Vlad Zhukovsky, a cancer patient, in his bed.

© 2010 Scott Anger & Bob Sacha for the Open Society Foundations

(Київ) - У звіті, який було опубліковано сьогодні, Х'юман Райтс Вотч заявляє, що щороку десятки тисяч пацієнтів в Україні, що хворі на рак на пізніх стадіях, страждають без потреби від сильного болю, тому що вони не можуть отримати ефективні, безпечні та знеболювальні  засоби.

93-сторінковий звіт «Неконтрольований біль: зобов'язання України забезпечити надання паліативної допомоги згідно з принципами доказової медицини» надає опис законів та нормативно-правових актів України, які унеможливлюють отримання українськими хворими на рак, що мешкають у сільській місцевості, найнеобхідніших знеболювальних засобів. Х'юман Райтс Вотч встановив, що у той час, як більшість хворих на рак у містах мають доступ до отримання деяких лікувальних засобів, лікування, що вони отримують залишається невідповідним та забезпечує лише часткове полегшення болю.  

«Не існує підстав, чому люди повинні проживати свої останні місяці життя у муках», заявиви Дідерік Ломан, старший дослідник з питань охорони здоров'я  Х'юман Райтс Вотч. «Сильний біль не є невідворотнім. Україна повинна вдосконалити власні закони та нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я та документи, що регулюють порядок обігу наркотичних засобів, аби зробити безпечні та ефективні знеболювальні досяжними для тих, хто їх потребує.»

Звіт створено на основі глибинних інтерв'ю з 20 пацієнтами, 35 медичними працівниками та  близько десятьох чиновників зі структур наркоконтролю та охорони здоров'я, а також огляду  відповідних процедур, законів та нормативно-правових актів.

Виходячи з даних про смертність від раку, щороку в Україні принаймні 80000 хворих на рак страждають від сильного болю. На додаток, багато інших пацієнтів, у тому числі ті, що живуть з ВІЛ, туберкульозом або мають  інші інфекції або хвороби, можуть відчувати гострий або хронічний сильний біль.   

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я заявляє, що «[бі]льшу частину болю, якщо не весь біль, спричинений раком, можливо полегшити, якщо ми застосовуємо існуючі медичні знання та методи лікування». Найпростіший пероральний морфін є недорогим та може застосовуватися пацієнтами або членами родин подібно до будь-якого іншого перорального препарату.

Звіт визначив три головних перешкоди на шляху до запровадження належного знеболення в Україні:

  • Відсутність перорального морфіну. На протязі десятиліть пероральний морфін залишається ключовим елементом лікування больового синдрому у випадках раку. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я вважає його одним з найнеобхідніших препаратів. Проте, Україна виявилася нездатною зробити препарат доступним у системі охорони здоров'я. Його також не можна отримати у приватних клініках. Тільки дві інших європейських країни - Вірменія та Азербайджан - не створюють запасів перорального морфіну.
  • Порядок обігу наркотичних засобів. Намагаючись зупинити нелегальний обіг наркотиків, Україна запровадила одні з найбільш суворих процедур контролю обігу наркотичних засобів у світі, не приділяючи належної уваги потребі доступу до наркотичних засобів на медичних підставах. Ці процедури грубо порушують медичну наявність лікарських засобів, наприклад, морфіну.
  • Навчання працівників системи охорони здоров'я. Студенти медичних вищих навчальних закладів та молоді лікарі не отримують відповідного навчання щодо сучасних медичних практик знеболення.

Як заявляє Х'юман Райтс Вотч, ці три перешкоди разом позбавляють пацієнтів відповідного медичного лікування. Наприклад, порядок обігу наркотичних засобів в Україні містить вимогу про введення ін'єкційного морфіну - єдиної лікарської форми препарату, наявної у країні - безпосередньо медичним працівником пацієнту. Оскільки дія морфіну триває тільки від чотирьох до шести годин, це означає, що медичний працівник повинен відвідувати пацієнта, який помирає вдома, як це відбувається з більшістю хворих на рак в Україні, шість разів на добу. Дослідження Х'юман Райтс Вотч доводить, що більшість пацієнтів або взагалі не отримують морфіну, або лише один чи два рази на добу. Якщо б можна було отримати пероральний морфін, пацієнти могли би отримувати запас ліків та використовувати їх самостійно вдома.      

На зустрічах для обговорення результатів даного дослідження, офіційні особи зі структур, що контролюють обіг наркотичних засобів, розповіли  Х'юман Райтс Вотч, що, на їх думку, існуючий порядок обігу наркотичних засобів має безпідставно обмежувальний характер та вимагає реформування. 

Звіт також рекомендує збільшити обсяг навчання медичних працівників у галузі знеболення.

«Пацієнти розповіли нам, що їхні страждання були такими страшними, що вони воліли краще померти, ніж жити з болем», сказав Ломан. Українському урядові слід якнайшвидше запровадити пероральний морфін та реформувати незбалансований порядок обігу наркотичних засобів».

Вибрані вислови пацієнтів

Влад Жуковський, описуючи власну невдалу спробу самогубства:

            Я хотів впасти головою донизу та одразу померти, аби мені більше не боліло.

Костянтин Зварич, описуючи біль, який він відчував, перебуваючи в одному з сіл Полтавської області:

Біль був таким сильним, що мені здавалося, що усе тіло зараз розломиться. Ми викликали швидку кожні дві чи три години, тому що я вже не міг терпіти це.

Наталія Маліновська, описуючи біль, яку відчував її чоловік, який має хворобу не пов'язану з раком:

Біль був нестерпним у наслідок будь-якого руху та ставав ще сильнішим з кожним днем, з огляду на патологічні процеси у його тазостегнових суглобах. Біль впливав на його сон, апетит, та його психологічний стан. Він став дуже дратівливим, й ніщо його більше не могло звеселити. Звичайне чхання  або кашель завдавали йому страшного болю...Можна було постукати у стіну, й якщо б він лежав там, він кричав [від болю]