Під завалами: Документування руйнувань та втрат у Маріуполі

Розділ I

Вступ

Там, де сьогодні залишились лише обвуглені руїни, колись стояло квітуче місто Маріуполь.

Перед наступом російських військ близько 540 тисяч людей називали це сучасне місто на південному сході України своїм домом. Це було місто з багатим культурним та промисловим потенціалом, що стратегічно розташовувалось на березі Азовського моря.

В теплу пору року жителі міста збиралися на маріупольських пляжах, заходячи в мілку воду під гомін чайок. Вони прогулювалися головним парком міста, насолоджуючись його тюльпанами та дитячими майданчиками з видом на море. «Зустрінемося біля водонапірної вежі», – казали один одному друзі, збираючись біля столітньої червоно-білої цегляної вежі в центрі Маріуполя.

В місті проводились популярні фестивалі присвячені мистецтву, як-от ГогольFest, названий на честь прозаїка та драматурга ХІХ століття Миколи Гоголя. Українці з різних регіонів країни приїжджали відвідати вистави Донецького академічного обласного драматичного театру, що в самому центрі міста, та концерти Маріупольської камерної філармонії, що знаходиться поруч.

Маріуполь, де розташовані два найбільших в Україні металургійних заводи, інвестував сотні мільйонів доларів у дороги, громадський транспорт і парки.¹ Море було для Маріуполя одночасно і елементом ідентичності міста, і частиною його майбутнього: саме через маріупольський порт, один із найбільших портів у регіоні, Україна експортувала вугілля, сталь і зерно по всьому світу.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Протягом майже трьох місяців збройні сили Російської Федерації та пов’язані з ними збройні формування з Донбасу на південному сході України вели запеклі бої проти Збройних Сил України за захоплення Маріуполя. Росія розглядала Маріуполь як стратегічну ціль. Панування над територіями на захід від міста дозволило б Кремлю контролювати сухопутний коридор між Кримським півостровом і Донбасом.

До 2 березня російські війська взяли місто в облогу. Коли російські та пов’язані з ними сили прагнули почали просуватися вглиб міста захоплюючи позиції, атакуючи танками, мінометами, важкою артилерією та авіацією, мешканці змушені були залишати свої домівки та переміщатися в темні укриття.

На початку березня приблизно 450 тисяч цивільних осіб були заблоковані в Маріуполі, не маючи змоги або бажання покинути свої домівки, близьких і життя, яке вони побудували. Бойові дії серйозно пошкодили критичну інфраструктуру, включаючи електромережі, системи водопостачання, опалення та зв’язку, поставивши місто на коліна.

До 13 квітня окупаційні війська захопили більшу частину міста, оголосивши про захоплення Маріуполя 21 квітня.² 17 травня українські війська, які залишалися на території металургійного комбінату «Азовсталь», почали здаватись у полон. З цього моменту Маріуполь був повністю захоплений Росією.

Війна зробила місто невпізнаваним: замість будинків – руїни, у дворах – тимчасові могили, викопані нашвидкоруч. Тисячі цивільних осіб були вбиті під час обстрілів або померли з інших причин. Маріуполь зазнав одних із найгірших руйнувань у спаплюженій війною Україні.

Human Rights Watch, SITU Research і Truth Hounds провели спільну роботу над документуванням руйнування Маріуполя.

Не маючи можливості провести дослідження безпосередньо в Маріуполі, ми покладалися на свідчення, отримані особисто або телефоном, від сотень мешканців, які покинули місто, та свідків подій; дані геолокації та перевірку 850 фотографій і відео; ми проаналізували супутникові знімки могил для оцінки кількості загиблих; провели дистанційну поквартальну оцінку масштабних пошкоджень у центрі міста; і дослідили які російські сили та командири можуть нести відповідальність за скоєння воєнних злочинів.

Ми зосередилися на пошкодженнях навколо проспекту Миру – центральної частини міста.

Наше дослідження включало аналіз 4 884 пошкоджених або зруйнованих будівель на території розміром приблизно 14 квадратних кілометрів, що становить чверть загальної площі міста.

Щоб наочно показати масштаби збитків, ми побудували 3D моделі семи будівель у цьому районі. Російські окупаційні війська почали зносити будівлі ще в червні 2022 року.³

Кожна з цих семи будівель представляла окрему та унікальну частину життя Маріуполя.

Одна з них – багатоповерховий житловий будинок, який сотні людей з покоління в покоління називали своїм домом. Інша – лікарня, де мешканці міста отримували медичну допомогу, зокрема там було і пологове відділення. Ще одна – університет, де студенти дізнавалися про світ і формували навички необхідні для подільшого розвитку свого міста. Затишний приватний будинок в тихому районі. Комерційна будівля на жвавій вулиці міста з банком, торговим центром та дитячим майданчиком. Неокласична будівля в центрі міста. І ошатний театр, серце Маріуполя, де мешканці міста насолоджувались мистецтвом.

Коли до Маріуполя прийшла війна, ідентичності цих будівель і спільнот, які вони створювали, було зруйновано. Вони стали чимось іншим: спочатку прихистком, а потім - місцем страждань та смерті.

Минуло два роки, як російські війська наступали на Маріуполь. З того часу світова увага переключилась на інші гарячі точки цієї війни чи збройні конфлікти в інших країнах. Але життя мешканців міста так і не повернулась у звичний режим. Маріуполя, який вони знали, фактично не існує.

Поки російські окупаційні війська розчищають завали, будуючи нове місто за подобою Росії на місці між братськими могилами та Азовським морем, питання відповідальності стоїть особливо гостро.

Хтось із постраждалих хоче забути про все, що вони пережили, та почати нове життя. Багато хто з нетерпінням чекає, коли місто повернеться під контроль України, будуть виплачені репарації, а винні у злочинах отримають покарання, на яке вони заслуговують.

Цей проект має на меті задокументувати те, що сталося, щоб правосуддя могло відбутися. Він також фіксує хоча б частину втраченого, щоб воно не було забуте.

Розділ II

Зниклі безвісти

На початку березня над вул. Митрополитською, 98, загрозливо літали бойові літаки, танки били по околицях міста і звідусіль лунали постріли.

Але в підвалі гралася 3-річна Аріна Антипенко, яку бабуся лагідно називала Арішулька.

«Дивись, Діма, я принцеса», – говорила усміхнена дівчинка своєму 22-річному сусіду Дмитру Ластенку, запрошуючи його до гри.⁴

Незважаючи на темряву та сирість, багато мешканців вулиці Митрополитської – що пролягала через центр Маріуполя та була оточена деревами з усіх сторін – сподівалися, що в підвальних приміщеннях їм буде безпечно.

Підвал великого житлового будинку здавався найбезпечнішим варіантом. Це було одне із сотень місць, які місцева влада визначила укриттями.⁵

Там Аріна з батьками Іваном і Христиною – мешканцями одного з сусідніх будинків – загорталися в ковдри поруч з іншими родинами. Щільно розмістившись на підлозі, вони молилися, щоб жах цієї війни пошвидше скінчився. Дехто знімав те, що відбувалося в підвалах, на свої телефони.

Час від часу люди ненадовго виходили через зелені вхідні двері на мороз і сніг, щоб знайти чисту воду та приготувати їжу на саморобних плитах надворі.⁶

11 березня після обіду Аріна багато танцювала та гралась у підвалі.⁷ Близько 15:00 Данило, підприємець, заклеював скотчем вікна в сусідньому будинку, коли почув над головою літак.⁸ Він вибіг у коридор, щоб заховатись від можливого удару. Пролунав вибух, і його вікна розлетілися на нерівні шматки гострого скла.

Авіаційна бомба впала прямо на багатоповерховий житловий будинок на вул. Митрополитській, 98 у Центральному районі міста. У районі, який ми досліджували, 93 відсотки багатоповерхових житлових будинків постраждали від атак.

Таку тактику російські війська застосували в інших місцях країни, наприклад в Ізюмі, де вони, схоже, так само обстрілювали житлові будинки авіабомбами, що призвело до величезних втрат серед цивільного населення.

Факти про атаку

Під час бойових дій найвищі російські командні ланки, до яких входили президент Володимир Путін, міністр оборони Сергій Шойгу та начальник генерального штабу Валерій Герасимов, найімовірніше, досконально знали про все, що відбувається в місті, адже брали безпосередню участь у плануванні, здійсненні та координації військових дій, що там проводилися.

Президент Путін особисто віддавав накази. Старші офіцери російського Генерального штабу та інших сил, включаючи директора Національної гвардії Росії Віктора Васильовича Золотова та тодішнього командувача Південним військовим округом генерала Олександра Володимировича Дворникова, також мали обов’язки командування та, швидше за все, були долучені до прийняття рішень на високому рівні.

Президент Росії Володимир Путін і міністр оборони Сергій Шойгу зображені разом на фотографії, поширеній адміністрацією президента Путіна 21 квітня 2022 року. © 2022 Президент Росії

На вул. Митрополитській, 98 обвалилося п'ять поверхів у центральній частині будинку. Люди опинилися під завалами. Бетонні стіни розсипалися, одномоментно зруйнувавши обклеєні шпалерами стіни віталень та обкладені кахлем ванні кімнати.

Під’їзду № 3, неподалік від якого сім’ї днями готували їжу, не залишилось.⁹ У результаті утворилася величезна купа уламків завширшки близько 25 метрів, за підрахунками одного чоловіка, Павла, що входив до групи, якій пізніше було доручено вивозити уламки та тіла з руїн будівлі.¹⁰

Ті, хто вижив, опинилися в пастці, кликали на допомогу, їхні стогони чули сусіди.¹¹ Вогонь охопив частину будівлі, але пожежна команда, зіткнувшись з обстрілами, була змушена поїхати.¹² Одна жінка вистрибнула з п’ятого поверху, щоб не згоріти у вогні, та розбилась насмерть. Про це написала її онука в групі, що була спеціально створена в пам’ять про загиблих.¹³

Руїни будинку на Митрополитській, 98. © 2022 Користувач через Telegram

У підвалі на землі лежали обгорілі тіла. Кімната, де сім’я Аріни проводила дні і ночі, ховаючись від обстрілів, була зруйнована. Перед будівлею на деревах висіли речі людей, в повітрі стояв запах згорілих тіл.

Ті, хто вижив, вийшли з тліючого підвалу в стані шоку. Через відключення електрики та телефонних ліній багато хто звертався до незнайомців в Інтернеті з відчайдушним благанням знайти своїх близьких.

Приватне повідомлення, опубліковане у Telegram-каналі 18 березня 2022 року, з проханням допомогти знайти родину Антипенків. © 2022 Користувач через Telegram

«Вони живі?», – одне з повідомлень у березні 2022 року, в якому запитували про Аріну та її родину. Повідомлення було надіслане в групі сусідів у Telegram разом із серією фотографій: Аріна посміхається у блакитній святковій сукні з синім бантом у волоссі. Її батьки обіймаються перед ялинкою. Мама Івана, Світлана, позує для фотографії.

Повідомлення у Telegram були одним із тисяч способів, якими люди відчайдушно шукали своїх близьких та друзів, коли з’являлися новини про нові атаки на житлові будинки та укриття. Для багатьох пошуки тримали місяцями. Деякі шукають досі.

Ніхто не знав, що сталося з родиною Антипенків.

Іван, Христина та Аріна Антипенко обіймаються для фото © Надано сімейний архів

24 квітня 2022 року, на православний Великдень, група чоловіків, яким російська окупаційна адміністрація доручила розбирати руїни та тіла з будівель, виявила тіло дитини під завалами будинку на вул. Митрополитській, 98.¹⁴ Павло, один із волонтерів, вирішив не працювати на ділянці в цей день. Він знав, що вони можуть знайти тіло дитини – ті, хто вижив, розповіли йому, що Аріна та її родина так і не вийшли з-під уламків будинку після атаки.

Тіло дитини (одне з 17 тіл і частин тіл, знайдених Павлом і його групою протягом декількох тижнів у квітні), було найменшим, яке вони знайшли. Йому сказали, що їй на вигляд від 3 до 5 років, і її знайшли поруч з тілами, які збігалися з тим, як люди, які бачили родину Антипенків перед ударом, описували їх: чоловік у темному одязі, жінка в джинсах, літня жінка в рожевому халаті. Але чи це була Аріна?

У травні, через два місяці після атаки, Дмитро Ластенко, який під час атаки перебував у підвалі, повернувся на руїни будинку в пошуках своїх документів. Він взяв лопату і почав розбирати завали. Там досі стояв запах смерті. З-під землі він викопав пасма волосся, шматки ковдр та мобільний телефон з розбитим екраном. Дмитро упізнав телефон. Він належав матері Аріни, Христині. Він відвіз знахідку матері Христини Стефанії, яка жила в іншому місті.

На ньому було три недоставлених повідомлення від 6 березня 2022 року: «Мама, я жива», «Зі мною все гаразд», «Люблю тебе».

Недоставлені повідомлення на телефоні Христини Антипенко, які вона намагалася надіслати матері: «Мамо, я жива», «Зі мною все гаразд», «Люблю тебе». © 2022 сімейний архів

За словами Стефанії після атаки вона неодноразово намагалася потрапити до Маріуполя, щоб знайти свою родину, але російські війська відмовили їй у в’їзді. Нарешті 15 квітня вона опинилася у місті і почала багатомісячні пошуки.

Вона ходила вулицями в районі, де жила її дочка, показуючи фотографії своїх зниклих близьких.

«Я ходила по різних підвалах і вигукувала імена своїх дітей, – розповідає вона, – Люди ще ховалися в підвалах. Було темно, і я не бачила облич, тому я кричала».

Стефанія повернулася на руїни будинку на вул. Митрополитській, 98, де під камінням і шматками дротів лежали розкидані ковдри та одяг. Деякі речі вона змогла впізнати: свідоцтво про шлюб Івана та Христини, капелюх Христини, свідоцтво про народження Аріни.

Протягом місяців вона знову і знову відвідувала тимчасовий центральний морг міста. Там, відчайдушно бажаючи знайти своїх рідних, вона ретельно оглядала розкладені купи тіл чоловіків, жінок і дітей . Деякі тіла були загорнуті у великі чорні мішки та лежали у дворі моргу. Інші, викопані з землі, лежали на ковдрах. Поряд лежали купи одягу та взуття, що були зняті з померлих. Окремо стояли дерев’яні труни, що використовувались для поховань.

Стефанія поверталася туди через день, як годинник: тіла, за якими ніхто не приходив, ховали через два-три дні. Вона не хотіла пропустити момент, коли тіла її рідних знайдуть і привезуть до моргу.

«Один день я приходила, на наступний день я намагалась відійти від того жаху, [який побачила], – сказала вона, – Але потім я знову приходила».

Нарешті наприкінці вересня Стефанія знайшла фотографію тіла Аріни в комп’ютерній базі загиблих міста, якою керує окупаційна влада. «У неї була сережка у формі корони, – сказала вона, – Я впізнала її за зубами, за одягом. Я знаю цей одяг».

Аріні в базі присвоїли номер 1734. Тож Стефанія пішла шукати онучку на найбільшому кладовищі Маріуполя – Старокримському, де знайшла могилу з номером 1734. Але поруч із хрестом на могилі була фотографія іншої дівчинки. Це була не Аріна; це була дівчина на ім'я Єва, яку, як розповіли Стефанія, застрелили в машині. Родина Єви помилково прийняла тіло Аріни за свою доньку.

Тієї ночі Стефанія наснилося, що вона почула плач Аріни зсередини неправильно позначеної могили.

Лише 5 жовтня вона нарешті знайшла тіло онучки, яке тижнем раніше родичі Єви викопали зі Старокримського кладовища та перепоховали на Новотроїцькому кладовищі, приблизно за 2,5 кілометри на північний схід від Лівобережного району міста. З дозволу окупаційної влади вона ексгумувала Аріну, яка була похована в чорному мішку для трупів у маленькій труні, і перепоховала її в своєму рідному місті в іншому місці України.

Тіла батьків Аріни, Христини та Івана, а також матері Івана Світлани вона не знайшла. Вона каже, що ніколи не перестане їх шукати.

Наразі вони залишаються «зниклими безвісти», їхні останки загублені серед останків тисяч інших людей. 19 липня 2022 року Стефанія надала окупаційній владі власний зразок ДНК. Вони сказали їй дочекатися результатів аналізу ДНК тіл, які порівнятимуть із зразками ДНК родичів, що вижили. Це довгий процес, що процес може тривати більше року. На момент підготовки матеріалу вона досі чекає.

«Я була мамою і бабусею, а тепер я ніхто, – каже вона, – Моя [сім’я] була моїм головним багатством, моє життя було радістю і щастям, а тепер нічого немає. Я лише прошу Бога, щоб знайшли тіла моїх дітей, щоб поховати їх, щоб вони були поруч».

Розділ III

Боротьба за виживання

Війна не вперше сталася в новітній історії Маріуполя: жителі міста пережили майже два роки німецької військової окупації у 1941-1943 роках, під час якої нацисти убили та депортували тисячі людей, більшість з яких були членами єврейської громади. Онуки тих, хто пережив той час, нині змушені знову переживати жахи збройного конфлікту.

Протягом п’яти тижнів влітку 2014 року в окремих районах Маріуполя точилися бої між підтримуваними Росією збройними формуваннями та українськими збройними силами. Відтоді маріупольці звикли жити поблизу лінії фронту та час від часу чути звуки боїв. Проте вони сподівалися, а дехто був і зовсім переконаний, що Маріуполь в безпеці. Через вісім років ніхто не був готовий бачити, як їхні сусіди гинуть на вулиці, їхні близькі опиняються під завалами в підвалах, і як Маріуполь захоплює Росія.

«Кожна вулиця просякнута кров’ю, болем, жахом, – розповів один колишній маріуполець, – Це травма на багато-багато років… напевно, не на одне покоління».

Лише за один-два тижні місто стало невпізнаваним. Міські квартали перетворились на лінію фронту, і у декількох сотень тисяч мешканців було єдине спільне питання – як вижити.

Приблизно за два з половиною кілометри на південний схід від вулиці Митрополитської, 98, де до війни жили й створювали сім’ї сотні людей, знаходилось Маріупольське територіальне медичне об’єднання «Здоров’я дитини та жінки» (колишня лікарня № 3) з жовто-зеленою будівлею пологового будинку. У цьому сучасному закладі з яскравими коридорами та стерильними оглядовими та хірургічними кімнатами жителі міста народжували, отримували гінекологічну допомогу та піклувалися про хворих дітей.¹⁵

Дитяча консультативно-діагностична поліклініка лікарні №3 Маріуполя перед вторгненням 2022 року. © МЕДКОНТРОЛЬ

Оглядовий кабінет в лікарні №3, фото на сайті медустанови. © МЕДКОНТРОЛЬ

Коли російські війська вторглися до Маріуполя, територія лікарні, яка й до того вважалася безпечнішою, відіграла ще одну важливу роль. Вона стала укриттям для десятків чоловіків, жінок і дітей, які прийшли до підвалу під будівлями лікарні на південь від онкологічного відділення, куди можна було потрапити за допомогою пандусу. Багато хто проводив там тижні, намагаючись вижити. «Це було старе, міцне укриття, але там було холодно», – розповів Рустам, лаборант лікарні, який укривався в підвалі з дочкою та дружиною. Вночі температура часто опускалася нижче нуля, а вдень сонце майже не прогрівало підвал.¹⁶

Усередині будівель лікарні перебував медичний персонал, який піклувався про пацієнтів, у тому числі про вагітних жінок та хворих або поранених дітей.

У підвалі неподалік у темряві тіснилися цивільні особи. Це була наче постійна гра на виживання: щоб отримати основні речі, зокрема воду для пиття та вмивання, їжу, засоби для догляду за ранами, будь-які засоби для миття потрібна була стратегія та добре вдача.

9 березня близько 14:50 поблизу лікарні мешканці почули звук літака над головою, а потім потужний вибух, через який було вибито шибки, спрацювала сигналізація в автомобілях, і високо в повітря піднявся стовп диму. «Ударна хвиля підкинула мене над землею», – розповів Дем'ян, який проживав за 400 метрів на схід від лікарні.¹⁷

За житловим будинком, розташованим поруч із лікарнею №3, піднімається дим, 9 березня 2022 року. © 2022 Мстислав Чернов/AP

Ціллю атаки була лікарня. Було пошкоджено пологовий будинок та дитяче діагностичне відділення, а в одному з дворів лікарні утворилася глибока вирва.¹⁸

Факти про атаку

Лікарня була однією з 19 медичних установ у Маріуполі, які постраждали від бойових дій. До кінця березня 2022 року всі лікарні міста «фактично припинили роботу», повідомили в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини.¹⁹

Після атаки пацієнти та медичний персонал вибігли з будівлі. Декілька співробітників Національної поліції України та волонтерів йшли багнюкою і несли на ношах поранену вагітну Ірину Калініну, яка трималася за живіт, а її штани були просочені кров’ю. Пізніше того ж дня вона померла разом зі своєю дитиною, яка, як повідомлялося, після атаки була народжена за допомогою кесаревого розтину мертвою.²⁰ 10 березня українські офіційні особи заявили, що в результаті нападу загинули щонайменше двоє дорослих і дитина, а 17 пацієнтів і медичних працівників отримали поранення.

Медичний персонал перевів пацієнтів в інші медичні установи, деякі з яких також постраждали під час атак. Хтось із тих, хто пережив атаку, перемістилися в підвал лікарні. За словами одного свідка там знайшли притулок щонайменше 57 людей, у тому числі 30 дітей медичних працівників та поранених дітей, які перебували в лікарні під час атаки. Деякі маленькі діти приїхали самі, без батьків.

«Було темно й холодно, і від нашого дихання повітря стало вологим, – розповіла Діана, яка сховалася там і доглядала за пораненими мирними жителями. – Все було вологим. Вночі я накривалася декількома ковдрами, і всі вони були огидно вологі і холодні».²¹

Українські поліцейські та волонтери виносять постраждалу вагітну жінку Ірину Калініну з лікарні №3 після атаки 9 березня 2022 року. Ні Калініна, ні її дитина не вижили. © 2022 AP Photo/Євген Малолєтка

Лікарі робили прості операції, перев’язували рани, робили ін’єкції, витягали осколки та ампутували одному чоловікові руку мисливським ножем.²² Вони складали сміття та інші відходи, в тому числі людські, на виході з підвалу на пандусі. Там же, за словами Діани, клали тіла померлих, у тому числі тіло дівчини, яка померла в укритті.

У березні обстріли будівель лікарні не припинялися. Коли важкі двері укриття хиталися від вибухової хвилі, ті, хто ховався всередині, придумували способи відволікати дітей.²³

«Щоб покращити їхній настрій, ми давали їм прості завдання, як-от сортування таблеток. Вони робили це з великим ентузіазмом і старанністю», – розповів Рустам, дружина якого працювала в лікарні.

Медики лікують поранених в укритті під комплексом лікарні №3 19 березня 2022 року. © 2022 Приватне фото, надане Human Rights Watch особою, яка перебувала в укритті в підвалі

Оскільки можливості доставляти їжу в місто не було, і ті декілька магазинів, які залишились, працювали лише іноді, люди у Маріуполі виживали за рахунок продуктів, що могли залишитись в їхніх квартирах. Люди ділились їжею в укриттях та ризикували життям, коли шукали продукти в сусідніх будівлях. Їжі було мало: два апельсини ділили на 20 осіб; варена картопля і банка тушонки розподілялись на вечерю між десятками людей.²⁴ Волонтери, які виходили з підвалу під будівлею лікарні, щоб знайти продукти, воду або щоб перезапустити генератори, шукали укриття від літаків і безпілотників, які літали над головою.²⁵

Тисячі людей у всьому місті жили в подібних умовах та робили все можливе, щоб вижити.

Люди готують їжу на вулиці в невстановленому місці в Маріуполі, 18 квітня 2022 року © 2022 Thomson Reuters

«Без допомоги [волонтерів] ми, ймовірно, померли б від голоду», – розповіла Діана.²⁶ За її словами, без їжі діти плакали від голоду.

Не маючи водопостачання, люди користувалися водою з пожежних гідрантів, збирали дощову воду відрами, топили сніг і в проміжки між обстрілами намагались набрати воду з джерел та свердловин. Виходити за водою було ризиковано; деякі люди так і не повернулися.

Тим, хто сховався в укритті лікарні, порівняно пощастило. Всередині був старий резервуар для води, хоча ніхто не знав, наскільки свіжа там вода, і свердловина поруч у парку. Але ризики залишалися.

«Шлях до сердловини був завалений трупами, – згадує Діана, – Ті люди, яким вистачало сміливості, щоб піти туди, цілком могли стати нашими пацієнтами, якби їм відірвало частини [тіла]».²⁷

Розділ IV

Документування руйнувань

9 березня, через декілька хвилин після атаки на лікарню №3, Михайло Пуришев почув наближення літака.²⁸

«Біжіть!», – закричав він, кидаючись з групою людей у будівлю Приазовського державного технічного університету, одного з найстаріших навчальних закладів області.

Поки Пуришев біг, він продовжував знімати телефоном у форматі селфі. На відео чути вибух, від якого він відлетів вперед. А потім ще один вибух. Університет було атаковано.

«Спускайтеся всі, обережно!», – говорить Пуришев. Ударна хвиля штовхнула його всередину будівлі. Було важко дихати. Все потемніло. Чоловік вилаявся, заплакала дитина.

До війни студенти навчались тут за понад 200 освітніми програмами: вивчали техніку, металургію, транспорт, економіку та інформаційні технології.²⁹

Пуришев володів рестораном «Evo» поруч із університетом, де молоді люди грали у відеоігри та слухали музику. Але того ранку студентів, які зазвичай щось перекушували між парами чи зустрічалися з друзями, не було. Будівля університету більше не використовувалась для навчання; вона слугувала укриттям від обстрілів. Сотні людей ховалися в підвальних приміщеннях і коридорах і ламали радіатори в пошуках питної води.³⁰

Фото Приазовського державного технічного університету перед 9 березня 2022 року. © Користувач через Facebook

«Я вийшов на вулицю і побачив жах, – згадував Пуришев, – Я вперше почав плакати».

Ймовірно, внаслідок атаки загинуло щонайменше дві цивільні особи, було поранено принаймні ще одну та завдано значних збитків будівлі університету.

Пуришев став одним із багатьох маріупольців, які в режимі реального часу задокументували шкоду, завдану їхньому місту, публікуючи фотографії, відео та інформацію в Telegram, TikTok, Instagram, Facebook та інших платформах. Вони робили це, щоб показати світові жахи, які відбувалися в Маріуполі, щоб зберегти записи про свій життєвий досвід, а в деяких випадках щоб задокументувати те, що, на їхню думку, буде їхніми останніми моментами в їх житті.

Фотографії, на яких видно пошкодження будівлі Приазовського державного технічного університету після атаки. © 2022 Приазовський державний технічний університет

«Небо належало їм, – згадує Пуришев, маючи на увазі ВПС Росії, – І вони робили все, що хотіли».

Обгоріле авто навпроти пошкодженого Приазовського державного технічного університету. © 2022 Надано Петром Гризуном

За результатами нашого аналізу центральної частини Маріуполя з використанням супутникових знімків та інформації з відкритих джерел, ми встановили, що пошкоджено 86 із 89 навчальних закладів Маріуполя, у тому числі всі 15 закладів вищої освіти і 71 із 74 шкіл.

У минулому жвавий Приазовський державний технічний університет нині перемістився до Дніпра, за 300 кілометрів від своїх рідних стін. Попри війну студенти продовжують навчатися офлайн та онлайн,.

Факти про атаку

Розділ V

Вибухова зброя, смертельні наслідки

Протягом усього наступу Росії на Маріуполь використання вибухової зброї в населених пунктах викликало смерть, руйнування та страждання. Зокрема, обстріли з танків і важкої артилерії, мінометів, багатоствольних реактивних установок, ракетні обстріли та авіаудари, які буквально сипалися з неба.

Вибухова зброя може мати великий радіус ураження та є неточною за своєю суттю. В деяких випадках удар здійснюється не одним, а одразу декількома боєприпасами. Вони не лише вбивають і ранять цивільних осіб, але також створюють масштабний ефект вибухової хвилі, пошкоджуючи інфраструктуру, завдаючи психологічної шкоди, тривалої шкоди навколишньому середовищу, сприяючи переміщенню цілих громад з місць їх постійного проживання.

Галина Мороховська, 59 років, на фото з антисептиком на обличчі в лікарні Маріуполя після атаки 15 березня 2022 року на міський гуртожиток на вулиці Казанцева, 20. © 2022 Надано Галиною Мороховською

41-річного чоловіка прооперували в лікарні Маріуполя 11 березня 2022 року після поранення внаслідок обстрілу. © 2022 AP Photo/Євген Малолєтка

Нищівної дії цього виду зброї зазнали будівлі на вул. Мар’їнська Балка, 67, що за 10 хвилин пішки від Приазовського державного технічного університету. Там, між рядом дерев і трамвайною колією, розташовувались затишні приватні будинки з яскравими металевими воротами. Через цей мікрорайон їздив яскраво-червоний трамвай. Ті, що пережили атаку, кажуть, що в результаті декількох обстрілів там було зруйновано щонайменше 15 приватних будинків.

Близько опівночі 10 березня 2022 року Владислав разом із родиною спав у підвалі свого будинку, коли почув, що над ними щось немовби вдарилося об землю.³¹ Приблизно в цей же час його сусідка Соломія, лікарка, почула звук літака, після чого сталися гучний вибух, яскравий спалах та вибухова хвиля.³²

На сплячу родину Владислава обвалилася стеля.

«Шматки сараю з двору влетіли у вітальню, і одні з дверей вітальні були знищені, – розповів він, – Вікна та двері зникли». На щастя, сім'я змогла вийти з будинку неушкодженою.

Будинок навпроти них був у полум’ї.

«Я допоміг чоловікові та його тещі вийти з [сусіднього] будинку, – сказав він, – Але дружина чоловіка та її сестра були заблоковані під обваленим дахом. Вони кричали і кликали на допомогу. Вони згоріли заживо».

Факти про атаку

У сусідньому будинку хтось теж кричав і просив допомоги. Соломія схопила тканину для джгута і кинулася надвір. Будинку навпроти вже не було. Її сусіду відірвало ноги. Він благав Соломію врятувати 12-річну дівчинку поруч, якій стіна розчавила ноги.

Соломія змогла врятувати життя чоловіка, але згодом йому ампутували ноги. Дівчина померла.

Місце навколо будинку на Мар’їнській Балці, 67 стало одним з багатьох, які постраждали від вибухової зброї.

Завдяки аналізу супутникових знімків, а також перевірці фотографій і відео, опублікованих в Інтернеті, ми визначили, що 54 відсотки будівель (4 884 із 9 043), які ми обстежили в центральній частині Маріуполя, були пошкоджені або зруйновані. Пошкоджено 93 відсотки багатоповерхівок (433 із 477), а також майже половина приватних будинків, як-от в районі Мар’їнської Балки.

У червні 2022 року журналіст російського урядового мовника опублікував у соціальних мережах відео, на якому працівники в захисних костюмах проходять колись затишним районом вулиці Мар’їнська Балка.³³ Вони йшли повз зім’ятий синій велосипед і потрощені залишки будинків, які колись стояли вздовж вулиці, виносячи тіла, які пролежали там декілька місяців.

Розділ VI

Поховання загиблих

Мешканці Маріуполя були свідками того, як вулиці їхнього міста перетворюються на поле битви і, зрештою, на суцільні могили.

Незважаючи на те, що на вулиці було небезпечно, 8 березня 2022 року Станіслав вирішив вийти зі свого будинку біля моря, щоб принести продукти другові з інвалідністю. П’ятиповерхівка за понад півтора кілометра від приватних будинків навколо Мар’їнської Балки, 67³⁴ стояла в в оточенні банків, магазинів, торгівельного центру та дитячого майданчика.

Того дня ближче до вечора Станіслав з другом курили внизу і чули далекі вибухи. Озирнувшись, він побачив трьох жінок і хлопчика, якому на вигляд було 10 років, і дівчинку приблизно 12 років, які стояли перед триповерховим будинком на вулиці Торговій, 20.

Удар по району Торгової, 20. © 2022 MariupolNow через Telegram

«Раптом ми почули звук, наче щось летить з неба, – згадує він, – Звук був повільним і важким. Я не бачив ані солдат, ані техніки».

Потім – спалах і дим. Станіслав спостерігав, ніби в уповільненій зйомці, як руйнується дах сусіднього будинку. Він і його друг втекли, а за 10 хвилин повернулись, щоб перевірити, чи є хтось поранений.

«Я побачив п’ять тіл на землі», – сказав він. Він зрозумів, що це три жінки та двоє дітей, яких він бачив декілька хвилин тому.

Факти про атаку

У Маріуполі біля обласної лікарні викопали вісім імпровізованих могил. © Приватне фото

Станіслав не хотів залишати тіла там, де вони лежали. Вони з товаришем перетягнули дітей через вулицю на майданчик, де була яма для пісочниці та накриття, і залишили їх там. Це була неохайна імпровізована могила – найкраще, що вони могли тоді знайти. Залишатись надворі було небезпечно.

Буквально за декілька тижнів до того малеча гралася на цьому місці. Тепер це була безіменна могила, де лежали покалічені тіла дітей.

Через триваючі бойові дії, багато людей не змогли належним чином поховати близьких чи інших жертв. Для одних імпровізованою могилою була неглибока яма з дерев’яним хрестом, викопана поряд із житловим будинком або на дитячому футбольному полі. Для інших це була траншея для 200 тіл, яку поспішно викопали, коли лінія фронту наближалась.³⁵

Розділ VII

Підрахунок загиблих

У Маріуполі смерть була всюди; її неможливо було уникнути, коли тіла лежали просто на вулицях, у квартирах і поховані в розкиданих тимчасових могилах.

Думка про смерть лякала Ростислава, 46-річного працівника котельні, який допомагав обслуговувати тепломережі Маріуполя. Але 22 березня ще більше його мучив голод.³⁶ Це означало, що він мав вийти на вулицю зварити їсти у дворі будинку на проспекті Миру, 42 – класичної будівлі середини минулого століття з високими стелями та великими вікнами поруч із драматичним театром.

«Раптом я почув удар з іншого боку будинку – сторони, що виходить на театр, – згадує він, – Я бачив, як будинок затремтів».

Факти про атаку

З будівлі вибіг чоловік і закричав, що у неї влучили. Люди всередині потребували допомоги.

Ростислав разом із двома іншими чоловіками забіг до квартири на третьому поверсі, яка тепер була в руїнах. Там він побачив Дениса та Асю, подружжя, яким було більше тридцяти і з якими він ховався у підвалі. Денис і Ася піднялися до своєї квартири безпосередньо перед атакою, щоб зібрати речі, залишивши двох своїх дітей, яким, за оцінками Ростислава, було 6 і 14 років, з бабусею і дідусем у підвалі внизу.

Коли Ростислав зайшов до зруйнованої квартири, то застав Дениса та Асю у ванній кімнаті під обваленою стіною.

«Ася померла у мене на руках», розповідає – Ростислав. Денис був завалений глибше. «Він кричав від болю і був у шоці». Ростислав витягнув його. Медсестра зробила внутрішньовенне вливання, сподіваючись врятувати Дениса, але через годину він помер.

Ростислав поклав їхні тіла разом на диван на руїнах їхньої квартири. Ховати їх було надто небезпечно; обстріли не припинялись.

«Ми зрозуміли, що треба тікати якомога швидше», – згадує він. Ростислав та інші чоловіки плакали від безсилля, через те, що їм не вдалося врятувати постраждалих.

Наступного дня Ростислав залишив Маріуполь, ризикнувши пройти 30 кілометрів пішки. Його рідне місто, а разом з ним обстріли та руйнування, залишилось далеко позаду.

Інформація про евакуацію, яку поширили в Telegram-каналі міста 15 березня 2022 року. @2022 Маріупольська міська рада через Telegram³⁷

Він був одним із тих, кому пощастило: протягом першої половини березня 2022 року цивільним особам майже неможливо було покинути обложене місто, спроби евакуації неодноразово зривались в останню хвилину через супротив Росії. Українська влада також звинуватила російські сили в блокуванні надходження гуманітарної допомоги в місто.

Незважаючи на бойові дії, що тривали, домовленість про припинення вогню від 14 березня дозволила десяткам тисяч людей у другій половині березня та квітні виїхати з Маріуполя на автомобілях до підконтрольного Україні Запоріжжя. Деякі, як Ростислав, залишили місто пішки.

Ті, кому пощастило мати транспортні засоби в робочому стані, зустрічалися в таких місцях, як проспект Миру, 42, щоб приєднатися до сотень автомобілів, які виїжджали з Маріуполя та проїжджали через села, намагаючись дістатися відносно безпечного місця. Подорож довжиною менше ніж 300 кілометрів часто займала два-три дні, оскільки люди змушені були проходити десятки блокпостів, на яких стояли російські та проросійські сили та обшукували, допитували та час від часу затримували тих, хто виїхав з міста. Особливо важко долати дорогу було людям похилого віку, людям з дітьми, людям з інвалідністю та серйозними травмами. Лише 30 квітня відбулася перша офіційна евакуація цивільного населення з Маріуполя на підконтрольну Україні територію. Наступного тижня була також організована евакуація за участю ООН та Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Багато хто залишив близьких. Тіла загортали в килими, залишали на лавках, складали біля стін або за гаражами. Весна принесла нові жахи, оскільки тіла почали розкладатися, і цей запах буквально заполонив окремі частини міста.

«Бачити трупи стало новою нормою в Маріуполі», – згадує Олена, яка пережила численні атаки на її будинок, перш ніж потрапити в колону евакуації.

Інформація про евакуацію, яку поширили в Telegram-каналі міста 18 березня 2022 року. @2022 Маріупольська міська рада через Telegram³⁸

«Виїжджаючи з міста, ми побачили, що воно все спалене і чорне, – розповіла Олена про апокаліптичну сцену з вікна автобуса на виїзді з Маріуполя наприкінці березня, – Ми плакали. Наше місто зникло».³⁹

Ще в лютому 2023 року рештки тіл витягали з-під завалів, розповів Олег Моргун, призначений російськими окупаційними силами мер Маріуполя.⁴⁰ Тисячі людей загинули під час штурму та облоги Маріуполя та в наступні місяці, включно з тими, хто був убитий під час атак. Багато людей померли через те, що не мали доступу до чистої води чи належного медичного обслуговування.

Згідно з нашим аналізом п’яти місць масових поховань у Маріуполі та його околицях, у період з березня 2022 року до лютого 2023 року в цих могилах було поховано щонайменше 10 284 людини, кількість військових серед них визначити неможливо. Це - мінімальна оцінка кількості людей, похованих протягом цього періоду. Швидше за все, це суттєво занижена загальна кількість людей, які загинули в цей період, враховуючи, що останки деяких жертв могли залишитись серед уламків зруйнованих будівель, деякі могили можуть містити кілька тіл, а деякі з поранених або хворих могли померти або бути похованими за межами міста. Ймовірно, знадобиться ще багато років, щоб зрозуміти точну цифру маріупольців, які були вбиті або померли в цей період.

Human Rights Watch, SITU Research і Truth Hounds виявили в місті чотири кладовища, де спостерігалося суттєве збільшення кількості могил і де тисячі людей були поховані в окремих могилах і могилах траншейного типу: Старокримське, Новотроїцьке кладовища, кладовище на вулиці Павлова та в селі Виноградному. Ми також ідентифікували сотні поховань на кладовищі неподалік від міста, у селищі Мангуш.

Мангуш – 315

Старокримське - 8 580

Павлівське – 45

Виноградне – 864

Новотроїцьке – 480

На цвинтарях зберігаються тисячі тіл, багато з яких досі невпізнані.

Стефанія, яка з чотирьох убитих родичів на вул. Митрополитській, 98 знайшла лише онучку, маленьку Аріну, припускає, що решта її сім’ї похована на одному з цих кладовищ.

«Я відчуваю, що вони там, – каже вона, – Я маю їх знайти».

Розділ VIII

Спустошене місто, що відбудовується за подобою Росії

Для багатьох маріупольців колективна травма втрати такої кількості людей посилилася тим, що вони називають втратою ідентичності.

До вторгнення Росії культовий Донецький академічний обласний драматичний театр Маріуполя був уособленням тріумфу культури.

Арочний вхід був увінчаний кам’яними різьбленими зображеннями чоловіків і жінок, які несуть інструменти та пшеницю, що символізує культуру регіону.

Кожного року під час різдвяних свят жителі збиралися на вулицях, які виблискували гірляндами та вогниками.

Театр, як і інші культурні пам’ятки, миттєво перетворився на укриття після початку російського штурму міста. Цивільні сподівалися, що будівля, призначена як громадське укриття, захистить їх від куль і бомб. Але вони помилялися.

16 березня 2022 року сотні людей ховалися всередині театру. Ззовні на асфальті білою фарбою було написане величезне слово «діти». Його було добре видно з будь-якого літака, що пролітав повз. Це слово також було видно на супутникових знімках.

Усередині від обстрілів ховалися цивільні особи, серед яких було багато дітей. Цілими днями вони входили та виходили з театру, готували їжу та набирали воду надворі, а також отримували допомогу від українських військових та волонтерів.

Опівдні 16 березня, Максим побачив літак, що летів зі сходу зі сторони Азовсталі. Він наблизився до проспекту Миру, знизився, а потім скинув дві бомби.⁴¹

Наталія Ткаченко щойно повернулася до входу в театр після того, як набирала надворі воду з цистерни.⁴²

«Я відчула раптовий потік повітря, а потім щось у мене в очах і роті, – згадує вона, – Я стояла, тримаючись за подругу, і не могла повірити [у те, що відбувається]».

Атака зруйнувала центральну частину даху, а також центральні частини північної та південної стін.

«Я бачила, як з підвалу повільно виповзала літня жінка, – розповіла Ткаченко, – Я вийшла на вулицю і побачила молоду світловолосу жінку в крові. Усюди були уламки, і я бачила, як в одному місці з них стирчала нога, а в іншому – рука» .

Наша дослідницька група задокументувала, що в результаті атаки загинули щонайменше 15 людей, але загальна кількість загиблих не встановлена.

Факти про атаку

Факти про атаку

Будівля: Донецький академічний обласний драматичний театр
Координати: 47.09600, 37.54864
Дата: 16 березня 2022 року
Присутність збройних сил поблизу під час атаки: Human Rights Watch опитала вісім свідків, які перебували в театрі або поблизу нього під час атаки або одразу після неї, а також переглянула звіти та повідомлення Amnesty International, ЗМІ та уряду України. Свідки розповіли, що військовослужбовці української армії та сил територіальної оборони іноді проїжджали повз театр, щоб доставити продукти та ліки, а іноді патрулювали поблизу. Однак жоден із них не бачив українські збройні сили чи транспортні засоби біля театру під час атаки. Ми не знайшли жодних доказів того, що українські військові сили перебували в театрі або поблизу нього під час атаки, що робить таку атаку незаконною, а тих, хто віддав або виконав наказ про атаку, відповідальними за явний воєнний злочин.
Кількість загиблих: за оцінками Human Rights Watch, під час атаки в кінотеатрі перебувало декілька сотень людей. На підставі інтерв’ю Human Rights Watch, Truth Hounds і Amnesty International, а також імен людей, опублікованих у медіа і соціальних мережах, ми вважаємо, що під час атаки загинули щонайменше 15 людей. За даними міжнародних ЗМІ, загинули від 60 до 200 осіб. Associated Press провело власну оцінку та підрахувало, що загинули до 600 осіб. У липні 2022 року представники «ДНР» заявили, що знайшли в руїнах театру 14 тіл.
Зброя, яка була використана: згідно з аналізом Human Rights Watch і доповіддю Amnesty International, атаку, швидше за все, здійснили російські літаки, які скинули дві 500-кілограмові бомби на дах театру, що потім потрапили в будівлю та підірвалися в головному залі приблизно на рівні сцени – можливо, за допомогою механізму сповільненої дії.

Протягом наступного року російські окупаційні війська зруйнували більшу частину драматичного театру, спорудивши навколо високий паркан. Риштування прикрашали портрети класичних російських і українських письменників та історичних діячів висотою в два поверхи: поета Олександра Пушкіна, письменника Льва Толстого, прозаїка і драматурга Миколи Гоголя і, мабуть, за гіркою іронією, відомого літературного діяча Тараса Шевченка, якого вважають символом боротьби України за незалежність.

Люди проходять повз драматичний театр у Маріуполі у підконтрольній Росії частині Донецької області на сході України, 24 грудня 2022 року. © 2022 AP Photo / Alexei Alexandrov

Будівельники зносять те, що залишилося від Маріупольського академічного обласного драматичного театру, 21 березня 2023 року. © 2023 AP Photo / Alexei Alexandrov

У всьому місті окупанти визначили під знесення 459 будівель, 148 з яких у центрі Маріуполя (згідно зі списком за травень 2023 року, опублікованим на сайті так званої «Донецької народної республіки», «ДНР»).⁴³

Наш аналіз показує, що станом на 9 лютого 2023 року в центрі Маріуполя знесено щонайменше 66 багатоповерхівок, які постраждали під час наступу.

У червні 2023 року дві російські компанії МСТ і Геострой почали зносити будинок на вул. Митрополитській, 98, в підвалі якого загинула Аріна з родиною.⁴⁴

Центральне фото: у Маріуполі розбирають зруйновану будівлю. © 2022 AP Photo / Alexei Alexandrov

Повідомлення про демонтажні роботи будинку на Митрополитській, 98, опубліковано в Telegram 27 травня 2023 року. © 2023 Приватно через Telegram

У Telegram на цю новину відреагували колишні мешканці вулиці Митрополитської, додавши фото та кадри проїзду, на яких видно невисоку купу щебню на місці будинку на Митрополитській, 98. «Тепер лише спогади», – написав один чоловік.

Human Rights Watch переглянула супутникові знімки цього місця. Станом на кінець червня 2023 року там нічого не залишилося.

Окупаційні сили і робітники, яких іноді наймають для виконання важких робіт, розчистили мільйони тон уламків з Маріуполя та вивезли їх на сміттєзвалища навколо міста. Ці уламки, що колись були будинками та речима людей, будуть використані російською владою для відновлення окупованого міста.

«На полігоні щорічно планується переробляти 1,5 млн тонн будівельного сміття, яке утворилося в результаті ремонтно-відновлювальних робіт, у тому числі демонтажу будівель і споруд», – повідомила Наталія Мнацаканян, ведуча новин на підконтрольному російським окупаційним силам каналі «Маріуполь 24», у своєму обліковому записі в Telegram у лютому.⁴⁵ «Матеріал, отриманий в результаті переробки, буде використовуватися в будівництві», – додала вона.

«Генплан» окупаційної влади Маріуполя від 2022 року, який передбачав відновлення міста за три роки. © 2022 Офіційний сайт міністерства будівництва та житлово-комунального господарства Російської Федерації

У серпні 2022 року Мінбуд Росії оголосив про плани «відновити» Маріуполь протягом трьох років.⁴⁶ План, який підтримується главою «ДНР» Денисом Пушиліним, ймовірно, було розроблено на замовлення Мінбуду Росії російською федеральною організацією «Єдиний інститут просторового планування».⁴⁷

Згідно з планом, російська влада очікує, що до 2025 року в Маріуполі проживатиме близько 350 000 осіб (за поточними оцінками проживає близько 150 000), до 2030 року – 450 000, а до 2035 року – 500 000 осіб.

Сотні тисяч маріупольців зараз живуть за межами свого міста, деякі переселені в інші частини України, деякі перебувають за кордоном як біженці.

Тим часом невідома кількість мешканців Маріуполя залишається зниклими безвісти, деякі з них вважаються загиблими, інших добровільно чи примусово переселили до Росії.

25 лютого 2023 року Кремль влаштував пишний захід на московському стадіоні «Лужники», щоб відзначити рік повномасштабного вторгнення в Україну. На сцену перед тисячами радісних глядачів російські лідери вивели дітей з Маріуполя. Як повідомляє Guardian, їх впізнали ті, хто вижили у Маріуполі та дивилися ці кадри з України та інших країн.

Через декілька тижнів, 19 березня 2023 року – трохи більше ніж за рік після того, як російські війська взяли в облогу Маріуполь і через два дні після того, як Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Володимира Путіна за воєнні злочини, пов’язані з незаконною депортацією та переміщенням українських дітей, російський президент здійснив неоголошений візит до Маріуполя.

Президент Росії приземляється на вертольоті в Маріуполі з неоголошеним візитом. © 2023 Офіційний сайт президента Росії

Приземлившись на гелікоптері вночі, він проїхав проспектом Миру та оглянув околиці, відвідавши ключові пам’ятки та ознайомившись з тим, що російські окупаційні війська назвали планами «будівництва та відновлення».⁴⁸

Він пройшовся ошатною маріупольською філармонією, що знаходиться поряд із зруйнованим драмтеатром. Там вже не працює головний диригент оркестру Василь Крячок, який у квітні 2022 року виїхав з міста, створивши новий оркестр у Києві. Також виїхала більшість музикантів оркестру, які тепер розкидані по всьому світу.

Президент Росії Путін розглядає плани «будівництва та відновлення» під час візиту до Маріуполя. © 2023 Офіційний сайт президента Росії

Президент Росії Путін відвідує філармонію під час візиту до Маріуполя, 19 березня 2023 року © 2023 Офіційний сайт президента Росії

Російська окупаційна влада імітує зусилля з реконструкції як відродження міста. Але для багатьох жителів будівництво нових будинків є стиранням їхньої власної історії.

«Ти пам’ятаєш кожен паркан, кожен куток, ти щось пам’ятаєш про кожне місце, – розповів один з маріупольців, – Коли руйнуються спогади, руйнується дитинство, руйнується рідний дім, куди ти вже не зможеш повернутися».

Зараз ті, хто вижив, поширюють інформацію про свої колишні будинки та говорять про те, що з ними може статися, якщо окупаційні сили планують їх відремонтувати чи знесуть, перетворять на сировину, для будівельних бригад. Деякі будівлі залишаються стояти, а їхні потрощені каркаси нагадують про те, що було втрачено.

«Для мене вже не має значення, чи відновлять наш будинок, чи дадуть мені інше житло, – написала одна із переселенок з вул. Митрополитської у групі свого мікрорайону у Telegram у лютому 2023 року перед тим, як її будинок повністю знесли, – Головне, щоб було де жити… Я просто втомилась».⁴⁹

Водночас місто змінюється й іншим чином. Вчителів змушують підписати документ, який засвідчує їхнє бажання перейти на навчання за російською шкільною програмою. Він містить схвалену Кремлем версію історії, яка заперечує суверенітет України та її незалежність. «Українську програму підготовки «буде адаптовано», як повідомляється, заявив міністр освіти Росії Сергій Кравцов у червні 2022 року.⁵⁰

Окупаційні сили перейменували вулиці і площі, давши деяким з них назви, нав’язані за радянських часів: так, проспект Миру тепер називається проспектом Леніна – символа колишнього Радянського Союзу та російського панування в Україні. Телевізійні програми, які раніше були українською, тепер російськомовні. Інтернет-трафік направляється через російські сервери, а доступ до багатьох українських сайтів заблокований.

Як і на інших окупованих Росією територіях України, ті, хто наважуються чинити опір цим змінам або виступають проти війни та окупації, ризикують бути свавільно затриманими, ув’язненими чи піддатись насильницьким зникненням.

Поки окупаційні війська будують новий Маріуполь за подобою Росії, війна в Україні триває.

Мешканці Маріуполя – і ті, які були переміщені та розсіяні по всьому світу, і ті, які залишилися – стурбовані, що наступ та масштаби руйнування, завдані їхньому місту, зрештою будуть забуті. Вони також переживають, що самі забудуть кімнати, в яких виросли, номер автобуса, яким їздили на роботу, вистави в драмтеатрі.

Для Стефанії, яка втратила сім’ю під час атаки на Митрополитську, 98, спогади – це все, що в неї залишилося. Вона дорожить відео на своєму телефоні, на яких її близькі живі та щасливі.

Такою вона згадує Аріну Антипенко: не як крихітне тільце, яке вона закопала в холодну землю, а як сяючу дитину, яку вона обожнювала, і якій назавжди залишиться три роки. Стефанія каже, що її донька, Христина, часто приходить до неї уві сні.

Незважаючи на втрату родини в Маріуполі, вона все ще відчуває зв’язок із містом. Її дочка любила Маріуполь. Там народилася Аріна. Там працював Іван, накопичуючи гроші на омріяне житло. Саме там вона довго гуляла з Христиною, милуючись архітектурою Маріуполя з його численними парками та квітучими квітами. «Місто було прекрасним, – каже вона, – Але тепер там одна темнота».

Та вона поверталась туди. Вона принесла квіти і залишила їх біля будинку на Митрополитській, 98. За її словами, вона не має іншого місця, куди приходити і де молитися.

«Це місто моїх дітей».

Прочитайте інші матеріали Human Rights Watch про російсько-український конфлікт

Дізнайтеся більше про SITU Research

Дізнайтеся більше про Truth Hounds

Заклик до дії

Станьте на захист прав людини в Україні: досліджуйте, об’єднуйтесь, захищайте!

Приєднуйтесь до нас, щоб змінити зруйноване війною обличчя України. Досліджуйте, співпрацюйте та взаємодійте з правозахисними організаціями. Разом ми можемо захищати та просувати права людини.

Дійте зараз!

Завантажте архів

Подяки

Ми дякуємо багатьом людям, які зробили це дослідження можливим. Ми також вдячні людям, які задокументували руйнування Маріуполя, завантажуючи фотографії та відео в соціальні мережі. Ця документація дозволила нашій команді детальніше досліджувати інциденти з вищим рівнем точності.

Команда Human Rights Watch, яка провела дослідження та підготувала доповідь та інші матеріали: Софія Джонс, Джеррі Сімпсон, Алекс Перепьолов, Робін Тейлор, Кароліна Хорда Альварес, Лео Мартін, Сем Дабберлі, Девон Лум, Екін Урген, Ніа Найтон, Габі Івенс, Ксенія Квітка, Белкіс Вілле, Річард Вейр, Сумая Таббах, Іда Сойєр, Юлія Горбунова, Оксана Панкова та консультанти Ілджа Сперлінг, Валерія Вощевська та Маріам Найєм.

Команда SITU Research, яка проводила дослідження: Бора Ерден, Еван Гротян, Бред Семюелс, Кендіс Стронгвотер, Гаурі Бахугуна, Гріша Еніколопов і Гельмут Розалес.

Команда Truth Hounds, яка проводила дослідження: Вікторія Амеліна, Богдан Косохатко, Владислав Чирик, Роман Авраменко, Роман Коваль, Олена Прокопишина, Ольга Вовк-Собіна, Наталія Злигостєва, Ярослав Шиман, Вікторія Бабійта Марина Слободянюк.

Рецензенти Human Rights Watch: Фред Абрахамс, Білл ван Есвелд , Кетлін Роуз, Анага Нілакантан, Рейчел Денбер, Таня Локшина, Марк Хізней , Браян Рут, Джеймс Росс, Бріджит Сліп, Кароліна Козік, Гілларі Марголіс, Каюм Ахмед, Стівен Нортфілд і Балкіс Джарра.

художнє керівництво та програмування: Грейс Чой і Джон Емерсон.

Дизайн: Studio Rodrigo.

1 Alessandra Prentice and Natalia Zinets, “Russia's 'victory' in Mariupol turns city's dreams to rubble,” Reuters, April 26, 2022, https://www.reuters.com/world/europe/russias-victory-mariupol-turns-citys -dreams-rubble-2022-04-26/ (переглянуто 11 липня 2023 року).

2 “Meeting with Defence Minister Sergei Shoigu,” Presidential Executive Office news release, April 21, 2022, http://www.en.kremlin.ru/events/president/news/68254 (переглянуто 11 липня 2023 року).

3 Мариуполь сейчас (@mariupolnow), опубліковано в Telegram-каналі 13 червня 2022 року, https://t.me/mariupolnow/13391 (переглянуто 12 грудня 2023 року).

4 Телефонне інтерв’ю Human Rights Watch із Дмитром Ластенком, 29 жовтня 2022 року.

5 Список мест для возможного укрытия населения Мариуполя (АДРЕСА), Офіційний сайт Маріупольської міської ради, https://mariupolrada.gov.ua/ru/news/perelik-misc-dlja-mozhlivogo-ukrittja-naselennja-ma r iupolja-adresa (переглянуто 24 лютого 2022 року) .

6 Зараз видалений обліковий запис, публікація в каналі Telegram, 15 березня 2022 року, https://t.me/mitropolitskaya_giguli/1409 (переглянуто 11 липня 2023 року).

7 Телефонне інтерв'ю Human Rights Watch з Павлом, 28 березня 2023 року.

8 Телефонне інтерв’ю Human Rights Watch з Данилом, 22 жовтня 2022 року.

9 Телефонне інтерв’ю Human Rights Watch зі Стефанією, 25 квітня 2023 року.

10 Телефонне інтерв'ю Human Rights Watch з Павлом, 28 березня 2023 року.

11 Інтерв'ю Human Rights Watch з Мариною, Київ, 21 вересня 2022 року.

12 Там само.

13 Погибшие, Память, Мариуполь (@mariupolRIP), https://t.me/mariupolRIP (переглянуто 24 квітня 2023 року).

14 Телефонне інтерв’ю Human Rights Watch із Павлом, 28 березня 2023 року.

15 Головна сторінка, Медконтроль Маріуполь, https://mariupol.medkontrol.pro/mtmo-zdorovya-rebenka-i-zhenshhiny (переглянуто 12 липня 2023 року).

16 Інтерв'ю Human Rights Watch з Рустамом, Дніпро, 17 червня 2022 року.

17 Телефонне інтерв’ю Human Rights Watch із Дем’яном, 21 червня 2022 року.

18 Телефонне інтерв’ю Human Rights Watch із Дем’яном, 21 червня 2022 року.

19 “High Commissioner updates the Human Rights Council on Mariupol, Ukraine,” OHCHR, June 16, 2022, https://www.ohchr.org/en/statements/2022/06/high-commissioner-updates-human-rights-council-mariupol-ukraine (переглянуто 11 липня 2023 року).

20 Alex Stambaugh, Tim Lister and Olga Voitovych, “Pregnant woman and her baby die after Mariupol maternity hospital bombing,” CNN, March 14, 2022, https://edition.cnn.com/2022/03/14/europe/mariupol- pregnant-woman-baby-death-intl/index.html (переглянуто 12 липня 2023 року).

21 Інтерв’ю Human Rights Watch з Діаною, Дніпро, 21 червня 2022 року.

22 Інтерв'ю Human Rights Watch з Рустамом, Дніпро, 17 червня 2022 року.

23 Інтерв'ю Human Rights Watch з Рустамом, Дніпро, 17 червня 2022 року.

24 Інтерв’ю Human Rights Watch з Діаною, Дніпро, 21 червня 2022 року.

25 Інтерв’ю Human Rights Watch з Вікторією, Дніпро, 16 червня 2022 року.

26 Інтерв’ю Human Rights Watch з Діаною, Дніпро, 21 червня 2022 року.

27 Там само.

28 Інтерв’ю Human Rights Watch із Михайлом Пуришевим, Київ, 25 жовтня 2022 року.

29 Інтерв’ю Human Rights Watch електронною поштою з Балалаєвою Оленою Юріївною, 28 червня 2023 року.

30 Інтерв'ю Human Rights Watch з Давидом, Дніпро, 12 червня 2022 року.

31 Інтерв’ю Human Rights Watch із Владиславом, Львів, 2 травня 2022 року.

32 Інтерв’ю Human Rights Watch із Соломією, Дніпро, 6 травня 2022 року.

33 «Мариуполь/Живые и мертвые», 8 червня 2022 року, відеоролик, Дзен, https://dzen.ru/video/watch/62a093267933a4355bf38f6f?utm_referrer=statics.teams.cdn.office.net (переглянуто 12 грудня 2023 року).

34 Інтерв’ю Human Rights Watch зі Станіславом, Львів, 3 травня 2022 року.

35 Інтерв’ю Human Rights Watch із Ваагнем Мнацаканяном, Арль, 12 жовтня 2022 року.

36 Інтерв’ю Human Rights Watch із Ростиславом, Дніпро, 6 травня 2022 року.

37 Маріупольська міська рада (@mariupolrada), допис у Telegram-каналі, 15 березня 2022 року, https://t.me/mariupolrada/8861 (переглянуто 11 липня 2023 року).

38 Маріупольська міська рада (@mariupolrada), допис у Telegram-каналі, 18 березня 2022 року, https://t.me/mariupolrada/8893 (переглянуто 11 липня 2023 року).

39 Інтерв’ю Human Rights Watch з Аріною та Оленою, Львів, 19 квітня 2022 року.

40 “Demolition of High-Rise Buildings Demolished in Mariupol Will Be Completed This Year,” RIA Novosti, February 13, 2023, https://ria.ru/20230213/mariupol-1851596718.html (переглянуто 20 січня 2024 року).

41 Інтерв’ю Human Rights Watch із Максимом, Київ, 12 вересня 2022 року.

42 Телефонне інтерв’ю Human Rights Watch з Наталією Ткаченко, 16 червня 2022 року.

43 Единый реестр зданий и сооружений, подлежащих сносу, Міністерство будівництва та житлово-комунального господарства Російської Федерації, https://minstroy-dnr.ru/snos-jilya (переглянуто 11 грудня 2023 року).

44 Митрополитская, р-н «Жигули» (@mitropolitskaya_giguli), допис у Telegram-канал, 27 травня 2023 року, https://t.me/mitropolitskaya_giguli/ 12848 (переглянуто 11 липня 2023 року).

45 Маріуполь 24 (@mariupol24tv), пост в Telegram-каналі, 10 лютого 2023 року, https://t.me/mariupol24tv/20566 (переглянуто 4 вересня 2023 року).

46 Мастер-план Мариуполя предполагает восстановление города за три года, Офіційний сайт Міністерства будівництва і житлово-комунального господарства РФ, https://minstroyrf.gov.ru/press/ master-plan-mariupolya-predpolagaet-vosstanovlenie-goroda -za-tri-goda/ (переглянуто 11 липня 2023 року) .

47 Мастер-план Мариуполя предполагает восстановление города за три года, EIPP, https://eipp.ru/news/2022/master-plan-mariupolya-predpolagaet-vosstanovlenie-goroda-za-tri-goda.html (переглянуто 11 липня 2023 року); Указ глави «Донецької Народної Республіки» № 420 від 30 липня 2022 року Про Концепцію Генерального плану розвитку м. Маріуполя, http://npa.dnronline.su/2022-07-30/ ukaz-glavy-donetskoj-narodnoj-respubliki-420-ot-30-07-2022-goda-o-kontseptsii-master-plana-razvitiya-goroda-mariupol.html (переглянуто 21 грудня 2023 року).

48 Офіційний сайт президента Росії? «Рабочая поездка в Мариуполь», відеорепортаж, 19 березня 2023 року, http://kremlin.ru/events/president/news/70742 (переглянуто 11 липня 2023 року).

49 Митрополитская, р-н «Жигули» (@mitropolitskaya_giguli), допис у Telegram-канал, 7 лютого 2023 року, https://t.me/mitropolitskaya_giguli/12163 (переглянуто 5 грудня 2023 року).

50 Единая Россия. Официально (@er_molnia), допис у Telegram-каналі, 28 червня 2022 року, https://t.me/er_molnia/4221 (переглянуто 10 січня 2023 року).