31 березня українці прийдуть на виборчі дільниці обирати президента країни вдруге відтоді, як п’ять років тому почалися бойові дії між українською армією та збройними угрупованнями проросійських сил.Чинний президент Петро Порошенко боротиметься за пост очільника країни з рекордною кількістю кандидатів на цю посаду – 43 особами.
Кандидати приділяють головну увагу питанням, які, згідно з дослідженнями, стоять першими у списку найважливіших для виборця питань, а саме: військовому конфлікту на сході України, корупції та фінансовим проблемам українців.
Права людини не є у центрі уваги кампанії, проте хто переможе на виборах, той успадкує низку проблем: від захисту прав лесбійок, ґеїв, бісексуалів, трансґендерів (ЛҐБТ) і ромських громад до захисту людей, які мешкають біля лінії фронту на сході України.
Хто є головними кандидатами на пост президента та що вони обіцяють?
Опитування свідчать, що лідером президентських перегонів є Володимир Зеленський – комедійний актор, відомий роллю вигаданого президента України у телесеріалі. У своїй програмі Зеленський обіцяє викорінити корупцію, активізувати пряму демократію та витрачати більше коштів на охорону здоров'я й освіту. Зеленський, який народився на переважно російськомовному південному сході України, висловив розчарування з приводу перемовин щодо врегулювання конфлікту на сході України і вважає, що Київ має говорити безпосередньо з Москвою.
За друге місце змагаються Порошенко та колишня прем'єр-міністерка Юлія Тимошенко. Гасло кампанії Порошенка «Армія! Мова! Віра!» висуває на перший план результати його діяльності як головнокомандувача під час війни на сході України, його контроверсійні зусилля запровадити в державних навчальних закладах українську мову викладання замість російської, а також його успішну ініціативу зробити Українську Православну Церкву незалежною від Москви.
Тимошенко ж головну увагу приділяє економічному розвитку та базовим питанням повсякденного життя, зокрема зниженню ціни на газ. Колишній міністр енергетики Юрій Бойко посідає четверте місце у рейтинзі, а колишній міністр оборони Анатолій Гриценко – п'яте.
Якими є ключові проблеми у сфері захисту прав людини в Україні напередодні виборів?
Активісти, представники меншин, журналісти в Україні часто стають жертвами нападів. Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) і Human Rights Watch задокументували зростання кількості нападів із боку представників праворадикальних угруповань. Дії нападників часто залишаються безкарними.
У 2018 році, за даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) , були збільшени зусилля, спрямовані на обмеження свободи слова. В Україні порушення свободи медіа продовжувалися: в 2018 році (ІМІ, громадська організація в Україні) зафіксував 235 випадків порушення свободи медій, серед них, погрози, залякування та випадки фізичної аґресії. У березні під час проведення інтерв'ю посадові особи вчинили напад на журналістів Української редакції «Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода».
Також у березні Україна заборонила в'їзд австрійському журналісту, який піддавав критиці український уряд. У жовтні Верховна Рада України схвалила санкції (зокрема блокування активів і анулювання або зупинення ліцензій) щодо пов'язаних із двома телеканалами компаній на тій підставі, що проросійське спрямування тих каналів підриває суверенітет України.
Закон, ухвалений у березні 2017 року, вимагає від антикорупційних активістів і журналістів публічно декларувати свої статки. Крім того, український суд задовольнив позов прокуратури про надання доступу до даних мобільних телефонів журналісток Наталії Седлецької та Христини Бердинських, а також до внутрішніх документів видання, яке займалося розслідуванням звинувачень у корупції.
В Україні здійснються напади на активістів.У червні знайшли повішеним екоактивіста, який боровся проти забруднення місцевої річки. У вересні стріляли в одеського антикорупційного активіста після чого йому була необхідна інтенсивна терапія . У листопаді від хімічних опіків, отриманих після нападу з використанням кислоти, померла антикорупційна активістка Катерина Гандзюк.
Ультраправі активісти постійно погрожують меншинам. Минулого року в Києві й інших містах було здійснено насильницькі напади на захисників і захисниць прав жінок. У декількох містах поліція не забезпечила належного захисту учасникам і учасницям маршів на підтримку ЛҐБТ. Унаслідок нападів ультранаціоналістів на ромські табори одну людину було вбито і кількох поранено.
Міжнародні правозахисні організації заявляли, що Україна має ретельно розслідувати ці злочини і покарати винних, але влада ефективного розслідування не провела і винних до відповідальності не притягнула.
Крім того, присутність ультраправих націоналістичних організацій в Україні і далі є відчутною. Кілька таких організацій (а деякі з них відкрито брали участь у нападах на представників меншин) є офіційно зареєстрованими спостерігачами на виборах.
Як щодо збройного конфлікту на сході України?
Від 2014 року триває російська окупація Кримського півострова та підтримка Росією озброєних угруповань, які контролюють велику частину Донецької і Луганської областей України. За оцінками ООН, під час бойових дій загинуло понад 3300 цивільних осіб, і, хоча останнім часом втрати істотно знизилися, цей конфлікт і далі несе загрозу життю, здоров’ю та добробуту українців, що живуть біля лінії фронту.
Human Rights Watch і українські правозахисні організації задокументували труднощі, з якими стикаються літні люди та люди з інвалідністю під час перетину лінії фронту, так званої лінії зіткнення або розмежування, яка розділяє позиції української армії та збройних угруповань проросійських сил. На контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ) бракує достатньої кількості санітарно-гігієнічних об’єктів і медпунктів, мало інвалідних возиків і жодного прихистку від спеки чи холоду, що ще більше погіршує становище тих, хто змушений регулярно стояти в довгих чергах.
Близько півмільйона людей, які щомісяця перетинають лінію зіткнення, – це люди похилого віку, більшість із яких виїжджає по свої пенсії. Київ вимагає від пенсіонерів із окупованих реґіонів на сході України реєструватися на підконтрольній урядові території як внутрішньо переміщені особи (ВПО). Ця вимога є дискримінаційною, бо створює надмірні ускладнення і може призвести до необґрунтованого позбавлення права на пенсію. Попри нещодавнє рішення Верховного суду, яким представникам органів влади заборонено здійснювати інспекційні візити до помешкань і викреслювати з пенсійних списків тих, хто був відсутній за адресами реєстрації, згідно з повідомленнями правозахисних організацій ця практика триває.
Для багатьох українців, які через збройний конфлікт у Донецькій і Луганській областях були змушені покинути свої домівки, можуть виникнути перешкоди під час голосування на майбутніх виборах. Хоча 1,3 млн. ВПО мають право голосувати на президентських і парламентських виборах, скористатися ним вони можуть лише за умов виконання певних процедур. Проте дослідження свідчать, що мало хто про це знає.
Майже половина всіх внутрішньо переміщених осіб (ВПО), опитаних Міжнародною організацією з міґрації (МОМ), заявили, що не мають наміру голосувати: 37% із них дійшли такого рішення через те, що вважали, що як ВПО вони не мають права голосувати, а 12% через те, що не знають про процедуру голосування для ВПО в теперішньому місці проживання. За даними громадських організацій, станом на початок березня лише чотири відсотки внутрішньо переміщених осіб зареєструвалися для участі у виборах, порівняно з 68% прогнозованої явки на виборчі дільниці загалом по країні.
Чи згадано у виборчих програмах кандидатів про права людини?
У програмах лідерів президентських перегонів права людини не посіли чільного місця. Більшість кандидатів обіцяє боротися з корупцією, але крім вшанування пам’яті Катерини Гандзюк (антикорупційної борчині, жертви найгучнішого за останні роки нападу на активістів) і закликів забезпечити правосуддя у її справі, мало хто обіцяє провести системні зміни, які мали б захистити активістів. Про права ЛҐБТ, жінок і ромів, а також проблему насильства на ґрунті ненависті здебільшого взагалі не йдеться.
Дехто з кандидатів говорив під час кампанії про права внутрішньо переміщених осіб. Скажімо, Тимошенко пообіцяла відновити зруйновану власніть на сході України та забезпечити переселенців житлом і роботою, тоді як у програмі Гриценко переселянцям обіцяно вигідні кредити й робочі місця. Політики з південно-східної України, такі як Юрій Бойко та колишній губернатор Донецької області Сергій Тарута, пообіцяли виплатити компенсації тим, хто через війну на Донбасі втратив власність, а мешканцям окупованих територій полегшити доступ до пенсій та інших пільг.
