(Київ) — Російські війська, які зараз контролюють більшу частину портового міста Маріуполь на південному сході України, повинні забезпечити можливість цивільним, які залишилися в місті, за бажанням безпечно виїхати на підконтрольну Україні територію, заявила сьогодні організація «Х’юман Райтс Вотч». Особливої уваги потребують особи похилого віку, люди з обмеженими можливостями, хворі або травмовані.
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Антоніу Гутерріш, який відвідає Москву та Київ цього тижня, повинен приділити пріоритетну увагу положенню цивільного населення Маріуполя та наголосити, що російські високопосадовці можуть бути притягнуті до відповідальності за беззаконне знищення цивільного населення та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Російські збройні сили повинні виконувати фундаментальне зобов'язання згідно з міжнародним гуманітарним правом розрізняти цивільних осіб і комбатантів і вживати всіх можливих запобіжних заходів для захисту цивільного населення.
«Після того, як вони пережили два місяці жахіття, переховуючись у підвалах, оскільки їхнє місто було перетворено на руїни, мирні жителі Маріуполя терміново потребують допомоги та безпечних шляхів евакуації», — сказала Іда Сойєр, директор з питань криз та конфліктів «Х’юман Райтс Вотч». «Генеральний секретар Гутерріш та інші лідери міжнародної спільноти повинні вчинити тиск на російських високопосадовців, щоб забезпечити безпечний вихід на контрольовану Україною територію».
«Х’юман Райтс Вотч» опитала 56 осіб, які втекли з Маріуполя з середини березня до середини квітня. Вони описали жахливі умови в місті, коли ті, хто виїхав нещодавно, змушені були їхати до Росії або підконтрольної Росії території, якщо не мали фінансових можливостей і не змогли організувати виїзд небезпечними шляхами евакуації.
Досі невідомо, скільки мирних жителів залишається в Маріуполі. Українські посадовці кажуть, що їх залишилося 120 тисяч, але перевірити це неможливо.
Після облоги, яка розпочалася приблизно 2 березня 2022 року, російські війська окупували майже весь Маріуполь, за винятком останнього форпосту українських військ на металургійному заводі «Азовсталь». За даними української влади, там перебуває кілька тисяч українських військових, з них близько 500 поранених, та біля 1 000 мирних жителів. Попри наказ президента Росії Володимира Путіна від 21 квітня, який він оголосив на телебаченні, блокувати завод замість того, щоб намагатися його захопити, російські бомбардування тривали щонайменше до 24 квітня.
Загальна кількість загиблих мирних жителів у Маріуполі також залишається невідомою. Українська влада підрахувала, що з початку війни там могло бути вбито 20 тисяч осіб.
Українські посадовці повідомили, що російські війська поховали багатьох з тих загиблих у двох братських похованнях: одне знаходиться за 20 кілометрів на захід від Маріуполя в Мангуші, а інше — за 14 кілометрів на схід у Виноградному. Перевірені «Х’юман Райтс Вотч» супутникові знімки вказують на те, що обидва об’єкти знаходяться поруч із сільськими цвинтарями. У Мангуші ознаки цього братського поховання вперше з’явилися на супутникових знімках між 23 і 26 березня, а у Виноградному — з 26 по 29 березня. Обидва вони різко збільшилися останніми тижнями. У Мангуші станом на 24 квітня площа ділянки зросла в три рази. У Виноградному станом на 20 квітня ділянка займала близько 1 125 кв. м.
57-річна вчителька англійської мови, яка понад три тижні перебувала в Маріупольській обласній лікарні інтенсивної терапії, розповіла, що на початку квітня російські солдати сказали їй, що везуть тіла в Мангуш, щоб їх поховати. За її словами, тіла накопичувалися в лікарні, у тому числі померлих від поранень, також трупи збирали на вулицях. «Росіяни сказали нам, що везуть тіла в Мангуш», — сказала вона. «Вони використали цей фургон, щоб забрати померлих. Я двічі бачила, як вони завантажували трупи в фургон, коли виходила по воду, а потім вони сказали нам більше не користуватися цим входом».
«Х’юман Райтс Вотч» опитала 43 осіб, які в середині березня залишили Маріуполь і дісталися до Запоріжжя на підконтрольній Україні території, дізнавшись про можливі шляхи евакуації завдяки чуткам. Як раніше вже повідомляла «Х’юман Райтс Вотч», вони проїхали 80 кілометрів на приватних автомобілях через декілька блокпостів по підконтрольній Росії території до Бердянська. Деякі потім сіли в автобуси, а інші продовжили шлях на приватних автомобілях до Запоріжжя, де волонтери та групи спеціалістів надають допомогу.
Багато інших мирних жителів не змогли виїхати або не хотіли ризикувати життям на небезпечному шляху з Маріуполя. Оскільки мобільний зв’язок та інтернет відсутні з початку березня, цивільні не мали можливості отримати інформацію про можливі шляхи евакуації, і багато хто вирішив, що їм найбезпечніше залишатися у своїх укриттях, попри погіршення умов та брак їжі, води та ліків. Інші не мали засобів пересування за межі міста, в тому числі тому, що їхні автомобілі було знищено через обстріли або було надто небезпечно дістатися до них.
Приблизно 21 березня мирним жителям стало ще важче евакуюватись з міста на підконтрольну Україні територію. «Х’юман Райтс Вотч» опитала 13 мирних жителів, які залишили Маріуполь у період з 21 березня по 11 квітня, коли російські війська вже окупували більшу частину міста. Усі казали, що російські війська не надали їм жодних можливостей чи допомоги, щоб вийти на підконтрольну Україні територію, куди всі вони хотіли потрапити. Багато хто надав особисті дані та інформацію про сім’ю та друзів та про російських військових, які вивозили мирних жителів на підконтрольні Росії території та в Росію.
Жінка, яка 8 квітня намагалася втекти від бойових дій разом із сусідами, розповіла, що російські військові примусили їх сісти на російську броньовану машину, на якій їх вивезли у село Виноградне, де перевірили документи та сумки, записали імена та посадили на автобус до Безіменного на підтримуваній Росією території «Донецької Народної Республіки» («ДНР»), яку не контролює український уряд.
Після трьох ночей у будинку культури їх автобусом відвезли до Старобешевого (також у «ДНР») з метою, як це назвали солдати, «процедури фільтрації». За її словами, російські службовці узяли у них відбитки пальців та особисті дані, сфотографували їх і примусили заповнити анкету, в тому числі про їхні зв’язки з українськими військовими та їхні політичні погляди.
Наступного дня інший автобус відвіз їх до російського кордону, де їх знову допитали, потім до Таганрога, де, за їхніми словами, у великому спортивному комплексі утримують сотні маріупольців. Жінка розповіла, що, побоюючись, що їх відправлять у віддалене російське місто, вона та ще шестеро інших людей змогли скооперуватися та винайняти приватний автомобіль, на якому вони доїхали до Грузії у Тбілісі.
Виїжджаючи з Маріуполя, «…ми б скористалися можливістю поїхати в Україну, якби могли, обов’язково», — сказала вона. «Але у нас не було вибору. Поїхати туди не було можливості».
24-річна жінка з села за 13 кілометрів від Маріуполя, яке, за повідомленнями, російські війська взяли під контроль приблизно 13 березня, розповіла, що вона вирушила в подібну подорож до Безіменного, а потім до Таганрога приблизно 15 березня. Вона змогла сама доїхати до Санкт-Петербурга, а потім виїхати до країни Європейського Союзу, але її тітка та двоюрідні брати, яких також перевезли з України, не змогли виїхати з Росії.
Дві жінки, які виїхали з Маріуполя 21 березня, та ще одна жінка, яка виїхала 11 квітня, повідомили, що їм сказали, що вони зможуть дістатися автобусами до Запоріжжя, якщо поїдуть до Нікольського (Володарськ), це приблизно за 20 кілометрів від Маріуполя на підконтрольній Росії території. Жінка, яка виїхала 21 березня, розповіла, що по приїзду до Нікольського «…ми почали питати, чи можна доїхати автобусом до Запоріжжя. Але нам сказали, що автобусів до Запоріжжя більше не буде... Єдиний варіант — це території: «ДНР», Ростов-на-Дону [Росія], будь-яка російська область, але про Україну можна забути». Але жінки сказали, що у них вистачило грошей на приватний транспорт, який довіз їх до Бердянська, а зрештою — до Запоріжжя.
Вочевидь, багато інших мешканців Маріуполя опинилися в Росії проти власної волі, не маючи змоги виїхати, але точна цифра залишається невідомою. Жінка з Маріуполя, яка доїхала до Запоріжжя, розповіла, що її сестра 26 березня сіла в автобус, який за обіцянками мав їхати до Запоріжжя, але вона опинилась у Ростові (Росія), а зараз знаходиться в Псковській області Росії. «Ми підтримуємо зв’язок… але вона боїться розмовляти навіть зі мною», — сказала жінка.
Представники української влади 18 квітня повідомили, що російські війська «примусово» перевезли через кордон до Росії близько 40 тис. маріупольців, а 22 квітня російська влада повідомила, що 143 631 мешканця Маріуполя було евакуйовано до Росії. «Х’юман Райтс Вотч» не змогла підтвердити ці дані.
І Росія, і Україна зобов’язані забезпечити доступ до гуманітарної допомоги всім цивільним особам і вжити всіх можливих заходів, щоб дозволити мирним жителям за бажанням безпечно евакуюватися. Росії заборонено примушувати цивільних осіб окремо чи групами евакуюватися до Росії. Переміщення може бути примусовим і може бути воєнним злочином, коли особа добровільно погоджується через побоювання таких можливих наслідків, як насильство, примус або затримання у випадку, якщо вони залишаться, а окупаційна влада користується таким положенням з метою переміщення.
«Місто Маріуполь та його мешканці вже пережили невимовні жахи», — сказала Сойєр. «Щоб захистити життя та гідність десятків тисяч мирних жителів, які ймовірно все ще перебувають у місті, Генеральний секретар Гутерріш повинен мобілізувати світову спільноту на підтримку Маріуполя і натиснути на російські сили, щоб вони негайно сприяли наданню допомоги та дозволили безпечно виїхати усім охочим».
