Значні зусилля уряду України з подолання найбільшої у Європі епідемії ВІЛ/СНІДу підриваються нездатністю держави покінчити з постійним насильством та дискримінацією стосовно людей, які наражаються на найбільший ризик інфікування, – стверджує «Human Rights Watch» («Нагляд за правами людини») у своєму сьогоднішньому звіті.
Звіт «Риторика та ризик: як дискримінація та міліцейське свавілля перешкоджають Україні в боротьбі з ВІЛ/СНІДом» документує на 92 сторінках, як драконівські закони щодо наркотиків та регулярне міліцейське свавілля стосовно споживачів ін’єкційних наркотиків – найбільш ураженої ВІЛ/СНІДом категорії населення в Україні – заважають їм отримувати життєво важливу інформацію та послуги із запобігання ВІЛ, які держава зобов’язалася надавати.
Звіт, що базується на свідченнях з перших рук, отриманих від десятків українців, які живуть з ВІЛ/СНІДом або в умовах найбільшого ризику інфікування, викладає далі факти дискримінації, якої ці люди зазнають з боку працівників галузі охорони здоров’я, котрі деколи відмовляються надавати їм допомогу взагалі.
«Стратегії з боротьби з ВІЛ/СНІДом, що їх запровадила Україна, загалом є дуже добрими, – каже Ребекка Шлейфер, дослідниця програми з ВІЛ/СНІДу «Human Rights Watch». – Але в неї залишається мало надії на приборкання епідемії ВІЛ, доки уряд не звернеться до проблеми постійного порушення прав людей, найбільш уразливих до ВІЛ-інфекції».
Національне законодавство України зі СНІДу, що вважається зразковим у регіоні, містить положення про захист прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Зокрема, вони прямо забороняють відмовляти в медичній допомозі на підставі ВІЛ-статусу та гарантують доступ до відповідного лікування, право на отримання інформації про ВІЛ/СНІД і на конфіденційність результатів ВІЛ-тестування. Національне законодавство й політика підтримують обмін шприців та опіоїдну замісну терапію, що визначені Всесвітньою організацією охорони здоров’я та UNAIDS як украй важливі складові стратегій, спрямованих на запобігання ВІЛ і турботу про споживачів наркотиків.
Однак «Human Rights Watch» виявила, що практика перевищення повноважень, проблематичні нормативи й правила та нездатність запровадити надзвичайно важливі положення національної стратегії запобігання СНІДу позбавляють ці положення сенсу для більшості українців, які живуть в умовах найбільшого ризику ВІЛ-інфікування.
Міліцейське свавілля, що деколи сягає рівня тортур, перешкоджає доступові споживачів наркотиків до базових послуг з попередження ВІЛ, таких як обмін шприців, що є прямим порушенням державної політики, спрямованої на підтримку таких послуг. Через криміналізацію навіть найменшої кількості наркотиків для особистого вжитку, споживачі наркотиків стають легкою здобиччю для працівників міліції, які виконують план з арештів. Крім того, міліціонери вимагають від наркоспоживачів гроші та інформацію, іноді використовуючи саму лише наявність шприців як привід для зневажливого ставлення чи арешту цих людей або аутрич-працівників, які надають їм послуги зі зменшення шкоди. Запропоновані зміни до українського законодавства стосовно наркотиків, що криміналізуватимуть зберігання ще меншої кількості наркотиків, ніж заборонено зараз, можуть загострити проблему цих порушень.
Практика дискримінації з боку медичних працівників щодо людей, про позитивний ВІЛ-статус яких знають або підозрюють, ставить під серйозну загрозу здоров’я тих, хто живе з ВІЛ/СНІДом. «Human Rights Watch» виявила, що працівники галузі охорони здоров’я часто відмовляються лікувати таких людей. Вони також регулярно розголошують конфіденційну інформацію про їхній ВІЛ-статус, через що ці люди зазнають ще більшої дискримінації та зневаги. Як наслідок, багато з них уникають тестування на ВІЛ через побоювання, що в разі позитивних результатів їхній статус може бути розголошено.
Замісна терапія охоплює лише малу частку наркозалежних людей, які потребують її. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, замісної терапії потребують принаймні 60 000 споживачів наркотиків, але сьогодні в наявності є лише 200 лікувальних місць. Неспроможність забезпечити доступ наркоспоживачів до повного спектра послуг із попередження та лікування ВІЛ – у тому числі до замісної терапії з використанням метадону, що є легальним в Україні, – суттєво підриває зусилля з боротьби як зі СНІДом, так і зі вживанням наркотиків.
Наркологічні клініки зобов’язані офіційно реєструвати споживачів наркотиків, котрих направляють туди на лікування, та ділитися цією інформацією з правоохоронними органами. Така практика утримує багатьох наркоспоживачів від звертання по медичні послуги або лікування опіоїдної залежності через побоювання, що про факт вживання ними наркотиків буде повідомлено правоохоронні органи.
Антиретровірусні препарати є доступними лише для малого відсотка тих, хто потребує такого лікування. За існуючими підрахунками, уже 416 000 осіб – 1,7 відсотка всіх дорослих українців віком від п’ятнадцяти до сорока дев’яти років – живуть з ВІЛ/СНІДом. У 2004 р. за підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією неурядова організація (НУО) «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні» розпочала антиретровірусну програму, спрямовану на лікування людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. У період з квітня 2004 р. до 1 грудня 2005 р. понад 2600 осіб розпочали антиретровірусне (АРВ) лікування в межах цієї програми. У той час як ця програма вважається лікувальним заходом, що впроваджується швидше за будь-який інший у Східній Європі, вона все одно охоплює лише малу частку із 17 300 осіб, які негайно потребують лікування.
«Амбіційні програми України з боротьби з ВІЛ/СНІДом не матимуть успіху, доки уряд не викоренить практику жорстокості та зневаги, що підриває його зусилля з попередження та лікування ВІЛ, каже пані Шлейфер. – Захист прав людини є необхідною умовою, якщо Україна сподівається збільшити доступ до АРВ-терапії до необхідних масштабів».
«Human Rights Watch» закликала Україну захистити права людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, та споживачів наркотиків на отримання медичних послуг без страху покарання, дискримінації або розголошення конфіденційної інформації.
Уряд України має поширити та поглибити спектр послуг із запобігання ВІЛ для наркоспоживачів, що включає обмін шприців та замісну терапію з використанням метадону. Він має також забезпечити адекватні просвітні заходи з ВІЛ/СНІДу, зменшення шкоди та безпечного вживання наркотиків для працівників правоохоронних структур та галузі охорони здоров’я. І останнє: він має вкладати ресурси в програми громадської просвіти з метою забезпечення доступу всіх українців до науково обґрунтованої інформації з питань ВІЛ/СНІДу.
