якоюміліція могла б сплутати мене з протестуючим.

Бережний звернувся до лікарні на околиці Києва, щоб полікувати свою рану — він розповів, що боїться йти до будь-якої з міських лікарень, тому що міліція там вже заарештувала кілька поранених. Лікар Бережного заявив, що його палець був зламаний. На момент інтерв’ю на руці постраждалого досі був гіпс.

Роман Малко, фотограф журналу «Український Тиждень», повідомив Х’юман Райтс Вотч, що близько 19:00 20 січня він знімав протистояння на вул. Грушевського. Він був вдягнений в яскравий помаранчевий жилет з написом «Преса» і білу каску, а також мав довгий білий об’єктив на камері.

У певниймомент, Малько відійшов від натовпу і зробив кілька знімків, стоячина лівій стороні, далеко від лінії вогню:

 

Я зробив кілька знімків, лишаючись на одному місці протягом декількох хвилин —до того я постійно змінював положення, щоб уникнути обстрілу.  Я опустив камеру, щоб подивитися на фотографії, і через секунду щось сильно вдарило мені в праве око. Все потемніло, але я не впав. Я думаю, що вони в мене вистрілили свідомо, швидше за все, намагаючись влучити в камеру.

Я побіг до імпровізованого медпункту на іншій стороні вулиці, але вони сказали, моя травма занадто важка для них і послали мене до іншого, де лікарі надавали першу допомогу. Я не хотів їхати до лікарні, бо чув, що там поранених заарештовують, але у мене не було вибору. Ми викликали швидку допомогу, але так вона так і не приїхала. Прочекавши приблизно півгодини, я пройшов близько кілометра до місця, де були припарковані кілька машин швидкої допомоги. Вони відвезли мене до лікарні.

 

Малко розповів, що в лікарні йому наклали кілька швів на оці. Лікарі сказали, що якби гумова куля влучила лише на кілька міліметрів вправо, він би втратив око. Лікарі також розповіли, що 19 і 20 січня більше 20 людей були доставлені до лікарні з важкими травмами очей, і рекомендували журналісту зареєструвати свою травму в лікарні, як таку, що не пов’язана з протестами.

Оля Шатна, 21-річна журналістка, повідомила Х’юман Райтс Вотч, що 22 січня вона стояла на тротуарі біля Європейської площі і фотографувала бійців міліцейського підрозділу «Беркут», котрі прибули для розгону натовпу на вул. Грушевського. На ній був яскраво-оранжевий жилет з написом «Преса» і біла каска. Вона розповіла, що четверо міліціонерів підійшли до неї і сказали, що вона має піти звідти. Коли журналістка почала відходити, вони напали на неї:

Я розвернулася до них спиною, щоб піти звідти, і за митьмене збили з ніг. Япочулаглухий звук і побачиласвою каску, що впала на землю і була зламана. Вони, мабуть, вдарилимене кийкомпо голові, та я навіть не встигла зрозуміти, що відбувається, коли вони почалимене бити. Вони забрали мій телефон і погрожували зламати мою камеру.

Вони сказали: «Забирайся звідси!Біжискаржитися до медпункту, скажиїм, що тебепобили». Вони висміювали і ображали мене. Мені вдалося підвестися і я почала відступати назад, все ще благаючи їх повернути мій мобільний телефон. В цей момент, коли я була на відстані п’яти чи шести метрів від них, один з міліціонерів підняв гвинтівку і вистрілив гумовою кулею мені в плече. Куля не пробиламоютовстукуртку, але сильно мене вдарила.

 

Відеосюжет 5 каналу українського телебачення, якому вдалося зняти напад на Олю Шатну, підтверджує її слова.

Мстислав Чернов, фотограф який працював разом з українським Червоним Хрестом, повідомив Х’юман Райтс Вотч, що  близько 16:00 22 січня він знімав людей на барикадах на вул. Грушевського. Він розповів, що в певний момент протистояння, під час якого з натовпу летіло каміння, а з боку міліції — світло-шумові гранати, трохи вщухло:

 

Я не очікував нападу. На мені був помаранчевийжилет  і навколо було порівняно тихо. Я дививсякрізь об’єктивкамериі не бачив гранату, яка вибухнула прямо поруч зі мною. Виглядало так, ніби її  цілеспрямовано кинули в мене, аджевона вибухнула біля моїх ніг, і нікогоіншого поблизу не було. Я побачивспалах світла, і на декілька секунд був осліплений іоглушений.

Потім я побачив кров на штанях і побіг до імпровізованогомедпунктупоблизу. Там медики вийнялиодин великий і багато маленьких уламківшрапнелі з моїх ніг. З’ясувалося, щоуламки потрапили мені в очі.Щоб вийняти їх,я поїхавдо лікарні в Харкові, побоюючись, що в Києві міліція може заарештувати мене, якщо я звернулися за медичною допомогою. У Харкові лікарі допомогли мені, але не зареєстрували обставини травми в історії хвороби, щоб уникнути необхідності повідомлятипро це міліцію.

 

Х’юман Райтс Вотч не має змоги перевірити, де саме стояв Чернов в той момент,  коли в нього влучили, і тому неясно, чи можна вважати більш імовірним умисний напад, чи світло-шумова граната влучила в нього випадково. У будь-якому разі його історія підтверджує, що міліція не вжила жодних заходів  для зменшення  ризику для життя та здоров’я протестувальників, а також тих, хто виконував там свої професійні обов’язки.

Принаймні вісім інших журналістів, більшість із яких були працівниками Спільно ТВ, також отримали поранення від уламків світло-шумових гранат і гумових куль, коли стояли великою групою серед інших працівників ЗМІ і висвітлювали протистояння на вул. Грушевського. Про це розповіли п’ятеро журналістів з цієї групи,  яких Х’юман Райтс Вотч опитала окремо. Деякі отримали серйозні травми очей, обличчя та ніг.

Журналісти розповіли Х’юман Райтс Вотч, що майже все в групі був вдягнені в помаранчеві жилети з написом «Преса» і що вони ховалися від головної лінії протистояння за масивним рекламним щитом. Вони засвідчили, що міліція кинула як мінімум 20 гранат в їхній бік і чотири або п’ять з них влучили в групу.

Галина Садомцева, редакторка Спільно ТВ, повідомила Х’юман Райтс Вотч, що близко 17:00,  коли вона розмовляла з кимсь зі своєї команди, міліція кинула світло-шумову гранату, котра впала  і вибухнула в неї під ногами. Садомцева отримала глибокі порізи на ногах, на яких довелося накладати шви, і незначні подряпини на обличчі. Вцей момент вона сказала своїм операторам, щовони мають звідтипіти, але деякі з них залишилися і продовжили знімати.

Пізніше вона дізналася, що двоє з них були серйозно поранені гумовими кулями, імовірно, коли міліціонери почали в них стріляти. Анатолій Лазаренко отримав серйозну травму руки. Янеку Фалькевичу, котрий стояв поряд з ним, кулі влучили в ліве око, підборіддя та в ноги.

Січневе зіткнення не було першим випадком нападу міліції на журналістів, що висвітлюють акції протесту в Україні. У грудні 2013 року Х’юман Райтс Вотч та інші організації задокументували аналогічне насильство проти журналістів під час розгону акції протесту.

У своїй заяві, зробленій 2 грудня 2013 року, Дуня Міятович, представниця з питань свободи засобів масової інформації Організації з безпеки і співробітництва в Європі, висловила занепокоєння з приводу поліцейського насильства над журналістами під час протестів у Києві і закликала українську владу розслідувати напади на представників ЗМІ. Х’юман Райтс Вотч наразі не має жодної інформації про дії української влади, спрямовані на  проведення таких розслідувань.

Напади на медиків

Багато свідків, опитаних Х’юман Райтс Вотч у зв’язку з акціями протесту в Києві, серед яких були протестувальники, журналісти і медики, розповіли, що міліціонери або безпосередньо цілилися в медиків, які намагалися надати першу допомогу постраждалим протестувальникам — включаючи тих, що брали участь  у запеклих зіткненнях —або продовжували стріляти без розбору, незважаючи на спроби винести поранених. В результаті таких дій медики отримали поранення, а інші постраждалі через це були на певний час позбавлені необхідної та своєчасної медичної допомоги.

Очевидці розповіли, що всі лікарі, фельдшери, медсестри і медичні волонтери, які надавали допомогу постраждалим під час акцій протесту, мали на собі одяг, що недвозначно вказував на їхню роль: куртки українського Червоного Хреста або білі футболки, надіті поверх зимового одягу, з червоним хрестом і написом «Медична допомога» червоними буквами. Багато медиків також носили білі каскиз червоним хрестом. Коливони бігли до місця подій, щоб винестипоранених і доставити їх домашин швидкої допомоги, припаркованих на відстані, вони несли носилки та аптечки.

Свідки розповіли, що медичний персонал на місці зіткненьпрагнув  бутинейтральним, допомагаючи як пораненимдемонстрантам, так іміліціонерам. Двоє медиків,опитаних Х’юман Райтс Вотч,навелидва окремихепізоди, в яких вони допомагали членам підрозділу «Беркут»,потерпілимвід атак натовпу.

Медики розповіли Х’юман Райтс Вотч, що вогонь з боку міліції значно ускладнив процес евакуації поранених.

Один з представників Червоного Хреста, що працювали на вул. Грушевського вночі 19 січня, розповів, що міліція ловила поранених протестувальників і тягла їх в свої автобуси, не допускаючи медиків для надання їм допомоги. Очевидці розповідають, що Червоному Хресту вдалося переконати міліціонерів у необхідності звільнити важко поранених, в основному тих, що не могли рухатися або мали серйозні травми голови. Але міліція не випускала людей з менш серйозними травмами і не дозволяла медикам надати їм першу допомогу.

Василь(вигаданеім’я), парамедик з українського Червоного Хреста, повідомив Х’юман Райтс Вотч, що група з приблизно 10 медиків прибула на вул. Грушевського в ніч на 19 січня з метою надавати допомогу та евакуювати поранених:

Ми всі були  одягнені в офіційний одяг Червоного Хреста — яскраво-червоні куртки з хрестами, що світяться у темряві, та червоні шоломи. Також ми мали червоні аптечки і носилки. Ми пересувалися групами, і було неможливо не зрозуміти, хто ми такі.

У певний момент я разом з партнером побіг до протестувальника, який впав на землю обличчям вниз. Я став на коліна спиною до міліції, щоб перевернути постраждалого і побачити його травми. В цей момент, дві [гумові] кулі влучили мені в спину, одна за іншою, прямо в зображення хреста. Удар був сильний. Я впав на протестувальника, мені перехопило подих. Мені вдалося встати, але я не міг нести хлопця і попросив про допомогу. У мене досі великий синець на спині.

Інший парамедик, який також побажав лишитися неназваним, повідомив, що 19 січня близько 21:00 його бригада рятувала поранених під час конфронтації на вул. Грушевського. У певний момент їхня група з п’яти осіб,  одягнених в червоні куртки та шоломи,  с носилками та радіо в руках, переходила вулицю, щоб забрати пораненого демонстранта, який впав на землю. Медик розповів, що почув гучний вибух і відразу відчув, що його ліва рука оніміла, а також відчув тепло на своєму стегні:

Мені було страшно навіть дивитися на свою руку. Ми до того виносили хлопця,  якому вибухом гранати відірвало кисть. Але потім я продовжив працювати і зрозумів, що моя рука на місці і функціонує. Мабуть, я був уражений вибуховою хвилею.

Один з медичних волонтерів, Тарас (вигадане ім’я), повідомив Х’юман Райтс Вотч, що 19 січня вони допомагали переносити поранених протестувальників до машини швидкої допомоги, припаркованої на відстані 500 метрів:

Ми несли пораненого хлопця  на ношах. Світло-шумова граната вибухнула поряд з нами, [ми поставили ноші на землю], і я спробував закрити обличчя нашого пацієнта своїми руками. В цей момент ще одна граната вибухнула поряд і поранила мені руки. Я зняв рукавички і побачив, що обидві руки були в крові. Ще один осколок влучив у голову, але я був в шоломі, і він його не пробив.

Я особисто чув, як люди благали Беркут дозволити медикам пройти і не спрямовувати вогонь в їхній бік...

Під час інтерв'ю, 28 січня, руки Тараса досі були в бинтах - він сказав, що отримав кілька опіків, порізів і синців.

Кілька свідків - двоє медичних волонтерів і добровольців охорони — розповіли Х’юман Райтс Вотч  про напад на імпровізований медпункт, створений на вул. Грушевського, щоб допомагати пораненим в ході зіткнень.

Свідки розповіли, що в другій половині дня 22 січня, коли міліція гнала натовп вниз по вулиці Грушевського, деякі люди з натовпу намагалися знайти притулок в медпункті. Медпункт був позначений двома великими білими прапорами з червоними хрестами, що висіли на стіні біля входу. Члени «Беркуту», спецпідрозділу міліції, яких можна легко розпізнати за їх формою, почали стріляти і кидати гранати під двері центру, і як тільки скло на дверях було розбите, кинули кілька гранат всередину.

 Волонтерам-охоронцям вдалося вивести постраждалих і медичний персонал крізь задні двері (вони розповіли, що були готові до такого розвитку подій), і ніхто не постраждав. Проте, приблизно 20 міліціонерів обшукали медичний центр і знищили всі медичні засоби та інструменти.

Х’юман Райтс Вотч також зафіксувала випадок, що стався з 22-річною волонтеркою-медиком Олександрою Хайлак, яку міліція затримала, побачивши у неї бейдж волонтерки медичної служби, коли вона намагалася сісти в потяг. Пізніше міліціонери завезли  її до лісу і покинули там.

Your tax deductible gift can help stop human rights violations and save lives around the world.