ukraine

V. ВПЛИВ ТЕМНИКІВ НА СВОБОДУ ВИСЛОВЛЮВАННЯ

Посилений зовнішній тиск, включаючи детальні директиви темників, змінили звичну практику висвітлення телевізійних новин. Журналісти визнали, що в минулому певний ступінь зовнішнього тиску з боку влади чи деяких політичних партій на старших редакторів та керівників станцій впливав на редакційну політику. А тепер редактори й журналісти взагалі не можуть працювати і повідомляти інформацію вільно від політичного втручання. Зокрема, починаючи з літа 2002 року керівники телестудій почали застосовувати безпрецедентний тиск на журналістів та редакторів програм, змусивши їх працювати у дуже вузьких редакційних рамках. Щоб уникнути загрози для своїх телестудій, редактори змушені йти на компроміс і виконувати вказівки темників та інші інструкції. Журналісти повідомляли Human Rights Watch, що керівники станцій та головні редактори часто отримують сердиті й погрозливі телефонні дзвінки від Адміністрації Президента, якщо їхні репортажі відхиляються від заздалегідь визначених рамок.

Ці скарги часто змушують керівництво станцій застосовувати додаткові примусові заходи для зміни повідомлень журналістів. Керівництво більшості станцій не поспішає звільняти журналістів, крім надзвичайних випадків. Журналісти повідомили, що деякі керівники співчувають журналістам, а також вважають, що привселюдне звільнення викриває проблеми, створює скандали і підтверджує існування цензури151. Замість цього керівники станції можуть погрожувати журналістам переведенням на менш впливові посади, наприклад від вечірнього випуску новин до ранкових чи денних показів з меншим політичним змістом. Редакційний тиск менш суворий до випусків новин, які виходять не в прайм-тайм152. Деяких вдучих програм новин просили звільнитися або вони самі вирішували звільнитися, коли керівництво станції знімало їх програми з ефіру або суттєво переробляло їх. Журналісти особливо беззахисні перед тиском своїх редакторів, оскільки вони одержують більшу частину своєї заробітної плати незаконно і, відповідно, не платять податки з неї. Керівництво станції може уникнути звинувачень у цензурі та інших негативних реакцій суспільства на звільнення видатних праціників, залишаючи журналістів у штаті, але не виплачуючи їм неофіційної плати. Таким чином, у багатьох випадках редактори і журналісти, які більше не бажані на своїх станціях, все-таки залишаються там працювати.

В цих умовах журналісти почувають себе нездатними проводити безсторонні розслідування, аналіз чи репортажі і змушені вдатися до самоцензури або взагалі покинути роботу тележурналіста. Вони також відчувають обмеження вільно висловлюватися про цензуру та брати участь в організації об’єднань чи інших видах діяльності, призначених допомогти журналістам кинути виклик непомірному тиску та цензурі.

Зміни видавничої політики та зростання загрози для журналістів

До літа 2002 року журналісти, ведучі новин і редактори випуску — усі відігравали активну роль у процесі прийняття рішень щодо випуску новин. Журналісти та кореспонденти вивчали матеріали новин і відтак працювати з ведучими над написанням текстів. Потім ведучі новин узгоджували ці тексти з редакторами програм чи головними редакторами. Редактори випуску приймали більшість остаточних рішень стосовно змісту новин і пріоритету окремих повідомлень. Головний редактор відігравав відносно віддалену роль, відповідаючи за визначення загальної редакційної політики станції і надаючи, з цією метою, рекомендації редакторам програм. «На нашій станції продюсер і редактор визначали зміст новин, а головний редактор мав право висловити свою думку, але він не нав’язував її», — зазначив Юрій Ю., редактор з провідної телевізійної мережі153. Знаний діяч у сфері новин з тієї ж самої мережі підтвердив: «[У минулому] в редакційному процесі в тій чи іншій мірі існувала демократія, оскільки виражалися дві чи більше думок, і до них прислуховувалися»154.

Редактори і журналісти повідомили, що система почала зазнавати помітних змін, починаючи з літа 2002 року. Один редактор випуску з провідної станції заявив, що «[у цей період] канали почали відчувати максимальний вплив»155. Головний редактор більше не залишався відповідальним переважно за загальний нагляд і напрямок. Тепер він почав займатися докладним переглядом запропонованого матеріалу новин і визначенням змісту програми, щоб забезпечити виконання вимог темника. Як описав трансформацію процесу один редактор «головний редактор тепер отримує накази, які він відтак перерозподіляє між своїх редакторів»156. Для Павла П., політичного кореспондента, це означало, що «те, що в будь-якій іншій країні називається цензурою, тут називається редакційною політикою»157.

Журналіст з провідної станції описав зміни у редакційному процесі протягом осені 2002 року, коли головні редактори почали категорично відхиляти матеріал, який він та інші журналісти вважали важливим для випуску. Головні редактори, взамін, пропонували свій власний матеріал, чого раніше не було. Це призводило до того, що «повсюдно проводилася постійна переробка матеріалу», оскільки редактори й інші сперечалися, які пункти новин повинні бути представлені158. Павло П. описав свій випадок з головним редактором під час цього періоду посилення прямого контролю. Коли Павло П. висловив своє незадоволення зростанням обмежень на ті новини, які редактори приймають від репортерів, редактор сказав йому: «Якщо вас не влаштовує ця редакційна політика, тоді вам слід писати про квіти»159.

Анатолій A., редактор новин, також повідомив про зміни у нагляді головним редактором за його програмою. Протягом літа, навіть коли посилився зовнішній тиск з боку Адміністрації Президента, Анатолій A. часто нехтував багатьма усними вимогами головного редактора щодо представлення деяких пунктів новин і виключення інших тем. Хоча протягом багатьох тижнів редактор запитував: «Чому ви зігнорували мої вимоги?», Анатолій A. не відчував «ніяких наслідків від його ультиматумів»160. Однак на початку жовтня 2002 року, головний редактор сказав йому:

Канал перебуває під загрозою, а ви ігноруєте мої усні рекомендації. Я не хочу обмежувати вашу свободу, але мене змушують фільтрувати матеріали, які виходять у вашому показі. Мене тепер зобов’язали заздалегідь подавати вам письмові вказівки щодо того, які теми представляти і в якому порядку161.

Коли Анатолій A. відмовився повністю виконувати ці нові письмові вимоги, головний редактор почав погрожувати йому переведенням з посади редактора програми на менш впливову посаду. Ця погроза здавалася йому досить реальною, зважаючи на минулий досвід його колег. Анатолій А. пригадав, що навіть на початку 2001 року, ще до введення темників і посилення цензури, деякі репортери з його станції, які приділяли увагу політичним темам і березневим протестам опозиції 2001 року, потроху були переведені зі своїх посад. Керівництво станції не проводило ці дії грубо. Замість цього журналісти і редактори політичних шоу отримували нові посади з підвищеною платнею, але працювали в інший час дня і над програмами, що менше стосуються політики, такими як ранкові чи розважальні шоу162.

Один редактор відзначив, що редактори диктували нові зміни у форматі програм новин. «В минулому ми могли запросити двох чи трьох гостей з різними поглядами на певну тему, щоб представити різні сторони»163. Тепер, оскільки головний редактор боїться серйозних наслідків, якщо він втратить контроль над змістом дискусій у прямому ефірі, редактори програм та ведучі випусків новин мають труднощі із запрошенням різноманітних гостей для таких шоу або у проведенні таких шоу взагалі. Один журналіст, який працював над важливою вечірньою програмою новин, заявив: «На нашій станції був гаданий список» людей, яких можна запрошувати для шоу і яких не можна164. Аналогічно, для випусків новин журналісти змушені брати інтерв’ю тільки в «тих людей, які дотримуються певного курсу»165. В іншому випадку, як повідомив Євген Є., редактор із провідної студії новин, керівництво станції запропонувало провести соціологічне опитування на політичну тему протягом нібито прямої трансляції. Однак в дійсності програму було записано годиною раніше, і відсоток абонентів, які «підтримають» певну політичну позицію, був визначений наперед166.

У деяких випадках керівники станції «розправлялися» з аналітичними програмами, що представляли критичні дослідження різних політичних перспектив, скасовуючи їх взагалі або вихолощуючи їх до такого рівня, що вони ставали невпізнанними. Іван І. описав поступові перетворення одного інформаційного вечірнього аналітичного шоу, у якому він працював кілька років. Протягом кількох місяців, починаючи з березня 2002 року, посилювалися обмеження щодо того, кого автори шоу могли запросити для політичної дискусії у прямому ефірі, а тексти, що затверджувалися його редакторами, ставали все більш обмеженими. У вересні 2002 року, перебуваючи під значним тиском щодо уникнення показу критичних новин, керівництво станції вирішило переробити шоу таким чином, що у ньому вже не представлявся збалансований політичний аналіз, а також не запрошувалися гості під час прямого ефіру. Іван І. повідомив, що він та його колеги прийняли зміни, проте не змінювали назву шоу, оскільки вони вважали, що «шкода втрачати марку, аудиторію, рекламодавців, все». Проте протягом цих місяців вони відчули, що «значення програми дійшло до нуля»167. Керівництво станції пояснювало зміни тим, що випуск програми за старим сценарієм став занадто дорогим. Іван І. зрозумів, що програма стала надто дорогою не фінансово, а політично. Врешті решт «усі втомилися від щоденних суперечок [про матеріал шоу]. Це були суперечки, нікому не потрібні»168.

Журналісти визнають, що в багатьох випадках редактори та керівники не мають іншого вибору, крім виконання вказівок темників чи інших вимог, поставлених Адміністрацією Президента. Старші редактори не обов’язково впроваджують некоректні повідомлення з своїх власних переконань, а розуміючи, що незгода з директивами наражає на ризик їхню власну роботу, роботу працівників станції та саме існування станції. «Головний редактор у пастці. Він знає, що у нього небагато вибору»169. Оскільки державні органи контролюють ліцензування кожної станції та податкові важелі, виживання станції залежить від того, чи залишається вона у злагоді з органами влади, які можуть спричинити проблеми. Один журналіст сказав Human Rights Watch: «Податкова адміністрація обіцяла не проводити перевірку телестанції, доки ми дотримуватимемося інструкцій та політичних бажань»170.

Журналісти повідомили, що Адміністрація Президента продовжує чинити тиск на редакторів та менеджерів через телефонні дзвінки щодо окремих передач чи журналістів. «Щотижня є скарги… [щодо змісту новин]»,— повідомила одна визначна особа зі станції «A», причетна до новин171. Колишній керівний працівник визначної київської станції Євген Є. сказав Human Rights Watch, що керівництво станції отримувало дзвінки з запитаннями: «Що діється на вашій станції? Ви що, намагаєтеся почати революцію?» Під час зустрічі з керівником Євген Є. запитав, чи були якісь скарги стосовно його репортажів. Керівник відповів: «Мені просто непотрібні дзвінки від президента»172. У ще одному випадку, певна станція отримувала дзвінки з Адміністрації Президента, в яких від редакторів вимагалося звільнити журналіста, котрий нещодавно відкрито говорив та друкував статті про наявність цензури173.

На деяких станціях головні редактори воліють відкрито обговорювати зі старшим персоналом дилеми, що їх створюють темники. Один редактор провідної станції сказав, що «у межах каналу немає секретів; всі у [редакційній] команді обговорюють темники»174. Ще один редактор програми повідомив Human Rights Watch:

У межах кола редакторів станції, усі розуміють, що відбувається насправді, і чому редактор змушений робити те, що він робить. У групі журналістів він дуже відкрито говорить про тиск, який на нього чинять, політичні вимоги, але він не сказав би цього постороннім175.

Старший редактор іншої станції сказав своєму персоналу, що «ми повинні дотримуватися [вказівок], тому що, як не будемо, то повністю втратимо станцію»176. Подібним чином на іншій станції один головний редактор відкрито висловив журналістам станції свої докори сумління за проведення вузької редакційної політики. Він сказав їм: «Я беру на себе всю відповідальність за це. Я найгірший. Я придушую свободу слова… В разі скарг на вас чи вашу роботу, я візьму всю відповідальність»177. Журналіст зі станції «A» відзначив, що його головний редактор доводив, що його прагнення захистити персонал та станцію переконали його приймати участь у самому написанні темників «для того, щоб вони були більш професійними та розумними»178. Журналісти з інших станцій повідомили, що головні редактори не обговорювали з іншими існування темників та тиск, який на них чинять, а просто очікували, що журналісти будуть без запитань дотримуватися редакційної політики179. Редактор з цієї ж станції сказав: «У межах станції недопустимо обговорювати цензуру. Усі бояться втратити роботу»180.

Самоцензура

Перед лицем всезростаючого тиску з боку редакторів стосовно специфічного висвітлення та обмеженого кола новин, журналісти все частіше схиляються до самоцензури, щоб не наражати себе на неприємні розмови з головними редакторами, на негативні реакції посадовців з Адміністрації Президента чи на ризик втратити роботу та загубити кар’єру. Для більшості тележурналістів залишення станції не є справжнім вирішенням проблеми цензури. Оскільки система темників та тиск Адміністрації Президента пронизує усі загальнодержавні телестанції, умови для свободи журналістів на інших станціях не кращі. Журналісти вважають, що їм нічого не дасть залишення однієї станції та спроба влаштуватися на іншу. Один журналіст, готуючись покинути свою роботу, сказав стосовно цензури: «На усіх каналах все так само»181. Інший редактор сказав Human Rights Watch: «Залишити станцію — значить покинути роботу тележурналіста взагалі, тому що більше немає куди йти. Людина має лише два вибори: працювати у такій системі чи не працювати взагалі»182.

Більшість журналістів вирішують залишитися на своїй станції і або повністю дотримуватися суворої редакційної політики, або шукати шляхи подолання у рамках директив. Для Павла П., політичного кореспондента «краще працювати кожен день та боротися за кожну тему, кожен клаптик матеріалу» ніж взагалі залишити журналізм183. Проте, аби залишитися на роботі, журналісти часто жертвують об’єктивністю та чесністю у своїх репортажах. Провідна особа у сфері новин повідомила Human Rights Watch про своє рішення почати цензурування матеріалу новин, який вона подає своїм редакторам: «Я пишу текст, керівник інформаційного відділу читає його, й виникають постійні суперечки. Зрештою…я поступово почав розуміти, що буде дозволено, і пропонував матеріал згідно з цією лінєю»184. Аналогічно, журналіст зі станції «A» повідомив, що у процесі роботи з головним редактором він скоро почав розуміти «які теми не пройдуть взагалі, а які пройдуть, хоча й з певними обмеженнями»185.

«Кожен журналіст та редактор намагається подолати цензуру у якийсь спосіб», — сказав один ведучий новин186. Щоб зробити це, журналісти змушені подавати новини обережно, постійно пам’ятаючи про можливі наслідки своїх дій. Євген Є., колишній редактор, вважає, що оскільки зараз «журналістське розслідування є небезпечним, рівень аналізу дуже низький»187. Все ж таки журналісти часто йдуть на ризик з матеріалом, котрий вони представляють. Одна важлива особа зі сфери новин повідомила Human Rights Watch:

Я не міг відкрито брехати. …Але в той же час все, про що я міг думати,— це як захистити себе від… негативних реакцій… Я намагався знайти способи представляти обидві сторони питання у такий спосіб, щоб усі були задоволені188.

Кореспондент однієї станції, контрольованої СДПУ(о), відзначив: «Не бажано представляти негативні факти про Кучму, але інколи ми знаходимо моменти для представлення деяких з цих фактів в ефірі»189. Денис Д. сказав Human Rights Watch, що він намагається включити деякі заборонені новини в усну частину своєї передачі, навіть якщо відеоматеріали показують більш догідливу перспективу. Він використовував цей підхід у своїх репортажах про демонстрації 16 вересня: він згадав про участь Ющенка у протестах, хоча редактори заборонили показувати самого Ющенка у відеозйомках190. Аналітики відзначили, що одна телеведуча з іншої станції представляла новини стосовно демонстрацій 16 вересня у такий обережний спосіб, що вона «явно якось намагалася підкреслити ненормальність ситуації, у той же час не викликаючи невдоволення тих, хто пильно наглядав за каналом»191.

Деякі журналісти повідомляли, що їхня самоцензура зросла до такого рівня, що вони воліли взагалі уникати обговорення матеріалу, ніж представляти лише його перекручену версію чи дезінформацію, якої вимагали темники192. Редактори зіткнулися з подібними перешкодами. Один колишній головний редактор на провідній станції висловив своє почуття роздратування цензурою та своїми неодноразовими невдалими спробами переконати керівництво станції включити певні повідомлення до випусків новин. Він сказав Human Rights Watch: «Коли стільки разів програєш, то зрештою перестаєш намагатися перемогти»193. Цей редактор попросив і добився переводу на іншу посаду на тій самій станції, де він не мав би такої відповідальності за впровадження тієї редакційної політики, яку він не підтримував. Він сказав Human Rights Watch, що його прохання про переведення було основане на розумінні того, що «у майбутньому мене будуть змушувати проводити політику інших людей та впроваджувати цензуру» та що на іншій посаді він матиме змогу «проштовхувати певний матеріал»194.

Деякі журналісти, ведучі передач новин та старші редактори дуже неохоче приймали рішення залишити свої станції. Колишній редактор однієї провідної станції, Євген Є., сказав Human Rights Watch, що після його публічних заяв про державну цензуру передач телевізійних новин весною 2002 року, керівництво станції застосувало заходи, щоб вигнати його. Вони відмовили Євгену Є. у доступі до обладнання станції та представили новий редакторський персонал, не повідомивши заздалегідь його та інших старших редакторів. Євген Є. та інші були залишені без робочого місця та підлеглого персоналу. «Нас повільно відсували на периферію, так, що ми б зрештою самі написали заяву про звільнення. Я мріяв про те, щоб мене звільнили — щоб мені не прийшлося звільнятися за власним бажанням», — пригадує він195. У цих обставинах Євген Є. відчув, що він «втратив право працювати за фахом», і звільнився196.

Подібним чином один провідний керівник сказав, що, незаважаючи на багаторічну відданість провідній телевізійній станції, цензура адміністрації зрештою змусила його звільнитися цієї осені. «Моя совість не дозволяє мені далі працювати у таких умовах. Мені було соромно мати щось спільне з тією практикою, тим матеріалом»,— сказав він197. Подібно до цього, Іван І. вирішив залишити свою станцію, коли програму, над якою він працював, було перероблено, а обіцяного ток-шоу, яке мало її замінити, так і не було створено. «Це був глухий кут, з якого я мав знайти вихід, — сказав він Human Rights Watch.— І єдиним виходом було звільнитися»198. Проте, коли він спробував звільнитися на офіційних підставах «за загальною згодою» між ним та керівництвом, керівництво станції відмовилося, вважаючи таке твердження спірним, і вимагало, щоб Іван І. звільнився «за власним бажанням»199» Ситуація зайшла в мертву точку: Іван І. залишався на роботі на станції, але більше не працював, отримуючи лише жалюгідну офіційну зарплату, а не зарплату, яку він отримував раніше. Він вважає, що, як тільки він залишить станцію, його занесуть до «чорного списку». Інший журналіст підтвердив, що інколи журналістів заносять до «чорного списку», як тільки вони звільняться зі своєї станції200.

Обмеження діяльності поза телевізійними повідомленнями

На додаток до обмежень, які журналісти терплять на свої станціях, вони ще й відчувають тиск щодо обмеження своєї діяльності поза своїми станціями. Журналісти почали організовувати профспілку та страйковий комітет восени 2002 року у відповідь на зростання цензури та незахищеності, яку вони відчували на своїх робочих місцях. Проте багато журналістів повідомили, що приймаючи участь у такій діяльності, вони відчували, що ризикують втратити роботу. Один колишній редактор сказав Human Rights Watch: «Наш канал не дозволить журналістам проводити відкриті демонстрації»201. Головний редактор станції описав своїм журналістам поточну ситуацію як «чорні дні» та благав своїх працівників: «Давайте просто переживемо це разом, і в кінці кінців нам усім буде добре»202. Журналісти з іншої станції повідомили, що за те, що працівників не звільняють, керівництво вимагає, щоб, коли виникнуть конфлікти чи проблеми, працівники «намагалися вирішувати їх самостійно, у своєму колі», а не йшли на страйк чи давали інтерв’ю203. Керівництво просило журналістів та редакторів: «Спробуйте менше протестувати, і давайте просто витримаємо цей неспокійний період кілька років»204. Коли деякі з журналістів станції висловили вищому керівництву скарги на цензуру, вони отримали у відповідь наступний відгук:

Ви намагаєтеся викликати скандал. Ви зробите неможливим життя інших [сотень] людей, які тут працюють і не мають справи з цензурою, як технічні та адміністративні працівники. Ви ставите канал під загрозу і ви будете відповідати за [сотні] інших людей, які теж втратять свою роботу205.

Подібним чином, на іншому загальнодержавному каналі один журналіст сказав: «Нам сказали думати про канал: „Якщо ви підете, якщо ви протестуватимете — ви загрожуєте цілому каналу“206».

Юрій Ю. повідомив, що, крім роботи на провідній телевізійній станції, він багато років писав статті як для незалежної газети, так і для газет, власниками і керівниками яких були люди, близькі до Президента Кучми. Юрій Ю. вважав, що пишучи для газет, які дотримуються різних політичних курсів, він уникне обмежень у своїх власних репортажах притримуватися певної політичної чи редакційної лінії. Крім того, він вважав, що його матеріал досягне набагато ширшої читацької аудиторії, ніж коли він обмежиться лише однією публікацією. Проте в середині вересня, після того, як Юрій Ю. публічно висловився проти цензури та написав статті, що звинувачували владу у маніпулюванні телевізійною журналістикою за допомогою темників, газета відмовилася прийняти його матеріал. Крім того, Юрій Ю. повідомив, що головний редактор телевізійної станції отримував телефонні дзвінки з вимогами звільнити його за його велемовство та публікацію статей, що критикують Адміністрацію Президента. Юрій Ю. вважає, що станція не звільнила його через побоювання, що таке звільнення спричинило б ще більший та ще поширеніший конфлікт207.

Іван І. також повідомив про проблеми, які він мав на своїй станції коли почав співпрацювати з іншими над вирішенням питань цензури, з якою вони всі стикалися. Він приймав активну участь у формуванні спілки журналістів та страйкового комітету. Керівництво станції поставило перед ним ультиматум: «Ваша громадська діяльність неприйнятна для нашої станції. Ви або працюйте на станції, або у ваших громадських організаціях»208. Побоюючись подібних наслідків, дуже мало працівників телевізійних новин приєднались к тим більш як трьомстам журналістів, які підписали публічний маніфест проти цензури. Один журналіст, з яким Human Rights Watch провела інтерв’ю, котрий все-таки підписав маніфест, повідомив, що його редактори рекомендували йому не відвідувати певних мітингів, що проводяться організацією журналістів209.


151 Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
152Два журналісти підтвердили цей факт, кажучи, що передача інформації в ефір в головних вечірніх новинах контролювалася значно більше, аніж передача інформації в ефір вранці, вдень, чи пізно ввечері. Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р., та з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.
153Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
154Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
155Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.
156Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
157Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.
158Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
159Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.
160Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.
161 Там само.
162Там само.
163Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
164Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.
165Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
166Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.
167Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.
168Там само.
169Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
170Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.
171Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
172Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.
173Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
174Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.
175Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
176 Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.
177Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
178Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.
179 Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.
180Інтерв’ю Human Rights Watch з Валерієм В., станція «F», Київ, 11 жовтня 2002 р.
181Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.
182Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.
183Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.
184Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 17 жовтня 2002 р.
185Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
186Там само.
187Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.
188Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
189Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.
190Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
191Наталя Лігачева, «Телебачення в умовах поліцейської держави».
192Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
193Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.
194Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.
195Інтерв’ю Human Rights Watch з Євгеном Є., станція «C», Київ, 11 жовтня 2002 р.
196Там само.
197Інтерв’ю Human Rights Watch з Олегом О., станція «A», Київ, 18 жовтня 2002 р.
198Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.
199Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.
200Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.
201Інтерв’ю Human Rights Watch з Вадимом В., станція «B», Київ, 11 жовтня 2002 р.
202Там само.
203Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
204Інтерв’ю Human Rights Watch з Денисом Д., станція «A», Київ, 17 жовтня 2002 р.
205Інтерв’ю Human Rights Watch з Анатолієм А., станція «A», Київ, 10 жовтня 2002 р.
206Інтерв’ю Human Rights Watch з Павлом П., станція «F», Київ, 19 жовтня 2002 р.
207Інтерв’ю Human Rights Watch з Юрієм Ю., станція «A», Київ, 9 жовтня 2002 р.
208Інтерв’ю Human Rights Watch з Іваном І., станція «E», Київ, 18 жовтня 2002 р.
209Інтерв’ю Human Rights Watch з Валентином В., станція «D», 8 листопада 2002 р.