Skip to main content
Older people lining up at bank machines in government-controlled areas of Ukraine.

«Гроші як вода»

Дискримінація пенсіонерів із зони бойових дій на сході України

Перетнувши контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) «Станиця Луганська», літні люди вишикувались у черги до банкоматів на підконтрольній українській владі території, аби отримати пенсії. 2 листопада 2018 року. Станиця Луганська, Україна.  © 2018 Мартин Ейм/Corbis / Getty Images

 

Семидесятивосьмирічна Галина живе у місті на лінії фронту, що розділяє українські війська та збройні угруповання проросійських сил на сході України. П'ять років тому, коли ще не почалися бойові дії, отримати українську пенсію було просто: п'ять хвилин пройти до банку – от і все.

Після смерті чоловіка 2014 року, Галина набагато більше залежить від пенсії. Але тепер жінці доводиться їхати двома автобусами, вистоювати по кілька годин у чергах на паспортний контроль і огляд, йти пішки майже чотири кілометри і лізти по напівзруйнованому мосту, аби дістатися на підконтрольну Україні територію та отримати свою пенсію. Якщо пощастить, така подорож займе 10 годин. Часом, як от тоді, коли я зустріла Галину в Станиці Луганській (єдиному контрольному пункті в'їзду-виїзду (КПВВ) у цьому реґіоні на сході України) – це подорож з ночівлею.

Щомісяця приблизно мільйон людей на сході України перетинає КПВВ, подібні до того, яким користується Галина. Більш ніж половина з подорожуючих – це люди похилого віку, які їдуть на підконтрольну Україні територію, аби отримати соціальні виплати. За даними Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), в період з грудня до початку квітня при перетині цих КПВВ померло щонайменше 19 осіб, здебільшого літні люди з проблемами з серцем.

Галина знає не з чуток про проблеми зі здоров'ям під час таких перетинів. У листопаді вона знепритомніла у черзі, і тепер завжди має із собою тростину на випадок запаморочення. У травні, здійснюючи перетин, Галина та її сусідка посковзнулися та впали на слизькому дерев'яному настилі, що з'єднує частини зруйнованого мосту. У січні в Галини так змерзли ноги, коли вона стояла у черзі, що жінка не могла контролювати свій сечовий міхур.

«Найбільше мене хвилює нетримання сечі, мені так соромно, – сказала мені Галина і попросила не вказувати її повне ім'я. – Хвалити Бога, був сніг і дощ, так то я добре вдягнена і ніхто не бачив. Але ж все одно зна, що від мене смердить».

78-річна пенсіонерка Галина біля контрольного пункту в’їзду-виїзду (КПВВ) «Станиця Луганська» на сході України після того, як пішки пройшла чотири кілометри.  © 2019 Human Rights Watch

Галина приречена на ці поїздки, бо за вимогами української влади люди з підконтрольних проросійським угрупованням районів мусять отримувати свої пенсії на контрольованій урядом території.

Українські урядовці ставляться вкрай підозріло і навіть вороже до мешканців підконтрольних проросійським угрупованням територій, припускаючи, що вони є «антиукраїнськими». Уряд також вимагає щоб вони реєструватись як внутрішньо переміщені особи (ВПО), надававши адресу проживання на контрольованій урядом території (юридична фікція, через яку часто доводиться щомісяця платити орендодавцям на контрольованій урядом території) і здійснювати важку подорож через українські КПВВ принаймні один раз на 60 днів. Тих, хто не зареєструвався або ж не дістався до урядової території, влада автоматично позбавляє пенсії.

Година перебування в Станиці Луганській – і стає зрозуміло наскільки важкими є ці вимоги для людей похилого віку. Десятки людей пересуваються в інвалідних візках, інші здатні ходити лише з милицями, ходунками або палицею. Дехто платить до 200 гривень (приблизно $7,60), щоб половину шляху їх везли на саморобних візках для багажу – немалі гроші для тих, хто отримує 2000 гривень пенсії (76 доларів США).

Із 15 осіб, яких у травні було опитано Human Rights Watch, дев'ятеро – це люди з обмеженою мобільністю. Одинадцятеро розповіли, що під час перетинів їм декілька разів ставало погано – втрачали свідомість або підстрибував артеріальний тиск.

Літні люди йдуть по зруйнованому мосту на контрольному пункті в’їзду-виїзду (КПВВ) «Станиця Луганська». 6 листопада 2018 року.  © 2018 Станіслав Красільніков ТАСС / Getty Images

«Щодня у Станиці [КПВВ] переходить більш ніж 10 тисяч людей. Головним чином це люди 60 років і більше, люди з хронічними хворобами, з інвалідністю, люди, яким справді дуже важко пройти цей шлях, – каже Олена Грекова з БФ «Право на захист», організації, яка надає правову допомогу й інші послуги постраждалим від конфлікту. – Якось ми дискутували, чи не повинні ці люди проходити позачергово, а коли почали дивитися, ми зрозуміли, що тоді нема кому буде стояти в черзі».

Ця подорож не єдина проблема для пенсіонерів. Тринадцятеро опитаних нами людей повідомили, що їм було відмовлено у виплаті пенсій на термін від двох до сімнадцяти місяців, бо вони не змогли потрапити на підконтрольну Україні територію протягом шістдесяти днів, або ж були відсутніми за адресами їхньої реєстрації як ВПО. Протягом тих місяців без пенсії їм довелося докладати чимало зусиль, аби зводити кінці з кінцями. Одна жінка розповіла, що, втративши пенсію, за рік схудла на 10 кілограмів, бо не могла собі дозволити достатньо їсти. За словами іншої, їй бракувало грошей навіть на такі дрібниці, як на цукерка для онука.

Після того як працівники органів соціального захисту відвідали адресу, за якою Галина зареєструвалася на підконтрольній уряду території як ВПО (жінка щомісяця сплачує орендодавцю 100 гривень за цю послугу), і не застали її там, Галину з квітня 2017 по серпень 2018 року було позбавлено її пенсії у розмірі 2600 гривень ($98). Аби відновити пенсію, вона докладала багато зусиль, щоб знайти вихід у бюрократичному лабіринті і платила за вимушені поїздки з однієї установи до іншої. У ті місяці їй допомагали сусіди, але допомоги не вистачало на ліки та інші базові потреби.

«Гроші як вода, – каже вона. – Назбирала тільки на харчі».

За даними Організації Об'єднаних Націй (ООН), на початку 2016 року кількість осіб з непідконтрольних уряду територій, щи отримують пенсії, становила понад 900 тисяч порівняно з приблизно 1,3 мільйонами до початку конфлікту 2014 року. Та 2016 року Україна почала вдаватися до суворіших заходів щодо зареєстрованих як ВПО пенсіонерів і ввела новий шістдесятиденний термін обмеження для перебування поза підконтрольною уряду територією. За оцінками ООН, після запровадження цієї політики 400 тисяч людей втратили доступ до пенсій.

Попри те що Верховний суд визнав деякі з цих практик неконституційними, зареєстрованим як ВПО пенсіонерам і далі можуть відмовити у виплаті пенсій з багатьох причин. До того ж, за нинішньої системи люди, які неспроможні залишати свої помешкання через проблеми зі здоров'ям або обмежену мобільність, взагалі не можуть отримувати пенсій. За повідомленнями ООН, дані, оприлюднені Пенсійним фондом у листопаді 2018 року, свідчать, що заборгованість перед пенсіонерами з непідконтрольних уряду територій становить 53 мільярди гривень. Відтоді цей показник радше зріс, але Пенсійний фонд надалі ігнорує прохання прокоментувати ситуацію.

Через п'ять років після початку збройного конфлікту українські чиновники і далі не хочуть розглядати альтернативні шляхи сплати пенсій та інших пільг аби зробити її зручнішою для тих, хто живе у зоні конфлікту і вже терпить велику скруту. Літні люди у ситуації, коли пенсія є джерелом виживання, не мають іншого виходу, крім як долати виснажливу подорож і шукати вихід у бюрократичному лабіринті, де вони повністю залежать від влади, що позбавляє їх пенсій.

Так не повинно бути. Українські пенсіонери, які мешкають за кордоном, і далі зберігають право отримувати пільги без необхідності задовольняти додаткові обтяжливі вимоги і навіть можуть отримувати виплати наперед. Інші пенсіонери можуть користуватися послугами представника, який є уповноваженим отримувати їхні пенсії. І хоча ситуацію, звісно, ускладнює конфлікт на сході України, але й за таких обставин уряд має варіанти.

Гуманітарні організації повідомляють, що пропонували перевозити людей з обмеженою мобільністю на контрольовану урядом територію з метою отримання пенсій, і що закон, який нині застряг у парламенті, може в цілому скасувати вимогу про реєстрацію пенсіонерів як ВПО.

Але замість того, щоб вжити заходів для полегшення життя пенсіонерам, деякі українські урядовці демонструють, що вважають цих людей недостойними отримувати пенсії. Особливо вони підкреслювали це, коли у квітні Росія оголосила, що люди з непідконтрольних Україні реґіонів можуть подавати заяви на отримання російських паспортів за спрощеною процедурою – дарма що за цими паспортами годі буде отримати російську пенсію допоки людина не переїде на територію РФ.

Деякі чиновники мали більше співчуття до українців, які живуть за лінією фронту. Володимир Зеленський, коли ще був кандидатом у президенти, запропонував Україні почати платити пенсії людям, які живуть на окупованих територіях, але після обрання у квітні не уточнив, як уряд це здійснюватиме.

Для таких людей як Галина, ці переходи кожні 60 днів не повинні ставати новою нормою. У травні, коли я розмовляла з нею, вона виїхала з дому о 6-й годині ранку і тільки о 3-й годині дня змогла нарешті зняти пенсійні гроші в одному з двох банкоматів біля КПВВ. Але Галина вже не встигала на автобус, тож їй довелося сплатити ще 150 гривень ($6), аби десь переночувати (найпевніше, як вона сказала, на килимі на підлозі) перед тим, як зранку вирушити додому.

«Я пішла працювати у 13 років, збирала картоплю, – розповідає Галина. – Я з родини робітників, і вже тоді думала про те, як колись отримуватиму пенсію. Це наша пенсія, ми її заробили, і ніхто не має права відбирати у нас ці гроші».

 

Your tax deductible gift can help stop human rights violations and save lives around the world.